Спецпроєкт
Пандус, яким неможливо скористатися, сходинки на вході до магазину чи недоступний громадський транспорт — це не лише перешкоди для людей, а й потенційні економічні втрати для громад і бізнесу. Через них мешканці мають менше можливостей працювати й користуватися послугами, а підприємці — втрачають клієнтів.
Водночас середній рівень безбар’єрності в українських громадах становить лише 2,55 бала з 5 можливих, свідчить дослідження громадської спілки «Ліга Сильних». Найслабшим напрямом, за його результатами, виявилася економічна безбар’єрність.
Чи обов’язково створення доступного середовища потребує великих витрат, чому бізнес не завжди готовий інвестувати в нього та як уникнути помилок, через які гроші витрачають неефективно? Ґвара Медіа розбиралася разом із фахівцем з інклюзивних практик громадської спілки «Ліга Сильних» Володимиром Висоцьким.
Чому недоступність коштує грошей громадам і бізнесу
Коли людина не може самостійно дістатися роботи, навчального закладу чи скористатися послугами, наслідки відчуває не лише вона. Громада може втрачати економічну активність мешканців, а місцевий бізнес — потенційних працівників і клієнтів.
За словами Володимира Висоцького, доступність допомагає громадам ефективніше використовувати власні ресурси та створювати умови, за яких більше людей можуть брати участь в економічному й суспільному житті.
«Наразі в Україні безбар’єрність стає критично важливою частиною згуртування суспільства, і для збереження ідентичності, і для соціально-економічного розвитку», — каже експерт.
На думку Висоцького, громади, які не створюють доступного середовища, ризикують поступово втрачати мешканців. Частина людей може виїжджати в пошуках кращих умов, а інші — переставати відчувати себе повноцінною частиною громади.
Недоступність також обмежує можливості людей працювати, навчатися та самостійно користуватися послугами. Це може збільшувати потребу в додатковій підтримці з боку громади.
«Якщо людина сидить вдома та не має можливостей знайти роботу або навчитися, щоб бути конкурентною на ринку, значить вона банально не заробляє гроші, не витрачає їх та не сплачує податки, — пояснює Висоцький. — Доступність економічно вигідна, бо вона дозволяє раціонально використовувати ті обмежені ресурси, які в нас є, як і в будь-якій іншій країні».
Водночас економічна вигода — лише один з аргументів на користь безбар’єрності. Передусім ідеться про право людей на рівний доступ до простору, інформації, послуг та можливостей незалежно від стану здоров’я, віку чи інших обставин.
Висоцький також вважає, що інклюзивні громади можуть бути привабливішими для міжнародних партнерів.
Один із прикладів практичних змін — встановлення у Вінниці кассельських бордюрів на зупинках громадського транспорту. Їхня конструкція дає змогу низькопідлоговим автобусам і тролейбусам під’їжджати ближче до краю платформи, зменшуючи відстань між транспортом і зупинкою. Це полегшує посадку, зокрема людям, які користуються кріслами колісними, батькам із дитячими візками та людям старшого віку.
«Я розумію, що це лише крапля від всього того, що ще треба робити. Проте саме такі речі є показовими. Вони не очевидні і не популістичні, але дійсно роблять користування транспортом зручнішим», — каже експерт.
Скільки насправді коштує створити доступний простір
Одна з причин, через які громади та підприємці можуть відкладати впровадження безбар’єрних рішень, — переконання, що вони потребують значних коштів.
Висоцький пояснює: витрати залежать від масштабу робіт та того, на якому етапі врахували потреби різних людей. Реконструкція або капітальний ремонт будівлі відповідно до вимог доступності справді можуть потребувати значних інвестицій. Натомість окремі зміни можна впровадити без масштабного переобладнання простору.
Наприклад, встановити поручні у вбиральні, нанести контрастне маркування на скляні двері або позначити краї сходинок, щоб зробити їх помітнішими для людей із порушеннями зору.
Проте такі рішення мають відповідати потребам користувачів і чинним нормам. Самі по собі вони не гарантують доступності всього приміщення.
«За підрахунками інших країн, бо в Україні поки таких досліджень немає, інтеграція доступності здорожчує проєкт, наприклад, ремонту школи чи вулиці, максимум на 10–15%. Іноді це в межах 3–5%, якщо з самого початку все робити розумно», — каже Висоцький.
За словами експерта, врахування доступності ще на етапі планування дає змогу уникнути частини витрат на подальше переобладнання. Адже виправляти вже реалізовані рішення може бути складніше, ніж одразу передбачити необхідні елементи.
Висоцький виокремлює три складники доступності: фізичну, інформаційну та цифрову.
Фізична доступність передбачає можливість безперешкодно пересуватися й користуватися простором. Інформаційна — отримувати та розуміти інформацію. Цифрова — користуватися сайтами, застосунками й іншими електронними сервісами.
Частину рішень у двох останніх сферах можна реалізувати без значних додаткових фінансових витрат. Наприклад, додавати субтитри до відео, створювати аудіоверсії текстових матеріалів, проводити онлайн-трансляції подій або подавати інформацію в зрозуміліших форматах.
Для цього можна використовувати й інструменти штучного інтелекту, однак створені ними субтитри чи аудіоматеріали потребують перевірки якості. Такі зміни не обов’язково вимагають закупівлі обладнання, проте потребують часу працівників, відповідних навичок та організації роботи.
Чому бізнес не завжди готовий інвестувати в доступність
Уявімо магазин, до якого ведуть кілька сходинок. Його власник не бачить потреби облаштовувати доступний вхід, адже серед відвідувачів майже немає людей, які користуються кріслами колісними. Проте вони можуть не приходити саме тому, що не мають змоги потрапити всередину.
Подібна проблема виникає і на рівні міста. Навіть якщо окремий заклад є доступним, людина може не дістатися до нього через непристосований громадський транспорт, високі бордюри або перешкоди на тротуарах.
Саме в цьому, за словами Висоцького, полягає своєрідний парадокс: бізнес може не бачити попиту на доступність, доки громада не створить умов для пересування людей. Водночас без змін у приватних закладах навіть доступна міська інфраструктура не забезпечить можливості повноцінно користуватися послугами.
Експерт пояснює, що на готовність підприємців впроваджувати безбар’єрні рішення впливають два основні чинники: законодавчі вимоги та усвідомлення економічної вигоди.
Один з аргументів для бізнесу — купівельна спроможність людей з інвалідністю та їхніх родин.
За словами Висоцького, у світі дедалі більше компаній звертають увагу на цей ринок. Він каже, що, за різними оцінками, кількість людей з інвалідністю сягає 1,2 мільярда, на яких щорічно припадає 15–18 трильйонів доларів.
Прикладом того, як доступність може ставати конкурентною перевагою, експерт називає туристичну галузь.
Туроператори, які організовують подорожі для людей старшого віку, мають враховувати їхні потреби під час вибору транспорту, готелів та туристичних локацій. Це, своєю чергою, стимулює партнерів пристосовувати свої послуги до ширшого кола відвідувачів.
Подібний принцип може працювати й для місцевого бізнесу: доступний заклад потенційно здатен обслуговувати більше людей, зокрема тих, хто раніше не міг скористатися його послугами.
Проте економічний ефект залежить від конкретних умов: розташування закладу, попиту, вартості переобладнання та доступності навколишньої інфраструктури.
Три помилки, через які гроші на безбар’єрність витрачають неефективно
Навіть якщо громада або бізнес готові інвестувати в доступність, це не гарантує, що облаштований простір буде зручним для всіх.
Висоцький виокремлює три поширені помилки, яких припускаються під час впровадження безбар’єрних рішень.
1. Незнання стандартів та потреб користувачів
Доступність — це не лише дотримання встановлених розмірів, висоти чи відстаней. Важливо розуміти, як людина користуватиметься конкретним елементом простору.
Наприклад, табличка з назвою кабінету може бути розташована настільки високо, що людині, яка користується кріслом колісним, буде складно прочитати напис.
Водночас доступні рішення мають бути органічною частиною простору, а не відокремлювати одних відвідувачів від інших.
«Доступність має бути прорахована з початку, а не додаватися потім, коли вже все готово, — зауважує експерт. — Однак, коли ми не розуміємо, як це працює, пропонуємо недоречні рішення, навіть якщо вони нормативні».
2. Точкові рішення замість комплексного підходу
Окремі зміни можуть покращити доступність, але не завжди розв’язують проблему повністю.
Наприклад, пандус біля входу не допоможе людині, яка користується кріслом колісним, потрапити всередину, якщо одразу за дверима розташовані ще три сходинки.
Так само доступна зупинка громадського транспорту не гарантує безперешкодного пересування, якщо до неї веде тротуар із високими бордюрами.
На думку Висоцького, подібні рішення можуть створювати лише видимість безбар’єрності. Тому важливо оцінювати не окремий елемент, а весь шлях людини — від входу до будівлі до отримання необхідної послуги.
3. Відсутність зворотного зв’язку
Ще одна помилка — розробляти рішення без участі людей, які ними користуватимуться.
Навіть проєкт, що формально відповідає нормам, може виявитися незручним у повсякденному використанні. Саме тому експерт радить залучати до обговорення людей з різними потребами ще на етапі планування.
Водночас такі консультації не завжди будуть простими.
«Можуть бути дискусії, дебати, емоційні виступи, бо в людей наболіло, їх довгий час не чули. Нам треба це пережити та навчитися сприймати як невід’ємну частину розвитку», — каже Висоцький.
На його думку, зворотний зв’язок допомагає не лише створювати зручніші простори, а й уникати витрат на рішення, які згодом доведеться переробляти.
Безбар’єрність як довгострокова інвестиція
За словами Володимира Висоцького, доступність впливає не лише на економічні можливості людей, а й на їхнє відчуття належності до громади.
Можливість самостійно пересуватися містом, отримувати інформацію, працювати чи користуватися послугами допомагає людям брати активнішу участь у суспільному житті.
«Це дійсно сприяє збереженню людей, їхньому кращому психоемоційному стану, їхній впевненості в майбутньому та, найголовніше, їхній вірі в те, що їх цінують та поважають», — зазначає експерт.
Вартість створення доступного середовища можна закласти в кошторис ремонту чи реконструкції. Натомість оцінити наслідки його відсутності складніше: це і люди, які не можуть дістатися роботи, і потенційні клієнти, які не потрапляють до закладів, і мешканці, чиї можливості залишаються обмеженими.
Тому питання для громад і бізнесу полягає не лише в тому, скільки коштує створити безбар’єрний простір, а й у тому, які наслідки матиме рішення цього не робити.
Цей підхід закладений і в «Примірній програмі доступності», яку розробляє «Ліга Сильних». Ця своєрідна дорожня мапа покликана допомогти громадам системно оцінювати бар’єри, визначати пріоритети та планувати конкретні заходи з підвищення доступності з урахуванням потреб мешканців і наявних ресурсів.
Примірну модель розробляють за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
