18 жовтня 40 років тому в Нью-Йорку померла дизайнерка з Харкова Варвара Каринська. Їй вдалося втекти від більшовицького режиму та Другої світової, а також — підкорити своїми роботами Європу та Голлівуд. Ґвара Медіа розповідає історію однієї з найвідоміших українок у світовому балеті.
Про дизайнерку розпитали дослідника її життя та керівника «Музею видатних харків’ян імені Клавдії Шульженко» — Миколу Шемета.
— Коли я починав досліджувати Варвару Каринську, 20 років тому, в українському медійному просторі взагалі не було жодних згадок про дизайнерку, яка отримала Оскар, ще й вдосконалила балетну пачку, — каже Микола.
Цікавість до творчості дизайнерки виникла після знайомства з її онуком, який просив сфотографувати будинок, де вона колись мешкала.
Для розмови про мисткиню, ми зустрілися в Меморіальному музеї-квартирі сім’ї Гризодубових, що знаходиться на Мироносицькій, 54Б.
— З іншої сторони, як йти в бік магазину Вороніна, де зараз знаходиться Метрологія (вул. Мироносицька, 46 — прим. ред.) Варвара жила із другим чоловіком. Зараз цей будинок вже знесли.
Варвара Каринська народилася 18 вересня 1886 року. Втім, тепер, за новим стилем її день народження відзначають 3 жовтня (хоч ця дата й не є цілком коректною — прим. ред.).
Батько майбутньої дизайнерки — купець-мільйонер Андрій Якович Жмудський торгував мануфактурними товарами і вважався одним із найбагатших підприємців. Як донька текстильного магната, Варвара змалку цікавилась тканинами, а також захоплювалася вишиванням.
— Коли мені кажуть, що Каринська була українкою, я прошу, щоб казали харків’янкою, оскільки не маю точних даних. Є джерела, які підтверджують, що купець був селянин з Харківської області. Водночас якщо розглядати з географічного боку, то прізвище Жмудський походить від назви регіону Жмудь — території колишньої Литви, розповідає Микола.
За його словами, Андрій Якович народився в Харківській області, а потім переїхав до Харкова, де влаштувався працювати до купця й одружився з його донкою. Так успадкував весь бізнес і став у місті мільйонером.
Харківський період
У подружжя Жмудських народилось 10 дітей, Варвара була третьою. Заможна родина забезпечила дівчині гідну загальну освіту та можливість вдосконалити навички вишивки, яку вона любила з дитинства. Втім, Каринська не сприймала своє захоплення серйозно. Вона хотіла продовжити справу батька, що на ті часи не було прийнятним. Тоді вважалось, що працювати мають виключно чоловіки, доля порядних дівчат — є хатня робота.
Однак Варвара Андріївна не здалася. Революційні події 1905-го року призвели до позитивних змін стосовно жіночих прав. Дівчина скористалась новими можливостями, щоб довести що на рівних з чоловіками здатна робити кар’єру не лише у батьківській фірмі. Каринська пішла вільною слухачкою юридичного факультету у Харківському університеті.
— Ініціативність Варвари проявлялась ще у Харкові. Наприклад, в університеті вона стала розпорядником каси допомоги бідним студентам. Часто поповнювала її пожертвами від батька, оскільки Андрій Якович був ще й благодійником.
Батько Каринської також був одним з ініціаторів та спонсорів розбудови Благовіщенського храму, організації швидкої допомоги у місті, жіночого Медичного інституту та міської очної лікарні імені професора Л.Л. Гіршмана. Варвара, як помічниця, була залучена до усіх цих проєктів. У такий спосіб жінка мала можливість отримати підприємницький досвід, проявити характер та діловий хист.
Пізніше Варвара Андріївна вийшла заміж за спадкоємця заможних харківських промисловців — Олександра Мойсеєнка. Однак за кілька років після весілля чоловік помер від тифу. За декілька місяців після трагедії Варвара народила доньку Ірину, яка в майбутньому також стане дизайнеркою. Незабаром у молодої вдови з’явилася друга дитина. Варвара стала опікункою Володимира — свого маленького племінника, бо її брат, Анатолій Жмудський, розлучився з дружиною.
Після загибелі Олександра, заради продовження його справи, жінка добилася дозволу губернатора стати редактором газети «Утро». На той момент усі видання, що не подобалися владі, закривалися. «Утро», попри критику царизму та чорносотенства, проіснувало аж 9 років. Втім, за вірність поглядам Каринській доводилося постійно сплачувати штрафи.
Варвара захоплювалася мистецтвом. Завжди підтримувала художників, поетів, письменників. В різні роки з газетою співпрацювало багато культурних діячів: від письменника-сатирика Аркадія Аверченко до пролетарського поета Дем’яна Бєдного.
Московський період
Згодом Варвара одружилася вдруге — з відомим адвокатом Миколою Каринським. Саме у цей період майбутня дизайнерка врешті знаходить час на мистецтво та переїздить до Москви.
— Там Варвара придбала квартиру на Тверському бульварі, ймовірно, за свої гроші, бо Каринська завжди була багатша за своїх чоловіків.
У її московському салоні збиралося вишукане суспільство: часто обговорювали балетні й театральні прем’єри.
Тут дизайнерка організувала дві художньо-декоративні виставки з власними вишивками.
Восени 1917 року стався Жовтневий переворот, який поклав край старому світу. Спочатку жінка разом зі своїми знайомими митцями перебирається до Криму та допомагає друзям виїхати за кордон через зв’язки чоловіка.
Родина Жмудських втратила увесь капітал, батько й чоловік Варвари Андріївни вимушено емігрували з країни. Пізніше, з важкими перепонами, Каринська доєднується до них.
За кордоном жінці допомагали влаштуватися вже її друзі. Як пояснює пан Микола, виявилося, що людям, які працювали на високих посадах, за кордоном доводилося працювати таксистами, а митцям було набагато легше знайти своє покликання.
Дизайнерський шлях
Спочатку Варвара облаштувалась родиною у Бельгії, а потім вирішила переїхати до Франції. Невдовзі Варвара відкриває в Парижі ательє вишивки та виготовлення театрального костюма. Так почався довгий шлях харків’янки до висот балетної моди. Паралельно дизайнерка працює над костюмами для трупи Ballet Russe de Monte Carlo та створює перші костюми для фільмів.
Також саме у Франції Варвара знайомиться з Джорджем Баланчиним, а за два роки створює костюми до шести його балетів. Пізніше балетмейстер називатиме українську модельєрку «Шекспіром балетного костюма»,
У 1932 році Каринська виконає костюми відразу для трьох постановок Баланчина для «Російського балету Монте-Карло» працюючи з визнаними майстрами-художниками: в «Котільоні» з Крістіаном Бераром, в «Конкуренції» з Олександром Бенуа, в «Міщанин-шляхтич» з Андре Дереном.
До Другої Світової Варвара активно працює у Європі. Однак через війну дизайнерці довелося переїхати до Нью-Йорку. Мабуть, це найбільш карколомний момент в історії успіху Каринської. Після того, як «New York City Ballet« Джорджа Баланчина отримав значну фінансову підтримку, перше, що зробив хореограф, — покликав до себе улюблену художницю по костюмах. Разом вони пропрацювали тридцять років. Загалом дизайнерка створила вбрання до 75 балетів маестро.
Крім того, Нью-йоркський період ознаменувався співпрацею із Сальвадором Далі — Варвара допомагала йому в оформленні павільйону «Мрія Венери» на Всесвітній виставці у 1939 році та створила костюми для кількох балетів художника.
— Модельєрка також робила неймовірні костюми для Бродвею. Вона була такою талановитою, що вбрання для стриптизерок змогла підняти до високої моди, — каже Микола Шемет.
Створення балетної пачки
Найвпливовішим доробком українки вважають її новаторську балетну пачку, яка назавжди змінила світ балету. Каринська зробила костюм не лише красивим, а ще й зручним для самих артистів балету. Вона відмовилася від металевого каркаса, який вшивали в пачку. Натомість дизайнерка зшивала разом понад 10 шарів шифону використовуючи крій по косі. Завдяки цьому костюми виглядали легкими, а артисти могли комфортно рухатися сценою. Пачка, названа powder puff, назавжди увійшла в історію балету.
Окрім цього, модельєрка виготовила корсет до пачки. Такого щільного облягання, що виглядало б красиво й водночас давало танцівниці свободу руху, раніше ніхто не міг досягти.
Ще одна унікальність цього костюму полягала в тому, що Каринська дуже любила деталі, тому на пачці та ліфі могли бути елементи, яких ніколи не побачить глядач, але балеринам було приємно.
Так і 1962 році Варвара Андріївна отримала найпрестижнішу у світовій хореографії премією фірми «Capezio», яка виробляє танцювальне взуття: «За візуальну красу для глядачів і повне захоплення танцюристів».
Робота з акторами кіно та перший Оскар
Паралельно з балетом, Каринська працювала з найвідомішими акторами кіно того часу. Зокрема з Марлен Дітріх, Вів’єн Лі, Інгрід Берґман та іншими.
Найбільшу славу дизайнерці принесла робота над фільмом «Жанна д’Арк». Варвара занурилася у вивчення історії та навіть відвідала батьківщину головної героїні. Нові костюми модельєрка шила вручну — результат приголомшив усіх. Вбрання були настільки автентичними, що навіть актори сприйняли свої ролі інакше.
Як результат, фільм отримав 9 «Оскарів», серед яких відзнака для самої мисткині — за дизайн костюмів. Згодом Каринська ще раз номінувалась на престижну кінопремію за костюми до фільму-балету «Ганс Крістіан Андерсен», однак нагороду не отримала.
Померла українка у Нью-Йорку в 97 років. Втім, вона працювала над своїми костюмами до останнього.
У 2004 році було засновано Міжнародний фестиваль моди й театрального костюма ім. Каринської, а її ім’я досі залишається знаковим не лише у Франції, Великій Британії та США, де вона жила і творила свої шедеври, а й у всьому світі.
У Харкові пам’ять про відому землячку увічнили створенням Фонду її імені у 2003 році. А у 2005 на фасаді будинку по вулиці Пушкінській, 31, де мешкала Варвара Каринська, з’явилася меморіальна дошка. На урочисте відкриття приїхали: онук Каринської, який мешкає в Парижі, — Алан Франсуа, її внучата племінниця, остання зі Жмудських — Наталія Владі, та відомий театральний художник, історик моди Олександр Васильєв. Також кілька років тому в Харкові з`явилась вулиця Варвари Каринської.
Читайте також:
- Нікіта Тітов про Харків, демонів та мистецтво.
- Про книжки та цікавих людей: Холодногірська бібліотека Харкова
- Соцмістицизм, аматорство та вкрадена історія: 7 нестандартних фактів про харківське кіно
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
