19 грудня у Харкові відбулися мінометні навчання 127-мої окремої бригади Сил територіальної оборони — відпрацьовували нову зброю. Кореспонденти Ґвари відвідали військових, аби показати, як в Україні навчають захисників.
Хто такі мінометники?
На полі бою мінометна батарея завжди супроводжує піхоту. Міномет як такий призначений для придушення живої сили противника та знищення його вогневих позицій.
Мінометникам важливо знатись на фізиці та математиці, оскільки потрібні точні розрахунки. Крім того, необхідно бути уважним та фізично витривалим, позаяк робота вимагає неабияких фізичних зусиль. Наприклад, міномет 120-го калібру, на якому зараз відпрацьовує 127-ма бригада, важить у бойовому положенні близько 210 кілограмів.
Для обслуговування цього міномета передбачено кілька військовослужбовців: командир, навідник, два номери обслуги та водій.
Як все відбувається на навчаннях? Розповідає інструктор, майстер сержант Олександр Страхов
– Навчання проводяться залежно від плану з тими підрозділами, які обрали. Вони прибувають сюди на кілька днів, як вкаже вище командування.
На думку інструктора, два-три дні підготовки — замало. У військових закладах освіти навчають рік, тому на відпрацювання треба хоча б тиждень — щоб військовослужбовці зрозуміли алгоритм дій та мали розуміння, як поводитися зі зброєю в зоні бойових дій.
– Наразі мета — навчитися стріляти зі 120-го калібру. Використовують два види снарядів: осколкові міни та осколково-фугасні.
Осколкові призначені для ураження противника, а фугасні — для ураження прихованих цілей або ж піхоти, яка знаходиться в бліндажах.
– Сьогодні на навчаннях 127-ма бригада. Вони з нами з перших днів. Разом працюємо, хлопці молодці. Усе відпрацьовують, а потім якісно вражають ворога.
Під час візиту ми також поспілкувалися з бійцями про важливість навчань, службу, страхи та повторний наступ росіян.
Віктор, позивний Явір, командир розрахунку 247-го батальйону
Командир батареї повністю відповідає за бойову готовність, підготовку підрозділу, успішне виконання завдань, а також навчання і виховання, військову дисципліну, моральний стан та психологічну підготовку особового складу.
Віктор сам із Києва, служить у ЗСУ з кінця серпня.
«Саме в цьому підрозділі я командир, а взагалі сержант мінометної батареї. Ми працюємо на передовій, але навчання, попри все, важливі для того, щоб військові в спокійних умовах могли порозмірковувати та підготуватися. Часу на роздуми під час боїв немає, тому треба відпрацьовувати навички, — каже Віктор, — до прикладу, за 120-м калібром ми ще не працювали. Щоб освоїти нову зброю, нам виділили кілька днів».
Каже, для того, щоб стати мінометником потрібно полюбити цю справу, мати витримку, терпіння, силу духу. Адже робота не з легких, бувають труднощі: погодні умови, важке оснащення тощо.
Який у вас був найстрашніший момент?
– Мені здається, страх у кожного свій. Я не дуже його відчуваю. Але відчуття, що по тобі стріляють чи поруч знаходяться міни викликає певні емоції.
Чи є ймовірність повторного наступу на Харківщину?
– Не можна не дооцінювати ворога. Усе може бути. Але ми готові до всього, ми не просто так отримуємо нову зброю, вчимося нею користуватися.
Павло, позивний Мультік, добровольчий підрозділ
– Служу з першого дня повномасштабного вторгнення в добровольчому підрозділі. За пропискою я з Одеської області, але Харків до Росії ближче, тому вирішив піти сюди.
Павло навчався в Харківському авіаційному інституті, потім працював інженером опалення систем вентиляції. Через це, як сам каже, може бути корисний тут зі своїм фахом.
– Навчання зі стрільби самі по собі важливі, але тут більше питання організації роботи. Ось живий приклад — те, що ви бачите [двоє військових тягнуть частину міномета — ред.], — це непідготовленість особового складу. Вони самі в шоці від того, скільки воно важить.
Сьогодні військові шукають способу пришвидшити навчальний процес: як скоріше наводити ціль, вираховувати траєкторію, оперативно виставити міномет, а потім розібрати.
– Тут нам доводиться багато часу витрачати навіть не на підготовку стрільби, бо стрільба це круто (посміхається), а саме на організацію швидкого процесу.
Що для вас було найстрашнішим під час бою?
– Згадую один момент, коли мене налякав їжачок. Це була ніч, ми стояли на позиціях і нам по рації попередили про можливе просування ДРГ. Сидиш — вуха на сторожі, чуєш топіт, десь метрів за 20 починає щось шарудіти. Це виявився їжак! А я дійсно злякався.
Чи можливий повторний наступ на Харківщину?
– Я не можу сказати, але запевняю, що ми готові. У нас є укріплені блокпостами районі в Харкові та області — на це приємно дивитися. На околицях створюються укріплення, копають, щоб насамперед бути підготовленими. Я взагалі думав, що класно було б ці окопи та блокпости залишити після війни на згадку про події, які відбуваються зараз.
Взагалі цей рік підходить до свого завершення, але він пролетів, здається, за три секунди. Не знаю, чи добре це, чи погано, але головне: щоразу ми на день ближче до перемоги.
Андрій, 247-й батальйон
Військовослужбовець пішов на службу в травні, з тих пір весь час перебував у Харківській області.
– Тут мені спокійніше. Бути мінометником цікаво, пізнавально та серйозно. Ці навчання нам необхідні, щоб ми могли уявити картинку, як треба працювати зі зброєю; аби при будь-якій ситуації на фронті ти міг зорієнтуватися, що роботи.
А ситуації бувають різні. Зокрема, на політ міни впливають погодні умови: боковий вітер, дощ, снігопад, під час інтенсивного вогню опорна плита міномета також може забитися глибоко у ґрунт. До цього треба бути готовим і мати з собою кирку чи лопату.
– Зараз ви можете спостерігати, що ми довго готуємося до стрільб. Але під час бойових дій це робиться набагато швидше. У тебе обмаль часу, твоя задача — швидко поставити, навести ціль, вистрелити, зібратися і сховатися, щоб у відповідь не прилетіло.
Що вас лякало найбільше?
– У перші дні, коли дуже гатили по області, наш батальйон знаходився в лісі. І ми шість днів не спали, просто лежали в окопах через сильний обстріл. У цей момент ти лежиш і думаєш, що може влучити й у тебе, бо прилітало дуже швидко. Одного разу ми ледь встили стрибнути в окоп.
Чи можливий повторний наступ на Харківщину?
– Попереджень про це в нас не було. Варто не забувати, що війна продовжується і ми постійно знаходимося у бойовій готовності.
Радий, що перед завершенням року встиг з’їздити додому та побачити свою родину.
Олександр, 225-й батальйон
Олександр родом із Харківської області. З початку війни був добровольцем: «Постала загроза рідним та близьким, тому й пішов воювати». Розповідає, що не одразу брали на службу, місяць пробивався. До війни був механіком та водієм, тому під час аналізу своїх навичок зрозумів, що може бути корисний як мінометник.
– Ми зараз проходимо навчання, щоб скоординувати дії в підрозділі. Під час бойових все відбувається не так. Тут ти знаєш, що у відповідь не прилетить, а от у реальності намагаєшся зробити все якомога швидше, аби втекти й залишитися цілим.
Зараз відпрацьовують навички розрахунків з відбору вогневих позицій, маневрування, маскування та орієнтування на заданій місцевості.
– Взагалі, під час навчання усе обговорюється завчасно: обирається місце розташування розрахунку, передчасно готується основа, наводяться орієнтири, цілі та маяки, потім ви приїжджаєте й у вас є близько 30 хвилин. Це час для того, щоб противник не зміг вас відстежити та завдати ударів у відповідь.
Чого боялися насамперед під час бойових дій?
– Був час перед бойовим завданням, коли весь розрахунок [мається на увазі мінометна батарея, 5 осіб, потрібні для стрільби з міномета — ред. ] не спав всю ніч. Усі були збентежені, переживали. Тоді, на жаль, ми втратили нашу зброю, але були раді, що розрахунок вцілів.
Чи можливий повторний наступ на Харківщину?
– Невелика ймовірність є. Не можна недооцінювати ворога. Як би це сумно не звучало, але якщо російські солдати захочуть завдати удару, вони зроблять це.
Ворог намагається нас зламати, але ми незламні.
Насамкінець, залишаємо посилання на сторінку хлопців з 247-го окремого батальйону 127-ї окремої бригади. Ось тут за лінком ви можете задонатити безпосередньо бійцям на їхні потреби та віддячити таким чином за важку щоденну роботу.
Цей матеріал створений за підтримки Європейського Фонду Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково виражає думку EED і є предметом виключно його авторів. редакції Gwara Media.
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
