Бібліотека традиційно вважається «місцем, де зберігаються книжки», але такий опис аж занадто обмежує спектр творчості та можливостей Холодногірської бібліотеки у Харкові. Спеціально до Дня бібліотек ми підготували матеріал про місце, що дійсно вартує уваги. Сюди можна прийти за книжкою – і залишити серце. Цей простір переконливо доводить, що бібліотека – це не лише інституція чи будівля-функція у місті, а культурний центр, де збираються цікаві люди.
Ми з Іваном [Іван Самойлов, фотожурналіст Ґвара Медіа – прим. авторки] заходимо у прохолодне приміщення Холодногірської бібліотеки, втім на серці одразу теплішає. До повномасштабного вторгнення, навіть у ковідні часи, всередині ніколи не було аж такої тиші. Тут проводилися поетичні читання, музичні вечори, презентації книжок харківських авторів, курси з української мови, креативного письма та навіть літературні вечірки. Друзі та постійні відвідувачі бібліотеки завжди жартували, мовляв, якщо хочеш організувати якийсь захід, то плануй за місяць, бо охочих багато!
Знайомство
Наталія Миколаївна – бібліотекар-бібліограф – зустрічає нас з посмішкою. Сьогодні вона буквально в оточенні книжок:
— Ось, бачите – я приймаю нову літературу з Івано-Франківська від волонтера, який зробив нам щедрий дарунок. А нещодавно в гості приходив Олександр Савчук, теж приніс новинки від видавництва! – пані Наталія охоче показує нам примірники. — Ці спомини про «Березіль» дуже ґрунтовні, раджу всім, хто цікавиться театром та біографією Леся Курбаса.
Ми просимо дозволу на зйомку та проходимо у другу залу, там розміщений абонемент (місце, де видають книжки додому – прим. ред.) та комп’ютерний куточок. Тут ще одна бібліотекарка – Антоніна Матвіївна – працює над звітною статистикою за місяць, тож намагаємося її не відволікати.
– На жаль, читачів зараз небагато, особливо молоді. Після початку повномасштабного вторгнення більшість роз’їхалися, бо в місті було дуже небезпечно, – ділиться з нами Наталія Миколаївна, а потім плескає в долоні. – Ох, шкода, що ви не завітали раніше, у нас тут була така чудова виставка!
– Яка гарна бібліотека, я ніколи такої не бачив! — зізнання Івана звучить захоплено й трохи по-дитячому. Наталія Миколаївна експертно хитає головою і зазначає, що насправді у Харкові багато бібліотек потрапили під програму реконструкції. Втім більшість харків’ян й до 24 лютого не знали про зміни, а зараз – тим паче. До того ж у місті діють обмеження на проведення масових заходів.
Ми прощаємося, залишаємо у подарунок журнал Ґвари із найважливішими матеріалами 2022 року та виходимо трохи сумні й натхненні водночас. Сонце засліплює очі, під ногами шурхотить листя, виблискують каштани. Розуміємо, головна розмова – чекає попереду.
Як книгосховище перетворилось на культурну локацію
З завідувачкою Холодногірської бібліотеки Людмилою Юріївною спілкування проходить онлайн. Телефонні розмови та листування тривають декілька днів, тож діалог набуває обрисів хроніки.
Якою була бібліотека до повномасштабного вторгнення?
– Розпочну з того, що цього літа, 23 серпня, нашій Холодногірській бібліотеці виповнилось 75. У 20-х роках минулого століття в цьому будинку мешкали відомі українські письменники: Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Андрій Головко та інші. До речі, Григорій Костюк розповідає про ті події у книзі «Зустріч і прощання».
Отже, 75 років бібліотеці, і 30 – як я працюю тут: 23 роки бібліотекаркою та 7 років завідувачкою. За цей час заклад дуже змінився. Інакші читачі та їхні літературні уподобання – більше стало молоді; перемінився інтер’єр – у 2017 році нарешті зробили капітальний ремонт. Єдине, що мало змінилось – це фонд.
«Після ремонту ми поставили собі на меті: перетворити бібліотеку на культурний центр Холодногірського району – простір для навчання, відпочинку, розвитку, місце зустрічі з друзями. І знаєте, нам це вдалось!»
У бібліотеці постійно відбувалися зустрічі й презентації. У нас були Макс Кідрук, Дара Корній, Сергій Жадан. Харківські письменники та поети часто навідувалися у гості. На регулярній основі діяв проєкт «Читання для друзів». Кожного сезону письменники збирали повну залу слухачів та читали оповідання чи вірші на тему: осінь, зима, весна, літо. І називались ці зустрічі відповідно до пори року: «Осінні (зимові…) читання для друзів». Також у нас проводилися вільні курси креативного письма від творчої групи «Geek Writers».
З 2018 року – поки це не було мейнстрімом – посміхається пані Людмила – тут були організовані безплатні курси української мови. Кожну суботу збиралися люди, щоб спілкуватися, навчатися, співати, читати українською. Відвідували ці курси близько 30 людей.
Вечорами, після офіційного закінчення робочого часу бібліотеки, харківські музиканти давали концерти. Лунала класична музика у виконанні лауреатів та переможців українських та міжнародних конкурсів. Бібліотека два роки поспіль брала участь у міському фестивалі «Kharkiv Music Fest», легко перетворювалась на музичну сцену та збирала повну залу слухачів.
Вечірки та колаби
Ми співпрацювали з проєктом «Мистецькі вівторки з Марко Терен» та приймали учасників українського фестивалю «Pro100fest» – письменники та поети приїхали тоді зі всієї України. Саме тоді я познайомилась з Володимиром Вакуленком – він був членом журі.
Співпраця подарувала багато цікавих подій та колаборацій. Наприклад, відбулась зустріч з Лілією Батюк-Нечипоренко (поеткою з Києва). Також ми дізнались про «Тихі вечірки» – Сергій Летучий, новатор з Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки, поділився досвідом організації. Згодом ми провели аналогічний захід у себе. Вкрай цікавий формат, щоб залучити молодь та показати свій простір у такий неформальний спосіб. Подія відбувалась одночасно по всій країні. Усі відвідувачі були в навушниках, де лунала музика на хвилях «Радіо Сковорода», і танцювали. Уявіть: у бібліотеці тиша, а всі танцюють! Можливо, це виглядало дивно. Гадаю, до цього в бібліотеках ще не танцювали, але що не зробиш заради того, щоб про нас дізналося якомога більше людей! Після вечірки багато учасників стали нашими читачами, потім приносили книжки у подарунок. Допомагав нам з організацією харківський поет та музикант Іван Сенін.
Культові особистості та популярні книги
Понад усе мене вразили зустрічі з художником Гамлетом Зіньківським, письменником Сергієм Жаданом та архітектором, митцем і неперевершеним харківським гідом Максом Розенфельдом. По-перше, всі вони цікаві особистості, яких можна слухати годинами. По-друге, кожен з них зібрав рекордну кількість відвідувачів у нашому просторі. Раніше я думала, що читальна зала вміщує 35-40 людей (як же ж я помилялася!). Послухати Жадана прийшло 120, Гамлета 85, Розенфельда 75 гостей. Більшість були у Холодногірській бібліотеці вперше, а це означає, що першочерговий задум спрацював!
Топ книжок довоєнних часів
Популярністю серед наших читачів користувалися книжки українських авторів Сергія Жадана, Макса Кідрука, Оксани Забужко, Люко Дашвар, Віктора Шкляра. Багато хто полюбляв детективи Геррітсена, Кеплера, Грішема. З класичної літератури здебільшого читали Ремарка, Бредбері, Кундеру, Орвела, Кафку. Серед жіночих романів найбільшу популярність мали Сара Джио, Джоджо Мойєс.Попит мала й нон-фікшн література, а також книжки з популярної психології: Юваль Ной Харарі, Ерік Берн, Шон Кові, Насім Ніколас Талеб.
Після 24.02.22
Приблизно о 9 ранку прийшло повідомлення від директора, що на роботу ніхто не виходить. Спочатку всі співробітники залишались у Харкові. Потім дехто виїхав в область, хтось на Захід країни. Всі ми чекали, як то кажуть, 2-3 тижні… Поступово стало зрозуміло, що все це, на жаль, надовго, але я була на зв’язку зі своїми співробітниками (писала, телефонувала). Ми підтримували одна одну.
У березні я виїхала з Харкова. Перші дні, коли опинилась в іншому місті, були найжахливішими. Це якесь непорозуміння: де ти, для чого, як довго усе триватиме – суцільна розгубленість…
Я розуміла, що до роботи повернусь ще не скоро. Тож, щоб якось триматись, продовжувала вести сторінку у Фейсбуці. Якщо зараз ретроспективно подивитися, то це були здебільшого вірші, а картинкою до них – український прапор. На той момент у мене не було сил навіть обрати ілюстрацію. Втім вже 10 квітня ми змінили сторінку на Фейсбуці. Бо раніше вона називалась «Харківська бібліотека Толстого». Марія Коноплянник запропонувала нову назву, розробила логотип, – тепер ми Холодногірська бібліотека.
Якось весною до нас звернулись волонтери, мабуть, побачивши, що сторінка активна. Вони збирали книги для людей, що живуть у підвалах та метро. Співробітниця зібрала мішок дитячих та дорослих книг та передала. Нові читачі запитували, хвилювались: як повернути книги? У серпні моя колега Наталія Миколаївна почала раз на тиждень приходити до бібліотеки. Попередньо вона телефоном домовлялась з відвідувачами. Люди так раділи цим зустрічам! Дехто висилав книги поштою!
«Саме в ті дні у мене виникло неймовірне бажання повернутись до Харкова й до роботи! Але 9 вересня ракета зруйнувала наш житловий комплекс і мою квартиру. Отже, повертатись поки нема куди».
Вже з січня 2023 року бібліотека відкрилась офіційно. Зараз працюють лише два бібліотекарі. Інші через різні причини та обставин не працюють. З ними призупинені трудові договори, як і зі мною.
Реюз російської спадщини
Навесні колеги Ґвара, кав’ярня «Кава Медіа», ініціювали акцію Здай Пушкіна на Пушкінській – харків’ян закликали приносити радянські та російські книжки до закладу, щоб віддати їх на переробку. Зібрані кошти були спрямовані на допомогу ЗСУ. Деякі люди порівнювали це дійство із спалюванням книжок у нацистській Німеччині. Ми поцікавились ставленням Людмили Юріївни до подібного реюзу.
Потрібно розуміти, що списання книг у бібліотеках відбувається постійно. Списуємо стару, зношену літературу, дублетні екземпляри (і Пушкіна з Достоєвським також). Це довгий та кропіткий процес. Спочатку застарілі книги вилучаємо з фонду, складаємо акт, який підписує спеціально створена комісія. Після того, як документ затвердить бухгалтерія, ми здаємо книги в макулатуру. Гроші надходять на рахунок відділу культури району. Використати ці кошти ми можемо виключно на закупівлю нових книг!
Після того, як акт затверджений, а книги віддані на переробку – починається головне. Потрібно зняти їх з усіх форм обліку: з інвентарних книг, топокаталогу, алфавітного та систематичного каталогів. Уявіть собі, який обсяг роботи! Наприклад, акт на 250 книг. Це треба вилучити 750 карток (з трьох картотек), а кожну книгу викреслити з інвентарної книзі, вказавши номер акту, та дату списання. А ще є генеральний каталог у Центральній бібліотеці…
Порівнювати зі спалюванням книг Німеччиною такі ініціативи не треба. Коли чую подібне, у мене одразу питання – давайте чесно: коли ви останній раз читали Пушкіна, Лермонтова, Герцена, Вяземського (це питання риторичне, бо я, як ніхто, знаю відповідь – дуже давно або ніколи)? Однак подібні видання й досі в багатьох бібліотеках стоять на полицях. То не провина закладів – політика держави, де культура фінансувалась та продовжує за залишковим принципом.
Зараз, окрім застарілих та зношених книг, рекомендовано вилучити з фонду книги російських авторів та видавництв, що підтримали війну проти України. І ми поступово вилучаємо ці книги.
«Заклики «усе і негайно викинути» можуть підтримувати лише невігласи. Держава має спочатку наповнити фонди новою, сучасною літературою. Ми зі свого боку робимо усе, що від нас залежить, та з власної ініціативи шукаємо можливості. Співпрацюємо з видавництвами, письменниками, різними фондами та все ще сподіваємось на підтримку держави»
Колективна психотравма та шлях подолання
Від початку повномасштабного вторгнення багато людей втратили здатність отримувати задоволення від звичних активностей мирного життя: музики, танців, кіно тощо. Я не стала винятком. Тривалий період не могла дивитись фільми, слухати улюблені композиції та читати. Але виходити з цього стану почала, все ж таки, завдяки книгам, бо саме вони завжди були для мене ліками у важкі часи. Перші спроби були невдалими. Я починала читати та невдовзі розуміла, що не пам’ятаю тільки-но прочитане. Так тривало кілька тижнів. То була книга Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка». Раніше мені б вистачило два вечори, щоб її подужати. А тут я читала, поверталась, знов читала…, а думки були десь далеко, весь час брала телефон, перевіряла новини – і так по колу!
Був страх, що більше не зможу читати, бо зі мною щось не так! Я відкладала книгу на кілька днів, потім поверталась, так потроху втягнулась. Повноцінно почала твір Тімоті Снайдера «Криваві землі». Знаю, дивний вибір, щоб зняти блок, але саме після цього твору я повернулась до улюбленої справи. Втім читаю набагато менше. Раніше процес приносив задоволення, а зараз набув механічності.
Три книги: рекомендації Людмили Юріївни
- Тімоті Снайдер «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним». Американський історик та письменник, професор Єльського університету розповідає про наймасштабніше вбивство людей. Йдеться про діяльність тоталітарного режиму Сталіна та нацистського режиму Гітлера у період 1933 – 1945 років. «Кривавими землями» автор називає місце загибелі усіх жертв. Територія охоплює простір центральної Польщі, Україну, Білорусь, країни Балтії, Росію. Снайдер пише про війну, Голодомор та Голокост. Це страшна книга, особливо важко читати її зараз, бо багато паралелей з сьогоденням. Однак вкрай корисна – щоб позбутися ілюзій, знайти відповіді на власні питання та зрозуміти, що невивчені сторінки історії призводять до нових трагедій, її варто прочитати.
- Вікторія Амеліна «Дім для Дому». Читала цю книгу ще у 2017 році. Пам’ятаю, як вона вразила мене! Почала шукати інформацію про авторку й здивувалась ще більше, бо Вікторія була тоді ще дуже молодою дівчиною. Звідки така глибина розказаної історії? Роман про пошуки ідентичності, власних коренів, предків та свого місця у світі. А історію про дім та її мешканців нам розказує пес, на ім’я Домінік (Дім). Героями твору є старий полковник та кілька поколінь жінок. Родина, наче перекотиполе без коренів, народжені ще в СРСР, живуть у нерідному для них Львові, у квартирі з чужою історією без розуміння, ким вони є, якк та за що триматись. Навіть полковник, який народився на сході України, не може сам собі зізнатись, що він українець. Безглузде життя, пусті мрії, ворожнеча… Прочитайте цей роман! Просто тому, що він того вартий, твір не відпустить вас до останньої сторінки. А ще прочитайте його в пам’ять про Вікторію, яка загинула у липні 2023 року від російської ракети. Бо письменники живуть доти, доки ми читаємо їх книжки.
- Андрій Альохін «Снігопад у Раю». Хочу порадити цю книгу, щоб читач зміг трошки відволіктись, відігрітись, посміхнутись. Андрій Альохін – актор, майстер дубляжу, а письменником став випадково. На сторінках соцмереж писав власні замальовки, спостереження за українцями та французами, бо досить довго жив у Франції. Його оповідання добрі та щирі, іноді щемкі до сліз. Перед читачем постануть долі людей, що описані іронічно, з гумором та завжди з любов’ю. Прочитайте! Отримаєте справжнє задоволення!
Щоб якомога краще передати атмосферу Холодногірської бібліотеки, необхідні враження тих, хто на власнім досвіді відчув магію цього простору. Ми звернулись до харківських авторів, що були хедлайнерами місцевих заходів.
Єва Сольська, харківська письменниця у жанрі young-adult
«Для більшості харківських письменників Холодногірська бібліотека – особливий та майже сакральний простір. Не лише тому, що у цьому місці зберігаються книги (зокрема написані нами). Переважно через те, що саме тут останніми роками пульсувало та вібрувало культурне життя Харкова. Для мене особисто – це спогади про друзів, романтичні читання при свічках на день усіх закоханих, письменницькі Геловіни, презентації, вечірки, ніч у бібліотеці, фотосесії, сеанси креативного письма, благодійні заходи та багато іншого. Ціле життя: щасливе й творче. Бо тут на моїх очах відбувалось народження та становлення концепції новітньої української бібліотеки – сучасного культурно-просвітницького центру. Місця, де зустрічаються минуле й майбутнє, де читаються вже написані книги та задумуються ще не написані».
Віталій Ячмень, харківський письменник у жанрі горрор
«Називайте мене аж занадто емоційним, але я ніколи не думав, що Бібліотека (пишу з великої літери!) відіграватиме у моєму житті таку важливу роль! Холодногірська бібліотека – будинок для книжок усіх жанрів – стала домом для мене та моїх нових приятелів. Нам завжди були раді та підтримували усі наші ініціативи. Презентація книжки харківських авторів у бібліотеці? Звісно, таким в Україні вже нікого не здивувати. Для нас взагалі не було обмежень. Навіть новомодний Геловін із розмальованими під нечисту силу письменниками відбувався тут під чай з печивком! І завжди був сміх, веселощі, творчість та дружнє спілкування. А скільки історій тут було написано…
Кажуть, якщо хочеш Бога насмішити – розкажи про свої плани. Я розраховував прожити життя в Україні, писати книжки та перед коминком розповідати онукам історії зі свого минулого. Серед байок точно була б і про Нашу Бібліотеку, але зараз я в Берліні. У місцевих центрах геть не така атмосфера. Немає тієї щирості, обіймів й радості, з якими зустрічали мене та моїх друзів-письменників у Холодногірській бібліотеці. Це все залишилось в Україні. Тут тобі, звісно, посміхнуться, але то буде лише чергова, німецька посмішка. Як я кажу своїй дружині, така щезає за секунду. Та як можна звикнути до такого, коли ти вже розбещений тією, харківською?!».
Читайте також:
- Видавець Олександр Савчук: «Поняття “українець” — це ширше за мовне питання»
- Книги про війну українською мовою: що почитати
- Соцмістицизм, аматорство та вкрадена історія: 7 нестандартних фактів про харківське кіно
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
