Увечері біля «П’яної вишні» на майдані Конституції в Харкові збираються компанії молоді. Одні заходять до бару, інші залишаються надворі — п’ють, слухають музику й проводять час із друзями. Водночас у соцмережах з’являються скарги на поведінку відвідувачів, алкоголь і можливі порушення за участі неповнолітніх. Частина містян вимагає закрити заклад.
Журналістка Ґвара Медіа провела вечір біля бару, щоб побачити, що відбувається на майдані після настання темряви. Вона поспілкувалася з працівником «П’яної вишні», поспостерігала за відвідувачами й побачила, як змінюється простір навколо закладу протягом вечора.
Двадцять п’ять поліцейських
Я розгублено стою навпроти 25 поліцейських. Цілий шкільний клас правоохоронців біля «П’яної вишні» на майдані Конституції — незвичне видовище для цього місця.
Схоже, дописи в телеграмі дійшли не лише до мене та редакції. Останнім часом у Харкові заговорили про можливе закриття закладу. Йому закидали продаж алкоголю неповнолітнім, бійки та агресивну поведінку відвідувачів.
Я пам’ятаю це місце ще з часів, коли працювала неподалік. Два роки тому звідси регулярно долинали крики, дзвін розбитих пляшок і російська музика з припаркованих поруч автомобілів.
Поки я подумки поверталася до колишнього робочого місця, чоловік за столиком «Вишні» помітив моє розгублене обличчя. Він жестом запросив мене приєднатися.
Як тут усе було раніше
Знайомтеся, В’ячеслав. Його ім’я змінене, як і деякі інші імена в цьому репортажі.
Спершу він здався відстороненим і втомленим. Перед ним стояла фірмова холодна настоянка, а в лівому вусі стирчав навушник. Можливо, він слухав музику, а можливо, просто відгородився від галасу.
— А ви не знаєте, чого це сьогодні тут стільки правоохоронців? — запитала я.
В’ячеслав віджартувався:
— Мабуть, діяли на випередження, щоб не витрачати час на приїзд до місця бійки.
За кілька хвилин ми вже перейшли на «ти». В’ячеслав — ветеран. Ще у 18 років він пішов добровольцем, але через травму його списали. Останніми роками через службу він рідко бував у «Вишні», проте добре пам’ятає, яким заклад був п’ять років тому.
Тоді тут переважно відпочивали люди віком від 25 до 40 років. Молодь до двадцяти траплялася нечасто. На думку В’ячеслава, ситуація змінилася після відкриття торговельного центру «Нікольський»: молодші відвідувачі почали придивлятися до місця, де збираються дорослі, а далі спрацювало сарафанне радіо.
«Спочатку гуляли дорослі, а потім естафету прийняла молодь», — підсумовує він.
Зрештою я зізналася, що працюю журналісткою й прийшла подивитися на «Вишню» на власні очі. Не лише читати дописи в телеграмі, а й спробувати зрозуміти, що тут насправді відбувається.
В’ячеслав усміхнувся, озирнувся й почав шукати когось поглядом. Потім торкнувся плеча чоловіка, який проходив повз.
— Рома, підійдеш пізніше?
«Якби тут була аптека…»
Роман виявився адміністратором «П’яної вишні» та знайомим В’ячеслава. Зі мною він спілкувався охоче.
На його думку, проблема не в самому закладі. Мережа працює в різних районах Харкова та інших містах України, але, стверджує Роман, ніде немає такого, як на майдані Конституції.
«Якби тут була не “Вишня”, а аптека, думаю, дуже молоді люди все одно збиралися б саме тут», — припускає він.
Причину Роман бачить у розташуванні. Поруч — торговельний центр «Нікольський», до метро «рукою подати», а станція «Майдан Конституції» з’єднує дві гілки підземки — синю та червону.
Ще одне місце, яке він згадує, — розташований неподалік «Оптімаркет». За словами адміністратора, неповнолітні можуть купувати там алкоголь.
«Там є каси самообслуговування, вони просять звернутися до адміністратора для підтвердження віку, але жінка, яка виходить перевіряти документи, клацає підтвердження всім підряд», — розповідає Роман.
В’ячеслав поруч схвально киває.
Роман каже, що неодноразово надсилав фотографії з камер спостереження адміністрації мережі у Львові — місті, звідки походить «П’яна вишня». На знімках, за його описом, приблизно п’ятеро людей із фірмовими стаканами настоянки та натовп відвідувачів із власними напоями.
Харківські скандали доходять і до керівництва мережі, пояснює Роман, тому він намагався показати, що, на його думку, насправді відбувається біля закладу.
Я озираюся довкола й починаю помічати те, на що раніше не звертала уваги. Де-не-де стоять люди зі своїми напоями: Revo, Shake або Jagermeister, розлитий в одноразові пластикові стаканчики.
П’ють вони за кілька кроків від «Вишні» — на виступах біля входів до метро. Формально це вже не територія закладу, адже його простір обмежується внутрішньою частиною та столиками. Однак для випадкового перехожого все зливається в одну картину: бар, натовп і алкоголь посеред майдану.
У «Вишні» все під контролем. Майже
А що ж відбувається всередині закладу?
Роман запевняє, що з перевіркою документів тут усе серйозно. За його словами, у відвідувачів перевіряють паспорти та сканують документи в «Дії». Він розповідає, що два роки тому, коли ще працював на касі, його оштрафували через підроблену «Дію», яку показав один із гостей.
Тепер правила суворі: навіть якщо приходить велика компанія, документи просять у кожного. Один паспорт, який підтверджує повноліття, — один стакан настоянки. Два не купиш, щоб дорослі друзі не могли взяти алкоголь для молодших.
Почувши це, я трохи засмучуюся. Коли сама підходила до каси за своїм «вишневим еліксиром», паспорт у мене не попросили. Виходить, я не викликала підозр? Чи то обличчя в мене достатньо доросле, чи то перевірка документів працює не так бездоганно, як розповідає Роман.
За словами адміністратора, велика кількість поліцейських біля закладу — не результат раптового рейду. Чергування, стверджує він, стало спільною ініціативою працівників закладу та власника франшизи.
У п’ятницю, суботу й неділю правоохоронців більше, бо вечори, як каже Роман, досить «веселі». У будні територія теж під наглядом, але вже не таким щільним строєм.
«Можливо, з часом, якщо поліція буде тут чергувати, щось і зміниться. Може, “переїдуть” звідси неповнолітні тусити десь подалі», — сподівається він.
Коли закінчуються тусовки?
Незадовго до десятої вечора поліцейських біля «Вишні» помітно меншає. Натомість натовп навколо закладу не розходиться.
Бар зачиняється: останні столики заносять усередину, вулична гірлянда, яка підсвічувала гостей, гасне.
Я залишаюся серед натовпу й ловлю уривки чужих розмов:
«…та я не піп. Ти так через бороду подумала?..»
«…це останній день відпустки…»
«…наша бригада за їхню краща…»
Не знаю, чи так тут щовечора, але сьогодні серед відвідувачів особливо багато військових і ветеранів. Хтось прийшов компанією, хтось стоїть сам, хтось заводить розмову з незнайомцями.
Серед них — Михайло з друзями. Вони прийшли зі своїми напоями й розташувалися на локації «Вишні». Пояснюють просто: це культове місце, де можна посидіти. Тож вони й завітали.
Надовго компанія не затримується. Хлопці знайомляться з іншими відвідувачами, спілкуються зі мною, допивають своє і йдуть далі.
Людей навколо, однак, не меншає. Градус веселощів зростає, коли хтось починає співати «Червону руту».
Я й сама не помічаю, як тихенько підспівую. Ловлю знайомі слова, аж поки дівчата з компанії не чують мого голосу. Ще мить — і ми вже співаємо разом, ніби знайомі не першу годину.
Аліна та Софія на вигляд доволі молоді. Під час наших «хі-хі, ха-ха» я таки наважуюся запитати про вік. Аліна не пояснює — просто дістає паспорт-книжечку й показує рік народження. Софія поруч голосно сміється.
«Мені правда доводиться щоразу носити його з собою», — усміхається Аліна.
Дівчата прийшли сюди зі своєю компанією. Кажуть, що просто відпочивають, коли є час, знайомляться з людьми, бо атмосфера тут «насправді жива». Відвідувачі приїжджають із різних куточків Харкова та інших міст. Рай для екстраверта.
Один майдан — різні плейлисти
Дівчата продовжують співати українські пісні, але вечір не обмежується лише ними.
Час наближається до комендантської години. На майдані з’являються хлопці в автомобілях, звідки на всю площу лунають пісні російських виконавців.
Музичний діапазон широкий: від легкої попси з шаленими бітами до сумних треків про нерозділене кохання. Під останні, мабуть, хтось подумки повертався до власної драми.
Під час нашої розмови Роман згадував показовий, на його думку, випадок. Нещодавно працівники мали корпоратив, тож бар не працював цілий день.
Наступного ранку він переглянув записи з камер спостереження й побачив, що навіть без відчиненої «Вишні» молодь усе одно зібралася на тому самому місці — зі своїми напоями.
Ця історія вкладається в пояснення Романа. Можливо, проблема не лише в самому барі, а й у місці, яке стало звичною точкою зустрічі. Та поки що це версія адміністратора, а не остаточна відповідь.
Дощ крапок не розставив
Поки я стою й обмірковую побачене, починає накрапати дощ. Я ховаюся під входом до метро, щоб не промокнути. Людей навколо трохи меншає, але ті, хто залишаються, продовжують гучно сміятися й говорити.
Я викликаю таксі. Хочу встигнути додому, на Салтівку, до опівночі. За кілька хвилин машина приїжджає. Я сідаю й востаннє дивлюся на майдан: люди й далі стоять, спілкуються та допивають свої напої.
За весь вечір я так і не побачила ані п’яних бійок, ані агресивних сутичок. Можливо, мені просто пощастило. Можливо, свою роль відіграла присутність поліцейських. А можливо, такі випадки трапляються тут не частіше, ніж біля будь-якого іншого бару.
Я їду додому, але відповіді так і не складаються в одне ціле. Залишаються люди, різна музика й «Вишня», яка стала центром суперечок про те, кому тут місце, а кому — ні.
Читайте також
- Росія досі володіє будівлею консульства у Харкові. Що з нею відбувається та чому Україна її не вилучає
- «Кожен рік іде за десять»: чому руйнується пам’ятка архітектури в центрі Харкова
