Ізюм на Харківщині шість місяців перебував під російською окупацією, його житлова забудова знищена на 80%. Зруйновані ліцеї, дитячі садочки та лікарні. Про повернення людей, відновлення міста та його культурного життя журналісти Ґвара Медіа поговорили із заступником Ізюмського міського голови Володимиром Мацокіним.
— Раніше Ізюмська громада перевиконувала плани і навіть мала вільні залишки. Сьогодні з цим питанням сутужно, хоча основні показники – це заробітна плата, житлово-комунальні послуги, оплати нашим комунальним підприємствам, світло та вода в комунальних закладах охорони здоров’я у територіальному центрі. Все це покривається з місцевого бюджету, як було і до війни.
— Громада покриває всі свої мінімальні потреби?
— Якраз мінімальні, тобто на сьогодні досягнути довоєнного рівня, а тим більше відновити місто без допомоги держави і міжнародних донорів неможливо. До війни у нашій громаді було зареєстровано 51 тисяча жителів, проте фактично проживало близько 35-36 тисяч. Хтось працював у Польщі, Португалії, Іспанії та Росії, інші переїздили до Харкова чи Києва.
На момент деокупації нас десь було 13 000 в усій громаді. Зараз же це число коливається, люди продовжують повертатися, ми що два тижні оновлюємо інформацію: станом на сьогодні маємо 22-23 тисячі жителів, серед них близько 2000 дітей.
— Щодо дітей, а як вони навчаються? Чи працюють школи?
— Школи працюють суто онлайн, як і в усіх районах Харківській області. Наші навчальні заклади організовані у формі ліцеїв і почали навчання першого вересня, хоча місто деокупували 10-го. Зараз цей навчальний рік закінчується, а діти отримують документи про освіту. Єдине, ми працюємо виключно в режимі онлайн. Щодо наступного року, підозрюю, він також буде онлайн.
У Харківській області офлайн навчання – це величезні проблеми. Перша – бомбосховища. До війни не було чіткої вимоги про укриття на території або самого навчального закладу, або не менше ніж 100 метрів від школи. А це важливе безпекове питання. З комплектацією шкіл проблем немає, нам вистачає вчителів, абсолютно вся українська навчальна програма охоплена.
— Чи є школи, де вже існують бомбосховища?
— Ми ж не Ізраїль, де така система будувалася довго, ми лише зараз будемо йти цим шляхом! Констатую: готується декілька навчальних закладів на території Ізюмської громади, які стануть опорними. Частину закладів буде ліквідовано. Це ті приміщення, які повністю зруйнували: ліцеї №1, №4, №12. Ці заклади будуть ліквідовані як юридичні особи, а діти перейдуть в інші школи.
Велике питання щодо їх відбудови та часу, якого вона потребуватиме. Це потужні навчальні заклади і тепер вони вщент знищені. Наприклад, ліцей №4 – взагалі пам’ятка архітектури, він був навчальним закладом ще до державного перевороту в 1917-му році.
Там зафіксовані влучання з повітря та потужні бомбардування. Був період, коли росіяни залітали в місто що 40 хвилин (по двоє літаків) та випускали по дві авіабомби. Власне тоді у березня 2022 року знищили будинки на вулицях Першотравневій та Хлібозаводській.
Щодо закладів, де все ж є укриття, їх також мають відремонтувати. Зараз це на стадії проєктних досліджень. До війни за програмою «Велике будівництво» в Україні ремонтували школи та лікарні. На жаль, ліцей №2 дуже сильно постраждав, а його закінчили ремонтувати по цій програмі. Це були кошти від держави. Розраховуємо, що вдасться відновити два-три заклади, які частково зруйновані. Наприклад, ліцей №6, також підлягає відновленню третій ліцей (туди прилетіла лише одна ракета та вибухом пошкоджено спортивну залу). А в п’ятому ліцеї є нормальне бомбосховище. Тому цим закладам приділяємо особливу увагу.
Їхнє відновлення можна завершити швидше, ніж у місцях, куди скидали авіабомби. Будемо починати цьогоріч — у міської та державної влади є конкретні цілі: до нового навчального року розпочати ремонт. Для офлайн навчання вже зараз можемо розглядати 11-й ліцей, також ліцей №10, де немає руйнувань, лише вибиті вікна та двері.
— Відомо, що перша леді України Олена Зеленська допомагає зі збором коштів на відновлення лікарні в Ізюмі. Заклад функціонує не на повну потужність. Які плани щодо нього?
— Думаю, це розпочнеться цьогоріч. Лікарня дуже сильно постраждала, хоча вона не зачинялась жодного дня. Там багато людей, нещодавно повернулися наші лікарі. Вони надають весь спектр медичних послуг, які були до війни. Центральний вхід у стаціонарне відділення екстреної невідкладної медичної допомоги та відділення томографії зруйновані.
Держава допомогла вставити вікна. Цю лікарню так само реконструювали по «Великому будівництву».
— Пошкодження та руйнування в Ізюмі мають не лише заклади культури та медицини, а й будівля міської ради. Як ви розв’язуєте цю проблему?
— Використовуємо пристосовані приміщення. Десь ми можемо ущільнитись, наприклад, з управлінням культури. А от в управління соціального захисту щодня приходять сотні людей і вони всі працюють у пристосованих приміщеннях. Єдине місце, де можна провести зібрання, – це кабінет начальника військової адміністрації.
— Ми відвідали краєзнавчий музей в Ізюмі та побачили, що там намагаються зберегти і реставрувати картини, дещо раніше вивезли Євангеліє початку XVIII століття. Яким зараз є культурне життя Ізюма?
— Перш за все, це робота зі збереженням наших музейних цінностей. Розумію, яку громаду ви б не відвідали, вам всюди розкажуть, що наші культурні досягнення унікальні. В нас багато колективів, проте про відновлення довоєнного рівня не йдеться. Тут об’єктивна та суб’єктивна сторона: з одного боку, зараз діє обмеження на масові заходи, з іншого, мусимо крок за кроком відновлюватися. Безумовно, культура – невід’ємна частина розвитку будь-якої громади. Не може бути місця, де б не працювали бібліотеки, наприклад.
Думаємо над тим, щоб запрацювали музична і художня школи. У травні до міста повертаються директори обидвох закладів. Це допоможе сформувати навчальні плани. Тим більше, музичні інструменти та обладнання в художній школі збереглися. Діти повинні бути чимось зайняті та розвивати свої здібності. Має бути територія, де вони спілкуються та обмінюються знаннями. Це вкрай важливо для соціалізації.
Один з будинків культури функціонує як місце, де різні благодійні організації проводять консультації стосовно мінної небезпеки, отримання юридичної та матеріальної допомоги. Це такий собі хаб у будівлі «Сучасника», він не постраждав під час війни.
Інший будинок під назвою «Залізничник» є пам’яткою культури, йому майже сто років. Збудований у стилі баугауз у XX столітті. Оглядачка розповідала, що будинок повністю розграбований. Там була костюмерна, театральна та відео студії. До війни її обладнали на мільйони гривень. Під час окупації усе пограбували, а в самій будівлі облаштували катівню.
— Відомо, що близько 80% житла Ізюма зруйновано. Яка загальна сума збитків завданих місту, його комунальному майну?
— Не готовий щось говорити з приводу суми збитків. Щодо житла, наприклад, є будинок на вулиці Степана Бандери, 2. Там треба ремонтувати дах, вставляти вікна — і так буквально із кожним будинком. Точно знаємо, що не підлягає відновленню лише будинок по вулиці Хлібозаводській. Щодо будинку на Першотравневій (це нині вже вулиця Пам’яті), воно є місцем масової загибелі людей, там, можливо, буде меморіал чи пам’ятник.
— Іноземні держави допомагають з відновленням в різних регіонах України. Чи є плани щодо відбудови Ізюма іноземними партнерами?
— На рівні консула була зустріч голови Ізюмської МВА Валерія Марченка з представниками Словаччини. Італія та інші країни ЄС думають про надання допомоги місту. Зав’язуються контакти з містами у Франції та США, але поки на рівні зацікавленості.
Не лише іноземні держави, а й українські регіони звертають увагу на наше місто. У нас склалися хороші ділові та навіть людські відносини з хмельничанами. Хмельницька громада нам допомагала відновлювати житло перед опалювальним сезоном і зараз вони збираються відправляти до нас бригади, які займатимуться питаннями відновлення житла. Уклали угоди з Дрогобичем на Львівщині, ми стали містами-побратимами.
У нас є проєкт відновлення стоматологічної лікарні. До цього долучається «Асоціація стоматологів України», а депутати Хмельницької міської ради опікуються проєктом. Це про надання обладнанням та навчання лікарів. «Київзеленбуд» дає саджанці для центрального парку міста.
Є проєкт літнього відпочинку дітей: країни Європейського Союзу готові приймати наших дітей. Спільно з асоціацією міст України ми готуємо не одну групу діток, які поїдуть відпочивати. Це безплатно.
Не можна сказати, що сьогодні Ізюму не приділяється увага. Це не так, хоча нам хотілося би більше. Хотілось би відновлення нормального життя, яким воно було принаймні до війни. Треба дуже багато зусиль, це не робиться за один день і ми все прекрасно розуміємо.
Правда, ще досі не зрозуміли, що за шість місяців окупації понад 2000 людей загинуло. Це страшні цифри, а наслідки ми будемо відчувати ще багато-багато років. Такі страшні речі впливають на психологічний стан людей, їх треба досліджувати. Вплив на дітей, на розуміння того, як жити далі, які орієнтири…
Окупанти зруйнували нормальне життя і відновити його доволі складно. Що таке добре навчатися, що таке робити добро, як не робити зле іншим… Це все знищили за шість місяців. Містяни дивилися на цей жах. Це вплинуло навіть на дорослих, зруйнувавши їхню систему цінностей.
— Ізюмська влада найбільш активно в регіоні перейменовує вулиці, названі на честь радянських та російських діячів. Коли плануєте завершити цей процес?
— Завершуємо перейменування останніх таких назв. У нас іще нещодавно була вулиця Гагаріна, тепер вона стане Гайдамацькою. Вирішили залишити вулицю Гоголя. Стерли навіть такі назви як Ударні, Ентузіастів тощо.
Є необхідність – стерти все з мапи міста, що пов’язано з тоталітаризмом та радянщиною. Це така задача, яку можна вирішувати у пришвидшеному темпі.
Не могли повірити, що площа Джона Леннона приживеться в Ізюмі! Але сьогодні взагалі ніхто не згадує, що колись була площа Радянська. Віримо, що приживеться вулиця Бандери.
У нас змінилися погляди щодо тих, хто боронив українську державність та хто сприяв їй. Усі ці Достоєвські-Висоцькі — це не про нашу культуру. Це культура людей, які вбивають наших громадян.
Окупанти перетворили свято 9-го травня в прапор пропаганди, зруйнували історичну пам’ять. Їх менше за все цікавить пам’ять про загиблих у Другій світовій війні.
Тут, в Ізюмі, дуже багато людей загинуло під час тієї війни — це місце не дуже вдалої Ізюмсько-Барвінківської операції радянських військ. Тим не менш, для мене 9-го травня більше не існує, адже його зруйнували в моїй пам’яті росіяни. Вони сплюндрували цей день і перетворили на безсмертні полки, георгіївські стрічки, використовуючи нещасних ветеранів. Тих, хто ще залишався живий, вони тягали по парадах. Єдине, що я зробив би в цей день, – поставив свічку за свого діда в церкві.
Читайте також
- Між благодійними фондами та людьми: як у Харкові працює Координаційний гуманітарний центр. Центр з’явився у вересні 2022 року після звільнення Харківської області. Коли Харківщину деокупували, багато фундацій відразу ж поїхали допомагати великим містам, таким як Вовчанськ, Куп’янськ, Ізюм і Балаклія. Водночас інші населені пункти також потребували допомоги. Саме тому створили гуманітарний центр у партнерстві з Департаментом цивільного захисту області та Харківською ОВА.
- Про що мовчать катівні Стрілечої. Історія Володимира з Липців. Волович Володимир Васильович — колишній військовослужбовець. Зустріти пенсію чоловік вирішив у селищі Слобожанське, щоб відпочити від рутини і роботи. На початку 2022 року він опинився у Липцях, які 24 лютого окупували росіяни. У серпні окупанти вивезли Володимира до підвалів у Стрілечій, що на півночі області.
- В Ізюмі розробляють концепцію відновлення міста. У центрі міста вибрали приміщення, де розмістять різноманітні служби: податкову, міграційну, скарбниця тощо.
Підписуйтесь на нас у Telegram і Facebook, переглядайте YouTube та TikTok.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
