Перші свої екскурсії я проводив на початку та в середині 90-х років, ще коли був студентом-архітектором. Це була просто така розвага. Я робив це для дівчат, друзів, родичів та знайомих. Тоді це не було мейнстрімом, як зараз. Ми, наприклад, їздили дивитися на  Шарівський палац ще тоді, коли там працював тубсанаторій, а більшість харків’ян ніколи навіть не чула про це фантастичне місце. 

Так іноді, але дуже-дуже зрідка я й практикував це хобі. А десь у 2015-му році кілька моїх друзів спонукали  мене вивести моє хобі в публічну площину.  У цей час інтерес харків’ян до свого міста та його історії значно виріс та вже з’явилися популярні гіди. Десь за рік я з подивом дізнався, що медіа внесли мене до п’ятірки найкращих гідів Харкова.

Перила
Перила і кахлі в під’їзді

 

Для екскурсій я обираю те, що цікаво насамперед мені. Бо якщо мені то не цікаво, то я не зможу зацікавити й людей. Маршрути абсолютно різні. В основі кожної екскурсії лежить якась основна ідея, тема. Це видно навіть з їхніх назв: «Подільска солянка», «Останній футурист», «Лабіринт», «Чехов та Харків», «Італійський Харків» тощо. Крім того я намагаюся не робити повторів – тому майже кожна екскурсія унікальна й відбуваються вони нечасто. 

Для багатьох харків’ян було несподіванкою дізнатися про українські корені письменника Антона Чехова та його тісний зв’язок з Харковом. Я склав пішохідний маршрут, який зв’язав всі ті вулиці та місця, які відвідував у Харкові Чехов. Ті будинки, де мешкали або працювали його добрі знайомі, товариші та навіть друзі дитинства.

Я провів безліч індивідуальних екскурсій по Харкову і власне для харків’ян, і для мешканців інших українських міст. Багато було й іноземців: італійці, німці, британці, американці, іспанці, японці. Якщо це харків’яни, то намагаюся показати їм те, чого вони не бачили взагалі, або бачили сотні разів, але не звертали уваги чи не розуміли, що вони насправді бачать.

Як не дивно, але багато харків’ян не знають свого міста. Вони щоденно біжать у своїх справах, не помічаючи навколишньої краси. Попри те, що зараз значна частина нашого життя відбувається онлайн й існують віртуальні екскурсії, людям все ж таки до вподоби побачити все своїми очима, поспілкуватися з друзями, відчути смак та атмосферу, хоча й невеличкої, але подорожі. Бо кожна подорож Харковом – це цікава пригода, особливо, якщо ваш гід – закохана у своє місто людина.

У місті шаленими темпами знищується архітектурна спадщина, руйнується обличчя міста – його особистість та душа, відбувається забудова історичних районів шаленим несмаком та архітектурним сміттям. За таких умов краще, щоб було принаймні оцифрування культурної спадщини. Сподіваюся, що в майбутньому це допоможе щось зберегти, реставрувати, відновити.

Хвіртка
Хвіртка в приватному будинку

Упродовж останніх років внутрішній туризм в Україні значно поширився, а неможливість здійснювати подорожі до багатьох країн у зв’язку із Covid-19  тільки підсилює цю тенденцію. Тому й до Харкова помітно збільшився потік гостей з інших міст України: з Києва, Львова, Одеси, Полтави, Сум, Дніпра та Запоріжжя. Хтось приїздить тільки на вихідні, а дехто залишається на кілька днів і з подивом дізнається багато цікавого. 

Харків насправді особливий. Бо місцями він схожий на Одесу, ось тут на Київ, там трішечки на Львів, за тим рогом на Відень, за наступним на Берлін, десь навіть шматочки Риму та Парижу. Але все загалом – це неповторний Харків. Треба тільки це вміти побачити та показати.

Серед «великої четвірки» українських міст (Київ, Харків, Одеса, Львів) мабуть саме Харків здається найменш привабливим з погляду туриста – як місцевого, так і закордонного. Але це помилкове враження. Багато в чому воно заочне. Якщо спитати пересічного українця, то вірогідніше з усієї  «великої четвірки» саме  Харків він ніколи й не відвідував. Хіба був проїздом у справах, один день у відрядженні.

Існує таке хибне твердження, що Харків – місто сіре, індустріальне та невиразне. Вважати так – велика помилка. Насправді Харків дуже різний. Це неймовірно цікаве місто з різноманітною архітектурою, дивовижною історією та своєю особливою атмосферою. Наприклад, мало хто знає, що Поділ та Лиса Гора існують не тільки в Києві, що харківська Москалівка не менш колоритна, ніж одеська Молдаванка, що Харківський університет серед найстаріших в Україні. 

Вивіска
Вивіска

Гостей дивує розмаїття архітектурних стилів харківських будівель – від класицизму й бароко до артнуво і конструктивізму. До речі, в Україні тільки в Харкові можна побачити будинки в стилі «північний модерн», а стиль «український модерн» започаткували в Харкові Кричевський, Тимошенко, Жуков, Васильківський, Самокіш та інші. Ну а конструктивізм та Держпром вражають своїми формами та величчю.

Державі не потрібно якось особливо вкладатися у внутрішній туризм. Усе, що потрібно від держави – зробити якісні дороги по всій країні та не заважати підприємцям працювати. Усе інше люди зроблять самі. 

Дмитро Вулканов – автор книжки «Очень харьковские истории», архітектор за освітою, рекламіст,  гід, веде у фейсбуку сторінку «По Харькову на машине времени», де справді чимало фото з артефактами минулих часів, що їх можна побачити в Харкові.

Матеріал опубліковано в межах програми Local Media Innovations, що її реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у межах Transition Promotion Program. Погляди, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Теги:

#Харків #екскурсія #внутрішній туризм