Автор: Петро Єсип, співзасновник компаній Pawell та 3D Tech
Щодня в Україні можна виробляти батареї для 10 тисяч бойових дронів. Такі виробничі можливості з’явилися після того, як Pawell Battery привезла відповідну технологію.
Здавалося б, це означає, що українські виробники отримали все необхідне для масштабування: технології, обладнання та фахівців.
Але реальність виявилася іншою.
Сьогодні багатьом компаніям дешевше купити готову батарею в Китаї, ніж виготовити її в Україні. І причина зовсім не в тому, що ми не вміємо виробляти чи робимо це дорожче.
Проблема виникає ще до того, як батарея потрапляє у виробництво. Поки готова продукція може імпортуватися без ПДВ, комплектуючі, з яких українські компанії збирають ці самі батареї, оподатковуються. У підсумку локальний виробник від самого старту отримує додаткові витрати, а імпорт — податкову перевагу.
Чим зумовлена перевага імпорту
Кілька років тому держава звільнила від ПДВ частину товарів оборонного призначення, щоб військові могли швидше й дешевше отримувати критично важливе обладнання. Ідея була правильною та своєчасною.
Але на практиці цей механізм почав працювати не зовсім так, як задумувалося.
Якщо готова батарея потрапляє в Україну з-за кордону, вона може ввозитися без ПДВ. Якщо ж український виробник імпортує ті самі елементи живлення, щоб зібрати батарею вже на власному підприємстві, він сплачує цей податок.
У результаті виходить парадоксальна ситуація: виробляти в Україні виявляється дорожче, ніж привезти готовий виріб. Імпорт отримує податкову перевагу, тоді як локальне виробництво починає з додатковими витратами ще до того, як продукція потрапить до замовника.
Чому український виробник стартує з мінусом
Різниця в податковому режимі швидко перетворюється на різницю в ціні.
Поки готові батареї можуть імпортуватися без ПДВ, українські виробники сплачують цей податок за комплектуючі, з яких збирають продукцію. У результаті ще до виходу на ринок локальна батарея може коштувати приблизно на 20% дорожче.
Якщо спростити, то за однаковий бюджет можна придбати близько 100 імпортних батарей або лише 80 вироблених в Україні. І справа не в якості чи ефективності виробництва — різницю створюють податкові умови.
Куди насправді спрямовуються ці гроші
20% — це не просто цифра в розрахунках. Для виробника це ресурс, який можна було б інвестувати в розвиток.
На кожному мільйоні гривень реалізованої продукції йдеться приблизно про 200 тисяч гривень. Це кошти, за які можна закупити нове обладнання, розширити виробництво, найняти нових спеціалістів або профінансувати інженерні розробки.
Коли батареї виробляються в Україні, ці гроші залишаються в українській економіці. Вони перетворюються на зарплати, податки, нові технології та виробничі компетенції.
Коли ж купується готова продукція з-за кордону, значна частина цих коштів працює вже на розвиток іншої промисловості. Разом із грошима ми експортуємо можливості для розвитку власного виробництва й водночас посилюємо залежність від імпорту.
Чому локальне виробництво виграє у імпорту
Попри це багато підрозділів свідомо обирають українських виробників. Причина проста — швидкість. Сучасна війна давно перестала бути історією про багаторічні цикли розробок.
Сьогодні рішення може бути актуальним кілька тижнів. Потім противник знаходить протидію, і все потрібно змінювати заново. Якщо військовим потрібна нова батарея або зміна характеристик під конкретний дрон, український виробник може виготовити її за кілька днів, іноді — навіть за добу.
Ми регулярно відправляємо нові замовлення протягом тижня після запиту. З Китаєм такий сценарій неможливий. Спочатку погодження, потім оплата, далі виробництво, потім логістика. Першу партію часто доводиться чекати від одного до двох місяців. А тепер уявіть, що за цей час ворог уже встиг адаптуватися до нової технології.
Так ми втрачаємо одну з головних переваг України — швидкість інновацій.
Війна сьогодні — це війна ітерацій
Багато хто досі уявляє виробництво батарей як конвеєр, де роками випускають один і той самий продукт.
Насправді все навпаки. На фронті постійно з’являються нові задачі.
Потрібно більше дальності, більше потужності, інше компонування. Потрібна нова форма батареї під новий тип безпілотника. Іноді між першою та третьою версіями виробу минають лічені тижні.
Якщо кожне доопрацювання займає місяць або два через виробництво за кордоном, інноваційний цикл просто зупиняється.
Саме тому українське виробництво — це не тільки питання економіки. Це питання швидкості адаптації на полі бою.
Підрозділ може мати справний дрон, але не батарею для нього
Окрема проблема — система «єБалів». Її створили для того, щоб підрозділи могли отримувати додаткові ресурси за результативну бойову роботу.
За уражені цілі військові отримують бали. Бали конвертуються в кошти. За ці кошти можна замовляти необхідне обладнання. На перший погляд система виглядає логічною.
Але є нюанс. Батареї для дронів та багато комплектуючих не входять до переліку того, що можна закуповувати за цією програмою. У результаті виникають абсурдні ситуації. Підрозділ може мати справний дрон. Може мати екіпаж. Може мати задачі. Але не може купити батарею через механізм, створений для підтримки фронту.
І тоді військові шукають інші джерела фінансування. Звертаються до волонтерів, до громад, до місцевих бюджетів, шукають гранти. Витрачають час на все, окрім виконання бойових завдань.
Борти стоять на землі
У війні батарея є таким самим витратним матеріалом, як шини для автомобіля чи боєприпаси для зброї. Її ресурс не безкінечний, тому навіть найдосконаліший дрон рано чи пізно потребує заміни джерела живлення. Саме тому на фронті нерідко можна побачити ситуацію, коли повністю справний безпілотник стоїть без роботи не через поломку чи нестачу операторів, а через банальну відсутність батареї потрібної конфігурації.
Ще одна проблема полягає в тому, що військові не завжди можуть замовити саме ту батарею, яка потрібна для виконання задачі. Якщо в номенклатурі прописана одна комплектація, вони змушені працювати саме з нею. Навіть якщо існує більш ефективне рішення.
Україна вже може виробляти. Час зробити так, щоб це було вигідно
Україні не потрібно створювати цю галузь з нуля. У нас уже є технології, виробничі майданчики, інженерні команди та компанії, готові інвестувати в розвиток. Є й стабільний попит, який, на жаль, диктує війна.
Проблема в іншому: сьогодні правила гри нерідко роблять імпорт вигіднішим за локальне виробництво. І поки українські компанії рахують додаткові витрати, країни, які постачають готову продукцію, продовжують масштабувати свої заводи, нарощувати компетенції та зміцнювати власну промисловість.
Кожна батарея, вироблена в Україні, — це не лише продукт для фронту. Це робочі місця, податки, нові виробничі лінії, інженерні розробки та інвестиції, які залишаються працювати всередині країни. Саме так формується технологічна незалежність — не лише завдяки винаходам, а й завдяки умовам, у яких працюють виробники.
Тому ми пропонуємо кілька практичних кроків:
- Звільнити від ПДВ комплектуючі для виробництва батарей та інших компонентів defence tech, щоб українські виробники конкурували з імпортом на рівних умовах.
- Дозволити закупівлю батарей і комплектуючих через систему «єБали», адже без них не можуть працювати дрони, наземні роботизовані комплекси та інші безпілотні системи.
- Створити стимули для локалізації виробництва, щоб інвестиції, технології та додана вартість залишалися в Україні.
Українські виробники вже довели, що здатні створювати конкурентні рішення. Тепер важливо, щоб економічні правила не стримували цей розвиток, а допомагали йому.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
