За час повномасштабної війни у Харкові так і не з’явилися повноцінні простори пам’яті про загиблих і зниклих безвісти. Активісти з родин полеглих військових і тих, хто вважається безвісти зниклим, домагаються їх створення та облаштування.
Сьогодні в центрі обговорень три ідеї: створення Алея Героїв, яка зазвичай є стендами з портретами, уніфікація надгробків на Алеї Слави, а також створення Алеї Надії — символічного простору про тих, хто зник безвісти.
Втім, поки втілюються лише поодинокі рішення, а спільного бачення немає. Родини стикаються з браком рішень, різними поглядами у спільноті та непорозуміннями з міською владою.
Журналістка Ґвари поговорила з активістками Дариною Васильчук, Мариною Поляковою та Світланою Білоус про Алеї, облаштуванням яких вони займаються.
Алея Героїв: «Чому у всіх це є, а у нас немає?»
У Дарини Васильчук, координаторки громадської організації «Вшануй» у Харкові, на війні поліг батько. Вона каже, що щоразу, коли знайомиться з родинами, які теж втратили рідних, найперше чує запитання: чому у Харкові досі немає Алеї Героїв?
У місті є кілька локацій для вшанування, але люди їх відвідують рідко. Дарина зазначає, що, приміром, про Майдан Захисників України мало хто знає. За її словами, хоча місце має хорошу концепцію, там майже не проводять події — лише на пам’ятні дати приїжджають чиновники покласти квіти.
У центрі ж, під флагштоком, знаходиться мультимедійний меморіал, де транслюють фото загиблих військових. Однак навколо нього транспортна розв’язка, тож потоку пішоходів чи зручного під’їзду тут немає.
На екрані, каже Дарина, транслюють фото лише тих, хто загинув з 24 лютого до середини 2022 року. Оновити дані проблематично, адже до кінця не зрозуміло, хто є відповідальним за це. За її словами, у міськраді посилаються на «Харківзеленбуд», а у підприємстві — на військових.
«Я знаю випадок, коли одна дружина загиблого приїхала до Харкова, стояла 40 хвилин біля цього екрану для того, щоб його побачити, але не побачила. І пішла. Це дуже боляче та сумно», — розповідає дівчина.
Донині в Україні немає постанови щодо облаштування Алей Героїв. Тож поступово за замовчуванням їх почали розміщувати у центральних частинах міст — як стенди з портретами. Так, наприклад, облаштували в Одесі, Івано-Франківську, Запоріжжі.
За словами Дарини, на одній із зустрічей щодо цього питання представники комунального підприємства «Ритуал» Харківської міської ради та Марина Полякова, голова громадської організації «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України», пояснили відсутність Алеї Героїв браком догідного місця, адже загиблих чимало. На думку активістки, така аргументація є популістичною.
Водночас родини загиблих самі пропонували для створення Алеї Героїв різні локації в місті, однак через брак ключової інформації про них, зокрема щодо форми власності, ці ініціативи так і не були реалізовані. Дарина каже, що люди здаються й перестають рухати це питання.
Як альтернативу міськрада пропонувала приїжджати родинам на кладовища, Майдан Захисників України або на Алею Героїв до сусідніх Кулиничів, де розміщені портрети лише місцевих.
Активістка вважає, що з боку міської влади не вистачає ініціативи та розуміння сімей — показовим став торішній реквієм.
Також певний час розвивалася ідея створити Алею Героїв під флагштоком. Спочатку ця ідея подобалась Дарині, але дівчина змінила своє ставлення після розмови з популяризатором урбаністики Павлом Храмовим. Він стверджує, що у Харкові зараз пам’ять концентрується в одному місці, а має бути інтегрована у повсякденне життя.
«У нас зараз виходить, що є сквер, де і електронний меморіал не оновлений, і таблички [проєкт “Поміж нас” — ред.], і прапор, і туди ще думають “впихнути”, даруйте, таке слово, але як є, ще й Алею Героїв», — каже активістка.
Вона згадує, що коли просила у міськради дозволу розмістити таблички «Поміж нас» на лавах у саду Шевченка чи у сквері біля Дзеркального струменя, їй відмовили без пояснень. Натомість запропонували Алею Слави у парку Машинобудівників. Дарину така пропозиція здивувала, адже локація мала зовсім інший сенс — там була червона зірка з датою 1941-1945. Після повторного звернення до міськради їй запропонували розмістити таблички під флагштоком.
«На жаль, вшанування — це абсолютно не пріоритет. Хоча, коли я це говорю в обличчя представникам міської ради, вони мені кажуть, щоб я контролювала свої слова, бо їх це ображає», — констатує дівчина.
Активістка ділиться, що також є ідея зробити меморіали по районах, у локальних скверах чи парках. Це наблизило б меморіали до родин і скоротило б час, який їм доводиться витрачати на дорогу, наприклад, до кладовища, а також зробило б ці місця частиною повсякдення. Однак не всі переконані, що це дозволило б позбутися дуальності, коли поруч із розважальними місцями розташовані місця пам’яті.
Водночас Дарина згодна, що формат фотографій на стендах є тимчасовим рішенням, бо вони швидко псуються від сонця, тож потрібно шукати сталий формат.
«Я, з одного боку, згодна з тим, що це треба продумати, а з іншого боку, мене, як члена сім’ї загиблого військовослужбовця, ображає те, що це [відсутність консенсусу — ред.] стає відмазкою для того, щоб просто відкласти це в довгу шухляду і не розв’язувати проблему», — говорить Дарина.
Марина Полякова, голова ГО «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України», вважає, що у місті має бути Алея Героїв не у класичному розумінні, а у форматі інтерактивних екранів або музейного комплексу. Вона зазначає, що питання осучаснення підходів до меморіалізації та їх довговічності було напряму задано Ігорю Терехову.
«Він сказав, що на даному етапі виділяють [місце — ред.]. Тобто у нас буде свій меморіал в районі Лісопарку, але не там, де старий меморіал [Меморіальний комплекс Слави в пам’ять про тих, хто загинув під час Другої світової війни — ред.]. І там має бути багатогектарний майданчик», — каже Марина та додає, що конкретного проєкту ще немає.
Алея Слави: чорні надгробки, білі козацькі хрести та новий проєкт колумбарію
У 2016 році Марина Полякова ініціювала створення Алеї Слави на кладовищі №18. Тоді сім’ї загиблих обрали з 15 запропонованих варіантів надгробків варіант пам’ятників із чорного граніту. 2017-го мер затвердив його як проєкт типових надгробків. Відтоді міськрада встановлює по сто таких пам’ятників щороку.
Наразі у Харкові є положення про Меморіальний комплекс військових поховань «Алея Слави», але Марина зазначає, що воно має рекомендаційний характер.
Тож, оскільки кількість загиблих воїнів значно перевищує сто, родини встановлюють пам’ятники на власний розсуд — різних форм, розмірів, кольорів, а інколи і з написами російською.
З початком повномасштабної війни постало питання переосмислення облаштування військових поховань. Частина рідних загиблих військовослужбовців, зокрема Дарина Васильчук, наголошують, що через чорні надгробки та відсутність уніфікації українські поховання не відрізняються від російських.
Тому вони пропонують звернутися до давньої української традиції — білих хрестів з вапняку чи інших світлих матеріалів. Раніше такий колір був символом воскресіння, пам’яті та надії.
Однак Марина не згодна з Дариною, адже вважає, що такі хрести раніше ставили ті, хто мав недостатньо коштів на мармуровий надгробок. До того ж, на думку активістки, у Харкові сформувалася вже сучасна традиція із чорними пам’ятниками, і її не варто порушувати.
Детальніше ми обговорювали позиції активісток щодо облаштування Алеї Слави тут.
Марина також поділилася, що вже майже завершена робота над проєктом колумбарію, тобто ніші для зберігання урн із прахами військових, на кладовищі №18. Вона зазначає, що проєкт ініціювало місто.
За задумом команди архітекторів, його створять у вигляді козацького хреста з мечем посередині. Колумбарій розраховано на 1000 урн, які будуть розділені по релігіях. Також тут буде молитовний дім та кенотафи — пам’ятники тим, чиї тіла неможливо знайти.
Марина каже, що цей проєкт презентували родинам полеглих, ветеранським організаціям та активістам торік. Також пропонували ще два варіанти, але майже одноголосно обрали саме цей.
«Я поховала дуже багато своїх друзів і подруг. Для мене ця тема дуже болюча. І для мене шана до цих людей, які віддали своє життя, це служіння, мабуть», — ділиться жінка.
За ініціативи Марини також були встановлені прапорці на клумбі біля обласної адміністрації. Активістка розуміє, що в майбутньому будівлю ремонтуватимуть і їх доведеться прибрати. Тож вона звернулася до мера з проханням виділити місце для прапорців у центрі міста. За її словами, міськрада вже виділила 300-метровий майданчик у центрі, але де саме, Марина поки відмовилася говорити.
Також ГО «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України» у партнерстві з ГО «Український фонд пам’яті» та СКП «Харківзеленбуд» збирали дані через гугл-форму для оновлення інформації на мультимедійному меморіалі. Наразі форма вже закрита.
Алея Надії: символічне місце про тих, на кого чекають вдома
Світлана Білоус, координаторка родин зниклих безвісти, полонених і загиблих військовослужбовців, чекає на свого чоловіка, військового 4 окремої важкої механізованої бригади. Він зник безвісти на Бахмутському напрямку у квітні 2023-го.
За словами Світлани, на сьогодні понад 90 тисяч людей вважаються зниклими безвісти за особливих обставин, а Харківщина є одним із регіонів, звідки таких найбільше. Серед них і військові, і цивільні.
Ідея створення Алеї Надії є колективною, ділиться активістка. Родини, які чекають близьких, прагнуть, аби це місце символізувало пам’ять міста про героїв.
Наразі вони розглядають різні варіанти, зокрема і простір без фотографій. Світлана пояснює, що у деяких ситуаціях світлини можуть нашкодити полоненим або можуть бути використаними росіянами для пропаганди.
«Деякі родини також вважають, що це [ідея з фото — ред.] асоціюється з Алеєю Слави загиблих, а ці військові ще в невизначеному статусі, і хотілося б вірити, що вони живі, поки нема тіла, останків чи підтвердження, що в полоні», — каже жінка.
Вона додає, що це також важливо для родин, які знають про загибель близької людини й очікують на повернення тіла або решток. Рідні хочуть мати місце, куди можна прийти й покласти квіти.
За її словами, у січні родини озвучили міськраді ідею створення Алеї Надії. Ініціативу підтримали, тож нині триває пошук локації та джерел фінансування. Вже після цього визначатимуть її остаточний вигляд.
Світлана сподівається, що Алею Надії облаштують у центрі міста, аби вона нагадувала про безвісти зниклих містянам і водночас давала змогу гостям Харкова краще усвідомити масштаб трагедії.
Журналістка Ґвари надіслала запит до Харківської міської ради щодо деталей облаштування у місті Алеї Героїв, Алеї Слави та Алеї Надії.
Читайте також:
- Спочатку завершимо війну vs це збереження пам’яті: ХОВА проводить збір ідей щодо майбутнього Меморіалу полеглим героям
- Меморіалізація війни в момент війни: як у Харкові можуть вшанувати полеглих військових
