Бражківка — село в Харківській області, розташоване за 20 кілометрів від Ізюма. 3 квітня 2022 року Бражківку окупувала російська армія, проте 28 серпня Генштаб повідомив, що село знаходиться під контролем Збройних Сил України.
Всього в Малокомишуваському окрузі дев’ять сіл: Бражківка, Сулигівка, Комишуваха, Копанки, Топольське, Семенівка, Шпаківка, Донецьке, Сніжківка. Ми поспілкувалися зі старостою округу Юрієм Третяковим, щоб дізнатися, як живе та відновлюється село на лінії фронту.
Колаборанти, евакуація односельців та «яма». Бражківка в окупації
— Близько восьмої години ранку [24 лютого 2022 року — ред.] ми поїхали, як кажуть в селі, управлятися: годувати худобу, забирати яйця з курятника. Коли я повертався до своєї оселі, то два БТРи з російською піхотою вже піднялися в село. Це була моя перша зустріч з росіянами, які наставили автомати на мою машину: вони подивилися документи, обшукали авто, але шукати там нічого — вона пуста.
Наші солдати незадовго до приходу росіян будували переправи, та й ми викликали тероборону з Ізюма — хлопці приїжджали на БТР. Тому місцеві, коли побачили техніку, вийшли й почали махати військовим. Я у вікно кричав їм: «Це росіяни, чого ви махаєте? Зайдіть в хату!».
«Двох синів нашого односельця кинули «на яму», де вони сиділи по тижню на глибині трьох метрів. Знущались, звісно, над ними».
11 березня ми поїхали з села. Я, син і собаку. Коли їхали понад річкою, сказав місцевим, що прямуємо в сусіднє село Шпаківка. 22 вересня, після звільнення Ізюма, я повернувся в Бражківку. Люди розповідали, що близько 15 березня приїхали росіяни, зібрали шістьох людей — катували, били, питали, де староста, тобто мене шукали. Ніхто мене не видав, але окупанти просили передати: «Скажіть йому: як спіймаємо, то на заборі цвяхами приб’ємо». Отаке привітання мені було.
Як села округу жили в окупації?
— У селі Донецькому окупанти утримували місцевих в ямах, а в Ізюмі забирали у підвали. Донецьке — найбільше село Старостинського округу, де під час окупації жило близько 40 людей. У селі були дві переправи. Вся техніка, що йшла на Донецький напрямок, у Барвінково та Лозову, заходила через них. Окупанти зайшли в сусіднє село Довгеньке, але у Вірнопільський округ їх вже не пустили. Комишуваха та Бражківка переходили з рук в руки: то наші хлопці зайдуть, то росіяни їх виб’ють. Малій Комишувасі, Бражківці, Сулигівці дуже дісталось.
Як зазначив Третяков, одну з переправ показав колишній працівник лісгоспу Євген Брюханов. Працівники Служби безпеки України затримали Євгена за підозрою у зраді.
— Близько 9 березня хлопці сховалися за роздягальнями біля спортивного майданчика на березі та дивились, чим займаються росіяни. Тоді й побачили, як ті з Брюхановим на човнах випливали й міряли глибину річки, аби переправитись. Зв’язок зник, тож передати інформацію було майже неможливо. Лише один раз ми змогли додзвонитися, аби викликати тероборону.
Як ви комунікували з навколишнім світом, коли не було зв’язку?
— У селі в мене був генератор — і місцеві приходили заряджати ліхтарики, мобільні телефони. Навіть відео збереглось, що людей по 20-30 заряджали свої гаджети. Ще хотів би сказати, що 7 березня наш батюшка Матвій — я йому дуже вдячний — пік хліб у церкві. Уже ніде нічого не було, а він пік чорний хліб, підвозив мені до мосту, який ще тоді не був зруйнований — а я вже передавав по селах цей хліб.
Місцеві жителі розповідали, що ви вивозили людей під обстрілами. Як ви організували евакуацію?
Коли я виїхав з Донецького, наша районна рада та адміністрація були вже в Барвінковому, яке тимчасово стало центром керування під час окупації Ізюма. Там зібралися всі старости округів. Люди сиділи в окупації — треба було їх якось вивозити, тому ми попросили допомоги у військових. Мер Барвінкового дзвонив на блокпост, аби дізнатися обстановку: якщо там давали добро, то ми виїжджали.
Було таке, що кілька разів ми під’їжджали до блокпоста, а нас не пускали, бо росіяни виходили з Комишувахи й наступали на Бражківку й Сулигівку. Одного разу нам дали розстріляний автобус без вікон, але хоча б з водієм, і двох поліціянтів з пістолетами. Окрім них, були я та мій син — оце така евакуаційна бригада.
Двоє хлопців зібрали людей в Сулигівці, потім приїхали в Бражківку, де всі сіли в один автобус. Окрім автобуса, були близько десятка цивільних автомобілів. Мені запам’яталась одна бабуся, каже: «Синочок, давай вернемося зачинити калитку». Тут уже стояли наші артилеристи, мінометники — навколо гучно, а ми зачиняємо калитку, бо не залишиш же хату відчиненою. Коли виїжджали з Бражківки, боялись, але проїхали — всі вижили.
«Виживаємо як можемо». Бражківка після деокупації
Яка ситуація в селі зараз?
— Люди звертаються з приводу зруйнованих домоволодінь. Вони сподіваються, що їм допоможуть якоюсь благодійною міжнародною допомогою. Але, як-то кажуть, треба почекати перемоги й репарацій. Нам всім потрібна перемога, щоб людям щось виплатили.
Село зруйновано на 95%. У будинку, де ми знаходимось, залишилось дві стіни — і це ще люкс. Де на голову не капає, є підлога і вікна — хоч поліетиленом закриті — це вже краще, ніж у більшої частини села.
Як ви підтримуєте зв’язок з громадою, коли частина людей поїхала?
— Сільська рада зруйнована, але тимчасовим прихистком є кабінет в Ізюмі. На попередній огляд зруйнованого майна по черзі в кожне село звідси виїжджає комісія у складі трьох осіб. Люди дзвонять — і ми домовляємось про дату їхнього приїзду з Тернополя, Києва чи, наприклад, Львова, аби скласти акт обстеження.
З місцевими ми спілкуємося телефоном. Спочатку вислухаю потреби місцевих, а потім на щотижневій зустрічі з головою ОТГ обговорюю питання, які села не можуть вирішити самі: розмінування, шифер на відновлення будинків тощо. Люди звертаються, ми доповідаємо голові, і по можливості намагаємось розв’язувати проблеми.
Як село готується до холодів?
— Думаю, в селі ніхто не зимуватиме, бо ще жоден дім на сьогодні не готовий. Нема води й світла, люди не працюють, а дрова коштують грошей. Тому, гадаю, місцеві зимуватимуть десь в Ізюмі у родичів та знайомих або винайматимуть житло. Така перспектива і в мене — теж будинок згорів. Де знайдеш притулок, там і будеш.
Як щодо безпекової ситуації в селі?
— У селі всюди міни «пелюстки». Вчора людина підірвалась, одного поховали, п’ять без ніг залишилось. Ми ходимо там, де чорна земля, на зелену траву стараємось не заходити.
Розмінувань на території сіл немає. У нас зараз відбудовують хату, а поряд, в сараї, стирчить снаряд. Я на 112 дзвонив, господар писав заяву разів шість — поки ситуація з місця не зрушила. Так господар будинку каже: «Певно, доведеться в руки брати снаряд — та в річці топити», — оце таке розмінування.
Чи допомагають у відбудові міжнародні програми? Чого бракує Бражківці для відновлення?
— Виживаємо як можемо. Червоний хрест надавав нам по 1200 грн як гуманітарну допомогу. Місцеві жителі записались також на програму за безплатними вікнами — заяви взяли в обробку, але ще нікому не поставили. Місцева влада допомогла з шифером і дошками. Потреба в будматеріалах — 100 відсотків, а дають поки лише 1 відсоток.
Чи мають села округу шляхи для економічного розвитку? Чи функціонують підприємства?
— У нас є великі фермерські господарства, які до війни активно розвивалися, але на сьогодні поля не розміновані, тому нічого не висаджується — податки не надходять. Сільська рада тримається тільки на дотаціях. Фермери ремонтують свої приміщення й техніку, які зруйнували обстріли або літаки. У нас, бачите, сісти нема де — ані стільця, ані стола — як ми можемо говорити про врожай.
Як ви вважаєте, чи відбудовуватимуть Бражківку?
— Там, куди повертатимуться люди, село відбудують. Я розумію, що війна триває, і на такі маленькі населені пункти як наші — на дев’ять сіл 1000 людей — не вистачить коштів. Хіба що з’явиться міжнародна програма, яка допоможе у відбудові.
«Вдома завжди краще, ніж на чужині. Хай хоч місто Ізюм рідне, але ж село є село».
Спілкувався Сергій Прокопенко
Читайте також
- «У мене одна сторона — Україна»: історія мешканки Куп’янська
- Як живе Борова на Харківщині під час війни. Інтерв’ю з головою громади Олександром Тертишним
- Залишитися або поїхати. День в евакуаційному бусі до Куп’янська
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
