Ця плитка встеляє підлоги поліклінік, музеїв, держустанов, коридори лікарень і сходи старих будинків. Вона пережила імперію, революції та війни, а її творець — фінський підприємець Едуард Бергенгейм — досі залишається маловідомою постаттю.
Він був винахідником, особисто працював над технологією виробництва, створенням лабораторії, підбором глини та розробкою орнаментів для плитки. Зрештою саме Бергенгейм наприкінці ХІХ століття перетворив Харків на один із центрів виробництва керамічної плитки, а його продукція розійшлася далеко за межі міста й збереглася щонайменше у 12 країнах.
Журналістка Ґвара Медіа поспілкувалася з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим про нову книгу, присвячену Бергенгейму. Також вдалося залізти на руїни заводу, відшукати на Сумській підлоги, встелені бергенгеймівською плиткою, та розглянути сторічні екземпляри в Музеї керамічної плитки й сантехніки.
«Є власник. Він все одно завод відновлювати не буде»
Сьогодні корпуси колишнього заводу Бергенгейма стоять пусткою. Лиш де-не-де у них працюють дрібні підприємства, склади та будівельні магазини. Разом ці масивні цегляні споруди ніби утворюють невеликий квартал. Навколо густо ростуть зелені чагарники, крізь які протоптані тонкі доріжки — тут місцеві скорочують свій шлях до вокзалу.
Одна з будівель колишнього заводу аварійна. Тут обвалилися стіни, дах, не залишилося вікон та дверей. Цегла повивалювалася так рясно, що вкрила усю підлогу. На цеглинах видно дві виразні літери «ТБ», тобто «Товарищество Бергенгейма».
Про масштаби виробництва свідчить лише розмашиста кладка, яку видно на вцілілих частинах стін у залі. Поруч із нею нагору ведуть почорнілі від пожежі сходи. На кожному прольоті під ногами безліч уламків збляклої оригінальної плитки. Тут вона перемішана зі сміттям, шприцами й дрантям. Під плиткою, у виразних рядках — клейма «Бергенгеймъ Харьковъ». На останньому поверсі це клеймо вже інше, радянське — із серпом та молотом.
19 грудня 2025 року ХОВА внесла завод барона Едуарда Едуардовича Бергенгейма з виробництва вогнетривкої цегли, гончарних та теракотових виробів до переліку об’єктів культурної спадщини Харківської області.
Водночас Андрій Парамонов, дослідник історії Слобідської України, переконаний, що ані власники, ані інші люди, які мають достатньо коштів, не наважаться відновлювати завод.
Натомість, на його думку, можна зобов’язати власників виділити один будинок під музей, приміром, приміщення старої управи. Його колекція могла б складатися з різних збережених частин заводу, плиток, знарядь праці тощо.
«На тому майже все, тому що зберігати такий величезний комплекс просто як експонат… Все одно вони [власники — ред.] знайдуть якийсь механізм, щоб цього не робити», — каже Парамонов.
Він додає, що власники не розібралися, що варто було зберегти, а що — ні. Експерт погоджується, що конкурувати з європейськими виробниками складно, однак харківське виробництво має власну традицію, навколо якої можна було б вибудувати бренд, апелюючи до історичної репутації якості.
«Ба більше, так чи інакше тротуарну плитку роблять сьогодні всі, але чомусь не той самий завод, який першим почав його виготовляти в Харкові», — зазначає дослідник.
Де у Харкові лежить плитка Бергенгейма?
Інтерес до постаті Бергенгейма у Парамонова виник вже давно. З 2016 року він разом з редакцією KHARKIV Today публікує «Прогулянки по Харкову», тобто цикл історичних та краєзнавчих текстів про архітектуру, старовинні будівлі, вулиці та маловідомі факти з минулого міста. Коли експерт описував будинки, то завжди звертав увагу на підлогу.
«Старих будинків у Харкові понад п’ять тисяч. Я впевнений, що майже всі вони мають цю плитку, — каже дослідник. — Єдине — може, там десь вона збереглась, десь не збереглась, у якій кількості».
Однак особливий інтерес у Парамонова виник у 2020 році під час роботи над книгою «Харків. Німецький альбом», адже Бергенгейма часто плутали з німцем. І хоча він дійсно був лютеранином, але за походженням — швед і син архієпископа Фінляндії. Тоді дослідник зрозумів, наскільки недооцінена постать промисловця.
«Скільки існуватиме Харків, стільки буде існувати ця плиткова підлога. Справа ж в тому, що ми хочемо побачити взагалі від Харкова? Чи зберігаємо ми старовинні будинки, чи ні? Якщо зберігаємо, то потрібно якомога більше в цьому будинку мати автентичних речей, — зазначає Парамонов. — Плитка Бергенгейма — автентична. Вона прикрашає будинок, дає змогу побачити частину старовини, тому що, скажімо, на стелях може не завжди зберегтися ліпнина або вікна вже не автентичні, а металопластикові стоять».
Дослідник підкреслює, що це високоякісна довговічна плитка, яка не потребує особливого догляду.
Чому Парамонову було складно працювати над книгою про Бергенгейма
У дворику Літературного музею 25 червня відбулася презентація книги «Фінляндія — Україна — Світ: шлях плиткового короля», авторами якої стали Андрій Парамонов спільно з Юзефом Броневським, Віктором Івановим та Артемом Погрібним. Наклад — 500 примірників.
Парамонов ділиться, що робота над книгою була для нього складною через брак джерел.
По-перше, на відміну від багатьох інших підприємців того часу, журналісти майже не розповідали про Бергенгейма. Під час роботи над книгою дослідник знайшов лише одну газетну згадку — про крадіжку на заводі.
Парамонов пояснює, що архіви здебільшого зберігають документи про конфлікти, судові справи, злочини чи інші надзвичайні події. Натомість успішні підприємства, які працювали без інцидентів, рідше залишали після себе документальні свідчення.
По-друге, значна частина документів не збереглася через Другу світову війну та окупацію Харкова. Експерт пояснює, що тоді підприємства мали передавати свої документи в архіви раз на 10 років. Якщо вперше документи здали у 1932 році, то наступна передача мала відбутися у 1942-му. Однак на той момент Харків уже був окупований.
По-третє, у Турку, фінляндському місті-побратимі Харкова, де народився підприємець, про Бергенгеймів вдалося знайти лише дві книги «на руках», тож ознайомитися з їхнім вмістом не вийшло. До того ж дослідник намагався знайти його родинний архів, але рід обірвався ще у 1970-х роках. Навіть попри відкритість до співпраці фінляндських установ віднайти його не вдалося.
Парамонов зізнається, що через ці причини не до кінця задоволений текстовою частиною книги. Він сподівається завдяки розголосу у Фінляндії та Швеції знайти людей, які допоможуть доповнити історію Бергенгейма новими фактами.
«Я думаю, що родинний архів десь є, звідки можна і про завод щось нового зібрати», — каже дослідник.
Також він зазначає, що у книзі не вистачає одного розділу про семантику візерунків Бергенгейма. Ще на початку 2000-х, коли почали з’являтися окремі зображення каталогів продукції, ширилися припущення, що візерунки нагадують українські вишиванки. Однак, як розповів Андрій Парамонов, більшість використали з типових альбомів або орнаменти мали фінське походження.
У Харкові працює музей, де можна роздивитися плитки Бергенгейма
Сьогодні на оригінальні плитки Бергенгейма можна подивитися в Музеї керамічної плитки та сантехніки, де для них відведено окремий поверх. За попереднім записом тут проводить безоплатні екскурсії засновниця музею Софія Проскура.
Вона працювала технологинею на заводі з 1976 до 2004 року, тобто до його остаточного банкрутства. Після цього на запрошення магазину, при якому діє музей, взялася за його створення. Музей не є ані державним, ані приватним — він має статус колективного галузевого музею. Проскура принципово працює увесь цей час на волонтерських засадах.
Кожен предмет, представлений у музеї, має власну історію. Одні експонати приносили або продавали місцеві жителі, інші дарували колишні працівники заводу. Частину плиток вдалося врятувати під час знесення історичних будівель.
Приміром, каталог з переліком плиток Бергенгейма, засновниця музею змогла придбати в антикварників у парку Маяковського, що знаходиться в районі ХТЗ. Вона береже його й нікому не віддає для прочитання чи показу.
Сьогодні, за словами Софії Проскури, колекцію музею не планують евакуювати, однак у разі надзвичайних ситуацій експонати спустять у підвал магазину.
Привіт! Це Катя 9, авторка тексту! Торік улітку я гуляла полем у Люботині (це невелике місто біля Харкова) й, придивившись до каміння на дорозі, побачила уламки плиток із якимись літерами. Тоді я ще нічого не знала про Бергенгейма, але зрозуміла, що це щось важливе. Тому покликала друзів, і ми разом до вечора копирсалися в дорозі. Зрештою — цілий пакет уламків. Так я відкрила для себе Бергенгейма. Тепер усюди — не тільки в Харкові — вдивляюся в підлоги, і, якщо бачу знайомий орнамент, подумки вітаюся.
Якщо ви хочете, аби ми продовжували досліджувати та перевідкривати нашу спадщину, підтримайте Ґвару підпискою або донатом!
Читайте також:
- Харків втрачає архітектуру там, де її можна врятувати. Що заважає зберегти історичні будівлі?
- «Не вистачає рук». Як відбувається евакуація картин із пошкодженого російським обстрілом Харківського художнього музею
