Автор: Олексій Курцев, співзасновник та голова благодійної організації «Український Благодійний Альянс»
Говорячи про відбудову Харківщини, ми уявляємо будівельні крани над пошкодженими будинками, суми на створення нових приміщень та безкінечні інфраструктурні рішення. Проте майже ніколи не думаємо про те, хто ж саме займеться цією відбудовою. Головне питання відновлення прифронтового регіону полягає у тому, чиїми ж руками відбудеться цей процес. Адже бетон та гроші можна знайти, а конкретних електриків, майстрів чи зварювальників, готових стати до роботи «вже завтра», — як кіт наплакав.
Цифри це підтверджують. За даними Державної служби зайнятості Україна зафіксувала рекордний дефіцит кадрів: лише на Єдиному порталі вакансій — понад 235 тисяч відкритих позицій. Міністр економіки Олексій Соболєв цього літа озвучив ще промовистішу статистику Європейської Бізнес Асоціації: близько 75% підприємств у країні заявляють про нестачу працівників. А за даними червневого опитування ІЕД, 71% промислових підприємств заявили про дефіцит кадрів. Це вже системний стан ринку праці.
Харківщина і без війни сильно «старішала»: за даними обласної статистики майже кожен пʼятий мешканець — людина у віці 60 років і старше. Тепер до цього додалися мобілізація, вимушений виїзд і роки, коли молодь і фахівці середнього віку масово залишили прифронтові громади. Кожна людина, яка виїхала, — це втрачений тесляр, зварювальник, електрик, водій, майстер — хтось, хто буквально міг би відбудувати те, що зараз перетворилося на руїни.
І тут виникає питання, яке мене особисто турбує найбільше: чи встигнемо ми зберегти достатньо людей, які фізично зможуть відбудувати регіон, до того моменту, коли на це нарешті з’являться серйозні гроші? Бо гроші на відбудову рано чи пізно прийдуть. А підготовлені руки — ні, якщо не почати їх готувати вже зараз.
Класична модель професійної освіти тут, чесно кажучи, не годиться. Набір груп по 20–25 осіб, довгі курси, диплом, який не завжди відповідає тому, що насправді потрібно конкретному підприємству, — усе це надто повільно для регіону, де бізнес сьогодні вже хапається не за абстрактного «фахівця», а одну конкретну людину на одному конкретному робочому місці. Людям справді часто бракує навичок, які потрібні сучасному виробництву, і це не вигадка роботодавців. Але і бізнес більше не може просто чекати готових фахівців, бо їх фізично поменшало. Тому роботодавець зі споживача готових кадрів мусить ставати їхнім співвиробником.
Роботодавцю варто, перш ніж укотре сказати, що людей немає, розкласти свою вакансію на конкретні завдання, бо іноді виявляється, що частину вимог людина може опанувати вже на робочому місці поруч із досвідченим працівником.
Закладу освіти, коледжу чи університету слід залучати роботодавців до кожної своєї програми, оновлювати її під потреби сучасного ринку й бути місточком між студентом і роботодавцем.
Громаді варто дивитися не на національну статистику, а на свою: скільки людей на одну вакансію саме у вас і які професії не закриваються місяцями.
І є ще один недооцінений крок, який не потребує окремої програми, — дати людині можливість побачити реальне робоче місце ще до початку навчання. Адже навіть один день на виробництві дає змогу звірити очікування з реальністю й зменшує ризик розчарування і для людини, і для тих, хто її навчатиме.
Ми продовжуємо сперечатися, хочуть люди працювати чи ні, хоча це неправильне питання. Правильне питання інше: чи є між конкретною людиною та конкретною роботою реальний шлях з погляду професії, відстані, умов праці та доходу. Адже самої наявності людей недостатньо, а дефіцит кадрів зменшується там, де цей шлях з’являється.
А такий шлях не виникає сам собою. Він з’являється там, де за один стіл сідають роботодавець, заклад освіти, служба зайнятості, громада і сама людина.
Саме тому ми в Українському Благодійному Альянсі перевернули логіку навчання — почали не з програми, а з розмови з роботодавцем. Спочатку запитуємо бізнес: кого саме шукаєте, які навички потрібні від кандидата, скільки часу у вас є. І лише тоді, разом із Харківським професійним коледжем будівництва та промисловості, формуємо короткий практичний модуль — іноді на кілька тижнів, іноді буквально під одну вакансію чи невелику бригаду. Це не панацея й не заміна системної освітньої реформи. Але це спроба хоч трохи скоротити той розрив між людьми, які готові навчитися нової справи, і роботодавцями, яким вже сьогодні нікого відправити на об’єкт.
Відбудова Харківщини почнеться не з ухвалення генерального плану і не з першого траншу міжнародного донора. Вона вже почалася — з кожною людиною, яка цього тижня вирішила не виїхати, а спробувати новий фах тут, удома. Наше завдання — не дати цій людині залишитися без підтримки.
Якщо ви підприємець, який вже потребує робітників, або людина в пошуку нової професії, — форма для заявки є на сайті Українського Благодійного Альянсу.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
