Між благодійними фондами та людьми: як у Харкові працює Координаційний гуманітарний центр

Денис Глушко - 02 Травня 2023 | 19:27

Центр з’явився у вересні 2022 року після звільнення Харківської області. Це відбулося за підтримки фонду Eventroom — вони евакуювали людей, що жили поруч з Печенізькою дамбою. Коли Харківщину деокупували, багато фундацій відразу ж поїхали допомагати великим містам, таким як Вовчанськ, Куп’янськ, Ізюм і Балаклія. Водночас інші населені пункти також потребували допомоги. Саме тому створили гуманітарний центр у партнерстві з Департаментом цивільного захисту області та Харківською ОВА. 

Катерина Лавренко, волонтерка Координаційного гуманітарного центру, розповіла про діяльність ініціативи на Харківщині, спілкування з родичами з Бєлгорода, проєкт для людей на деокупованих територіях та власне бачення майбутнього Харкова.

Катерина Лавренко, волонтерка Координаційного гуманітарного центру Харківської області / Фото: Олександр Магула, Ґвара Медіа

— Зараз я – волонтерка у гуманітарному центрі (КГЦ), який з’єднує локальні або міжнародні фонди та мешканців на деокупованих територіях, що потребують допомоги.

Спершу нас було 7 людей: ми збирали дані поїздок фондів, вони нам допомагали визначати кількість мешканців у населених пунктів та контакти старост. Потім ми робили аналітику: де потрібна допомога, направляли фонди у зони, де ще не було благодійників. Так у нас з’явився реєстр благодійних фондів — перелік всіх населених пунктів з кількістю мешканців, контактами відповідальних осіб та рівнем покриття по продуктах, засобах гігієни і хімії. З цього реєстру вже розробили інтерактивну мапу.

Наші волонтерки щодня телефонують у громади та райони, оновлюючи інформацію щодо кількості мешканців, дітей, людей похилого віку та осіб з інвалідністю.

Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій!

Волонтери Координаційний гуманітарний центр постійно тримають зв’язок з благодійними фондами та громадами Харківщини / Фото: Олександр Магула, Ґвара Медіа

— Також змінюється інформація щодо старост та очільників громад, адже ми розуміємо: під час окупації були колаборанти, такі люди звільняються з посад і приходять інші. Для зручності зазначаємо тих, хто знає інформацію щодо своїх сіл.

Спершу сформувались основні відділи: гуманітарний, зворотний зв’язок, евакуація та ВПО, далі створили медичний (адресна допомога ліками на деокупованих територіях для фельдшерсько-акушерських пунктів та лікарень).

Пізніше у нашому центрі виникла ідея створити новий продукт – це мапа, на якій позначені 605 населених пунктів Харківської області. Можна натиснути на відмітку і побачити кількість мешканців, рівень забезпечення гігієнічними засобами та харчуванням. Створили її для благодійного сектора, щоб вони мали змогу подивитися, де і чого вдосталь, а де є нестача.

Мапа деокупованих територій Харківської області, яку створили для благодійного сектора. Фото: Олександр Магула, Ґвара Медіа

Перші дні війни у Харкові

Чим займалася у перші місяці війни?

— У мене цікава історія. Спочатку я спала і не чула вибухів, аж раптом телефонує брат з Бєлгорода та кричить у слухавку «Катя, летять ракети, вживайте заходів».

Вони живуть неподалік від кордону з Харківською областю і щоразу чують вильоти ракет. Моя сестра Аня пише та рахує, скільки їх летить і коли вони скінчаться.

Перші дні війни пройшли вдома. Скажу, що це не життя, а виживання. Через стрес я не їла та постійно читала новини. Чекала, що зараз от-от це закінчиться. Не може бути такого, щоб над Харковом літали літаки, бомбардували місто. 

Дуже страшно це все чути, тому третього березня ми поїхали до Мурафи в Богодухівському районі (приблизно година дороги від Харкова) і я залишилася там три місяці. Нас було 14 людей в одній домівці, але місця вистачало всім.

Допомога внутрішньо переміщеним особам у хостелі

До війни я працювала керуючою двох хостелів, продовжила ними опікуватися і під час війни. Вони не закрилися, адже залишилися адміністратори, які жили на Салтівці. Там перебували гості, що не мали можливості поїхати з Харкова.

Катерина з командою адміністраторів хостела. Нині там живуть внутрішньо переміщені особи / Фото: instagram.com/ridehostel

Це хостел Ride, який не припинив роботу з початком повномасштабного вторгнення, бо поруч з ним є бомбосховище, а всі вікна ми закрили матрацами. Хто міг сплачувати за проживання — робив це, хто ні — не сплачував. Поки я була не у Харкові, ми з адміністраторками постійно підтримували зв’язок. Гості отримували гуманітарну допомогу. У нас навіть жили працівники «Нової пошти» — вони також допомагали з крупами та гуманітаркою.

Вже у квітні-травні 2022-го повернулася до Харкова і почала думати, що б таке зробити, аби забезпечити хостел грошима. Нам якось потрібно жити, адже власники поїхали з України, хоча ми і були з ними на зв’язку. Підготували грантовий проєкт на проживання внутрішньо переміщених осіб у наших хостелах у холодний період року. Так вдалося долучили фонд «Деполь Україна», їхні представники приходили до нас, дивилися облаштування кімнат. 

То був мій перший грантовий досвід: мала приклад і розписала бюджетну заявку. 

Планувала долучити обидва хостели, аби допомогти більшій кількості переселенців, але прямий доступ мав лише один із них.

Робота в хостелі – це 24/7 з телефоном, постійний відтік кадрів та одні й ті ж нескінченні проблеми. Щовечора, коли їду додому повз хостел, бачу, що він працює, а люди там живуть саме за цим проєктом.

Координаційний гуманітарний центр

Вперше за останні п’ять років я не працювала протягом кількох тижнів, а після масованих ракетних атак сиділа без світла. Побачила, що фонд Eventroom шукає у команду волонтерів. І вже з перших днів я розпочала там роботу за підготовленими алгоритмами. Всі люди, що працюють у волонтерстві, є відповідальними та проактивними, зі своїм баченням життя. Ніхто не чекає, що хтось допоможуть, навпаки — все роблять самотужки. 

У чому полягають твої обов’язки у Координаційному центрі?

— Спочатку це були листування, але потім розробили карту з селами, де вказана кількість мешканців, контактні особи та потреби громад. Ми телефонуємо старостам громад, дізнаємося, що їм треба. Далі шукаємо фонди, які можуть поїхати туди та покрити ці потреби.

Найважливіше — продукти, далі — хімія і гігієна, також буржуйки, ковдри, генератори та навіть відновлення водопостачання.

Катерина Лавренко, волонтерка Координаційного гуманітарного центру Харківської області / Фото: Олександр Магула, Ґвара Медіа

Також насіння. Але ідея — не просто дати людям насіння, ми зараз готуємо цілий проєкт. Хочемо, щоб у мешканців або голів громад був договір з бізнесом на закупівлю їхнього врожаю. Це можуть бути польові кухні для військових або ж харчування для ВПО.

Щодо врожаю, багато полів Харківщини заміновані, що з цим робити? Яким чином можна використати насіння?

— Чекала на це питання. Це не про великий аграрний бізнес — зараз ми говоримо про приватні городи на деокупованих територіях. Торік влітку вони мали свої врожаї.

Щодо великого бізнесу, в нас немає мапи замінованих полів. Як стверджують міжнародні організації, поки йде війна на території України, вони не мають права працювати над розмінуванням того чи іншого поля.

Попереджувальна табличка «Небезпечно! Міни!» у полі поруч з Куп’янськом у Харківській області / Фото: Денис Глушко, Ґвара Медіа

Людям на деокупованих територіях треба соціалізуватися, тобто не чекати, що їм всі допоможуть. За пів року ми вже налаштували регулярну допомогу. Проте, звичайно, є й такі місця, куди складно дістатися. Наші волонтери їхали у Вовчанськ, зламали три машини, адже там немає доріг.

Направляємо БФ, ламається транспорт, витрачається час на ремонт. Торік був такий алгоритм дій: щотижня шукали 15 населених пунктів, які мають гострі потреби. Далі шукали тих, хто зможе приїхати туди з допомогою.  

Сьогодні нам вже фонди пишуть, до приклади, що в них є 500 наборів, питають, куди їх відвезти. Ми переглядаємо запити та направляємо по населених пунктах Харківщини. 

Чи рівномірно громади в Харківській області отримують допомогу? Чи Ізюму, Балаклії, Куп’янську приділяють більше уваги, ніж, скажімо, невеликим селищам?

— Бачимо аналітику та робимо все можливе, аби перекосів не було. Сильних потреб і прогалин у покритті зараз немає. Окремі представники тієї чи іншої громади можуть говорити, що ніхто не приїздить до них, але ми бачимо всю статистику.

Збираємо інформацію, в яких населених пунктах працюють магазини, ринки, чи пройшли виплати або пенсій через «Укрпошту». Це важливо також і для міжнародних організацій, щоб зрозуміти, чи отримали люди кошти, призначені для них.

Ми також проводимо тренінги з психологічної допомоги, мінної безпеки і тактичної медицини.  Соціалізуємо мешканців гуртожитків: разом робили окопні свічки, кікімори, сітки, шкарпетки для військових. Хтось з переселенців за декілька місяців знаходить роботу. Хоча це працює не завжди: інколи виникають проблеми з тим, що їм все привозять, тож люди не розуміють, навіщо працювати.

Більшість будинків забиті OSB плитами замість вікон, аби бодай якось вберегти їх від вологи. Куп’янськ, Харківська область, 16 квітня 2023 року / Фото: Денис Глушко для Ґвара Медіа

Ще одна проблема — люди неохоче їдуть з деокупованих територій. Буває, заявку залишили, волонтери приїздять, а їм кажуть: ми не хочемо нікуди їхати, у нас тут кури, корови, гуси.

Пам’ятка щодо евакуації / Фото: Олександр Магула, Ґвара Медіа

Чи вплинула війна на стосунки з родичами і друзями?

— Зараз багато хто у Німеччині, тож мені дуже не вистачає часу на спілкування з друзями, які поїхали. Ми не спілкуємося з родичами з Бєлгорода щодо війни. З сестрою, яка там живе, проговорюємо все: вона навіть перші місяці показувала ситуацію в Україні у своєму Instagram, проте пізніше була змушена її видалити.

Намагалася показати правду: що насправді відбувається в Україні, що б’ють не по військових об’єктах, як про це розповідає російська пропаганда. ЇЇ відразу ж звільнили з державної служби. Сестра її чоловіка донесла його батькам, що невістка робить неподобство і за це може бути відповідальність.

Торік бабуся писала мені у WhatsApp, що «Крим наш, Київ наш, Харків наш, всюди будуть прапори РФ». Ніхто не питав, як у мене справи, як себе почуваю, просто повідомлення про Крим та інша пропаганда.

Мені стало легше, що я можу взагалі не спілкуватися з родичами в Росії. Це вже остання крапля. 

Ніколи не поїду туди, у часи влади, яка зараз. Хочу, аби була залізобетонна стіна — нехай вони в себе спочатку доведуть все до ладу.

Коли розпочалася війна 2014 року, всі займалися своїми проблемами: у Харкові це не відчувалося, ми жили тут добре. Думаю, багато хто зараз відчуває провину за те, що тоді так не реагував на війну в Луганській та Донецькій областях.

Понад рік триває війна, чи відчуваєте виснаженість?

— Волонтерство – це важка праця. Утім, якби я просто сиділа вдома, почувалася б емоційно погано. А так ти щодня працюєш, спілкуєшся з людьми, допомагаєш їм та розв’язуєш проблеми. Це дає сили: ти бачиш, що люди навіть під час війни намагаються працювати та розвиватися.

Волонтерство – це важка праця.

Яким бачиш майбутнє Харкова? Все ж місто знаходиться близько до кордону з РФ і постійно є ризик обстрілів

— У нас усе буде добре. Харків’яни – це системні люди, які живуть за будь-яких умов. Коли не було світла – включають генератори та вмикають старлінки. Ми працювали навіть тоді, коли не було зв’язку та світла.

Читайте також:

  • Трактор на радіокеруванні: українські фермери розміновують поля для посівної. Через великий обсяг замінованих площ спеціалісти ДСНС не встигають розмінувати все. У Лебʼяжому Харківської області фермери не стали чекати, і почали самостійно розчищати поля.
  • Село Циркуни — одне з найбільш постраждалих від російських обстрілів на Харківщині. Воно знаходиться за три кілометри від Кільцевої дороги. Що ближче до пункту призначення, то похмуріше: обстріляні автобусні зупинки, пошкоджені будинки (хоча майже всі із залатаними дахами), ще не стерті написи «Люди» на воротах. 
  • Постійні прильоти та порожні вулиці: як живе прифронтовий Куп’янськ. Місто серйозно постраждало від руйнувань на початку повномасштабного вторгнення, а також під час боїв за його звільнення у вересні 2022 року. Сьогодні ж воно постійно перебуває під обстрілами російських РСЗВ та систем С-300.

Підписуйтесь на нас у Telegram і Facebook, переглядайте YouTube та TikTok.

Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!

Якщо ти знайшов помилку, виділи потрібний фрагмент та натисни Shift + Enter.