Gwara Media публікує авторську колонку члена нашої спільноти, Іллі Репіна. Ілля — магістр політології Харківського університету ім. Каразіна, автор низки статей, дослідник у сфері IT. Якщо хочете також висловлюватись на наших платформах у ролі колумніста — приєднуйтесь до спільноти, обирайте пакет «Активіст» та підтримуйте незалежну журналістику в Україні.

15-го вересня Касаційний адмінсуд у складі Верховного Суду остаточно заборонив діяльність партії «Опозиційна платформа – За життя!». Але заборона партії не означає позбавлення мандатів у діючих депутатів з проросійським минулим. Хоча подібний законопроєкт був зареєстрований депутатами наприкінці серпня, констатувати смерть партії зарано: ми лише відрізали одну голову гідрі, у якої скоро з’являться дві нові.

«Платформа за життя та мир»

З моменту розпуску фракції ОПЗЖ у квітні депутати почали створювати замість політичних фракцій депутатські групи. За чинним законодавством, у складі ВР України можна сформувати як повноцінні партійні фракції, так і позапартійні депутатські угрупування.

Таким чином, минулі ОПЗЖ-исти знайшли можливість продовжувати свою згуртовану діяльність у двох депутатських союзах.

Першим таким союзом став ПЗМЖ — «Платформа за життя та мир». До її складу увійшла вся «еліта» ОПЗЖ, за винятком тих, хто покинув країну чи перейшов на бік окупанта. Як ми бачимо, провокаційне слово «опозиційна» змінилось популістським «за мир».

На чолі з Бойко ця депутатська група продовжує брати участь у законотворчому процесі, підтримуючи тепер проукраїнську позицію. Нагадаю, що серед них такі люди як Льовчкін, Ларін, Пономарьов та багато інших, що свого часу «попадалися» на російских меседжах та «схемах» або мали російський паспорт. Такі «хамелеони» зараз змінюють забарвлення з триколора на жовто-блакитне і засинают,ь чекаючи часу знову заявити про себе.

«Відновлення України»

Другою депутатською групою, яку сформовали з початку повномасштабного вторгнення, є «Відновлення України».

Це мікс із тих, хто не увійшов до складу ПЗМЖ, та тих, хто має дурну репутацію від «Слуги Народу».

Ця депутатська група утворилась через місяць після ПЗМЖ — у травні. Серед її учасників також багато людей із суперечливою репутацією: Артем Дмитрук, Олександр Фельдман, Олександр Юрченко та інші. Всі вони у минулому фігурували у публічних скандалах, як-от в історії з квітами на честь загиблих сепаратистів, або в історіях з хабарством.

На перший погляд, ця депутатська група нагадує компанію безхатьків з ОПЗЖ та тих, що завинили перед СН. Через своє хитке становище ця інііціатива виглядає скоріше як «доповнююча» сила, покликана створити видимість всебічної підтримки законопроєктів «Слуги Народу», аніж як самостійний проєкт.  

Події після вторгнення продемонстрували: стійкі проєкти від проросійских фракцій не можуть існувати під час війни. Тому сьогодні ми бачимо, як закладаються фундаменти нових можливих політичних сил, які поки що покірно голосують за вказівками ОП [Офісу Президента — прим.ред.], але у майбутньому можуть активізувати свій капітал та поновити діяльність, створивши стару «опозицію» через нові меседжі про «мир».

Тенденція формувати депутатські групи — тимчасова. Коли мине час і люди забудуть про колись активну проросійську позицію окремих людей, вона стане непотрібною. І тоді лише юридична перереєстрація старої партії та певна сума внеску будуть відділяти наше суспільство від нових загроз.

Отож, припинення юридичної сили ще не означає повну недієздатність проросійских фракцій. Лише особисті санкції з конфіскацією майна та заморожування банківських рахунків можуть стати у пригоді — аби не просто відрубати голови гідрі, а ще й обсмалювати їх. Допоки ж є фінансове живлення — новий прихід ОПЗЖ чи іншої проросійської сили все ще можливий. 

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Gwara Media» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність і тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія в рамках власної редакційної політики.