Журналістка Сара Топол написала матеріал «Українська дорога життя довжиною 15 000 миль» (Ukraine’s 15,000-Mile Lifeline), який розповідає про роботу працівників «Укрзалізниці» під час повномасштабної війни.

Репортаж розпочинається 23 лютого, коли в Україні ввечері почалася масова паніка, голова «Укрзалізниці» Олександр Камішин надіслав у робочий чат компанії фото, на якому вкладає своїх дітей спати, для того, щоб заспокоїти своїх колег.

У відповідь очільник служби пасажирських перевезень Олександр Перцовський надіслав фото свого малюка, який купається у ванні. Це свідчило про те, що вони залишаються на місці.

На наступний день Камішин зібрав команду з шести осіб, які знали на пам’ять усі маршрути «Укрзалізниці». Наступні 100 днів саме ці люди формували напрямки евакуаційних потягів та допомагали волонтерам доставляти гуманітарну допомогу.

Працівники компанії щоденно складали графіки перевезень, перевіряли депо та міста, шукали більше поїздів на випадок, якщо потрібно буде вивезти більше людей.

«Потяги швидко стали основою країни: вони необхідні для ведення війни, вирішальні для переміщення людей, зброї, товарів і припасів, а також дають шлях закордонним дипломатам в Україну й підтримують економічну лінію життя. Коли Росія почала цілити по критичній інфраструктуру, робота набула додаткової небезпеки».

Журналістка Сара Топол зізнається, що цей матеріал для неї особливий, оскільки під час Другої світової її бабуся евакуювалася з Києва потягом до приходу німецьких нацистів.

  • Українці розкупили майже всі квитки до Сімферополя.