Харків став осередком для внутрішньо переміщених осіб ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення їхня кількість збільшилася. Станом на 1 серпня у місті проживають майже 220 тисяч вимушених переселенців.
Окрім евакуйованих з Харківщини, сюди також приїжджають люди з Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та інших областей. Ґвара Медіа поспілкувалася з переселенками з Донеччини, які розповідають про свій досвід пошуку житла, ставлення з боку інших та діляться думками про місто.
Марія Штерн
26-річна Марія Штерн переїхала зі Слов’янська до Харкова в грудні 2025 року. Зараз вона працює у благодійному фонді, де також допомагає переселенцям. Жінка каже, що встигла переїхати до подорожчання оренди житла.
Серед основних причин, чому обрала Харків, Марія називає недороге житло, близькість до рідного міста, що дало можливість швидко перевезти усі речі, та зручна організація дорожнього руху.
«З орендою житла мені пощастило. Я розповіла про переїзд друзям, і вони допомогли знайти квартиру через знайомого. Власник сам виявився зі Слов’янська, тому в мене не було проблем. Хоча я розуміла, що з собакою, статусом ВПО та донецькою пропискою знайти житло в Харкові мені буде важко», — зазначила Марія й додала, що орендує в Харкові трикімнатну квартиру за п’ять тисяч гривень.
Уже після нового року Марія почала допомагати перебратися до міста своїй родині: мамі, свекрусі, бабусі та брату чоловіка. Цей досвід виявився важчим, ніж її власний переїзд.
Якщо свекруха швидко змогла знайти собі житло, то мамі Марії було набагато важче.
«У мене не вийшло роботи з рієлтором. Вони сміялися мені в обличчя, коли казала про те, які умови я хотіла та ціну за квартиру», — розповіла жінка.
Житло для мами вона змогла знайти у квітні також через знайому, яка евакуювалася з Харкова та поділилася контактом своєї орендодавиці.
Після переїзду Марія також вирішила оформити статус ВПО. Хоча процедуру можна виконати через «Дію», застосунок вказував, що треба їхати до ЦНАПу, звідкіля її направили до соціального захисту.
Жінка зауважує, що до цього не оформлювала статус ВПО та не зверталася по допомогу до держави. Проте кілька разів перевиписувалася у Слов’янську. Її довідка про місце реєстрації була дійсна з 2023 року. На це працівниця соцзахисту сказала жінці, що їй потрібна довідка про прописку Марії саме станом на 24 лютого 2022 року.
«Ця жіночка сказала мені: “Вам треба довести, що ви ВПО, що ви з Донецької області”. У мене світ рухнув під ногами. У моїй голові війна, КАБи й дрони. Я працювала з гуманітарною допомогою в Покровську, Констасі, Соледарі, а вона мені каже, що я ще маю доказати. Морально мене це вбило», — ділиться досвідом Марія.
Ще не поїхавши із центру, вона сиділа в автівці та шукала довідку. Коли знайшла, то повернулася, на що, за її словами, працівниця хамовито відповіла, що раніше Марія не оформлювала собі статус ВПО.
«Я розумію, що багато людей намагалися обманути соцзахист, проте я теж людина і маю свою історію, почуття. Я не очікувала такого ставлення», — наголосила жінка.
«Наразі я отримала приблизно 12 тисяч гривень допомоги від держави. Більше ніякої допомоги немає. Це по факту два місяці оренди квартири», — розповіла Марія. Та додала, що допомога може бути пролонгована, якщо людина влаштовується на роботу або відкриває ФОП, як вона і зробила.
«На щастя, я не знаходжуся в критичному стані. Я молода, маю що їсти, працюю. Моя мама також працює. Хотілося б більше допомоги від місцевої влади, але її закривають благодійні фонди. Проте їхню фінансову підтримку так само урізають кожні пів року», — ділиться жінка.
Утім, у свекрухи Марії виявили онкологічне захворювання. Їй вже зробили першу операцію, але Марія шукає благодійні фонди, які могли б допомогти з грошима на ліки та хіміотерапію. Лікування матері чоловіка обходиться в 70 тисяч гривень на місяць.
«Це багато. Вона, звісно, не може працювати, бо в неї онкологія. Коли ти ВПО й тільки виїхав із пиз*еця, а вона — з Миколаївки, яка за кілометр від росіян… Ситуація жесть. Четверта стадія раку — вона виліковна, але треба гроші», — сказала Марія.
Марія опублікувала допис з інформацією про захворювання свекрухи з реквізитами для допомоги.
Жінка розповіла, що згадки про Донеччину та ВПО тригерять деяких містян. За її словами, люди по-різному ставляться, коли бачать донецькі номери на машинах. Під час пошуку роботи на співбесіді Марію запитали, що вона робитиме, якщо завтра закінчиться війна.
На роботі колеги також періодично розповідають жінці про те, як Харків змінився через переселенців, що місто ніколи не буде таким, як раніше.
«Моє місто також не буде таким, як раніше. І що мені тепер робити? До мене також із 2014 року приїжджали переселенці з інших населених пунктів Донеччини», — каже Марія.
«Коли я переїхала в Харків, перші три місяці плакала за кермом: чоловік служить, евакуація родичів, я одна. Морально було дуже важко. Але я розумію, що дім теж зараз щастя не приносить, і те, що я там 4 роки просиділа й що бачила… То зараз у Харкові я принаймні нормально сплю. Я не так лякаюся обстрілів», — ділиться жінка.
Вона звикла до міста, однак питання безпеки та інтеграції залишається відкритим: «Я не знаю, як інтегруватися та товаришувати з людьми, які досі люблять слухати російську музику на шашликах. Я не знаю, де шукати спільноту. Я живу на Нових Будинках у Слобідському районі, але в мене нічого не відбувається, а ресурсу їхати в центр нема. Я відчуваю себе тут чужою».
Жінка зауважує, що якщо Слов’янськ окупують повністю, то вона буде вимушена залишитися жити в Харкові. Та наголошує, що хоче, щоб у місті більше піклувалися не про клумби, а про безпеку жителів.
Альона Богданова
Альона виїхала з Краматорська ще у 2022 році. Спочатку за кордон, а потім повернулася та оселилася у Кривому Розі, з якого восени минулого року переїхала до Харкова. Тут вона вступила в університет.
«Харків — доволі гарне місто. Мені хотілося переїхати з Кривого Рогу. Питання було лише у вартості оренди житла. У Харкові були на той час приємні ціни, проте зараз уже підвищили», — пояснює жінка.
Пошуком квартири Альона зайнялася ще в Кривому Розі. Коли телефонувала щодо оренди, то житло або вже було зайняте, або не можна було оселитися з твариною. Тому вона вирішила поїхати на кілька днів у Харків, щоби без поспіху знайти квартиру.
«Я знайшла перше оголошення, коли їхала в автобусі. Квартира була гарна, і можна було з тваринкою. Просто я не розуміла, який це район. Ми приїхали, подивилися квартиру, вона нас влаштувала — ми її орендували. Зараз ми там і проживаємо, але зараз я розумію, що хотілося б деяких змін. Однак тепер не можу знайти житло, яке мене влаштує і по вартості, і щоб можна було з твариною», — ділиться Альона.
Зараз вона переглядає інші варіанти квартир. За її словами, нині стало важче орендувати житло через те, що піднялася вартість оренди.
Крім того, Альона також має статус ВПО, проте не помітила негативного ставлення до себе або проблем через статус. Утім, вона бачила оголошення про оренду житла з примітку, що людям з Донеччини не здають.
«Нещодавно бачила оголошення про квартиру в ЖК “Пташка”. Здавалася квартира, і там було прописано “АН квартиру не здаємо”. “АН”, ну, тобто, номери машини — усі знають, яка це область. Тобто вже зрозуміло, що це Донецька область і ніхто їм здавати не буде. А так ми не стикалися з якимось негативом. До нас усі ставляться нормально», — додає жінка.
Альоні не довелося шукати роботу в Харкові, оскільки вона працює віддалено, а чоловік у Краматорську, тому часто їздить у відрядження.
Враження від Харкова у жінки позитивні, проте говорить, що її сину важко тут адаптуватися, оскільки, за її спостереженнями, у місті мало дітей. Зараз хлопцю 13 років. Альона має надію, що син зможе відвідувати підземну школу, адже він із першого класу навчався онлайн.
Щоб інтегруватися, хлопець відвідує події благодійного фонду. Альона говорить, що спочатку це була просто волонтерська організація, а потім вони офіційно зареєструвалися як фонд.
«Вони дуже допомагають, тому що син може ходити на розважальні заходи до них, усе це безкоштовно. Там такі ж дітки, як і він, — ВПО, і з цим трошки легше. Вони не дуже часто такі заходи проводять, але дуже цікаві», — розповіла жінка.
З якими проблемами стикаються переселенці в Харкові
Олена Давідова, регіональна менеджерка благодійного фонду «Схід SOS» у Харкові, розповіла Ґварі, що нині в місто приїжджає багато людей з Донецької області.
Одна з найбільших проблем, з якими стикаються переселенці, — пошук житла. Йдеться не лише про квартири, а й про місця тимчасового проживання. Проте найбільше бракує помешкань для маломобільних людей.
«На другий поверх вони ще можуть якось піднятися, і то, якщо дозволяють сходи. Якщо немає ліфта, наступні поверхи для людей — просто непідйомний маршрут. Дуже мало місць для розміщення людей, які потребують догляду. Не вистачає місць у шелтерах», — розповіла Олена.
Однак менеджерка наголошує, що ця проблема існує й в інших регіонах. Згідно з дослідженням «Черги життя» іноді маломобільні люди подають заявки на евакуацію та чекають, коли для них з’явиться місце на розміщення в інших містах.
Ще один запит, з якими звертаються до фонду, — бюрократичний: внесення до держреєстру житла, щоби потім податися на програми «єВідновлення» та «єОселя», відновлення документів, перерахунок пенсії, оцифрування документів тощо. Здебільшого із цими запитами звертаються люди старшого віку.
Люди віком від 20 до 35 років частіше приходять до простору фонду, щоби знайти друзів, підтримати ментальний стан, розвантажитися тощо. Також вони приводять дітей, для яких створені програми підтримки.
«Розкажу вам одну історію про дитячий захід. Педагогиня запропонувала зробити спільний колаж, щоб діти між собою поспілкувалися. У результаті вони створили на спільній роботі віконця, ніби це онлайн-мітинг у Zoom. Кожен малював у своєму віконці. Настільки боляче, що діти навіть отут наживо, офлайн, спілкуючись, усе одно спроєктували своє дистанційне життя, дистанційне спілкування. Ми ходили під враженням декілька днів після цього. Але ми розуміємо, що можливість приходити на спільні заходи — це дуже великий плюс, який дозволяє їм соціалізуватися. У нас періодично проходять денні табори для того, щоб діти могли відчувати це спілкування, цю підтримку», — підсумувала Олена.
Цей матеріал підготовлено в межах проєкту «Посилення місцевих медіа для демократичної стійкості та публічного діалогу в Україні», який реалізується та фінансується Фондом Ірондель (Швейцарія). Погляди, висловлені в матеріалі, належать виключно авторам і не обовʼязково відображають позицію Фонду Ірондель.
Читайте також
- Кому в Харкові готові здати квартиру? Ми перевірили ринок оренди
- Як українські військові шукають і не знаходять житло у прифронтових регіонах
