У Саду Шевченка та Саржиному Ярі немає укриттів, тож під час повітряної тривоги відвідувачам доводиться залишати парки й шукати безпечніше місце. Найближчі станції метро — «Університет» та «Ботанічний сад», однак дістатися до них під час тривоги вдається не з усіх ділянок парків однаково швидко.
Водночас облаштувати в парках повноцінні підземні споруди означає змінити сам простір. Тож питання не лише в тім, чи потрібні тут укриття, а й у тому, якими вони мають бути, де їх розміщувати та чи можна використати вже наявні приміщення.
Журналістка Ґвара Медіа поговорила з відвідувачами Саду Шевченка та Саржиного Яру, архітекторкою Ольгою Клейтман і урбаністкою Анастасією Палій.
«Немає укриття, щоб заховатися»
У соцмережах містяни в дописах щодо створення укриттів у зонах відпочинку звертають увагу на відсутність захисних споруд та ставлять під сумнів пріоритети міського благоустрою під час повномасштабної війни.
2 вересня журналістка Ґвари поспілкувалася з відвідувачами Саду Шевченка та Саржиного Яру, щоб дізнатися, чи вважають вони потрібними укриття в парках.
«На мою думку, так, тому що тут дуже багато відвідувачів… скільки з дітьми тут гуляють», — каже Світлана в Саду Шевченка.
У Саржиному Ярі респондентки Жанна та Валентина розповіли, що самі укриттями не користуються, однак вважають, що вони потрібні, адже в парку гуляють багато дітей.
Містянин Віталій також виступає за облаштування укриття в Саржиному Ярі. Водночас він вважає, що воно має бути підземним, оскільки наземні мобільні споруди, на його думку, можуть виявитися замалими.
Його дружина Вікторія звертає увагу на відстань до метро.
«Ми, як завжди, гортаємо телеграм. Якщо щось конкретно летить, тоді вже будемо десь шукати укриття. Далеко, все одно далеко [йти в укриття на станцію метро «Ботанічний сад», — ред.]. Немає тут десь укриття, щоб заховатися, а дітям все одно потрібне спілкування», — каже вона.
Не всі відвідувачі вважають, що будувати укриття в парках потрібно обов’язково. Один із чоловіків, з яким Ґвара поговорила в Саду Шевченка, сумнівається, чи виправдані витрати на наземні мобільні споруди.
«Ми можемо витратити чималу кількість ресурсів на те, щоб їх [наземні мобільні укриття, — ред.] взагалі поставити, але як часто прилітає у Сад Шевченка? Відкрите питання», — говорить він.
Чоловік додає, що не має достатньо знань, аби самостійно оцінити потребу в укритті, тому готовий довіритися фахівцям, які можуть зробити відповідні розрахунки.
На запит Ґвари в Офісі Уповноваженого Верховної Ради України відповіли, що рішення про встановлення та фінансування мобільних укриттів належать до компетенції місцевої влади, однак законодавство не зобов’язує встановлювати їх у кожному громадському просторі.
«Потрібно спочатку подивитися, де укриття вже є»
Ольга Клейтман, архітекторка та керівниця SBM Studio, яка проєктувала Саржин Яр, вважає, що перед будівництвом нових споруд потрібно оцінити, де саме вони необхідні.
«Якщо порахувати, скільки людей одночасно відвідує Саржин Яр, то ми повинні 10% території просто забетонувати для того, щоб зробити повноцінне бомбосховище. Тому велике питання, як це робити», — каже Клейтман.
Архітекторка додає, що за законом укриття мають бути в радіусі 500 метрів, а через протяжність парку це складно реалізувати. Натомість вона бачить сенс у наземних (мобільних) укриттях.
Одним із варіантів архітекторка називає використання вже наявних підземних приміщень. У Саду Шевченка, зокрема, вона пропонує дослідити можливість використання підземних приміщень ХНУ імені В. Н. Каразіна та ХНАТОБу, технічної будівлі біля старого фонтану, а також приміщень підземного туалету, на місці якого нині розташований ресторан «Той самий баранчик».
«Треба дослідити це все, поставити радіуси й подивитися, де вони пересікаються, а де не вистачає. І вже там, де немає можливості, поставити два чи три мобільних укриття», — говорить Клейтман.
Укриття можуть бути частиною самого парку
Урбаністка та лідерка команди Urban Reform Анастасія Палій також не вважає, що в Саду Шевченка та Саржиному Ярі обов’язково потрібно будувати великі підземні споруди.
На її думку, одним із варіантів є наземні укриття. Вона переконана, що питання безпеки має бути пріоритетнішим за те, наскільки такі споруди вписуються в усталений вигляд парку.
«Питання естетики та інтеграції в простір має просто стояти як окреме завдання для кожного конкретного простору», — каже Палій.
Водночас, на її думку, укриття не обов’язково мають залишатися спорудами, які використовують лише під час повітряних тривог. Перед їхнім проєктуванням можна запитати мешканців, яких функцій бракує в конкретному парку, а потім поєднати їх із захисною спорудою.
Серед можливих варіантів Палій називає ком’юніті-простори, місця для зустрічей або коворкінги. Зовнішній вигляд таких споруд також можна інтегрувати в середовище — наприклад, залучити до їхнього оформлення місцевих митців або використати озеленення.
За словами урбаністки, подібні рішення використовують у країнах, які мають тривалий досвід життя в умовах воєнних загроз. Як приклад вона наводить Ізраїль, де захисні споруди є частиною міської інфраструктури.
Читайте також
- Росія почала обстрілювати українські торговельні центри. Як змінилася їхня робота в Харкові
- Жовта і червона тривога: як в Україні змінять правила під час повітряних атак
