Ти слухаєш шоу Gwara Talks – подкаст, де ми досліджуємо все те, що рухає нас до майбутнього: нову економіку, сучасне мистецтво, альтернативну освіту та урбаністику. Ми зустрічаємося з кріейторами, щоб поговорити про хід їхніх справ, уроки, які вони засвоїли, та як зробити більший імпакт.

Сергій: Сьогодні у нас в гостях Юрій Пархоменко – архітектор в Пономаренко Бюро та громадській організації DVERYKY Харків (dveryki. kharkiv). Привіт, Юра!

Юрій: Привіт!

Сергій: Юра, розкажи як ви взагалі зібрались для того, щоб зберегти і врятувати всі харківські двері. Розкажи про себе.

Юрій: Нас зібрала Віка, і почала збирати навколо себе небайдужих людей. І так склалось, що ми архітектори, нам це дуже цікаво, ми слідкуємо за цим, вивчаємо урбаністику, реставрацію, в нас болить за архітектурний спадок. Таким чином ми зібрались. Спочатку просто в чаті в Телеграмі обговорювали, що і як, як будемо запускатись, як будемо діяти. Це тривало десь місяць.  Ми навіть зустрічались, але це був повільний старт. Потім ми вирішили створити Інстаграм і дуже довго думали над назвою. В нас були банальні назви, типу Двері Харкова, Харків Двері. А Віка розповіла своїм знайомим, що запускає організацію по дверях і вони постійно запитувались як там її дверики. Дверики-дверики-дверики. І ми такі: це ж круто, воно чіпляє, давайте будемо Дверики Харків. Дійсно воно нам так сподобалось, ми потім зробили, на нашу думку, стильну обгортку синю. І нам зараз все подобається, ми запустили Інстаграм і все полетіло: почали наповнювати контентом, збирати людей навколо себе.

Сергій: Скажи, як довго ви вже працюєте у Харкові? Що ви робите щоденно?

Юрій: Інстаграм у нас запущений з початку вересня, з 9. Щоденно ми фотографуємо двері, збираємо інформацію, створюємо інтерактивні карти, займаємось комунікаціями, шукаємо людей для колаборації, і займаємось безпосередньо практичною діяльністю: шукаємо людей, яким потрібно відреставрувати двері, опитуємо або чекаємо замовлень.

Сергій: Що означає “ви чекаєте замовлень”? Це комерційна чи громадська організація? Що це ви за замовлення робите?

Юрій: Поки ми просто громадська ініціатива, але в нас є Гугл-форма, яка  прикріплена у нас в Інстаграмі в біо, в профілі, з трьома питаннями: чи є ви мешканцем дому, в якому вам сподобались двері; адреса будинку; і як можна з вами зв’язатися. Будь-хто бажаючий може надіслати нам запит на те, щоб відреставрувати свої двері чи просто сказати: “От прикольні двері, спробуйте зайнятись ними”.

Сергій: Чи є статистика, жителі якого району є більш активними? Може якось це прослідковується. Наприклад, центр завалює вас запитами на двері, а там ХТЗ на троє дверей? Або навпаки, може Основ’янський район більш активний. Як люди взагалі на це реагують?

Юрій: Це цікаво. По адміністративному поділу, це Шевченківський. В основному це центр звісно. В нас не було жодного запиту з ХТЗ, хоча там є конструктивістський спадок цікавий. Але я думаю, що потрібно спочатку в центрі розвинути цю ідею збереження дверей, щоб вона потім поширилась в інші райони міста. Так, поки з центру…

Сергій: А далі будете дивитись..

Юрій: Так.

Сергій: Ти кажеш: фотографуємо, збираємо колекцію. От знайшли ви двері або заявку отримали, що ви робите, якщо є кошти і якщо немає коштів? Як виглядає ваш процес збереження дверей?

Юрій: По-перше, що стосується фотографій, це не для збереження, реставрації дверей. Ми просто гуляємо, знаходимо якісь автентичні двері і розуміємо, що їх потрібно заархівувати, залишити це все десь, щоб потім можна було знайти автентичний вигляд дверей, якщо вони будуть втрачені в якийсь момент. Для цього наші учасники під час прогулянки можуть знайти цікаві двері, сфотографувати і занести на карту (в нас є інтерактивна карта), в Інстаграмі є на неї посилання. Там вже 120 дверей. Дуже зручна карта. Там є іконка на адресі дверей, ви натискаєте, знаходите їх фотографії і там ми робимо короткий опис: архітектор, чи має статус памятника, рік побудови, пишемо чи автентичні двері чи неавтентичні, але схожі на такі, теж класифікуємо для себе їх.

Сергій: Скажи, навіщо взагалі їх зберігати? Люди можуть задати таке запитання. Ну двері, симпатичні там… Це ж час. Сьогодні такі двері, завтра інші. Навіщо цей фокус?

Юрій: Людям ж подобається їздити в Європу: в Німеччину, в Австрію і дивитись на оригінальні будинки з оригінальними збереженими деталями. Чому люди думають, що в Україні не може такого бути, що ти йдеш містом і просто любуєшся його спадком? Двері потрібно зберігати просто тому, що потрібно зберігати історію місця, потрібно зберігати атмосферу, деталі, по яким зчитується місто. З іншого боку, двері як частина будинку – це частина архітектурного задуму автора. Раніше двері були більш-менш типовими. Але все рівно будівля, яку роблять зараз, з мінімальною кількістю декору в міру стилістики. Раніше декор на фасаді будівлі доповнювався дверима, це була цілісна композиція. А зараз є красиво задекорований будинок (якщо нічого не відбили на ньому) і в ньому пласкі металічні двері – створюється дисонанс. 

Сергій: Скажи, були у вас конфлікти, коли ви робили свої фотосесії або заміри, а жителі або забудовники намагались чинити вам спротив? Чи було таке?

Юрій: Прямих конфліктів не було, були зацікавленості в будь-якому разі. В нас в принципі культура фотографування чийогось житла, навіть якщо це багатоквартирний будинок… людей бентежить це, з’являються питання. Іноді доходить до негативу: “Що ви тут фотографуєте, цей під’їзд – моя власність.”

Сергій: Ви показуєте їм свій Інстаграм і вони здаються?

Юрій: Так. У нас ще є календар, який випустила одна з наших учасниць – Сандра. Календар, в якому всі цифри – це номера будинків. Коли ми ходили фотографувати номери будинків…

Сергій: Це також старовинні будинки?

Юрій: Будь-які номери, тобто цікаві номери. Ми навіть знаходили номер, в якому вісімка на домі була зроблена з непроливайки – це дитячий пластиковий стакан для кісточок. І він буває на два відсіки. Люди взяли просто кришку зелену і прикрутили собі як вісімку.

Сергій: Це якийсь локальний художній контекст.

Юрій: Ну напевно так. Дуже цікаво таке архівувати і десь закріплювати. Зараз ми займаємось продажем цих календарів, відсоток з продажів яких йде до нашого фонду на майбутню реставрацію та на іншу діяльність. 

Сергій: Я чув таку фразу, що культурна спадщина – це капіталізація. Що на вашому прикладі можна робити з фотографіями старих дверей? Мерчі, можливо якісь артвиставки робити? Є у нас фестивалі свідомого споживання. Може також щось робите, що у вас є прикольного? Розкажіть.

Юрій: Так, з точки зору арту, арт може інтегруватись у двері і двері інтегруватись в арт. В нас є запущений мерч, який можна знайти в ЛяТюШо чи Утопії. Це наша колаборація з нашими друзями – Анею та Ярославом. Вони фотографують дуже естетичні знімки художні. Вони за нашим проханням зробили фото декількох дверей. Не просто документальне фото дверей, де двері повністю влізли, а красива художня фотографія з композицією. Ми зробили два сета з цих листівок, їх можна придбати. Дякую закладам, які погодились їх взяти. Ми зараз готуємо ще деякі листівки з харківськими художниками. Хтось більш відомий, хтось менш відомий, але ми хочемо, щоб художник привніс свою естетику, своє бачення по питанню дверей і збереженню історичного спадку.

Сергій: Розкажи про вашу команду. Як ви будуєте цей процес збереження дверей? У вас всі майстри ручної роботи, чи у вас всі художники? Я чув багато про художників. Розкажи про суперсили вашої команди.

Юрій: Наша команда займається більше організацією. У нашій команді окремих художників-майстрів нема, це можна сказати аутсорс. Ми займаємось організацією, збором даних, організацією процесів, знаходженням всіх підрядників  (припустимо для дверей) і контролем. Коли ми здавали перші двері на реставрацію, в нас був графік хто коли приходить, дивиться що там роблять, роблять контент. Це було прикольно.

Сергій: Хто реставрує, якщо ви всіх організовуєте? Хто ці майстри?

Юрій: Майстри, яких ми знайшли на ОЛХ. Зараз поясню. Ми створили Інстаграм, більш-менш почали розвиватись, з’явилась якась популярність і нам написав майстер по дверях харківський. Ми почали шукати майстрів, думали де. В Івано-Франківську є, у Львові є, в Дніпрі є, ми вже там дізнались в архітекторів. А в Харкові нема. І нам написав майстер з Харкова: “Вау, клас, може запропонувати свої послуги”. Супер, ми зустрілись, поспілкувались і він нам сказав, що якщо нам потрібні майстри – просто пошукати на ОЛХ. Ми навіть не розглядали такий варіант. 

Сергій: Хто цей майстер? Опиши його. Він вчився цьому професійно, чи він активіст, який сам колупав якісь двері? Що там відбувається?

Юрій: Це швидше не активіст, а рукаста людина. Столяр з досвідом, який знає, як працювати з деревом, який розуміє природу дерева, як воно себе поводить в різних умовах, в якого є повага до цього матеріалу. Я думаю, що це столяр, який зайнятий комерційним створенням дверей, в квартиру комусь, наприклад. Але його навиків буде достатньо, щоб відреставрувати двері і досвід у нього є в реставрації.

Сергій: Виходить, ви збираєте прогресивних столярів, так?

Юрій: Я думаю, що ми збираємо звичайних столярів і додаємо їм нотку – фльор суперзбереження спадку, типу того.

Сергій: А якщо двері мають залізо, інкрустацію, що ви тоді робите?

Юрій: Потрібно шукати ковалів.

Сергій: Ага, столярів і ковалів.

Юрій: Тих, хто вміє працювати з металом…

Сергій: Чи були у вас такі двері чи ви зараз працювали тільки з дерев’яними?

Юрій: Поки у нас одні двері  і вони дерев’яні.

Сергій: А в колекції які у вас є? Як Харків можна охарактеризувати? Багато залізних дверей, чи дерев’яних, чи залізно-дерев’яних? З камінням? Рубін, але не рубін, щось таке.

Юрій: Якби там був рубін…

Сергій: Скло, маю на увазі.

Юрій: В нас саме з металом не згадаю дверей, але були ворота. Тут недалеко на Конторській є маєток Шапара, його так у народі називають, його справжня історична назва – будинок Романенка.

Сергій: Старий такий, двоповерховий будинок.

Юрій: Так, дуже класний. Навпроти кондитерської фабрики закинутої. Так, там дуже красиві ковані ворота модернові.

Сергій: Ви вже поклали на нього око?

Юрій: Там так, дуже автентичні двері, було б непогано відновити, звернути увагу на цей район, запустити людей, щоб вони  тут гуляли. Адже дуже крутий район, навіть вулиця Конторська. На ній багато будинків, які достойні того, щоб їх фоткали, реставрували, щоб туристи приїздили дивитись на них.

Сергій: Щойно виникла у мене ідея: ми заходимо в район, який реально класний, але дуже старий і закинутий…

Юрій: Типу Москальовки… 

Сергій: І ти береш і там відновлюєш п’ять дверей. Чи може це дати імпульс району? Все таке закинуте, неможливо все відновити одразу, треба тисячі-мільйони всього, але такі імпульси допомагали б це робити. Чи бували у вас такі думки, чи може це працювати?

Юрій: Якщо в теорії відреставрувати п’ять дверей – це в будь-якому разі приверне нових людей. Нові люди – це завжди щось прикольне. Для нових людей, можливо, буде розвиватись поступово інфраструктура, якщо їх кількість буде рости. З’являться магазини,  сувенірні лавки, люди почнуть цінувати свій район сильніше, адже “вау, круто, ми подобаємось, наші будинки подобаються людям, чудово, давайте цінувати, зберігати, давайте сусіду, який щось псує, скажемо: не псуй!” Тож так, поступово звісно. Це буде маленьке зрушення, але такими маленькими зрушеннями можемо досягнути джентрифікації районів.

Сергій: Як відбувається баланс і культура збереження дверей у різних містах України? Я чув ви порівнювали, шукали в інших містах. У Харкові я знайшов вас. Я радий, що ми можемо поспілкуватись, дізнатись більше. Я так розумію, є вже якась мережа в Україні, де люди це роблять. Що коїться в цьому контексті?

Юрій: Можна виділити такі міста як Франківськ, Київ (у ньому є цікаві організації), Львів (адже там є і кошти зарубіжні, і майстри), Маріуполь в останній час почав. Там з’явилась організація Doors lives matter… Ще про Чернігів зараз розповім. Найрезультативніший – це Франківськ. За час свого існування вони змогли відреставрувати 40 дверей. Це дуже значущо в масштабах міста. Я не був у Франківську, я дивився інтерв’ю у блогера Юліана Чаплінського.

Сергій: Головний архітектор минулий львівський.

Юрій: Так-так… Він брав інтерв’ю, дійсно там багато дверей, потрібно поїхати у Франківськ обов’язково подивитись. Ми спілкувались з жінкою, яка займається цим, не згадаю її імені. Вона нам дала поради з тим як можна почати, це дуже круто. У Львові є програма окрема.

Сергій: Що це за програма окрема?

Юрій: Там також є організація Бюро Спадщина, здається, не особливо знаю про їх діяльність, але вони теж займаються збереженням спадку. У Львові є програми з боку Польщі, фонд USAID. Багато будівель реставруються за рахунок фондів і це чудово. Вони можуть бути якісно відреставровані. Львів – туристична точка в Україні, напевно головна.

Сергій: Як ти думаєш взагалі, Харків цікавий з позиції туризму? Який потенціал міста для туризму?

Юрій: У мене в голові одразу думка, що Харків – це столиця конструктивізму. Це унікальний радянський стиль авангард, нова архітектура 20-х років, з’являються нові цікаві будинки, з’являються нові діалоги. Питання не про ідеологію, а про те, який відбиток вона залишила в архітектурному середовищі. З’являються будівлі як Держпром, ансамбль на площі Свободи, який вже перебудований. З’являється за Держпромом дуже цікавий район урбаністичний. ХТЗ – це цілий конструктивістський район. З’являється багато крутих унікальних будинків, які дійсно можна розвинути як бренд. Конструктивізм – це стиль, який цінували за кордоном.  Це той час, коли ми не “доганяли” інші стилі, а диктували якісь віяння. Досі багато сучасних архітекторів, та ж Заха Хадід (якщо знайома) каже, що надихалась авангардними архітекторами.

Сергій: Мені дуже цікавий цей район за Держпромом. Я багато про нього чую. В чому його цінність? В чому його особливість? Я гуляв там, для мене це такий квартал кілометр на кілометр, кілометр на півтора, де просто малоповерхова забудова, три-п’ять поверхів. В чому його цікавість для урбаністів?

Юрій: Його можна розглянути з точки зору історії і з точки зору урбаністики. Почнемо з урбаністики. Це крутий зелений район, де мало машин, невисока забудова, відстань від будинків така, що почуваєшся комфортно, все в зелені, небагатоповерховість, тобто гуманне середовище – це дійсно комфортно. Це квартальна забудова, там можна створювати якусь спільність, сусідство. Можна створювати таке комюніті, щоб люди займались своїми дворами. Дуже великий потенціал має цей район. З точки зору історії також. Це цілий район, який побудували з нуля. Він зав’язаний по ансамблю з Держпромом і з рештою будівель, там промені розходяться. Це крутий архітектурний ансамбль. Можна розглядати з точки зору того як називались будинки, там розселяли по професіях, люди працювали у відповідних відомствах:  Красний текстильщик, Красний кондитер, є будівля Воєнвєда, тобто там жили військові. До речі, в будівлі Воєнвєда наші перші двері на Чичибабина, 1.

Сергій: Тобто ви робите перші двері (ну так сталось) якраз в тому районі потенційно цікавому для туризму.

Юрій: Так, я дуже люблю там гуляти, колись постараюсь туди переїхати чи спробувати пожити там декілька місяців.

Сергій: Як взагалі ваша ініціатива вписується в загальний розвиток міста? Мені здається, у нас є деякі перепони в збереженні спадщини, тому що я не бачу контролю забудовників, не бачу якоїсь міської програми по збереженню. Якби щось виділялось, якісь символічні кошти чи конкурс недержавними організаціями, це було б ефективніше. Як ви вписуєтесь в міські процеси в цілому по розвитку міста?

Юрій: В якісь глобальні процеси ми не вписуємось. Прикладаємо власні малі зусилля, які пізніше можливо зможуть дати поштовх, здвинути валун, який покотиться і всі почнуть більш-менш турбуватись про своє середовище, про збереження історичного спадку.

Сергій: Всі процеси, які відбуваються в місті, не дуже стимулюють спадщину і зберігання. У вас така невеличка ініціатива, я не розумію її масштаб. Вона просто робить маленький внесок, чи ви хочете стати як акслератор чи каталізатор, щоб це сталось? Виходить, ви хочете стати таким прискорювачем, показати приклад, щоб люди на це реагували?

Юрій: Поки в нас нема стратегії роботи з міською владою, але в принципі можливо ми і непрямою співпрацею звернемо увагу на те, що з точки зору рейтингів людям подобається, коли реставрують двері. Можливо, незалежно від нас вони займуться цим: “Вау, клас, давайте ми спробуємо щось зробити”. Я не особливо знаю розмір бюджету Харкова, але якщо в місяць виділяти на одні двері, то все буде дуже круто.

Сергій: Одні двері в місяць.

Юрій: Звучить як програма якась. Можна висуватись.

Сергій: Скажи, де ви в цілому знаходите ресурси на збереження цих дверей? Самі заробляєте і скидаєтесь чи вам хтось допомагає? Архітектурна фірма допомагає? 

Юрій: Є декілька джерел. Перші двері, які ми реставруємо зараз, в нас є спонсор. Це компанія Alter Development, вони займаються реставрацією будинків, ось на Бажанова, 8 дім Розенфельда вони реставрують. Тобто це організація, яка цінує середовище. Вона допомагає нашій команді. Зі своїх коштів ми теж рятували двері, вікна, наймали вантажників, таксі замовляли багаторазово за свої кошти. В нас також є донат-система. На перші двері по Чичибабина, 1 роботу майстрів оплатила компанія, а ми зібрали повністю на аксесуари: на ручки, замки, доводчики, склопакети. Дуже швидко назбирали – за 5 днів 18 тисяч, здається.

Сергій: Що ти маєш на увазі під стєклопакетами? Мені цікаво, ви відновлюєте якусь архівну автентичність чи ви її переосмислюєте?

Юрій: Цікавий момент з цими дверима, варто зайти здалеку. На Чичибабина, 1 в цьому домі раніше вхід був з вулиці, парадний вхід. В радянський час його заклали цеглою і люди ходять до себе в під’їзд з двору. Дім не виходить на вулицю. З’явився мешканець, який захотів створити нормальний вхід. Можливо своїм прикладом підштовхнути інші під’їзди (там декілька під’їздів в цьому будинку). Цей вхід в будь-якому випадку в своєму оригінальному функціоналі не відповідав стандартам теплозбереження і безпечності. Там якісь були замки, які напевно дуже легко зламуються. В нас поки нема такого, щоб двері в під’їзд можна було навстіж відкрити і не боятись ні за що, на жаль. Тому ми їх інтегруємо максимально акуратно. Замок з бустером, який передає сигнал на домофон, тобто ми інтегруємо домофон в ці двері, інтегруємо доводчики, щоб полотна дверей не бились сильно. А склопакети – це не пластикові вікна встановлюємо в двері. Склопакет – це скло скріплене між собою герметично зі своїми повітряними камерами всередині. Скло, яке було в дверях.. точніше якого там навіть не було, було вибите і фанерою прибито. Ми встановлюємо два скла, які будуть трохи теплішими, але ми їх закриваємо оригінальними штапіками. Штапіки – це такі планки. Вікно коли вставлялось, прибивалось маленькими планками, щоб трималось. Ми знайшли оригінальний штапік, зробили таку ж виточку, яка на ньому була, просто зробили двері трохи теплішими.

Сергій: Мені цікаво, що означає “ми знайшли”. Де і що ви шукаєте? Що це за штапіки? Ви кажете, автентичні штуки і якісь речі, що це за список?

Юрій: Розповім про випадок з ним. У випадку з цим штапіком, просто на дверях не було збережених штапіків і ми, коли демонтували двері, просто знайшли в під’їзді, він валявся там схований за цеглою чи на вулиці, не пам’ятаю де ми його знайшли. Тут саме буквально знайшли. Ми такі: клас, оригінальний і з виточкою. Тут саме знайшли. В нас є кейс, над яким ми зараз працюємо: двері по Мироносицькій, 53 навпроти ресторану (для орієнтиру). Там дуже круті двері. Зверху них мавританські мотиви, в  модерні та еклектиці є такі мотиви, коли з Іспанії чи інших країн це все приїхало. Двері з верхом в цих мотивах (такий еклектичний будинок цікавий), але низ світський. Ми прийшли з майстрами і самі глянули, що низ, полотна дверні по пропорції виглядають як не звідси. По дереву ж видно, що воно новіше, тому що там згнивший короб і все решта. І ми розуміємо, що реставрувати радянські двері немає сенсу, бо не буде органічно це виглядати. Тому тут ми вирішили підключити дослідження. Ми хочемо зайнятись пошуком прототипів цих дверей, тобто знайти схожі двері по всій Україні. В Одесі їх більше, бо це південне місто, більше будівель з такими мотивами. І так, ми хочемо знайти такі двері і вивести пропорції загальні, в яких вони робились. І виготовити проєкт нових дверей в цих пропорціях. Не робити стилізацію під історію, а зробити сучасні двері, які б добре вписались в цей дуже шикарний короб. Гляньте, це дуже красиві двері. 

Сергій: А у вас в Інстаграмі є ця штука?

Юрій: Здається, є. І ми хочемо в результаті дослідження знайти максимально правильне рішення для конкретно цього кейсу.

Сергій: Тобто є два методи збереження дверей. Один, це коли ви бачите старі двері і їх відновлюєте: відновлюєте частини, компоненти, коли вони є. А коли ви бачите якийсь прекрасний будинок, але там стоїть стара хвіртка, залізна плита, то можна, щоб зробити привабливішим цей будинок, взагалі в архівах покопатись і з нуля зробити двері, або зі старих компонентів, або купити на ОЛХ викинуті двері, але які релевантні і дадуть більш гармонічний квартал. Тобто є методи.

Юрій: Так.

Сергій: А не буде там такого (чув, як дискутують архітектори) як Воздвиженка в Києві?

Юрій: В тому то і справа, що Воздвиженка – це приклад диспропорціональної некрасивої архітектури. Це історизм. Коли в 2000-х будують бароко..

Сергій: Не будуть ці двері мати паралелі з цією проблемою?

Юрій: Не будуть. Якщо ми знайдемо фотографії цих дверей, ми їх відновимо максимально, відновимо задумку архітектора. Можливо ми десь не повторимо технологій як тоді робилось, але ми відтворимо ті пропорції, як туди вніс архітектор. Якщо ми не знайдемо фотографій, як у випадку з цими дверима, ми хочемо не робити копію, не грати в бароко, а створити сучасні двері з мінімальним декором, які б добре по пропорціях відповідали цьому отвору.

Сергій: Як цей кейс обробляється, коли перегіби зі спадщини.

Юрій: Це ж питання більш глобальне. Коли з’явились нові матеріали в 90-ті, були люди з грошима і їм захотілось собі версалю і всього іншого.

Сергій: Які взагалі у вас плани на наступний рік? Я зрозумів собі всю картинку в принципі. Ви кажете, що у вересні відкрились, тобто вам всього три місяці, і ви вже перші двері робите. У вас попереду, сподіваюсь, класна, насичена дорога. Які плани у вас надалі? Що ви бачите?  

Юрій: Розширятись.

Сергій: Можна помріяти сьогодні. 

Юрій: Увесь Харків відновити. Може ми такими темпами через рік будемо ходити і говорити: “Це наше, це наше, це ми відновили, це теж ми”. В принципі збирати більше людей навколо себе – найважливіше. Набирати більшу аудиторію, збільшувати лояльність. Ми вже вдячні за те, що в нас є. Ми швидко набрали аудиторію пристойну і реально вона лояльна, людям подобається, нам пишуть “дякую”. Плануємо розширюватись, плануємо робити більше цікавих колаборацій, плануємо інтегруватись в інші міста, створювати комюніті можливо всеукраїнське. В принципі всі ці організації дверні і по збереженню йдуть на контакт. Це напевне тому, що такі організації створюються небайдужими людьми, такими, які відкриті для спілкування. Тому дійсно всі організації відкриті і можливо вдасться створити круту мережу

Сергій: Ukraine Global Door Save.

Юрій: Ukrainian Door Lives Matter. Якщо на 2022 більш реальні плани: хочемо розширити взаємодію з закладами, адже це і в плюс закладам, і нам, і все це теж для розширення аудиторії. Однозначно реставрувати більше дверей, нарощувати темпи по реставрації, шукати нові і глобально збирати людей навколо себе.

Сергій: Що ж, суперісторія, я сподіваюсь читачі і слухачі зацінять ваші пригоди. Слідкуйте за Двериками в Інстаграмі та турбуйтесь про ваші двері, які у вашому будинку, які в сусідньому будинку, щоб усе процвітало. Присилайте на форму у Дверики в Інстаграм. Дякую тобі за розмову, дуже цікаво і до наступної зустрічі.

Юрій: Дякую велике, до побачення.

Сергій: Пока-пока.

Це був подкаст Gwara Talkz від Gwara Media. Прошу вас поширити і поділитись зі своїми друзями, ставте нам зірочки на платформах, де ви слухаєте. Нагадую, ми доступні на всіх платформах, на Apple Podcast, Google Podcast, Anchor та, звісно, на сайті Gwara Media. Очікуємо на наступні зустрічі. Якщо у вас є ідеї, кого можна запросити на наш подкаст, пишіть нам в Інстаграм, усі соцмережі, на нашу пошту, ми завжди будемо раді. Це був Сергій Прокопенко, до наступних зустрічей, скоро побачимось і почуємось.

Текст розшифровано Євгенією Міхаілідіс в рамках волонтерської програми Gwara Media