У першій частині фактчек-розслідування ми спростували ідею того, що масове поховання в Ізюмі може бути «українською постановкою». Сьогодні ми продовжуємо досліджувати питання воєнних злочинів на Харківщині, спростовуючи й інші дані російської сторони.
Що сталося?
Місяць тому ми проаналізували місце масового поховання в Ізюмі: завдяки співставленню супутникових знімків, свідчень місцевих мешканців та російських списків загиблих вдалося довести, що українська версія подій правдива і не містить жодних «постановок».
Утім, невисвітленою залишилася тема тортур, яких зазнали безпосередньо мешканці Харківщини під час російської окупації. Чи є в українському інформаційному просторі місце спекуляціям, у яких нас звинувачують російські медіа та можновладці? З’ясовуємо, розбираючи факти.
Аналіз
Спершу розглянемо одну з ключових тез російської сторони, а саме:
«…після звільнення Ізюму в Росію пішов великий потік біженців. Люди рятувалися від нацистів і бігли до нас… Можу сказати за кожного з них — усі підтвердять, що жодних розстрілів в Ізюмі не було», — розповів у своїй заяві перший заступник голови Громадської палати РФ з розвитку інформаційної спільноти, ЗМІ та масових комунікацій Малькевич Олександр.
Що означає цей «великий потік біженців»? Аби дати відповідь на питання, варто поновити у пам’яті вересневий перебіг подій.
Про звільнення Ізюму офіційно заявили 14 вересня, та український прапор замайорів над містом ще 10 вересня. Саме 10 вересня так званий «голова адміністрації Харківської області» Віталій Ганчев звернувся до мешканців Харківщини з проханням залишити будинки у зоні бойових дій та евакуюватися до РФ.
«На жаль, противник робить все більше і більше спроб знищення наших міст та селищ. У ситуації, що склалася, я не можу допустити загибелі мирних людей, тому наполегливо рекомендую залишити зону бойових дій», — сказав Ганчев на відео, розміщеному в Тelegram-каналі пресслужби «адміністрації регіону».
Тобто, російська сторона закликала мешканців Харківщини евакуюватися до Росії. Паралельно із цим на території активно діяла російська пропаганда.
Російська пропаганда та демонізація ЗСУ
Після оголошення евакуації звідусіль у регіоні почали лунати залякування. Для українців, що не мали іншого джерела новин та знаходилися в інформаційному вакуумі, вони звучали жахливо. Опосередковано вплив та характер такого інформаційного середовища можна помітити у багатьох репортажах російських ЗМІ про біженців з Харківщини до РФ. З них ми дізнаємося, до прикладу, нібито на Харківщині після деокупації «вже і негри… весь зброд вбивають і ґвалтують» (пряма цитата з репортажа каналу Росія 1 від 14 вересня).
Заклики до евакуації та попередження про жахливі наслідки у раз її нездійснення лунали, перш за все, від представників російської влади. Щойно ЗСУ почали звільняти українські території, російські можновладці почали скрізь поширювати повідомлення про «провокації Києва на Харківщині».
Так, 13 вересня прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков повідомив, що до Міністерства оборони Росії надходить наступна інформація:
«українські війська катують мирне населення та здійснюють різні каральні дії в Харківській області після того, як російські солдати залишили регіон».
19 вересня так званий голова «військово-цивільної адміністрації області» Віталій Ганчев, зі свого боку, заявив:
«Нам достовірно відомо про те, що готуються провокації, зокрема у місті Ізюм. Наразі готуються пропагандистські ролики про те, що російські війська, перебуваючи на території міста та району, знущалися з людей… Нам надходить різноманітна інформація про безчинство і свавілля, що твориться на території Харківської області. Ми зараз збираємо свідоцтва, документуємо та переправляємо до Слідчого комітету РФ, щоб ці факти були зафіксовані та їм було надано законну оцінку».
Звісно, Ганчев відкинув інформацію про мародерство та воєнні злочини російських військових, посилаючись на «свідчення мирних громадян, евакуйованих з Ізюма». Також у своєму Telegram-каналі, коментуючи звільнення, він розповідав:
«Вулицями Харківщини тепер їздять чорношкірі хлопці з кулеметом і розстрілюють всіх на своєму шляху. Все, що ворушиться зараз у Куп’янську, у Дворічній, у Вовчанську, підлягає знищенню».
В інтерв’ю каналу RT той самий Віталій Ганчев також говорив про відсутність у Куп’янську російської чи навіть української мови саме після звільнення. Йому йшлося, знову ж таки, про хаотичні розстріли, мародерство та знущання з боку української сторони.
Його інтерв’ю — просто взірець наративів, які просуває російська пропаганда, а саме: «НАТО бореться на території України» та «Українські військовослужбовці/ ті, хто на боці ЗСУ, ‒ злочинці».
У ці ж дні Ганчев зробив чергову заяву про звірства ЗСУ:
«Багато ми чуємо про нові звірства. Як людей прив’язують до дерев за те, що вони отримали паспорти громадян РФ, ці паспорти прибивають до їхніх ніг…»
Такі ж наративи просуваються й у російськомовних коментарях до новин про Куп’янськ у соціальних мережах. Частина з них, ймовірно, створена ботами.
Натомість, міжнародним правозахисникам відомо, що російські військові тиснули на мешканців тимчасово окупованої території Харківщини.
В оприлюдненій у вересні доповіді Human Rights Watch до такого тиску відносять, серед іншого, примусове переселення. На підтвердження цього наводяться свідчення, зокрема, 70-річного чоловіка із села Руська Лозова. За словами місцевого мешканця, російські війська сказали йому «Ти жив під нами і тому, якщо прийде українська армія, вони тебе покарають»; і додали «Тебе розстріляють».
Хоча на чоловіка залякування не подіяло, але безліч інших родин, за його спостереженнями, виїхали із села до Росії.
Примусове переміщення є воєнним злочином, потенційним злочином проти людяності та включає переміщення за обставин, за яких особа погоджується переїхати лише тому, що боїться таких наслідків як насильство, тиск або затримання. Окупаційна влада користується примусом для переміщення таких людей.
Точна кількість людей, що евакуюкувалися до РФ, наразі не відома: Україна не має таких даних, а російська сторона плутається у власних цифрах.
60 000 біженців у РФ?
За словами Ганчева, до РФ у період з 10 по 12 вересня виїхало 5000 мешканців Харківщини. А 13 вересня так званий «голова військово-цивільної адміністрації (ВДА) Куп’янського району» Максим Губін розповів про евакуацію близько 60 000 місцевих жителів.
Наведемо його заяву, що пролунала в ефірі телеканалу Росія 24:
«На території Куп’янська зараз залишилося приблизно трохи більше, ніж половина населення. Це десь 25–30 тис… Якщо загалом взяти Куп’янський район, у нас було близько 120 тис. населення, а залишилося зараз тисяч 60. Решта евакуювалися, основна маса — на територію РФ, дехто до Луганська».
Цікаво, що іще до початку повномасштабної війни, згідно офіційної статистики, у межах Куп’янської міської громади мешкали 94 603 особи.
Мабуть, російська сторона теж спромоглася переглянути офіційну сторінку громади, бо 14 вересня, за повідомленням пресслужби так званої «військово-цивільної адміністрації регіону», цифра українських біженців до РФ сягала вже 20 тисяч. Де поділися ще 40 000 людей, про яких йшлося в ефірах найбільших російських каналів 13 вересня — невідомо.
Звернемо увагу: евакуація на територію РФ, за відкритими джерелами, організована наступним чином: люди виїжджають або на власних автівках, або як завгодно до російського кордону, а вже звідти автобуси забирають їх до пунктів тимчасового розташування.
«Ходіння пішки до кордону» — це якийсь особливий тренд, що, вочевидь, дуже подобається росіянам та активно шириться російськими медіа. Наприклад, за повідомленнями ЗМІ, Наталя з Куп’янська до Сватова (тимчасово окуповано територія Луганської області) дійшла пішки з двома дітьми.
Зі слів жіночки на відео, від українських танків з німецькою свастикою родина бігла «полями, лісами» аж 40 кілометрів.
Окремої уваги заслуговує вираз обличчя неповнолітньої доньки біженки.
Таких історій у російських медіа дійсно багато, але інформація різних видань на цю тему протирічить не лише логіці, а й раніше оприлюдненим історіям. Ось, скажімо, батько трьох дітей (10, 12 та 13 років) Євген, за версію онлайн-видання Лента.ру, 12 вересня пішки дійшов з Куп’янська до пункту пропуску Логачівка.
Але вже у «Аргумент і Фактах» той самий Євген разом зі своїми дітьми не йде пішки, а їде «попутками». І вже не 50, а 70 кілометрів. Не потрібно бути фактчекером, аби помітити неузгодженість свідчень.
Щодо офіційних цифр, то 10 вересня секретар Генради «Єдиної Росії» Андрій Турчак повідомив у своєму каналі, що «на кордоні [з Росією — ред.] знаходиться понад 400 автомобілів». Також за інформацією від губернатора В’ячеслава Гладкова дізнаємось:
«11 вересня у 27 пунктах тимчасового розміщення [Бєлгородської області — ред.] перебувають 1342 осіб… та ще 450 перебувають на вокзалі».
Враховуючи ці слова, навряд чи можна говорити про 60 000 людей станом на 13 вересня, або ж бодай про 20 000 станом на 14 вересня. У заяві того ж губернатора Бєлгородської області від 11 вересня читаємо:
«Пункти пропуску, які ще вчора [10.09 — ред.] були переповнені… зараз у чергах людей немає зовсім».
Тим не менш, варто зазначити: 10-11 вересня, після публічного заклику до евакуації у Росію та «страшних казок» від російської пропаганда, кількість біженців справді значно збільшилася.
Судячи з інформації від росмедіа, саме на 10-11 вересня припало пікове навантаження на пункти пропуску на кордоні з Україною.
Утім, кількість людей, що вирішили евакуюватися, далека від омріяної російською стороною. Так, ще один репортаж російських журналістів вже від 22 вересня показує: у Пункті Тимчасового Розташування (ПТР) у Бєлгороді на момент зйомки знаходилося лише 94 людини.
Тоді що так активно намагається приховати російська влада? І чому, не дивлячись на залякування та інформаційний вакуум, так небагато людей вирішили евакуюватися? На жаль, правда є набагато болючішою, ніж можна собі уявити.
Дії росіян на окупованій Харківщині
16 вересня голова Національної поліції України Ігор Клименко на брифінгу в Military Media Center оприлюднив інформацію про 10 виявлених на Харківщині катівень. При цьому більшість — 6 із них — облаштували в місті Ізюм, одну в Балаклії.
Цього ж дня СБУ повідомила, що у райвідділку поліції Куп’янська працювала в’язниця, де під час російського вторгнення знаходився «керівний центр» окупаційної адміністрації.
23 вересня голова Харківської ОВА Олег Синєгубов розповів:
«Серед 436 тіл, ексгумованих під Ізюмом 16 вересня, більшість мали ознаки насильницької смерті, а 30 — сліди катувань. Є тіла з мотузкою на шиї, зі зв’язаними руками, з поламаними кінцівками та з вогнепальними пораненнями. У декількох чоловіків ампутовані геніталії. Все це докази жахливих тортур, яким окупанти піддавали мешканців Ізюму».
З кожним днем інформації про катівні ставало все більше. Так, вже 20 жовтня начальник поліції Харківщини Володимир Тимошко заявив про 22 катівні, знайдені на Харківщині з моменту деокупації. А 17 листопада кількість катівень зросла до 25, про що повідомив начальник Слідчого управління ГУНП в Харківській області Сергій Болвінов.
У міжнародних медіа є численні інтерв’ю з людьми, що самі зазнали тортур та у деталях розповідали, де і як все відбувалося.
Жінка на ім’я Алла, що пройшла тортури та пережила зґвалтування, розповіла свою історію The Washington Post. Разом із журналістами вона знову повернулася на місце тортур, де показала, як на стіні сараю старим гвіздком видряпала своє ім’я та позначки — скільки днів була в полоні. Жінка пояснила, що робила ці записи для того, аби син зміг ідентифікувати її після загибелі.
«Я думала, якщо мій син шукатиме мене, він зможе знайти ці записи та зрозуміти, що я була там і там померла», — розповіла Алла.
Human Rights Watch — міжнародна неприбуткова організація, яка займається захистом прав людини по всьому світу, — 19 жовтня 2022 року також підтвердила: російські війська та інші сили, що діяли під їхнім командуванням, регулярно катували затриманих під час 6-місячної окупації Ізюма у Харківській області.
«Жорстоке насильство та жорстоке поводження в Ізюмі не були випадковими інцидентами, — зазначила Белкіс Вілле, старша дослідниця криз і конфліктів Human Rights Watch, — Багато потерпілих поділилися з нами достовірною інформацією про подібний досвід катувань під час допитів у закладах, підконтрольних російським військам та їхнім поплічникам. Це вказує на те, що таке поводження було частиною політики та плану цих сил».
Наприкінці вересня та початку жовтня Human Rights Watch поспілкувалися з понад 100 людьми з Ізюма, які перебували у місті під час російської окупації — з березня до початку вересня 2022 року. Майже всі розповіли, що мають родичів чи друзів, які зазнали катувань; 15 опитуваних (14 чоловіків та одна жінка) описали, як їх катували.
Методи катувань варіювалися: від банального побиття — до електричного струму, занурення голови у воду чи довгого тримання у незручних позах, на кшталт «пози папуги». (Після довгого перебування у такому положенні людина годинами не може рухати руками. Детальніше про методи катування — у звіті HRW).
Війська РФ закатовували українців до смерті не тільки у катівнях — є непоодинокі випадки знаходження тіл зі слідами катувань і поза цими місцями.
Так, 6 жовтня у деокупованому селищі Куп’янськ-Вузловий — у цеху, де виготовляли цеглу —правоохоронці знайшли тіла двох чоловіків із зв’язаними руками, обидва у віці приблизно 60 років. У одного загиблого виявлено тілесні ушкодження у вигляді синців на шиї та грудній клітині, в іншого — рана від кульового поранення у грудній клітині та паховій зоні. У обох трупів наявні сліди катувань.
10 жовтня правоохоронці виявили ще одне закатоване тіло — у лісопосадці села Синичено Ізюмського району. Голова чоловіка була повністю обмотана тканиною, а руки — зв‘язані шнуром.
Аби створити картину російської окупації, можна навести ще десятки схожих зареєстрованих прикладів.
Втім, наостанок хотілося б розібрати характерну «лякалку» Ганчева щодо «прибитих до ніг паспортів».
28 жовтня українські ЗМІ оприлюднили новину, що, по-перше, могла стати базою для брехні про «прибитий паспорт», а по-друге, якнайкраще висвітлює ставлення окупантів до українського населення.
У репортажу «Суспільне Харків» місцева мешканка Луїза розповіла, що під час окупації росіяни відбирали у жителів Козачої Лопані телефони та показово прибивали їх до дерева біля приміщення «Нової пошти»:
«Люди намагалися виходити, ловити зв’язок, телефонувати родичам, а вони [окупанти — ред.] забороняли. У кого бачили телефон — забирали, наче давали урок, щоб більше не виходили дзвонити. Це вони так пояснювали».
Висновки
За допомогою пропаганди та демонізації ЗСУ росіяни форсували «добровільну евакуацію», а насправді примусове переселення українців на територію РФ. Кількість біженців з Харківщини сьогодні невідома, адже оприлюднені росіянами цифри не відповідають дійсності.
Правда у тому, що населення деокупованих територій різко зменшилось не через «біженців у Росію», а через систематичні зникнення та вбивства людей під час російської окупації.
На жаль, маємо безліч задокументованих підтверджень катувань російськими військовими цивільних Харківщини — як у спеціально обладнаних катівнях, так і поза ними.
Станом на 30 листопада поліція вже ексгумувала тіла 889 загиблих, розповів у коментарі «Радіо Свобода» начальник Слідчого управління Головного управління Нацполіції у Харківській області Сергій Болвінов%
«Це 695 тіл цивільних (із них 260 жінок, 370 чоловіків, 24 дитини і близько 30 не встановлених осіб). Ми також ексгумуємо військовослужбовців ЗСУ та військовослужбовців окупантів… Ми встановлюємо, хто ці люди, за яких обставин вони загинули».
Наразі розслідування воєнних злочинів, скоєних росіянами на Харківщині, триває. Експерти досліджують тіла загиблих, катівні, а також документують розповіді свідків, що безпосередньо зазнали тортур. Загальну картину скоєних Росією злочинів ми зможемо осягнути тільки згодом — Gwara Media продовжує моніторити ситуацію у регіоні.
Над матеріалом працювала Юліана Топольник.
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
