«Ковчег “Україна”» – мистецька психотерапія поліфонічної нації

«Ковчег “Україна”» – артплатформа, де планують зібрати в одній “скрині” всю культурну спадщину України і популяризувати її через мистецькі видання, музичні події, інтерактивні ігри. Засновники проєкту – культурна менеджерка Ярина Винницька та колекціонер і меценат Дмитро Осипов. «Ця подія – моя власна точка росту, і психотерапія загальнонаціонального масштабу, – коментує координаторка Ярина Винницька. – Бо ковчег – це те дзеркало, в яке ми маємо уважно вдивлятися, побачити себе і закохатися. Ми не поліетнічна, ми – поліфонічна нація. Ми неймовірно багаті в межах самого українства… Наш шанс вижити – це пізнати себе у нашій єдності , а об’єднати нас всіх може тільки приналежність до великої власної культури і історії. Ось тому ми будуємо ковчег і вантажимо на нього нашу культурну спадщину».

Назва проєкту символізує справжній музичний ковчег, покликаний зберегти національне надбання для наступних поколінь. Ковчег – метафора, яку кожен сприймає по-різному: одним вона навіює драматичний стан, постапокаліптичні асоціації, для інших – це символ переродження, початку нової подорожі. В Україні сучасні культурні проєкти вже неодноразово зверталися до образу ковчегу: у 2017-му концепцію Ноя обрав Гогольfest.

На «палубу» завітали майже 200 учасників зі всієї України: гурти «ДахаБраха», «Курбаси», чоловічий хор «Дударик», Київський дівочий хор імені Миколи Лисенка, Сергій Жадан, Молодіжний симфонічний оркестр України, поліська співачка Домініка Чекун з унікальною манерою співу. Програма охоплює десять століть української музики: зокрема, XX і XXI століття представлять творами Лятошинського, Барвінського, Сильвестрова, Скорика, Станковича, Золтана Алмаші та Івана Небесного. Усі вони візьмуть участь  в онлайн-концерті, ідея якого в тому, щоб поєднати українську архаїку та сучасні класичні твори, у музичному перезавантаженні, покликаному зацікавити сучасного слухача. Особливий бонус – співпраця Сергія Жадана і ДахиБрахи. Вони об’єдналися, щоб створити гімн «Птах»: Сергій написав вірш, а ДахаБраха – музику. 

Ми зустрілись із Сергієм Жаданом у харківській «Стіні» та розпитали про участь у проєкті: 

«До мене звернулася Ярина Винницька, продюсерка події, розповіла про такий проєкт, пояснила ідею і запропонувала зробити пісню з ДахаБрахою. А мені дуже сподобалась обрана концепція, бо це ідея збирання, музичної соборності. Адже це і є мій світ, я живу в ньому все життя, це моя музика, моя культура, моя історія. Мені було дуже комфортно працювати з однодумцями. Я одразу написав слова “Птаха”, переслав організаторам, потім гурту. Ми зустрілись у Києві в театрі “Дах”, Влад Троїцький нас трішки порежисував, підказав своє бачення, і ДахаБраха доробили цю пісню. Потім ми зустрілись у Львові вже безпосередньо на зйомках “Ковчегу”. Там відрепетирували і зробили відеозапис, але нам живе виконання поки не дуже до душі, думаємо робити студійний запис, можливо, якесь відео, бо пісня несподівано нам усім сподобалася. Впевнений, “Ковчег” приречений на успіх. Якщо все буде добре, наступного року на 30-річчя Дня Незалежності планується живий концерт у Києві на Софіївській площі. 

Не думаю, що біблійні алюзії звужують коло слухачів, вони навпаки краще продаються, тому що їх розуміють. Мені загалом цікаво працювати з такими зрозумілими образами, які відчитуються публікою навіть спеціально непідготовленою. Не треба бути релігійною людиною, ходити в церкву, вивчати Біблію, щоб знати, що таке Ноїв ковчег, хто такий Ной і що стоїть за цією метафорою. А інтерес у слухачів – страшенно відносна річ. Деякі люди не знають, хто такий Нік Кейв [музикант, письменник, лідер гурту Nick Cave and The Bad Seeds, – прим.ред], то що йому, повіситися? Та ж ДахаБраха не може поскаржитися на відсутність інтересу до неї, хоча це складне специфічне звучання, поєднання театру з автентичною музикою. Тут проблема скоріше людей, що в країні разом з ними живуть такі геніальні музиканти, але вони про них не чули.

Візуально концерт “Ковчегу” мав фантастичний вигляд: близько 200 людей в одному місці, це неймовірно потужна сила, потужна хвиля музики, яка била зі сцени. Робота Оксани Линів [музична режисерка, диригентка події, – прим.ред] надзвичайна: вона фактично зібрала українську музику за тисячу років, від архаїки до XX–XXI століття, залучила дуже різних виконавців, музику, співи. Загалом необхідність вибору, що маєш щось взяти, а від чогось відмовитись, – дуже невдячна, бо українська музична культура така цікава та багатогранна, що дуже шкода від чогось відмовитися.

Також цікава робота з архівами, наприклад, у проєкті бере участь “Хорея Козацька” [колектив на чолі з Тарасом Компаніченком, – прим.ред], і вони взагалі відтворюють середньовічну, барокову музику. І я не зовсім розумію, як вони працюють, бо там вже йдеться не про труднощі пошуку нот, а  що це взагалі період, коли класичного нотного запису не існувало. Важливо робити якісь синкретичні проєкти, які об’єднують, збирають, відкопують щось напівзабуте. Насправді стільки всього було, стільки всього є, і страшенно шкода, що все це часто буває незатребуваним. І це вже до питання, як популяризувати. На жаль, є багато речей, які просто лежать на полицях у бібліотеках і про них мало хто знає.

Важливо виховувати пам’ять поколінь, відкривати свою культурну спадщину – це якісь очевидні речі, які всі розуміють, точніше мали б розуміти. Поширенням культури так чи інакше треба займатися, тим більше у нас є, про що розповідати. Це проблема нас як суспільства, ми не цінуємо те, що в нас є, не цікавимося тим, що в нас було, не дуже відчуваємо себе причетними саме до цього культурного поля, до цього простору. Це печальний, але цілком закономірний постколоніальний синдром, який, сподіваюся, буде змінюватися. Тим часом, мені здається, у світі Україна великою мірою себе може пояснювати, проговорювати саме через літературу, через книги, це дуже дієво. Багато важать переклади, я постійно стикаюся десь зі своїми роботами, цього року 7 книжок вийшло, зокрема “Антена” німецькою. Тут дуже важливо, щоб був інтерес саме з боку іноземців, бо ти не можеш сидіти в Україні і себе просувати у світі, якщо це нецікаво німцям, полякам, французам чи американцям».

Найближча подія у межах проєкту відбудеться 24 грудня – прем’єра концерту «Ковчег: Різдво» – це буде пряма трансляція зі Святвечора, де за одним столом зберуться всі учасники концерту і представлять різдвяні шедеври української музичної спадщини: архаїчні колядки, різдвяні ірмоси, барокові канти, а також «Щедрик» в обробці Леонтовича і Івана Небесного. Подивитися і послухати можна буде за посиланням на сторінці «Ковчегу» у Facebook.