Денне світло крізь вибиті вікна опромінює темні коридори Харківського художнього музею. Раніше на стінах висіли картини, які тепер чекають на пакування та евакуацію.
14 червня російський безпілотник атакував будівлю музею. Після удару загорілася покрівля. Вогонь пошкодив верхні конструкції, а вода після гасіння пішла вниз — у приміщення, де залишалися експонати, документи, графіка й частина фондів.
Тепер у музеї відбуваються не виставки, а евакуація. Працівники знімають роботи, розмонтовують рами, пакують полотна, сушать графіку, шукають коробки й людей, які можуть допомогти винести великі картини.
Журналісти Ґвари відвідали музей та поспілкувалися з працівниками й охочими допомогти евакуювати картини.
Роботи, які залишилися
Найцінніші роботи музею почали евакуйовувати ще на початку повномасштабного вторгнення. За словами працівників, уже вивезли близько дев’яти тисяч експонатів. Евакуація була плановою: щороку складали списки, визначали черги, перевозили роботи до безпечніших міст.
Представниця музею Ірина пояснює, що у фондах є різні рівні музейної цінності.
Перша черга — це шедеври й національне надбання. Друга — теж високий рівень, але не кожна робота є унікальним шедевром. Далі йдуть графіка, етюди, ілюстрації, підготовчі роботи, науково-допоміжний фонд. Саме такі твори зараз й евакуюють з музею.
Серед них ілюстрації до творів класиків української літератури та етюди до монументальних полотен. Окремо вони можуть виглядати як допоміжний матеріал, але разом показують поетапну роботу художника над великою картиною.
«Вони всі музейного рівня, вони всі хороші», — каже Ірина.
Але «менш цінна» не означає «непотрібна», зазначає Дарина, реставраторка музею.
Вона пояснює: такі роботи можуть бути важливими для досліджень радянської України, соцреалізму, музейної історії, іконографії, художніх шкіл. Те, що відвідувачу може здаватися другорядним або ідеологічно незручним, для дослідника може стати матеріалом для розуміння епохи.
«Для суспільства це все-таки наша історія. Ми від неї вже нікуди не дінемося», — каже Дарина.
Що постраждало найбільше?
Згорілих полотен, за словами Дарини, декілька. Значно більше постраждала графіка — переважно не від вогню, а від води, якою гасили пожежу. У перший тиждень після удару її всю винесли.
«До нас приходили реставратори з реставраційного центру, які займаються саме папером. Вони допомагали розбирати. Ми розкладали графіку в будівлі, яка не постраждала, підлогою, висушували й збирали вже коробки на евакуацію», — розповідає Дарина.
Ту ж частину полотен, яка обгоріла, планують передати до реставраційного центру на тривалу реставрацію. Є й інший тип пошкоджень: на деяких роботах фарба почала відходити від основи.
«Фарба відпала, простими словами», — пояснює реставраторка.
Такі роботи потребують окремого втручання. Якщо пошкодження мінімальні, Дарина разом з іншим реставратором музею Нікітою Петровим зможуть працювати з ними в майстерні. Але зараз, каже вона, часу на це майже немає. Головне — вивезти фонди з аварійної будівлі.
Пакування картин
Пакування картин зараз займає найбільше часу. Роботи треба винести зі сховищ, зняти рами, оглянути, обгорнути, підготувати до перевезення.
Евакуація картин — це повільний процес. Картину не можна просто скласти в машину й перевезти. Папір, полотно, фарбовий шар, рами, старі кріплення — усе потребує обережності.
«Якби це були якісь шайби або картопля, яку накидав у кузов і хай їде. А тут кожну роботу має подивитися реставратор», — каже директорка музею Валентина.
За її словами, роботи загортають у безкислотний папір, вкладають у коробки або ящики, пристосовують усе, що можна використати для безпечного перевезення. Але коробок і матеріалів не завжди вистачає.
Викладачка Аня прийшла сюди допомогти музею з евакуацією.
«Тому що це мистецтво, а мистецтво — воно вічне, його треба зберігати. Коли війна закінчиться, то із чим ми залишимось? Це треба берегти», — відповідає вона на запитання про мотивацію долучитися до евакуації.
Великі полотна та важкі скульптури є найбільшою проблемою. Частину робіт складно не лише транспортувати, а й підняти.
«Жінки працюють до нестями. Не вистачає чоловічих рук», — каже Валентина.
Музей просить допомоги у фондів, організацій, Спілки художників, реставраційного центру, університетів. Під час візиту журналістів Ґвари волонтерів було небагато. У кількох приміщеннях працювали музейниці, реставратори, студенти й кілька людей, які прийшли допомогти, але обсяг роботи значно більший за кількість рук.
Стан музею
Директорка музею Валентина описує стан будівлі коротко: «Жахливий».
За її словами, майже 80% покрівлі пошкоджено або повністю розбито. Фахівці ще мають оцінити стан несучих конструкцій. Через це поки немає остаточного рішення, як саме консервувати будівлю.
«Були пропозиції накрити якимось куполом, зробити таку консервацію. Але не всі із цим згодні, тому що навіть цей купол має на щось спиратися. А в якому стані несучі конструкції — ніхто не знає», — пояснює вона.
Поки що музей не говорить про майбутні виставки чи формат роботи після евакуації. Працівники кажуть, що зараз завдання простіше й складніше водночас — пережити найближчі дні, винести фонди з небезпечних приміщень і не допустити нових втрат.
«Ми ще про це не думали. Поки що треба сьогоднішній день пережити», — каже реставраторка Дарина.
Читайте також:
- «Спосіб згадати наше коріння». Як на Харківщині відсвяткували Івана Купала з вінками, танцями та зборами на «Хартію»
- Сьогодні рятувальнику, якого вбила Росія, мав виповнитися 21 рік. Розповідаємо про надзвичайників, загиблих від удару по Харкову
- Наприкінці травня відбувся «Книжковий Арсенал». Ми запитали, що привезли на фестиваль харківські видавці
