Пів року в сірій зоні: як відновлюють село Леб’яже на Харківщині

Леб’яже знаходиться приблизно за 30 кілометрів від Чугуєва, біля річки Сіверський Донець. До повномасштабного вторгнення тут проживало 1,3 тисячі людей, на кінець літа 2022 року їх залишилося 208.

Журналісти Gwara Media зустрілися з сільським головою Олександром Несміяном та розпитали як жило село у перші місяці війни та як відновлюється зараз.

Сіра зона

Вранці 24 лютого селяни прокинулися від вибухів. Війська РФ почали сунути з Мартового, що на іншому березі Сіверського Донця, згадує Несміян.

Невдовзі з’явилися й українські військові: 26 лютого підірвали міст у Леб’яжому та Базаліївці. З того часу село опинилося в сірій зоні — навкруги лунала канонада, зник зв’язок.

Траса між Коробочкине та Куп’янськом була закрита, всі інші дороги — обстрілювалися.

«Якби мости не підірвали, [російські військові — ред.] пішли через нас на Печеніги, Кочеток», — зазначив Олександр Несміян.

Не пізніше 27 лютого у Леб’яже зайшла 92 ОМБР ім. кошового отамана Івана Сірка, згадує сільський голова: «Вони одразу положились в оборону, на виїзді поставили пушку, БТР по периметру села. На другий день, коли [російські військові — ред.] пішли в Шевченкове, в той бік. [92 ОМБР — ред.] швидко знялися та поїхали».

З наступного дня село почали сильно бомбардувати. Загалом зруйнували 14 будинків, зокрема й помешкання Несміяна.

Третього березня по одному з російських телеканалів передали, що в Леб’яжому Чугуївського району повністю знищили 92 механізовану бригаду, яка чинила опір.

Найважче було на початку, після 9 травня та влітку, пригадує сільський голова. Село обстрілювали з авіації, ракет С-300, градів тощо. У серпні люди практично не вилазили з льохів та підвалів, сиділи без світла та газу.

Росіяни в Леб’яжому

Втім, війська РФ не дислокувалися в селищі. Лише одного разу росіяни зайшли в Леб’яже — ворожі розвідники забрали три фермерські автівки в Базаліївці та 17 березня приїхали в село.

«Ми якраз видавали хліб у ларьку, розігнав всіх своїх дівчат та вийшов до них. Мене оточило 12 осіб. Спитали: “Де націоналісти?”. Я кажу: “Які націоналісти? Ви ж їхали по селу: люди картоплю садять, гребуться. Нема у нас націоналістів”», — згадує сільський голова.

Деякі з них розмовляли суржиком. Росіяни казали, що Радянського Союзу, як раніше, не буде — буде Росія. «Я нічого не скажу, коли на тебе 12 автоматів направлені», — зазначив Несміян.

Наступного дня, 18 квітня, до Леб’яжого зайшла 125 бригада ТрО, позиції розташували неподалік селища. Вони стримували противника до осені — початку українського контрнаступу. Наразі військові знаходяться під Бахмутом.

Гуманітарка

Після 24 лютого населення Леб’яжого зросло до двох тисяч — до місцевих жителів приїхали родичі з великих міст та переселенці, щоб перечекати бої. З магазинів почали вигрібати продукти.

«Збільшення місцевих жителів помітили по хлібу. Бувало, що розрізали буханки на частини, щоб усім вистачило», — згадує сільський голова.

Волонтер Роман Жарко возив муку, цукор, сіль та інші необхідні людям речі під обстрілами, зазначає Несміян. Згодом сільський голова знайшов безпечнішу грунтову дорогу на Чугуїв через Коробочкине. По ній почали возити хліб.

Згодом люди стали виїжджати з села до райцентру. Наприкінці літа від довоєнної кількості населення залишилося лише 5% — 200 дорослих та 8 дітей. Одна дитина народилася під час повномасштабної війни.

У травні до Леб’яжого привезли гуманітарку представники церкви. Роздавали у місцевому будинку культури, що знаходиться у центрі села. У цей час росіяни обстріляли селище — загинула жінка.

За весь час повномасштабної війни загинуло троє мешканців Леб’яжого: один у самому селі, двоє — на автовокзалі в Чугуєві. Стільки ж поранено: два чоловіки досі в лікарні, 1 знаходиться на реабілітації в Німеччині.

Школа

Вперше навчальний заклад обстріляли 27 лютого з авіації — вибило половину вікон. Сильних руйнувань школі росіяни завдали влітку. Тоді селяни зафіксували два прильоти по школі: знищило фактично пів будівлі.

«Половина школи була для молодших класів, внизу знаходився дитячий садочок. Взагалі у нас навчалося близько 120 дітей.

Школа була відремонтована. Ми виграли тендер на утеплення. Всюди практично були металопластикові вікна, у всіх класах були замінені батареї, двері. Відремонтували й спортивну залу», — зазначає Олександр Несміян.

Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій!

Нові вікна для школи вже закупили. Несміян сподівається, що колись їх зможуть поставити та навчальний заклад працюватиме, як раніше. Втім, з постійними обстрілами відновлювати будівлю не поспішають.

Школа потребує масштабної реконструкції. Наразі більше сотні дітей навчаються дистанційно. «Возити 120 наших дітей постійно на навчання в інше поселення — це треба мінімум чотири автобуси», — зазначив Олександр.

Відновлення

У Леб’яже продовжують повертатися люди. Зараз вже немає проблем з гуманітарною допомогою. Працюють три продовольчих магазини. Місцеві поступово ремонтують будинки.

«Дружина переказує кошти з Німеччини, бо жити ніде. Вже встановив дах та вікна, трохи прибрав у дворі. Ми, українці, такі — гримить, воює, а все одно тягне до рідної оселі.

Тим паче люди бачать, що я відновлюю. Деякі вертаються, але не у всіх є кошти швидко відновити. Оскільки матеріали сильно подорожчали, чекають гуманітарної допомоги. Хоч нам багато обіцяють, поки тільки ГО «Проліска» одного разу матеріали свої привезли», — зазначає Олександр Несміян.

Фермери розміновують поля, щоб вчасно їх засіяти. На це приходять дивитися місцеві мешканці.

Життя до села повертається, не дивлячись на відлуння війни.

• Авдіївка на Донеччині стає постапокаліптичним містом. Дивіться фоторепортаж за посиланням.

Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!

Підписуйтесь на нас у Telegram і Facebook, переглядайте YouTube та TikTok.