Авторка: Зоя Жерельнікова, керівниця комунікацій Philanthropy in Ukraine
Протягом останніх чотирьох років в Україні ми дедалі частіше говоримо про локалізацію. Водночас у світі ця дискусія триває вже понад десятиліття, зокрема навіть існує угода Grand Bargain між найбільшими донорами та гуманітарними організаціями, спрямована на підвищення ефективності гуманітарної допомоги. Відтоді ми точно бачимо зміни, але розуміємо: попереду ще великий шлях.
Локалізація — це про поділ лідерства, надання більшої відповідальності, прямого фінансування й самостійності локальним гравцям. Це про відхід від моделі «замовник — виконавець» до моделі рівноправного партнерства, де рішення ухвалюються спільно, коли це можливо, а експертиза кожної сторони є однаково важливою.
В Україні найбільший поштовх до розвитку локалізації ми побачили за останні чотири з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення. Ситуація вимагала безпрецедентного включення громадянського суспільства, і саме локальна експертиза, гнучкість, оперативність і винахідливість стали тим ресурсом, який дозволив швидко реагувати на виклики.
Саме локальні організації могли найточніше визначати потреби громад, формулювати чіткі запити й оперативно реагувати на них найбільш ефективно. І загалом, за даними дослідження, локальні організації ефективніше реалізують проєкти на місцях, ніж міжнародні партнери, які фізично не перебувають у цих громадах.
Локальні НУО в найбільш кризовий момент показали свою спроможність і обізнаність, адже знання на місцях та розуміння контексту — це принципові питання у гуманітарному реагуванні.
Водночас і для міжнародних організацій наявність рівноправних локальних партнерів означає більш ефективну реалізацію програм. Це допомагає краще розуміти контекст, точніше визначати потреби, ухвалювати більш релевантні рішення та розділяти відповідальність за результат.
На словах це звучить досить просто. Але на практиці ми все ще перебуваємо на шляху до повноцінної локалізації.
Часто ми говоримо про те, яких кроків очікуємо від міжнародних партнерів: більше довіри, більше передачі лідерства, більше можливостей впливати на прийняття рішень, більше врахування голосу локальних організацій. І справді, ми бачимо позитивні зміни. Українські організації дедалі активніше долучаються до стратегічних діалогів. Грантові конкурси стають більш гнучкими щодо тематики проєктів. У партнерствах локальні організації отримують більше можливостей для самостійного прийняття рішень.
Але розвиток локалізації — це двосторонній процес. У ньому локальні організації мають бути такими ж активними учасниками змін, як і міжнародні партнери. І коли ми говоримо про спільне прийняття рішень і лідерство, важливо памʼятати, що разом із цим ми отримуємо й спільну відповідальність.
Слід поставити собі запитання: чи готові ми самі до повноцінної локалізації та справді рівноправних партнерств?
І розвиток локалізації потребує ініціативи. Адже хто дізнається про нашу спроможність, поки ми самі її не проявимо — в експертизі, рішеннях, підходах.
Локальні рішення в дії
У який спосіб локальні організації демонструють спроможність і створюють прецедент для нових практик локалізації — питання досить широке, адже тут багато прикладів і різних напрямків: від обʼєднаних фондів (Pooled Fund) та консорціумів до локальної інфраструктури, якою користуються донори.
Українські організації обʼєднуються в консорціуми, що дозволяє їм спільно реалізовувати більші проєкти та мати потенціал для великих грантових можливостей.
Найбільш гучним прикладом є національний консорціум PULSE. Це об’єднання українських громадських організацій, створене у 2025 році за підтримки уряду Великої Британії (через компонент SHARP) для надання комплексної допомоги постраждалим від війни.
PULSE демонструє, що локалізація — це не тільки про передачу ресурсів, а й про здатність локальних гравців створювати нові моделі взаємодії. Об’єднуючи досвід, консорціум посилює роль українських НУО у гуманітарній відповіді, створює більш сталу систему підтримки громад.
Ще однією моделлю спільного рішення для розвитку локалізації є обʼєднані фонди (Pooled Funds). Приклад в Україні — Ukraine Pooled Fund. Це спільний фонд, створений українськими організаціями для прозорого й гнучкого фінансування локальних гуманітарних та відновлювальних проєктів.
Як це працює? Pooled Funds — це система акумуляції ресурсів, коли кілька донорів виділяють кошти на один рахунок. Таким чином на локальному рівні існує спільний грошовий фонд, яким можна скористатися для кризового реагування. У випадку Ukraine Pooled Fund менеджмент відбувається суто силами українських локальних організацій — консорціумом, що теж досить нетипове рішення, але водночас досить ефективне. Комплексна перевірка, розподіл коштів і взаємодія з організаціями відбуваються оперативно, з урахуванням контексту та потреб.
UPF через відкриті набори поповнює базу локальних організацій, які проходять комплексну перевірку та у подальшому мають можливість оперативно отримувати фінансування за запитом.
Але українські організації також пропонують рішення й інструменти для розвитку локалізації.
Одним із таких прикладів є Due Diligence платформа PhilinUA. На початку сама ідея виглядала не зовсім реальною, адже зазвичай кожен донор самостійно проводить комплексну перевірку організацій.
Однак практика показала, що саме локальна експертиза може зробити цей процес якіснішим. Це робота з українським контекстом, із розумінням локального середовища, законодавства та особливостей роботи громадського сектору. І вже маючи успішні кейси партнерств (Help — Hilfe zur Selbsthilfe, консорціум TERA, ActionAid, Action Against Hunger та інші), можна з упевненістю сказати, що цей інструмент працює.
Ще один приклад локального рішення — платформа Bridge від RCC. Це цифрова платформа координації та аналітики, яка об’єднує понад 1 400 верифікованих учасників гуманітарного сектору в Україні. Це простір, де зустрічаються міжнародні організації, благодійні організації, органи місцевого самоврядування.
І що важливо, це не просто окремі сервіси чи платформи. Це інструменти інфраструктури для розвитку локалізації — практики, які створюють більше довіри, прозорості та можливостей для співпраці між локальними й міжнародними акторами.
Ці приклади демонструють, як локальні гравці готові відповідати на виклики, які постають перед донорами та міжнародними партнерами:
- Ефективна допомога: локальні гравці часто краще розуміють контекст та можуть швидше реагувати.
- Надійність: інструменти due diligence та можливість комплексної перевірки на локальному рівні — це перший крок для партнерств і довіри. Бо довіра також має на чомусь базуватися.
- Координація та мапування: ця потреба все ще залишається, але наявність платформ, які мапують організації та дають аналітику їхньої діяльності, значно зменшує фрагментованість даних і підвищує поінформованість.
Сила локальних рішень не лише в тому, що вони допомагають реалізовувати окремі проєкти. Вона в тому, що саме через такі рішення локальні організації перестають бути лише виконавцями програм і стають співтворцями системи гуманітарного реагування. Українські організації мають потенціал та експертизу не тільки ставати рівними, але й виступати в ролі ініціаторів: пропонувати дієві рішення та змінювати підходи.
І неабияку роль тут відіграє довіра з боку партнерів для тестування нових інструментів і готовність відійти від звичного сценарію. Але саме пілотування й успішні проєкти дають можливість для наступних кроків. Це момент, коли ми кажемо: «Це працює, це ефективно і доведено на практиці».
І зараз ми з вами спостерігаємо, що локалізація — це не просто термін, а практика, рушієм якої стали саме локальні українські організації.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
