Telegram-bot "Perevirka" is against fake news

Після розпаду СРСР деякі республіки та партії заборонили символіку та ідеологію комунізму, серед них Чехія, Естонія, Грузія, Угорщина, Латвія, Литва, Молдова, Польща та Україна. 

Усі країни цікаві своїм шляхом до незалежності та тим, як їхня культура розвивалася за останні тридцять років. У нашому спеціальному проєкті до 30-річчя незалежності України ми досліджуємо шляхи Польщі, Естонії та України – сусідів, партнерів, друзів. 

Польща

Хоча Польща не належала до країн Радянського Союзу, вона була членом Варшавського договору 一 військово-політичного союзу восьми комуністичних держав, повністю підпорядкованих СРСР.  1 липня 1991 р. у Празі було підписано протокол про його ліквідацію.  Проте перетворення в країнах Центральної Європи спричинили те, що договір став мертвим за багато місяців до його формальної ліквідації.

Після краху соціалізму основними проблемами, з якими зіткнулася польська економіка, були гіперінфляція, яка в 1990 році становила більше 600% за рік, і дефіцит, що був наслідком неефективної та політизованої системи виробництва в Польській Народній Республіці.

Польське економічне диво було б неможливим без реформ, які перенесли економіку від несправної моделі центрального планування на зразок західного капіталізму. 1 січня 1990 року польський посткомуністичний уряд запровадив одну з найбільш далекосяжних і радикальних програм економічних реформ, які коли-небудь проводилися в будь-якій країні протягом двадцятого століття 一 план Бальцеровича, названий на честь міністра фінансів Лешека Бальцеровича.

Основними завданнями Бальцеровича було зупинити гіперінфляцію, стабілізувати вартість злотого та загалом трансформувати комуністичну модель економіки в капіталістичну ринкову. Завдяки довірі іноземних фінансових установ йому вдалося зменшити зовнішній борг Польщі, а також новий міністр усунув монополію держави на зовнішню торгівлю, що допомогло заповнити прилавки магазинів.

Через швидкість впровадження та масштаби ці реформи зазвичай називають “шоковою терапією”. Основні цілі програми були досягнуті протягом кількох місяців. Проте глобальні зміни польським суспільством, особливо його найбіднішим прошарком, не були оцінені одразу. Національний дохід почав зростати лише з 1992 року. 

Успішна трансформація також дозволила Польщі увійти у світ глобальної торгівлі, до Європейського Союзу, завдяки чому поляки можуть вільно подорожувати Західною Європою, легше інвестувати та продавати свої товари за кордоном, приймати іноземних інвесторів та переймати їхній досвід, пов’язаний з розвитком технологій. Через 30 років після початку трансформації Польща нарешті стала частиною Заходу. 

Через вісім років після підписання Празького протоколу Польща була серед країн-членів колишнього Варшавського договору, які першими приєдналися до НАТО. Загалом у 90-тих країна відновлювалася після “шокової терапії”, повністю зосередившись на політичних та економічних реформах. І лише на початку нового тисячоліття ситуація почала кардинально змінюватися.

Початки культурної трансформації Польщі

У 1999 році Міністерство культури ініціювало нову програму культурної політики, метою якої було популяризувати польську культуру за кордоном. У 2000 році Краків був визнаний культурною столицею Європи, а в 2013 一 на конференції в Пекіні Краків було офіційно оголошено містом літератури ЮНЕСКО. Краків став першим слов’янським і другим неангломовним містом у світі, якому було присвоєно престижне звання. Влада міста постійно турбується про організацію різноманітних  фестивалів, літературних прогулянок, книжкових ярмарків, курсів письменництва, проєктів, пов’язаних з промоцією культури читання серед дітей та дорослих. 

фото: litshowcase.org. Краків – місто літератури представляє – поетичні проєкції

Такий натиск “супроводжується переконанням, що література може сприяти покращенню соціальних зв’язків, стимулювати економічний розвиток і розвиток креативних індустрій, суттєво впливати на міжкультурний діалог”, 一 читаємо на міському сайті

До речі, Краків толерантний до мігрантів та є добрим прикладом багатокультурного міста, де іноземці можуть брати участь не лише в культурному житті міста, а теж говорити про проблеми чи ідеї своїм голосом. Протягом останніх трьох років про польську літературу знову заговорили на Заході, адже у 2019 році Нобелівською премією нагороджено Ольгу Токарчук.

Важливою організацією для популяризації культури є Інститут Адама Міцкевича у Варшаві, заснований у 2000 році. За роки своєї діяльності Інститут реалізував сезонні та річні польські культурні проекти у двадцяти шести країнах світу. Крім того, Інститут запустив великий тримовний портал про польську культуру Culture.pl.

Сьогодні польська модель культурної політики характеризується високим рівнем децентралізації, що підкреслює важливу позицію та роль органів місцевого самоврядування. Наприклад, у Законі про місцеве самоврядування 1990 року зазначено, що відповідальність за бібліотеки та інші установи, спрямовані на місцеве поширення культури, має бути покладена на органи місцевого самоврядування. Тому зовсім не дивно, коли влітку, подорожуючи на вихідних, можна проїжджати одразу кілька фестивалів в межах одного воєводства. Гміни (адміністративні одиниці в Польщі) організовують обжинки, фестивалі картоплі, дні сіл чи народні гуляння з інших приводів. Кола сільських господинь випікають регіональну випічку чи готують місцеві страви. Звісно, на перший погляд, це може здатись простим, проте у такий спосіб у країні формується почуття приналежності до спільноти та розуміння важливості народних традицій, що певним чином згодом впливає на розвиток високого мистецтва. 

50 років суперечок 

Є гарний приклад процесу, який описує культурну трансформацію в Польщі загалом. Це будівля, яку пам’ятають усі, хто бував у Варшаві 一 Палац культури і науки. Після Другої світової війни СРСР вирішив побудувати величезну будівлю, щоб підкреслити свої зв’язки з Польщею. Польська делегація архітекторів вирушила до Москви, де з’ясувала, що майже все щодо будівлі вже вирішено:
– вона мала бути побудована у стилі сталінської готики,
– будівництво мав фінансувати і проводити СРСР,
– здебільшого мали використовуватися матеріали з СРСР, а наймати на виконання робіт радянських будівельників.

Польський уряд повинен був лише визначити точне місце у Варшаві, де його побудують, а також як використовуватимуть. Будівництво палацу тривало від 1 травня 1952 року до 21 липня 1955 року. Будівля не вписувалася в архітектуру Варшави та домінувала над міським ландшафтом міста, що зробило її найбільш суперечливою будівлею в історії Польщі. Деякі люди сприймали палац як ознаку радянської окупації, а не як щедрий подарунок. Інші були впевнені, що ресурси, використані для його будівництва, можна було б краще використати для відбудови зруйнованої Варшави.

фото: businessinsider.com.pl. Палац культури і науки з висоти пташиного польоту | архів Палацу культури і науки у Варшаві / матеріали преси

Через невідповідність до локальної архітектури палац отримав іронічні прізвиська: “буряк у торті” чи “монстр з Варшави”, через схожість з гігантським тортом 一 “мрія божевільного кондитера”. Будинок називали “Пекін” (оскільки абревіатура його повної назви польською — PKiN) або “паяц” (що з польської 一 клоун; слова pałac i pajac подібно звучать польською). 

Сьогодні палац уже не носить ім’я Йосипа Сталіна, але за іронією долі він став однією з найпопулярніших будівель столиці та символом міста. У Палаці проводяться виставки та ярмарки, на 30-му поверсі працює ресторан, є також університет Collegium Civitas, чотири театри, кінотеатр та критий басейн. Багато поверхів займають міські управління та офіси кількох десятків приватних компаній.

Незважаючи на багато груп, які хотіли зруйнувати його після падіння комунізму, незважаючи на кількох бізнесменів, які хотіли його купити, незважаючи на те, що тайванські архітектори хотіли розрізати його на чотири частини та перенести їх в інші частини Варшави, палац стоїть там, де він завжди стояв і його все ще видно з багатьох частин міста. Невдовзі будинок вже не буде найвищим хмарочосом Польщі. У Варшаві завершується будівництво Varso Tower (310 м), яка нарешті забере корону у паяца і стане не лише найвищим будинком країни, а також і цілого Європейського Союзу. 

Varso Tower забере корону у паяца і стане не лише найвищим будинком країни, а цілого Європейського Союзу.

Креативні індустрії. Візитівка Польщі у світі 一 відеоігри?

Усі реформи в економіці та культурі призвели до того, що країна стала великим виробником творчих товарів та послуг. Сьогодні Польща є сьомим за величиною виробником ігор у Європі та 23-м у світі.

Ігри є важливою галуззю польської економіки. Останніми роками найпопулярнішим сектором серед інвесторів Варшавської фондової біржі були з явною перевагою ігрові компанії. Згідно з даними рапорту „The game industry of Poland” у 2019 році продажі польських ігор перевищили 2,1 мільярда злотих. 96% продажів 一 це експорт. Зараз у країні ігри виробляє більш ніж 440 фірм. Щороку гравці отримують близько 480 нових польських ігор. 

Почати історію польського геймдеву треба з імені Адріана Хмєляжа, що спільно з Гжегожем Мєховським в 1992 році заснував фірму Metropolis Software, з якої згодом виросли нові серйозні гравці: People Can Fly та 11 bit studios. PCF створила, зокрема, відомі  ігри 一 Painkiller та Bulletstorm (разом з  Epic Games). 

Зараз найбільшими виробниками ігор в Польщі є CD PROJEKT, Huuuge Games i Techland. Перша з них створила найкращу польську гру 一 The Witcher.  У серії ігор, як і в книгах про Відьмака Анджея Сапковського, важливими мотивами є расизм і ксенофобія щодо «нелюдей», змушених жити в гетто, політика та негативне ставлення до магів і магії, переважно з боку релігійних фанатиків. Найбільший успіх мав The Witcher 3, який вийшов у 2015 році. 

Куба Бобровіч, гравець ігор із 20-річним стажем, який зараз працює в геймдев сфері, каже:

“Видно, що тут доклали зусиль. Наймали навіть професійних акторів для озвучування персонажів. Також розробники намагалися внести теми, які були табуйованими для західних ігор. Вони не бояться показувати еротичні (але не порнографічні!) сцени, сміливо говорять про расизм, зображують світ не чорно-білим. Тобто у грі ти ніколи не знаєш, що добре, а що погано. Завжди якесь рішення, яке ми приймаємо у ролі головного героя The Witcher 3, несе наслідки, як у справжньому житті”.

Все більше продюсерів, надихаючись успіхом “Відьмака”, вирішують займатися іграми з сегменту ААА, тобто з великим бюджетом і виробництва, і просування.

Польська асоціація ігор, одна з найбільших і відомих розробників ігор у Польщі, яка працює разом з представниками польського уряду, стверджує, що “локальна індустрія розробки ігор стала джерелом національної гордості”. Про це свідчить хоч би ситуація, коли у травні 2011 року Барак Обама під час візиту до Польщі отримав від прем’єра Дональда Туска серед подарунків, які визнано репрезентативними для країни, “Відьмака 2”. Три роки по тому, у Варшаві Обама згадав про подарунок від поляків та підкреслив, що це “чудовий приклад місця Польщі в сучасній глобальній економіці”. 

Фактично, відеоігри стали однією з Національної інтелектуальної спеціалізації Польщі, що призвело до багатьох програм державної допомоги з метою подальшого підвищення глобальної конкурентоспроможності країни. 

Крім The Witcher,  CD Projekt також створила найдорожчу за всю історію польського ігротворення гру 一 Cyberpunk 2077, на яку витратили більш ніж 315 мільйонів доларів. 45% від цієї суми використано для маркетингу. За словами Куби, так очікувана світом рік тому прем’єра спочатку не виправдала сподівань. 

“Cyberpunk є естетичною грою, з цікавим сюжетом, але що з того, коли там купа багів і в неї просто тяжко грати”, 一 пояснює геймер та сподівається, що невдовзі студія виправить технічні помилки, над якими зараз працює, та в 2022 році випустить оновлену версію гри. На цей момент відомо, що після випуску патчів Cyberpunk 2077 зібрав понад 21 000 позитивних відгуків у сервісі Steam. 

Cyberpunk 2077 стала одним з найбільш продаваних та граних проектів у Steam за 2021 рік

Ще одним діамантом польські геймери та творці вважають Dying Light, яку зробила фірма Techland. До речі, на лютий 2022 року запланована прем’єра Dying Light 2 Stay Human, яка теж може мати значний успіх у світі. 

Великі наклади мала також гра This War of Mine (2014), розроблена 11Bit Studios. Особливістю цієї гри було, зокрема, те, що вона надавала можливість відчути себе в ролі не солдата на війні, а цивільного, що намагається вижити. 

“У польському геймдеві ми не просто робимо стрілялки, ми також  піднімаємо серйозніші, глибші теми”, 一 пояснює Куба. 

Ще одним доказом того, наскільки глибоко ігри укорінені в польській культурі, є включення до офіційного списку читання міністерством освіти для шкіл у Польщі. За словами прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького, це перший випадок, коли відеогру включено до національної освітньої програми.

Можна говорити про потенціал у польському ігротворенні хоч би з огляду на освітні можливості. Ті, хто зацікавлений у кар’єрі в цій галузі, можуть вибирати з 34 напрямків навчання в державних університетах та 26 у приватних. Майже половина з них орієнтована на програмістів, проте не тільки IT-фахівці можуть пов’язати своє майбутнє з грою. Це також робота для художників, графічних дизайнерів, продюсерів, творців сюжету та звуку, адже з року в рік польські ігри стають не тільки популярнішими, але й складнішими як візуально, так і змістовно.

Сприяє популяризації геймдеву теж щорічний ярмарок комп’ютерних ігор та мультимедійних розваг 一 Poznań Game Arena. За словами організаторів, з 2004 року вони зібрали майже 450 тисяч гравців та любителів віртуальних розваг.

Досягнення поляків у кіноіндустрії

Історія кінематографа в Польщі майже така ж довга, як і історія світового кінематографа, і він має загальновизнані досягнення. 

Комуністичне керівництво, яке привів до влади радянський військовий режим у Польщі, розпочало швидке відновлення польського кіно як потужного засобу пропаганди. У 1949 році кількість кінотеатрів у Польщі перевищила довоєнний рівень (762 проти 743 кінотеатрів у 1938 році), кількість глядачів зросла майже вдвічі. З формальним твердженням, що націоналізація кіноіндустрії звільнить мистецтво від комерційного тиску, кіноіндустрія опинилася повністю залежною від комуністичної ідеології.

Після 1989 року політична трансформація в Польщі призвела до скасування цензури та подальшої децентралізації кіновиробництва. У 1990 році Центр розповсюдження фільмів було ліквідовано, а колишні кіноколективи почали перетворюватися на кіностудії.  На початку 90-х років такої професії як продюсер в Польщі не існувало. 

Відвідуваність кінотеатрів знизилася, в країні масово показувались фільми зі США. Щоб зупинити приплив іноземних фільмів, держава змінила правила надання субсидій: не більше 40% витрат на виробництво картини покривали продюсери, решту значною мірою фінансувало телебачення, а найменше – закордонні країни. У 2005 році, згідно з новим Законом про кінематографію було створено Польський інститут кіно. Його завданням було надання фінансової підтримки виробництву фільмів високої художньої цінності. Наслідком цього рішення стало збільшення відвідуваності польських фільмів і кількості міжнародних співпродукцій, а також поширення кіноосвіти в школах. Кінематограф у Польщі пережив кризу. Після краху комуністичної системи в Польщі з’явилися фільми-розплати, які головно засуджували минулу епоху Польської Народної Республіки. 

Створювались фільми, які також оминали політичні теми. Важливою стала трилогія “Три кольори” (1993-1994) Кшиштофа Кесльовського, знята в копродукції з іншими країнами. Над музикою до стрічок працював відомий польський композитор Збігнєв Прайснер. “Три кольори” отримали позитивні критичні відгуки, одна з частин трилогії 一 “Червоний” була номінована до трьох категорій Оскара.

Основний вплив на відбудову стану польського кінематографа мав успіх розважального кіно. Польську реальність коментували такі фільми, як “Пси”(1992) Владислава Пасіковського чи “Кілер”(1997) Юліуша Махульського. Останній зібрав у кінотеатрах понад 2 мільйони глядачів та став улюбленою комедією поляків та джерелом мемів до сьогодні. За словами Ізи Ольчик, шанувальниці польського кіно, фільм є “квінтесенцією польськості”. Проте світове визнання здобували не комедії і навіть не літературні адаптації. Іза визнає: “За кордоном кар’єру роблять здебільшого ті фільми, що порушують серйозні теми, пов’язані з трагічними моментами історії”.  На переломі 20-21 століть у польському кінематографі з’явились екранізації класичних творів польської літератури. До прикладу 一 “Пан Тадеуш” (1999) та ”Помста” (2002) Анджея Вайди, “Вогнем і мечем” (1999) Єжи Гофмана чи “Quo vadis” (2001) Єжи Кавалеровича. 

У 2002 році відбулася прем’єра “Піаніста” Романа Полянського. Це історія про часи німецької окупації Польщі під час Другої світової війни та переслідування євреїв. “Піаніст” отримав низку нагород і відзнак, зокрема “Золоту пальмову гілку” за найкращий фільм Каннського кінофестивалю, три “Оскари” і сім “Цезарів”. І хоч фільм створений у співпраці, поляки пишаються, що його режисером є їхній земляк.

До речі, фільми про незаліковане питання польсько-єврейських відносин отримали особливе визнання за кордоном. “У темряві” (2011) Агнєшки Голланд та “Іда” (2013) Павла Павліковського були номіновані на “Оскар” у категорії неангломовний фільм. “Іда” завоювала для Польщі першу і поки єдину голівудівську статуетку.

Як згадувалось раніше, глибокі фільми про минуле очима поляків отримують схвальні рецензії в світі. До них належить “Катинь”(2007) Анджея Вайди. У режисера на рахунку безліч престижних нагород та титулів: польських і закордонних. Він створив низку відомих фільмів, кожен з яких відображає певний відрізок польської історії та є важливим для їхньої культури, а деякі теж для світової спадщини. Тому не дивно, що в 2000 році Вайда став лавреатом почесної премії “Оскар” за видатні заслуги в кінематографі. 

У 2018 та 2019 році у світі знову заговорили про польське кіно. “Холодна війна” Павліковського була номінована одразу до трьох категорій “Оскара” (вдома отримала “Золоті леви” та 7 “Орлів”). Рік пізніше “Корпус Крісті” Яна Комаси теж потрапив до вузького списку претендентів до найпрестижнішої нагороди у кіноіндустрії. Стрічка досягла величезного успіху в Польщі, про що свідчать фреквенція людей в кіно 一 понад 1,5 мільйона осіб. Принагідно варто зазначити, що фільми на релігійні теми користуються попитом у сусідній країні. Їх створюють здебільшого у негативному стосовно інституції костелу контексті (і вони набирають найбільшого розголосу), проте бувають теж картини, які позитивно показують духовенство. 

Цьогоріч національним претендентом на “Оскара” вибрали стрічку Яна Матушинського “Не залишай слідів”. Знову ж таки це розповідь про один з найвідоміших злочинів служби безпеки ПНР. Основою сюжету є реальна історія, яку описав Цезарій Лазаревич у репортажі під такою ж назвою. 

1983 рік. У центрі Варшави затримано Гжегожа Пшемика 一 майже випускника середньої школи 一 за нібито бійку. У відділку хлопця сильно побито. Один з поліціянтів просив бити так, щоб не було слідів. Пшемику відбили всі внутрішні органи. Він помер. Його мати, відома поетка, Барбара Садовська та опозиційне середовище, яке формувалось у її квартирі, розголосили про випадок. Служба безпеки хоче зам’яти справу, звинувативши у смерті лікарів або санітарів, проте є свідок, друг Пшемика, який твердить інше.

Як видно з сюжету, полякам досі болить через несправедливість та цинізм комуністичної влади. Після фестивалю у Венеції автор репортажу підкреслив, що це універсальна історія: подібні події могли відбуватись чи не у кожній комуністичній країні, відмінною є мова та уніформа. 

Загалом кіновиробництво в Польщі зараз організоване так само, як і в більшості країн Західної Європи. Режисери залучають іноземних інвесторів та продюсерів до фінансування своїх проєктів. Певну фінансову допомогу надає телебачення, як державне, так і приватне.  За останні роки з’явилося кілька нових продюсерських компаній — Madants, Film Polska Productions, No Sugar Films, Lava Films, Aurum Films та Opus Film, серед яких є ті, що спеціалізуються на міжнародному спільному виробництві.

З 2019 року у Польщі діє  Закон про фінансову підтримку аудіовізуальної продукції. Він запровадив механізм фінансового заохочення до виробництва фільмів і серіалів, які “пропагують польську чи європейську культурну спадщину”. У Польщі проводяться численні фестивалі, що промують кіномистецтво, зокрема: Польський кінофестиваль, Нові горизонти, Краківський кінофестиваль, Варшавський міжнародний кінофестиваль, а також щорічно організовується церемонія вручення польської кінопремії. 

У статті висвітлено більшою мірою дві креативні галузі, які зародились чи трансформувались протягом останніх 30 років. Проте це далеко не весь перелік. До прикладу, Польща може похвалитися сучасними інтерактивними музеями, більшість з яких оснащені аудіогідами та є доступними для людей з інвалідністю. Тут до музеїв, театрів чи філармоній слід резервувати місця заздалегідь, адже люди будь-якого віку зацікавлені мистецтвом.

Недавно на виставці World Press Photo у Кракові я помітила, як тато читає своїй донечці років 5-ти біля кожної світлини, що на ній зображено, та пояснює контекст. Хоч знімки там не найприємніші. 

Або інша ситуація:
“Мам, це страшно!”, 一 шепоче дитина на концерті класичної музики.
“Так, страшно і красиво, слухай тихенько”.

У поляків однозначно є майбутнє у культурній царині.