Ганна Москальченко – програмістка за освітою, чотири роки працювала проджект-менеджеркою в IT, але зрозуміла, що хоче більше творчости й «пішла» в кераміку. Зараз Аня працює у власній майстерні, проводить майстер-класи та коворкінги, продає свої роботи на Etsy і запрошує усіх охочих відвідати її студію. Про перехід у нову професію, початок з нуля, «вільне плавання», потребу в роботі з фізичною матерією, пошук власного стилю та казкову мрію розповідаємо далі.

Я обрала професію програміста, бо мені насправді це було близьке, адже маю “технічний склад” розуму і мене завжди тягнуло до технічних предметів. Проте, працюючи в IT, протягом усього часу я розуміла, що роблю щось «ефемерне», те, до чого не можна доторкнутися; розуміла, що хочу, щоб мої роботи більше служили людям і я бачила результат від цього. Хочеться створювати красу.

Усе життя мені подобалося робити щось своїми руками. У 6 класі я пішла в секцію ліпки з глини, ходила туди півтора року, потім покинула і повернулася знов у старших класах. Коли вже працювала в IT, відкрила для себе гончарство і навчалася гончарити на колі. Спочатку відвідала майстер-клас однієї дівчини-керамістки в Харкові; їздила до Львова, де ходила до локальних майстрів, які показали мені різні техніки; а потім повернулася в Харків і знайшла свого вчителя, який сьогодні є моїм ментором.

Після того як я пішла з IT, жодного разу в мене не було сумніву в тому, що я зробила неправильний вибір, хоча він був складний: це як піти на саме «дно» нової сфери, коли ти вже чогось досягнув в іншій, і знову відпрацьовувати, набиратися досвіду, наступати на граблі і не здаватися. Мене підтримували мої близькі та родичі, які казали, що в мене все вдасться. Уся моя родина тримала за мене кулачки. Мій наставник, Дмитро Єрмола, казав мені: «Аню, тільки не кидайте свою основну справу, якщо хочете стати керамістом», але я не послухалася і все ж таки присвятила кераміці весь свій час. Перші пів року було дійсно важко, тому що я втратила фінансовий баланс та стабільність і повернула їх насправді тільки за півтори року від початку своєї справи. Інколи було складно, але я вірила в те, що роблю. Я розуміла, що краще заробляти менше, але робити те, що я щиро люблю, і хотіти йти на свою роботу, мати бажання робити її в будь-який час. Це задоволення не можна купити за жодні гроші.

Коли працюєш на когось, то залежиш і постійно комусь за щось відповідаєш, залежиш від інших людей, їхнього настрою та поведінки, і мене це навантажує трохи. Коли працюєш сам на себе, то самостійно відповідаєш за те, що ти робиш і що із цього отримаєш. Тож я відповідаю за все, що стосується моєї роботи і її подальшого розвитку, але водночас я вільна, можу сама будувати свій графік, адже творчі люди більше керуються відчуттями, ніж плануванням. Мій досвід проджект-менеджерства дуже допоміг мені в тому, щоб створювати для себе певну систему, бути в балансі між творчістю та ритмом і не губитися в цьому творчому світі. Бувають моменти, коли я відчуваю потребу піти погуляти у парк, тож я просто йду, а потім можу працювати до 12 години ночі в неділю тому, що мені це в кайф. Це все про насолоду, про вибір між стабільністю та тим, щоб самостійно «писати» своє життя і відповідати за те, що в ньому відбувається.

У кераміці я працюю з глиною, з фізичною матерією, роблю функціональні продукти, які приносять людям задоволення і якими вони хочуть користуватися. Фідбек та енергія, які мені віддають люди, так само, як і я віддаю їм, – цей обмін набагато сильніший ніж на моїй попередній роботі. IT більше висмоктувало мене, а кераміка наповняє, хоча і тут, і там є робота з людьми. Останнім часом до мене приходять такі замовники, які говорять: «Ти можеш робити замовлення стільки часу, скільки тобі потрібно. Як відчуваєш – так і роби». Десь 40% з них – це також творчі люди. Це найкращі клієнти, адже вони розуміють мій світ і перебувають на одній хвилі зі мною. Це про те, що ми притягуємо в життя потрібних нам людей.

Мені подобається виражати те, що я бачу через те, що я можу робити – через кераміку. Хочу, щоб це надихало людей на те, щоб бачити щось гарне у звичайних речах. Щоразу, коли я роблю новий виріб, у соцмережах описую те, що надихнуло мене на його створення. Так, у мене є тарілки, в яких «живе» Азовське море; є вироби, натхненні зимовими Карпатами. І мені подобається цей зв’язок української природи, який я передаю у своїх роботах. Хочеться показати, що навколо нас насправді багато краси. Хотілося б, щоб люди більше відкривали очі на звичайні речі і бачили красу тут, у нашій країні. І напевно, моя місія полягає в тому, щоб надихнути людей на любов до країни, у якій вони живуть. А ще показати своїм прикладом те, що в нашій країні також є можливості, що можна піти з IT і займатися тим, чим ти хочеш і не бути «голодним художником» водночас.

Мій ментор та колеги кажуть, що зараз насправді «рай» для керамістів, адже є дуже багато ресурсів, завдяки яким можна знаходити інформацію та матеріали. Глину я замовляю у Слов’янську. Там є заводи, які виготовляють майже десять видів глини. Глазурі можна знайти в українських магазинах: як правило, це чеські, американські, німецькі, але їх також можна робити самостійно. Я намагаюся рухатися в цьому напрямку тому, що люблю експериментувати. Наприклад, глазур можна робити з попелу, який залишився від барбекю, та глини. Під час випалу ця суміш перетворюється на скло, яке надійно захищає вироби та надає їм естетичного вигляду. Глину теж можна здобувати самостійно: просто поїхати на кар’єр або пляж і там насправді можна знайти глину з дуже хорошими властивостями. Однак її можна просто придбати в магазині або замовити на сайті.

Я дуже люблю світ, і всі ідеї, які до мене приходять, народжуються з того, що я бачу, і з того, як відчуваю цей світ. Наприклад, у мене є серія посуду з ялинками, і вона мені дуже близька, оскільки майже десять років я займаюся орієнтуванням, дуже люблю ліс і багато подорожую по Україні. Там я почуваюся дуже вільно і спокійно, і мені подобається виражати це в кераміці. Я спостерігаю за світом довкола, вихоплюю образи, що мене надихають, замальовую ескізи в телефоні або блокноті і переношу їх у кераміку.

Моя улюблена робота – це чайники, які «моляться», щоб у них налили чай. Ця ідея народилася півтора року тому, коли я захотіла зробити чайник з якоюсь нетривіальною ідеєю. Я дуже полюбляю дивитися та читати фентезі, тож до мене прийшла ідея зробити чайник у вигляді чарівника, який буде «молитися», щоб у нього налили чай: одна його рука буде носиком, друга – ручкою, а зверху буде ковпак, у який можна ставити свічку і він буде світитися. Я зробила вже чотири таких чайники. Мені дуже подобається їх робити, бо бачу свій прогрес у цих чайниках: і з функціонального погляду, і з естетичного. Я розумію, що ця ідея настільки моя… Мені дуже не подобаються клішейні роботи, які на мою думку, створюють приблизно 70% керамістів, і десь 30% – це ті, хто робить щось дійсно своє. У таких роботах яскраво виражається індивідуальний стиль людини, за яким завжди можна впізнати її серед інших, навіть за звичайною чашкою або тарілкою.

Спочатку, коли я експериментувала з різними техніками і шукала себе, мої роботи були дуже різними. Я дивилася багато європейських та американських керамістів, пробувала багато чого робити, щоб зрозуміти, що мені подобається, а що ні. У тих роботах не було мене – це були спроби різних форм, фактур і технік. Зараз я вже «знайшла» себе і знаю те, в чому хочу розвиватися, а до чого точно вже не повернуся. Люди розуміють, що я роблю, куди рухаюсь, і їм це подобається. Коли приходить натхнення, я вже розумію шляхи, якими я можу втілити ту чи ту ідею. Тож я намагаюся створювати власний стиль, який буде впізнаваним.

Мені цікава думка інших людей, адже вони – маленька авдиторія, на відгуки яких я можу опиратися і розуміти, як вони бачать мої вироби. Я отримую велике задоволення від повторення своїх робіт на замовлення, адже іноді люди відправляють картинку з Pinterest і прохають зробити такий самий виріб. Класно, коли приходить людина і говорить: «Вау, хочу як у вас. Саме отаке хочу». Цікаво створювати, коли у замовника є своя ідея або коли просять повторити чи кастомізувати мої роботи. Мене надихають люди, які мислять поза рамками. Для мене така людина – мій ментор Дмитро. Це людина, яка надихає мене робити те, що я роблю. У мене є дві його тарілки. Я їм з них щодня і насолоджуюся. У мене є і моя тарілка, але його тарілки люблю значно більше. Також подобаються роботи його учениці. Вона має власний бренд Wednesday.Ceramic. З усіх знайомих мені керамістів – її роботи найближчі мені. Це ті вироби, які хочеться мати в себе вдома.

Завдяки роботі у сфері IT у мене хороша англійська, і зараз це допомагає мені розвивати свій магазинчик на Etsy. Кожний продаж там – велика радість для мене, адже завдяки цьому більше людей можуть дізнатися про мене. Цінність виробів ручної роботи у людей з-за кордону набагато більша і культура виробів ручної роботи розвинена набагато краще. Нашим людям поки що складно зрозуміти, як керамічна чашка може коштувати 40-50 доларів і вони не готові купувати її, але я розумію, скільки роботи вкладається у цю чашку, тож така вартість для неї – це нормально. До Америки я відправила вже сім замовлень, зараз роблю ще декілька. На Etsy мені залишають неймовірно щирі відгуки і надихають створювати далі. Дуже багато людей додають мої роботи в «улюблене» – і так я можу краще розуміти, що їм подобається і в якому напрямку мені краще розвиватися.

Усім, хто прагне піти зі стабільної роботи і почати свою справу, хочу побажати сміливости, адже вона дійсна потрібна, щоб зробити це. І ті люди, які хочуть щось створити, повинні пам’ятати, що в нас є лише одне життя. Тож, якщо ми виконуємо роботу, яку ми не любимо, то який сенс із цього витраченого часу? Якщо ви робите від серця – то все вдасться.

Теги:

#кераміка #Нові Імена