Червоно-жовті стрічки відмежовують галявину біля річки у передмісті Харкова. У день літнього сонцестояння сюди сходяться люди, щоб відсвяткувати Івана Купала: у вишиванці або легкій футболці, з друзями, собакою або на самоті, у кросівках або босоніж.
Журналісти Ґвара Медіа долучились до святкування Івана Купала на Харківщині, організованого «Хартією-Хабом» та волонтерською організацією БУР.
Плетіння вінків
«Сьогодні я займаюся саме тим, що розповідаю, чому нам потрібно зберігати традицію плетіння вінків», — каже Маргарита, представниця Фундації регіональних ініціатив. Організатори свята швидко розкладають квіти біля річки, поки гурт Go_A співає з колонок «Жаль мені на козака».
Маргарита допомагає тим, хто плете вперше. Пояснює, як переплітати стебла, як тримати форму вінка і чому ця традиція важлива. Плести її навчила бабуся ще в дитинстві, коли дівчина приїжджала в село на літо.
Перші вінки, згадує Маргарита, були «не найкращими», але саме так традиція і залишилася з нею. Тепер вона не лише плете сама, а й передає знання іншим.
«Для мене Івана Купала — це спосіб згадати наше коріння, спосіб згадати нашу історію», — говорить дівчина.
Вона пояснює, що свято Івана Купала походить із дохристиянських вірувань. За її словами, сонцестояння припадало на проміжок із 20 до 24 червня, і саме тоді традиційно святкували Купала.
«Колись вважали, що саме на Івана Купала лікувальні трави набувають найбільшої сили», — ділиться Маргарита.
Поруч учасниці приміряють вінки, поправляють квіти, сміються й розглядають сплетене. Хтось вигукує: «Скільки думок ти вкладаєш у вінок — стільки ти й отримаєш». Катерина, учасниця заходу, в розмові з журналістами Ґвари зізнається, що особливих сенсів у свій вінок не вкладала.
«Просто покрасуватись хотіла», — каже вона.
Для Катерини це перше святкування Івана Купала. Вона давно хотіла долучитися до такого свята, але раніше не вдавалося.
«Для мене свято Івана Купала є класною можливістю дізнатися більше про свою культуру», — говорить вона, додаючи, що це дає їй змогу відчути те, як жили й святкували різні події наші пращури.
Діана, інша учасниця святкування, теж уперше плете вінок. Вона каже, що найбільше чекає можливості потанцювати під народну музику, бо це її улюблений жанр.
Тим часом Світлана, студентка факультету соціології, яка прийшла сюди на запрошення подруги, приміряючи свій уперше сплетений вінок, ділиться, що найбільше хотіла потрапити саме на плетіння.
База про військо
На декілька хвилин свято переривають вибухи, які доносяться з міста. У моніторингових каналах передають, що область атакували КАБи. Хтось ігнорує і продовжує веселитись, інші нервово ходять від дерева до дерева, ніби шукаючи укриття. Такі реалії свята.
Максим, військовослужбовець 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія», каже, що сьогодні тут зібралися, щоб відзначити Івана Купала так, як це дозволяють умови війни, а також долучитись до збору «Хартії», яка є співорганізатором святкування.
Перед Максимом на столі лежать три колоди карт. Він пропонує відвідувачам зіграти в гру під назвою «База про військо». У першій колоді — військові звання. Їх треба розкласти від наймолодшого до найстаршого. У другій — структура армії: від найменших підрозділів, як-от двійка чи група, до більших. Їх також треба впорядкувати за тим самим принципом.
Третя колода зі стереотипами про військо. Учасник бере картку й має довести або спростувати Максимові написане на ній твердження. Наприклад, стереотип про те, що українська армія — це «та сама радянська військова машина», де немає розвитку.
Організаторка та представниця «Хартія-Хабу» Катерина пояснює, що в Харкові таких етноподій менше, ніж у Києві чи Львові, тому вони беруть на себе відповідальність робити купальські свята, вечорниці й інші традиційні події.
«Як на мене, це, напевно, класна можливість для харків’ян побути в етнотусовці», — каже вона.
Катерина називає Івана Купала нагодою «плекати свою українськість разом»: слухати українські пісні, вдягати вишиванки й елементи національного одягу, бути серед людей, які люблять українські традиції.
Для Максима це свято також про стійкість.
«Сьогоднішнє свято для мене означає, що, попри будь-які негаразди, українці продовжують свою боротьбу, тримаються, тримають свій дух», — говорить він.
За вечір на допомогу «Хартії» зібрали 35 тисяч гривень.
Ігри та ворожіння
Починаються ігри. Одна з них називається «Коди». Катерина пояснює, що це гра на знайомство:
«Раніше в неї грали молоді люди, щоб трохи поцілуватися. Трохи вона така еротична, можна сказати, щоби знайти собі, можливо, пару».
За правилами, викликають трьох гравців: один має поцілувати того, хто сидить на стільці, а інший має цьому перешкодити. Але на святі відвідувачі одне одного не цілують, а просто обіймають.
Поки одні грають, інші ворожать. Близько 15 дівчат сформували чергу до Софії, 24-річної лікарки, яка сьогодні є відьмою на святі. Вона сидить у пишному зеленому вінку, який контрастує з її урбаністичною зеленою сорочкою, й розкладає карти Таро.
«Доторкніться до колоди трошечки, поділіться енергією», — каже Софія. А також зазначає, що гадає ще з часів життя у гуртожитку.
«До мене дівчата приходили з цукерками, типу: “Соню, погадай мені на Таро”», — згадує вона.
На цьому святі, каже Софія, карти «трохи зліші». Проте дівчина вважає, що лихі пророцтва є гарним знаком.
«Більш негативні карти говорять правдивіше, ніж ті, які тільки хороше можуть говорити», — пояснює вона.
Танці з гуртом «Яри»
Пізніше виступає гурт «Яри». Катерина розповідає, що це гурт із Краснокутщини, який виконує традиційні, зокрема архівні, пісні. Лідер гурту Микола Пазич каже, що вони приїхали підтримати «Хартію», бо вже неодноразово брали участь у заходах бригади:
«І зараз так склалося, що вони Купальське свято святкують на березі річки, і ми, адже уже склалася певна дружба, приїхали підтримати».
Для Миколи Купала — це не тільки вінки, музика й пісні, а й велике масове свято, яке раніше збирало багато людей. До війни на Краснокутщині вони проводили купальські події:
«Дуже потужне свято було в 19-му, 18-му році. Ми його назвали “Кічало”, бо таку назву мало саме те купальське дерево, яке наряджали вінками, цукерками».
Тепер у громаді, каже він, складніше проводити такі події через безпекові обмеження. Але в Харкові це вдається завдяки молоді, яка приходить і знаходить у традиції щось важливе.
«Яри» співають «А в нашого Дрихмана семеро дітей» під баян і барабан. Люди знову формують коло. Коли пісня закінчується, одна людина показує рух, а інші повторюють за нею. Учасники вже втомлені, але коло ще тримається. Рухи повторюються, музика не відпускає, і на момент усе справді стає схожим на транс.
Небо біля ріки червоніє. Частина відвідувачів свята фотографується у вінку, інші стоять осторонь після танців або повертаються до розмов. Після благодійного розіграшу організатори оголошують, що святкування Купала завершено.
Вогнища цього вечора не буде. Катерина, організаторка свята та представниця БУРу, пояснює коротко: занадто небезпечно.
Читайте також:
- У Харкові провели Андріївські вечорниці. Ворожили, танцювали й збирали гроші на лікування поранених військових
