У перші дні після звістки про загибель рідні часто залишаються сам на сам із горем, злістю та розгубленістю. Разом із горем нерідко приходить і почуття провини. Військові звинувачують себе в тому, що не змогли врятувати побратима, а рідні загиблих повертаються до думки, що могли зробити більше. Такі переживання є поширеною реакцією на втрату, хоча відповідальність за трагедію часто розподілена значно ширше, ніж здається самій людині.
Ґвара Медіа разом із психологинею Людмилою Пильник розповідає, чому фрази на кшталт «тримайся» не допомагають, як порожній стілець чи аркуш паперу можуть допомогти горювати та що може підтримати людину після втрати близького.
Пастка перших днів: чому фраза «тримайтеся» не працює
Переживання втрати складається з кількох стадій, які кожен проходить індивідуально. Ба більше, втрата буває не лише фізичною, коли людини не стало, а й психологічною — наприклад, коли один член сім’ї служить, інший залишається на самоті й переживає уявну втрату.
Першою людину наздоганяє стадія шоку. На цьому етапі психіка ще не здатна повністю усвідомити масштаб того, що відбулося. Людина може шукати винних і постійно переповідати цю подію.
Друга стадія — агресія, коли біль виходить назовні через злість. Експертка наголошує, що в цей період стандартні слова втіхи є марними й навіть шкідливими.
«Людина втратила ґрунт, близьку людину, на якій все трималося. Тобто, по суті, немає за що триматися. Тут просто потрібно бути поруч із розумінням, підтримкою: “Можливо, потрібна якась моя допомога, я можу тебе вислухати”. Якщо ви готові вислухати — вислухайте або просто помовчіть», — каже Людмила Пильник.
Коли шок і злість минають, людина занурюється в стадію депресії через усвідомлення: того, хто був дорогим, більше немає. Період гострого горя зазвичай триває три-чотири місяці. За словами Людмили, людина може страждати, плакати, хотіти ізолюватися чи перебувати в «полоні ілюзій» — коли їй здається, що вона чує кроки померлого, або він постійно приходить у снах.
Також психологиня додає, що навіть після проходження усіх стадій людина може повернутися до початкових етапів горювання. За її словами, наша психіка живе в ненормальних обставинах війни, і будь-який новий стрес може знову повернути людину в депресивну стадію, з якою доведеться працювати заново.
Сльози «не за графіком» та заблоковане горе
У суспільстві часто засуджують тих, хто горює «неправильно». Експертка пояснює, що така реакція є формою захисту, коли через сильний стрес свідомість блокується. Це може призвести до ускладненого, замаскованого, відкладеного або хронічного горя.
Процес усвідомлення проходить легше, коли є тіло й могила, адже для психіки важливо пройти всі традиційні ритуали: поховання, дев’ять днів, сорок днів та рік. Найважче дається невизначена втрата, коли тіла немає, а людина живе в очікуванні.
Якщо ж людина свідомо уникає горювання, вигадуючи, що близький на завданні й скоро повернеться, психологи використовують спеціальні техніки:
- Листи до загиблого. Людина прописує все, що не встигла сказати, а потім намагається написати відповідь від імені померлого — про те, якою вона була за життя і чого б побажала своїм рідним тепер.
- Техніка «порожнього стільця». Уявний діалог із загиблим, де йому висловлюють увесь свій біль, сум та любов.
- Сімейні ритуали пам’яті. Створення умовної «скриньки спогадів» у голові. На свята (Різдво, Новий рік, день народження) доречно приготувати улюблену страву померлого, поставити її символічно для нього та разом із близькими згадати тепло минулих років.
«Пиріг провини»: як зняти із себе надмірну відповідальність
Почуття провини супроводжує майже кожного, хто зіткнувся з втратою під час війни.
«Я працюю з військовими, які не змогли дістати свого побратима з поля бою, і в них дуже велике почуття провини: “Я винен у тому, що не врятував побратима”. Або ж жінка каже: “Я зробила недостатньо, щоб мій чоловік жив”. Вона цим прямо себе картає, намагається щось зробити, але ніби затискається в собі».
Щоб упоратися із цим станом, Людмила Пильник використовує техніку «пиріг провини», яка допомагає перевести емоції у площину тверезої відповідальності. Психолог малює коло і розділяє його на частини, аналізуючи, хто насправді відповідальний за трагедію.
У випадку з військовими велика частина цього «пирога» належить Росії, яка розпочала війну. Інша частина — командиру, який віддав наказ, та самому побратиму, який свідомо обрав шлях захисника. Коли боєць бачить, що його власна частка в цьому колі мізерна (адже він діяв у стані шоку чи поранення, але все одно виніс тіло), надмірна відповідальність зникає. Те саме стосується й жінок, які картають себе за те, що «відпустили» чоловіків на війну, ігноруючи те, що це був їхній особистий вибір.
Де межа між горем і небезпекою, та як допомогти собі екологічно
Розпізнати складне горювання, яке потребує втручання фахівця, можна за кількома ознаками: людина місяцями зберігає речі військового в ілюзії, що він повернеться, ігнорує базові потреби (не миє волосся, не розчісується, не встає з ліжка тощо), втрачає будь-які сенси, не бачить майбутнього або має суїцидальні думки. Особливо важко криза минає після співзалежних стосунків, де чоловік повністю забезпечував життя родини, а тепер жінці доводиться вчитися брати відповідальність на себе. Психолог у такому разі не зцілює миттєво, а, як зазначає Людмила Пильник, м’яко допомагає людині робити перші кроки: сьогодні — просто встати з ліжка, завтра — помити голову, потім — поїсти.
Замість шкідливих слів на кшталт «час лікує», «треба жити далі» або «Бог так велів» експертка радить пропонувати конкретну допомогу: посидіти з дітьми, купити продукти або побути поруч і мовчки вислухати історію, яку людині потрібно виговорити.
Якщо ж близька людина через біль починає вживати алкоголь чи важкі речовини, діяти потрібно м’яко:
- Запропонувати контакти компетентних психологів без тиску: «Я бачу, що тобі зараз непросто. Я бачу твій стан. Чим я можу бути тобі корисною?».
- Запропонувати супровід: «Давай я піду з тобою до психолога, якщо тобі це потрібно. Хочеш — підемо разом, я тебе приведу і зачекаю».
- Знайти правильне коло підтримки — групу, де збираються жінки з таким самим досвідом втрати, і запропонувати сходити туди разом бодай один раз.
Експертка також закликає не засуджувати тих, хто транслює своє горе в соцмережах через петиції та збори, або, навпаки, переживає все мовчки.
Психологиня наголошує, що прийняття втрати не означає забуття. За її словами, це радше інтеграція важкого досвіду, коли людина залишає для загиблого особливе місце у своїй пам’яті, але із часом дозволяє собі приміряти нову роль і навіть будувати нові стосунки. Людмила підкреслює, що дружина Героя не перестає його любити й продовжуватиме розповідати дитині про подвиг батька, водночас вона свідомо обиратиме рух уперед. Експертка додає, що продовжувати жити повноцінно — це нормальний і правильний вибір.
«Життя не закінчується — воно триває. Стосунки з померлим людина залишає в пам’яті: вона завжди буде його згадувати, жити із цим, і ця людина завжди залишиться в її спогадах, ритуалах, але із часом вона надає нову роль своєму життю. І це і є правильне прийняття — коли жінка, яка проходить втрату, може знову будувати нові стосунки. Це означає, що вона прожила всі стадії, інтегрувала свій досвід і входить у нове життя», — зазначає Людмила Пильник.
Авторка: Тетяна Сталинська
Читайте також:
- Алея Героїв, Алея Слави та Алея Надії. Як родини військових відстоюють місця пам’яті у Харкові
- 16 червня рятувальнику, якого вбила Росія, мав виповнитися 21 рік. Розповідаємо про надзвичайників, загиблих від удару по Харкову
