З Харкова до Куп’янська близько двох годин їзди автомобілем в одну сторону. Цей маршрут ледь не щоденно долають волонтери громадської організації «Троянда на руці», щоб евакуювати мешканців з Куп’янського району, де російські війська щоденно завдають артилерійських та авіаударів. Команда Ґвара Медіа відвідала Куп’янську громаду і розповідає, як й куди вивозять людей та що на них чекає після евакуації.
Ситуація на Куп’янщині
16 січня начальник Харківської обласної військової адміністрації повідомив, що обов’язкова евакуація з Куп’янського району розширюється на всю територію Курилівської та Кіндрашівської громад. До цього під евакуацію підпадали тільки деякі населені пункти, близькі до лінії бойового зіткнення.
Також раніше обов’язкова евакуація була оголошена у Петропавлівській, Дворічанській, Куп’янській громадах. Однак в ефірі телемарафону «Єдині новини» 9 лютого начальник Куп’янської районної військової адміністрації Андрій Канашевич розповів, що евакуацію можуть розширити ще на дві громади — Великобурлуцьку та Вільхуватську — через збільшення інтенсивності та хаотичності російських атак із застосуванням фугасних та керованих авіабомб.
Також він додав, що у Куп’янському районі обов’язкова евакуація проводиться на 75% території, де мешкають до 10 тисяч людей.
Підготовка до евакуації
Як і будь-який далекий виїзд, дорога до Куп’янська починається з заправки. Тут волонтери «Троянди на руці» збираються, заправляють та перевіряють автомобілі, продзвонюють людей, які напередодні залишили заявки на евакуацію, щоб упевнитися, що з ними все в порядку і вони в останній момент не передумають їхати. Це робиться ще на етапі підготовки, оскільки у самому місті погано працює зв’язок.
Цього дня у волонтерів було три заявки на евакуацію: одна людина з Ківшарівки, а також подружня пара та жінка з кішкою — обидва запити з Куп’янська.
Волонтери використовували три автівки — кожна на окрему адресу — щоб опрацювати евакуацію максимально швидко та безпечно.
«Як правило, евакуйовуються літні люди, які самостійно покинути небезпечну територію не можуть, більшість інших — вже виїхали», — каже дорогою до Куп’янська волонтер Сергій.
Також він розповів, що останнім часом люди евакуйовуються інтенсивніше. Сергій це пов’язує зі загостренням ситуації на фронті та збільшенням кількості обстрілів.
«Часто життя тут проходить в нелюдських умовах: ані тепла, ані газу багато хто не мають, але вони до останнього сидять, і я їх цілком розумію. Люди все життя збирали своє майно, відповідно хотіли тут залишитися, але через війну їм доводиться залишати свої домівки. Однак виїжджати треба, бо нічого ціннішого за людське життя немає».
Дорогою до Куп’янська розташована стела, яка інформувала про те, що людина в’їжджає до Куп’янського району в його старих межах, однак за час повномасштабного вторгнення напис українською «Куп’янський район» змінився: росіяни під час окупації прибрали м’який знак, щоб русифікувати стелу, та пофарбували його в російський триколор. Також внаслідок бойових дій напис позбавився двох останніх літер: О та Н. Після звільнення українці повернули м’який знак та перефарбували букви в синьо-жовті кольори, але відсутні літери так і не повернули. З того часу на під’їзді до Куп’янська людей вітає напис «Куп’янський рай».
Жінка з кішкою
Неподалік від цього місця ми виходимо з машин, щоб одягнути каски та броню, перевірити техніку та обговорити подальші дії. Між собою волонтери розподілили заявки.
Ми пересідаємо в інший автомобіль, яким керує Андрій — його задача вивезти жінку з кішкою з вулиці Української, що на півночі міста.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
«Стало більше людей виїжджати, тому що всі ми люди й у всіх є такий момент, коли закінчується терпіння. Тоді люди виїжджають, бо звикнути до такого життя неможливо», — каже Андрій.
Тим часом ми проїжджаємо центральними вулицями Куп’янська, на яких де-не-де пробиті снарядами стіни будинків, посічені уламками колони та вивіски, вибиті вибуховими хвилями вікна.
На дорогах і тротуарах міста, в якому ще два роки тому, за інформацією начальника Куп’янської військової адміністрації Андрія Беседіна, мешкало близько 16 тисяч людей, майже порожньо. Лише час від часу трапляються випадкові перехожі, які йдуть у своїх справах.
Уже біля будинку, посеред пустої дороги приватного сектору, нашу автівку зустрічає жінка — Людмила Миколаївна. Напередодні вона залишила заявку на евакуацію зі своєю кішкою Мушкою.
«Мені сказали, що привезуть у Харків і потім вже шукатимуть житло, бо я з кішкою. Раніше можна було спокійно поселитися у гуртожиток з тваринами, але зараз, кажуть, з цим проблеми. Але я ж її не викину — вона жива», — трохи згодом, дорогою з Куп’янська, розповідає Людмила. На останніх словах у неї виступають сльози.
Поки волонтер Андрій допомагає винести та скласти до машини речі, з воріт, що ведуть до будинку, виглядає інша жінка, яку також звуть Людмилою, але Олександрівною — вона подруга Людмили Миколаївни.
Як каже мешканка Куп’янська, евакуйовуватися хоче, оскільки дуже боїться обстрілів. З початку вторгнення вона не полишала своєї домівки.
«Дуже страшно, коли бомблять. Нещодавно обстрілювали, ніби три “приходи” було, якогось чоловіка вбило. А так бомблять щодня», — згадує жінка.
Єдиною перепоною для евакуації називає страх за своїх котів. У Людмили Олександрівни їх чотири, і не всі волонтери можуть вивезти всіх з Куп’янська одночасно.
У цей момент десь на фоні пролунали декілька вибухів.
«Це не по нас, — спокійно зазначає вона. — Якщо близько, набагато дужче гупає».
«А хтось розказує, що треба пробачати»
Повертаючись пошкодженими вулицями Куп’янська, Людмила Миколаївна задумливо дивилася у вікно. В якийсь момент вона показала рукою на багатоповерхівки.
«Під час активних бойових дій ми гуртом варили їжу біля оцих багатоповерхівок. Я до смерті не забуду, як люди стояли, — Людмила Миколаївна різко знімає свою рукавичку та простягає долоню, — ось так стояли, з мисочкою в руках, щоб їм ополоник супу насипали. Я ніколи цього не забуду! А хтось розказує, що треба пробачати».
Це не перший раз, коли жінка виїжджає з міста. У серпні 2023 року вона евакуйовувалася до Кременчука Полтавської області, однак у неї виник конфлікт з орендодавцями, через що Людмила близько Нового року повернулася додому в Куп’янськ.
«Залишилася одна в чужому місті, нікого не знаю, що мені там шукати? Ось і повернулася додому. Обстрілів я не боюся, я до них вже звикла, виїжджаю тому, що мене холод дістає», — пояснює куп’янчанка.
Успішна евакуація
На виїзді з Куп’янська волонтери, які роз’їхалися різними частинами громади, збиралися, щоб разом продовжити дорогу назад. Наша автівка приїхала другою. Там вже чекав волонтер разом з подружньою парою, яку вивезли з іншого району міста. Не вистачало тільки одного екіпажу, що виїхав за річку Оскіл — у селище Ківшарівка — найбільш небезпечну з трьох точок цієї евакуації.
Водій нашої машини намагався зателефонувати своєму колезі, однак зв’язку не було. Нещодавні вибухи, які ми чули, стурбували волонтерів. «Ну що, — розводячи руками, сказав Андрій, — чекаємо!».
Через близько 10 хвилин ми бачимо автівку з логотипом «Троянда на руці». Вона зупиняється неподалік нас, звідти виходить Дмитро — третій волонтер евакуаційної експедиції.
— То не у вас бахало? — питає Андрій.
— Не по нас, але досить близенько, що аж захотілося втиснутися в землю, — відповідає Дмитро.
Після недовгої паузи ми з волонтерами продовжили дорогу. Наступна зупинка — селище Шевченкове.
Дорогою туди, на одному з блокпостів поліціянти зафіксували дані тих, хто виїздить. У Шевченковому на евакуйованих чекає перевірка на предмет співпраці з окупаційною адміністрацією чи російськими військами.
Після цього евакуаційна колона вирушає до Харкова, де у розподільчому центрі волонтери нададуть необхідну комплексну допомогу: фінансову, медичну, правову, психологічну та гуманітарну. Також за необхідності мешканці небезпечних районів, які виїхали, отримують безкоштовне тимчасове житло.Якщо ви або ваші родичі та друзі бажаєте евакуюватися, залиште заявку у Єдиному координаційному гуманітарному центрі за номером: 0800339291 — лінія працює цілодобово та безкоштовно.
Більше про евакуацію з Куп’янська та Ківшарівки — дивіться у відео.
Читайте також
- Журналісти шістьох харківських медіа поговорили з очільником Харківської ОВА Олегом Синєгубовим про ракетні удари, «Шахеди», евакуацію, обстановку на Куп’янському напрямку, розмінування та мобілізацію.
- «Росіяни зруйнували нам два офіси»: власниця IT-компанії про розвиток бізнесу в Харкові під час війни
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
