“Маєш два дні, щоб поїхати з Білорусі”, – такі слова почула Карина Потьомкіна у грудні 2021 року. Вона одна з тих, кому загрожувала в’язниця за незгоду з режимом самопроголошеного президента Олександра Лукашенка.

Карина поїде до Києва, але згодом оселиться в Бучі, де за кілька десятків днів росіяни катуватимуть та вбиватимуть сотні людей.

Карина збирала речі поспіхом. Її мама й молодша сестра не вірили, що людина може жити, працювати, а одного дня тікати у невідомому напрямку. За словами дівчини, її рідні аполітичні, дивляться телевізор і думають, що політичні переслідування зараз – вигадки. Однак за участь у протестах, листи для політв’язнів та дописи у соцмережах її цькували пропагандисти. Зрештою, силовики заявили, що на дівчину чекає в’язниця.

Портрет Карини

“Коли поїхала за дві доби з країни, а перед тим сказала своєму директору на роботі, що мені треба тікати, він був шокований. Вони всі думали, що це якісь байки. Мене ж могли ув’язнити, загроза є досі”, – говорить Карина.

Дівчина взяла мінімум речей, паспорт та гроші. Розповідає, що можливості потрапити в Україну через Білорусь не було і вона поїхала через Росію. Карина знайшла провідника, який давав підказки, як пересуватися.

“Це не так, наче людина з’являється перед тобою і кудись веде. Ця людина в телеграмі пише, що робити, куди їхати, у яку машину сідати, яким шляхом пересуватися, який прикордонний пункт вибрати”, – пояснює Карина.

Дівчина виїхала через пункт Троєбортне у Росію, подолала 600 кілометрів і 26 грудня потрапила в Україну, до Києва. Вона заселилась у будинок для політичних білоруських біженців та прожила там місяць. Карина дізналась, що Польща робить гуманітарні візи для білорусів, яких переслідують, і спробувала скористатись шансом.

“Я зробила собі гуманітарну польську візу. Вона в мене відкрита з другого лютого, але я вирішила не їхати до Польщі. Вирішила, що мені добре в Україні”, – каже Карина.

Дівчина розповідає, що опинилась разом з чудовими білорусами. Серед них і Сашко, який живе у політичній еміграції вже понад півроку. Саме цей чоловік винайняв для політичних емігрантів квартиру в Бучі.

“І ось я, гомельський правозахисник Кравченко, Таня Рабцевич, яка взагалі з чотирма дітьми й чоловіком, всі заїхали у трикімнатну квартиру. Таня подала документи у німецьке консульство на візу й чекала відповіді, а я знайшла собі роботу”, – пригадує Карина.

Раніше, на Батьківщині, вона працювала менеджеркою з продажу. Подзвонила до знайомих білорусів й сказала, що тепер в Бучі й потрібна робота. Запевнили, що це без проблем. 

Карина пішла на співбесіду. Робота менеджерки з продажу у гіпермаркеті дверей дісталась їй без проблем. Через чотири дні дівчина повинна була мати перший робочий день, але через два дні у місто прийшла війна.

Евакуюватися з Бучі було неможливо з першого дня повномасштабної війни. Карина зрозуміла, що виїхати не вдасться ні на другий, ні на третій день. У місті зник зв’язок, інтернет. Дівчина дізналась, що у бучанську раду потрібні волонтери в колцентр, тому одразу, 24 лютого, вирішила долучитись.

“Треба було допомагати людям й відповідати на запитання. Щось десь вибухає, хтось бачить застрелену людину й не розуміє, що робити, куди йти, тому звертається до ради”, – пояснює дівчина.

Дитячі малюнки з підвалу в Бучі

Вона каже, що окупанти мали колаборантів серед місцевих і розповідали про скупчення людей. Росіяни шукали підвали, де було багато українців.

“Тут скрізь були снайпери. Навіть підвали – це не місця, де можна від них сховатися, вони відкривають двері й стріляють у голови. Я просто кажу те, що знаю”, – ділиться дівчина.

На тринадцятий день війни, 8 березня, Карина з друзями та їхніми дітьми вирішила втекти з Бучі пішки через Ірпінь. Проте вони йшли навмання, бо не дуже знали місцевість. 

По дорозі зустріли окупанта. Карина почала його благати, щоб відпустив. Пояснювала, що вони цивільні й хочуть евакуюватися. 

“Сказав вдягнути білі пов’язки. Я розірвала свою білу чудову сукню. Одягла на себе цю пов’язку. Роздала шматки сукні іншим, щоб вони теж так зробили”, – пригадує Карина.

Росіянин дивом відпустив людей. Пішки вони потрапили до Ірпеня, пройшли під зруйнованим мостом. Людям вдалось сісти до мікроавтобуса й доїхати до Романівки, а згодом до Києва.

Карина пробула у Києві декілька днів. Голова Білоруського кризового центру у Львові Олексій Францкевич покликав їхати до них. Розповів, що там волонтерський двіж і дівчині точно буде чим зайнятись. Вона знайшла людину, яка за 100 доларів погодилась її відвезти до Львова. Карина приїхала й пішла волонтерити у колцентр “СпівДії”. 

Підвал у Бучі, де ховалась Карина

“Коли визволили Бучу, то я зрозуміла, що маю туди повернутися. Побачила, що керівник справами бучанської ради Дмитро Гапченко був у полоні. Я йому написала. Він сказав – приїжджай”, – пригадує білоруска.

Вже 6 квітня Карина поїхала зі Львова, а 7-го потрапила у Бучу. Наступного дня прийшла до міськради й просто з порогу кричала людям, що робити.

“Розумієте тепер, чого у мене такий хриплий голос?”, – питає Карина.

Її винаймана квартира дивом залишилась цілою. Навіть ковдра, якою накривалася дівчина, лежала на тому самому місці. Проте будинок за 400 метрів зруйнували повністю. 

Перші 3 три дні після визволення Бучі було багато людей, які хотіли повертатися. Проте місто було замінованим. Карина розповідає, що зникли світло, газ й тепло. На першому поверсі ради дівчина заповнювала форми на пошук людей, записувала свідчення.

“Я три дні сиділа, слухала. І бучанці мені все розповідали. Потім почали відкопувати людей з братських могил. Дмитро Гапченко вирішив, що треба приймати звернення і налагодив координацію”, – говорить Карина.

Згодом, з 10:00 до 15:00, приїжджав Червоний Хрест, який давав бучанцям, що залишались у місті під час окупації, грошову допомогу. Карина стояла на порозі й за списками заводила людей отримувати допомогу.

Фото Карини зі Львова

Зараз у місті ще не працює вся система оповіщення. Коли починається повітряна тривога, то Карина з порогу ради кричить, щоб люди не ховались у підвали, бо рятувальники перевіряють, чи там немає мін. 

“Підвали треба розміновувати, але багато хто не має навіть де жити. Я бачила одну квартиру та її вигляд після приходу російського солдата. Там треба кілька тижнів прибирати. Все перевернуто, вивернуто, покремсано, поламано, стоптано”, – розповідає білоруска.

Вона дивується, що навіть ліжка й дивани перекинуті догори ногами. Каже, що росіяни намагались залишити після себе все знищене. Бучанці, у яких неушкоджені будинки, також бояться, що окупанти замінували їх. Карина говорить, що роботи з розмінування тривають цілодобово.

“Що стосується пошуку тіл, то в Бучі немає вулиці, на якій би не було поховань. Коли видно, що є хтось закопаний, це не означає, що там одна людина. А розумієте, якими є люди, які вже місяць лежать в землі? Їх неможливо впізнати”, – говорить дівчина.

Вона каже, що люди постійно шукають своїх родичів і друзів. Їздять у морги по всій Київщині, бо немає такого місця, щоб зібрати всі трупи.

Зараз Карина перебуває в Україні легально. Після перетину кордону вона може бути тут 180 днів. Цей час ще не закінчився. Проте легалізуватись дівчині поки не вдається. Вона шукає можливості зробити це.

“Ми подзвонили в РАЦС і там сказали, що навіть через фіктивний шлюб не вийде. Сьогодні телефонували до депутатки й вона каже, що немає такої можливості зараз. Це загалом для білорусів”, – пояснює дівчина.

Білоруска каже, що познайомилась з працівниками Служби безпеки, які зараз в Бучі. Вони навіть зголосились проводити її додому, бо буває небезпечно. 

“Був випадок, коли до комендантської години я їхала додому. Мене везла чудова дівчинка, яка запропонувала просто помитися. У неї вдома є вода. Чоловік з автоматом зупинив нас на блокпості, перевірив документи й вивів мене за шкірку з машини. Хотів розстріляти. Він виявився п’яним”, – розповідає Карина.

Пригадує, що почала від страху задихатися. Чоловіки з тероборони викликали СБУ. Вони затримали нападника й зараз йому загрожує в’язниця.

За словами Карини, українці, з якими вона спілкується, розуміють, яка ситуація в Білорусі. Каже, що вони не ставлять жодних питань, а просто щиро дякують, бо вона допомагає.

“Коли люди приходять під раду, то починають шукати дівчинку, яка стоїть на порозі. Бо коли з’явиться та дівчинка, що стоїть на порозі, все буде добре, їхнє питання вирішать. Якщо дівчинки немає – немає інформації. Дівчинка перекопає все лопатою, але вона її знайде”, – говорить білоруска.

Карина впевнена, що хоче залишитись в Бучі. Хоче працювати тут для перемоги України й після неї. Каже, що так добре їй не було ні в Києві, ні у Львові.

“Я приїхала в Бучу, коли її визволили, й вирішила для себе, що повинна залишитися жити тут. Бо не розумію, як покинути людей з цим горем. Вийшла на свій балкон, подивилася на ліс, який в мене через дорогу, і заспокоїлась”, – розповідає дівчина.

Вона хоче бути в Бучі й з бучанцями, які зараз згорьовані й не можуть відійти від жахіть, які з ними трапились. Карина каже, що їй важко планувати свій день і вона не знає, як далі складеться її життя, чи зможе вона заплатити за житло наступного місяця.

“Волонтеритиму, скільки це буде можливо. Я знаю, що коли жива ввечері, то завтра вранці знову піду волонтерити до ради”, – каже вона.

Читайте також наш матеріал “Ти можеш пити каву, а за хвилину зайдуть військові і заберуть баристу”. Як і чому люди виїжджають з окупованої Херсонщини.

Теги:

#нова реальність - військова