Звірства в Ізюмі: ідентифікація військовослужбовців РФ. Частина 1

Російські військові, відступаючи з Ізюму, залишили по собі велику кількість доказів скоєних злочинів. Та особливо цінним подарунком для українців стали покинуті поспіхом документи зі списками військових. Саме завдяки ним фактчекери Gwara Media ідентифікували дев’ять військовослужбовців РФ, які, ймовірніше за все, діяли саме в цьому місті.

Що сталося?

10 вересня над Ізюмом, який перебував у російській окупації з квітня, нарешті замайорів  український прапор. ЗСУ відтіснили російські війська за межі Харківської області. Відступаючи, окупанти залишили покинутою не тільки військову техніку, а й докази численних воєнних злочинів. Журналістам Gwara Media вдалося потрапити до колишнього штабу російських військових на вулиці Олени Теліги у тільки-но звільненому Ізюмі.

У штабі ми знайшли покинуті документи, завдяки яким ідентифікували дев’ять військовослужбовців РФ.

Перший документ: шість ідентифікованих військових РФ

Перші знайдені документи, ймовірніше за все, є списком частини особового складу 856-го гвардійського самохідного артилерійського полку, представленого до різних нагород.

Раніше ГУР вже повідомляли про приналежність цього полку до скоєння воєнних злочинів проти українського народу. Проте, саме завдяки знахідці в Ізюмі вдалося дізнатись більше деталей про конкретне місце перебування цього полку. Більше того, ми змогли повністю ідентифікувати шістьох осіб особового складу.

Отже, почнемо з сержанта Панфілюка Миколи Леонідовича 1995 року народження. Він — кримчанин, що проходить військову службу на посаді командира бойової машини розрахунку реактивного артилерійського дивізіону. Разом з дружиною Оксаною і малолітнім сином він проживав у Джанкої.

Особиста сторінка Миколи у соцмережі ВК відкрита, тож ми без перешкод знайшли сторінку дружини: Оксана Панфилюк (Чушева), народилась 26.07.1993. Сам мешканець Криму до того, як прийти з війною в Україну, встиг сфотографуватись як із «ввічливими людьми» в Сімферополі, так і біля вокзалу Львова.

Фото з сім’єю зі сторінки військового.

З цікавого: станом на 2013 рік Микола був зареєстрований за адресою Україна, Тернопільська область, Кременецький район, село Білокриниця, вул. Лісотехнікум. Також на його ВК-сторінці є багато дописів за 2014-2016 роки, де він писав «Вітаю!». Судячи зі стрічки, Микола має багато знайомих в Україні. Не дивлячись на це, він все одно прийшов «асвабаждать» український народ від нацистів. 

Востаннє в мережі був 8 вересня, проте інформації про його смерть наразі немає.

Наступним ми ідентифікували майора Петрова Андрія Володимировича 1984 року народження, що служить на посаді заступника начальника штабу.

До війни Петров мав вигляд зразкового батька й відвідував разом із сином змагання з регбі в клубі ЦСКА — саме в цьому клубі займається його син.

Також ми знайшли особу, що, ймовірніше за все, є дружиною Петрова, проте ніяких її особистих даних, окрім присутності на фото у соцмережах від 2015 року, знайти не вдалося.

Щодо політичних поглядів Андрія, то вони радше розмиті. Адже з маленькою різницею у часі на його сторінці є пост з критикою чинної влади, а потім пост на її ж підтримку.

Проте у 2022 році Петров Андрій, як ми бачимо, остаточно визначився у своїх поглядах та висловив беззаперечну підтримку влади РФ, пішовши на війну з Україною.

Сторінка Петра в «Однокласниках»: https://ok.ru/profile/539070344698 

Сторінка ВК: https://vk.com/id126961840

Сержант Пілюкшин Микита Олексійович 1996 року народження — командир бойової машини розрахунку реактивного артилерійського дивізіону. 

Ймовірніше за все, сержант повернувся додому, адже він присутній на фото в Оренбурзькому пологовому будинку — 14 вересня у нього народився син.

Також ми знайшли фотографії Пілюкшина з дружиною і дітьми, хоча не можемо стверджувати, що дві дівчинки на фото — саме його рідні доньки.

Він наймолодший з ідентифікованих військових РФ. Відомо, що Пілюшкін Микита — отримувач нагороди медалі Жукова, проте за які самі заслуги він отримав цю медаль — невідомо.

Сторінка сержанта у ВК: https://vk.com/npilyukshin 

Наступний ідентифікований — професійний військовий, майор Шликов Максим Романович 1986 року народження. Несе службу на посаді командира дивізіону.

У військовій справі Шликов з 17 років (2003 рік), адже саме в цьому віці він вступив до Казанського вищого артилерійського командного училища (військовий інститут) ім. Маршала артилерії М.М.Чистякова (колишній КВКВУУ, КФ МВАУ, КВВКЗУ РВ). Закінчив цей навчальний заклад у 2008 році. Після училища розпочав службу у військовій частині 36251, де служив до 2009 року. У 2009 році почав служити у складі 35-ї бригади ВЧ 41659 у місті Алейськ Алтайського краю.

Коли саме Шликов розпочав службу у 856-му самохідному артилерійському полку 144-ї гвардійської мотострілецької дивізії ВЧ 23857 у місті Почеп Брянської області — невідомо.

Сторінка майора в «Однокласниках»: https://ok.ru/profile/330296835513

Нам також вдалося знайти сторінку брата Кирила Шликова в інстаграмі та фейсбуці. Брат мешкає у Казані та працює головним редактором KazanFirste. Це місцеве проросійське видання.

Сторінки Кирила Шликова у соцмережах підтримують лінію «внє політікі», зокрема, він писав про роботу медіа в Інстаграмі та різні способи просування постів. Варто зазначити, його останній пост в інстаграмі датується 4-м лютого 2022 року.

Наступний ідентифікований — сержант Азаренко Олександр Вікторович 1993 року народження, служить заступником командира взводу, командиром бойової машини.

Судячи з фото зі сторінки Азаренка, у 2012-2013 роках він проходив строкову військову службу. Через його шеврон можемо припустити, що він служив у військах Федерального управління з безпекового зберігання та утилізації хімічної зброї.

Після строкової служби працював у службі охорони ЧОП Легіон.

Військовий РФ Азаренко не приховує свою активну підтримку російської агресії в Україні та долучає до патріотичного виховання малолітнього сина (фото справа на колажі від 9 травня 2021 року). Він не тільки підписаний на групи, що містять символіку вторгнення РФ в Україну, на кшталт «Za Победу», а ще й фотографується з відповідною символікою.

Фото з написом на прапорі «Z #своих не бросаем» ми знайшли на аватарці його друга Максима Панфілова, опублікованій 4 травня (зліва на колажі). 

Отже, Олександр чітко розуміє, з якою метою прийшов в Україну.

Сторінка Азаренка в «Однакласника»: https://ok.ru/profile/568784443585

Сторінка дружини Азаренка, Ксенії Плотко: https://ok.ru/profile/564365955673

Сторінка у ВК, наразі закрита, велася Олександром під нікнеймом «Саша Докторов»: https://vk.com/id58850172.

У друзях ВК є Микита Пілюкшин.

Останній ідентифікований зі списку — сержант Телешев Олексій Григорович, 1991 року народження, служить на посаді командира зброї.

Сьогодні Телешев, як і багато інших окупантів, переконує себе в тому, що захищає Україну від нацизму. Проте у 2019 році він поширив фото, яке прямо протирічить цій логіці.

Сторінка в «Однакласниках»: https://ok.ru/profile/571243318123

Сторінка у ВК: https://vk.com/telehsev

Другий документ: троє ідентифікованих військових РФ

Другий документ, що допоміг нам ідентифікувати осіб, — це звіт про загиблих та поранених військовослужбовців 1-го мотострілецькому полку Таманскої дивізії військової частини 31135. Згідно з цим звітом, 23 серпня 2022 року четверо військових РФ загинуло та один був поранений. 

Ми з’ясували, що ВЧ 31135 дислокується на території с. Калінінець Московської області, отже, «гості», що завітали до нас, проходили військову службу майже в столиці.

Ідентифікацію почнемо із загиблого єфрейтора Русінова Євгенія Сергійовича 1984 року народження, радіотелефоніста мінометної батареї другого мотострілецького батальйону ВЧ 31135. У соцмережах оприлюднено фото, де Євгена видно на території військової частини. Ще одним підтвердженням, що це саме ВЧ 31135, є оздоблюваний матеріал будівель. Матеріал на фото зліва, що Русінов виклав у соцмережі, та матеріал на фото з офіційного сайту ВЧ 31135 ідентичні.

Русінов проживав у Єрмоліно, Калужська область. До служби займався ножовими видами бою в Калузькому спортивному клубі Steel Force.

Середньо-спеціальну освіту Русінов почав здобувати тільки у віці 31 року (2015 р.), вступивши до Єрмолінського технікуму, де навчався до 2019 та здобув спеціальність «Технік».

У покійного залишилась 16-річна донька Вероніка, яка цього року вступила на спеціальність «Операційна діяльність в логістиці» до цього ж технікуму. 

Наступний ідентифікований єфрейтор — Тихонов Сергій Анатолійович, 1984 року народження. До України завітав з селища Іваново, центрального федерального округу, що знаходиться більше ніж за 1000 кілометрів від міста Ізюм, куди Тихонов прийшов «захищати населення Донбасу». Як і Русінов, загинув в Україні 23 серпня 2022 року.

У некролозі Тихонова йдеться саме про захист так званих «ЛНР» та «ДНР» та посмертну нагороду Орденом Мужності.

Нагороджений посмертно Сергій Тихонов мав своєрідне почуття гумору та дивне уявлення про зміст сторінки військовослужбовця РФ.

У 2011-2012 роках він активно критикував владу, поширював нацистську символіку та  антисемітські пости.

Але у 2017 році риторика сторінки змінюється: починають з’являтися фото у формі, критика влади зникає. До того ж, саме у 2017 році у Сергія народжується друга дитина, син. Перша дитина, донька, зараз ходить до другого класу. 

Сторінка Сергія у ВК: https://vk.com/id44950097

Останній зі списку окупантів, що перебували в Ізюмі, — рядовий Гаттунен Михайло Сергійович 1989 року народження, який служив на посаді водія мінометної батареї.

За три дні до початку повномасштабного вторгнення йому виповнилось 33 роки. Гаттунен приїхав в Україну з селища Тумба Маузерського району республіки Карелія. На сьогоднішній день єдине, що залишилось від рядового російської армії, — спогади на сторінці друзів.

Висновки

Важко сказати, що саме змушує росіян брати участь у війні в Україні, та чому вони полишають свої родини, дружин та дітей. Чому деякі змінюють свої політичні погляди та/ або всупереч ним починають підтримувати політику РФ і воювати проти України. Чому кримчанин, який народився і виріс в Україні, раптом виступає на стороні країни-агресора? Також залишається без відповідей питання, чому прихильники нацистської символіки та антисемітизму прямують у нашу країну для боротьби з нацизмом…

На жаль, ми не можемо відповісти на ці питання, проте хочемо нагадати, що вірогідність загинути на території України для російських військових збільшується з кожним днем. Навіть для тих, хто повернеться додому, військовий трибунал — більш ніж ймовірний розвиток подій.

Зі свого боку фактчекери Gwara Media збиратимуть якомога більшій особистих даних російських військових, аби майже нікому з них не вдалося уникнути справедливого покарання.

Знайдені документи ми передали до видання Слідство Інфо, ви також можете подивитися відео про ідентифікованих російських військових в зручному відеоформаті.