У межах проєкту «П’ятий Харків» у Центральній науковій бібліотеці університету Каразіна відбулися зустрічі харків’ян із письменником Сергієм Жаданом, видавцем Олександром Савчуком, директоркою ЛітМузею Тетяною Пилипчук, мовознавцями Катериною Каруник та Сергієм Вакуленком, театрознавицею Яною Партолою та дослідником Володимиром Маслійчуком.
Вони обговорювали актуальність Юрія Шевельова, його вплив на місто та концепцію «П’ятого Харкова».
Юрій Шевельов — один із найвизначніших представників української інтелектуальної еліти в еміграційному середовищі XX століття, який зробив внесок в українознавство та культурологічний дискурс.
Не дивно, що місцем для розмов обрали саме бібліотеку Каразіна, адже саме тут колись навчався мовознавець.
Ґвара Медіа відвідала подію та підготувала найцікавіше з розмов про те, хто такий Юрій Шевельов та чому Харків «П’ятий».
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Юрій Шевельов і Харків (уривок з розмови Сергія Жадана та Олександра Савчука)
Обговорюючи збірку спогадів «Я, мене, мені…» мовознавця, Олександр Савчук дивиться на Харків крізь призму книги.
«Там є любов до певної провінційності Харкова з розумінням певних недоліків. Є спогади про 20–30 роки, репресії, про його особисту історію спілкування з НКВС чи ГПУ. З його постійними страхами, що всі знають, що він син білогвардійського генерала в будинку Саламандра, де він мешкатиме з 1908-го (з моменту народження) до 1943 року. Фактично 35 років життя Шевельов проведе у Харкові. Нагадаю, прожив він 94 роки. Усі спогади, написані в 1988 році, коли Юрій Шевельов не знатиме, що він ще зможе повернутися до України, до Харкова. Мені здається, у тому є великий сенс, тобто він пише, нічого не передрікаючи. Він знаходиться в Америці та пише про критичність і альтернативність історії міста».
Юрій Шевельов — мовознавець (розмова Тетяни Пилипчук з Катериною Каруник та Сергієм Вакуленком)
«Чому Юрій Шевельов обрав мовознавство? У спогадах він писав, що бути літературознавцем у Харкові у 30-х роках було небезпечно, тому обрав мовознавство. Але думаю, що це не єдина мотивація була», — каже Тетяна Пилипчук.
«Насправді йому визначитися було не надто тяжко, оскільки той фах, який він вибрав ще студентом, одразу передбачав можливість поєднання літературного та мовознавчого профілів. Хоч студентом він йшов на філологію якраз із любові до літератури, але впродовж свого навчання він більше все ж таки прикипав до мовознавчих наук», — каже Катерина Каруник.
з Катериною Каруник та Сергієм Вакуленко / Фото: Іван Самойлов для Ґвара Медіа
У 1983 році Шевельов зміг сформувати про себе таку оцінку: «У своїй мовознавчій ділянці я зробив не менше, ніж Михайло Грушевський».
«Хотів би це прокоментувати в стилі, який би сподобався самому Шевельову. Хто такий Грушевський — знають усі. Не треба перепитувати людей на вулиці. І в Києві, як ми знаємо, в центральній частині є вулиця Грушевського. Там, у будинку № 4, знаходиться Інститут мовознавства імені Потебні. Так от, свого часу Шевельов написав невелику полемічну статтю під назвою Кірова 4, де розбивав властиво ті речі, які за радянських часів роблено в інституті мовознавства з українською мовою. Тепер це Грушевського 4, а може колись стане Шевельова 4. Але іронія в цих назвах та прізвищах є», — коментує Сергій Вакуленко.
Отже, Юрій Шевельов після закінчення університету пішов викладачем української мови в газетний технікум. Після — влаштувався викладачем для студентів-журналістів. Там він читав дисципліни з української мови.
Після цього влаштувався викладачем студентам-журналістам в Українському комуністичному інституті журналістики, де читав дисципліни з граматики української мови, зі стилістики української мови, яка тоді щойно починала зароджуватися. Журналістам був потрібен цей фах, а особливо за часів Сталіна, — їм важливо було вміти бачити подвійні «дени», щоб вміти писати поезію так, аби вона була схожою на політичні замовлення. Але насправді ця поезія мала глибший сенс для тих, хто дійсно хотів прочитати та зрозуміти, роздумує Катерина Каруник.
Шевельов як театральний критик (розмова Сергія Жадана з Яною Партолою)
Сергій Жадан дискутував з Яною Партолою про те, чому театр пов’язаний із Шевельовим. Мовознавець був любителем театральної справи, навіть колись намагався стати драматургом.
«У своїх статтях Шевельов себе ідентифікує як професійний оглядач через звичку ходити до театру. А це дуже важлива якість, яку треба прищеплювати сьогодні», — каже Яна Партола.
Невідомо, хто заохочував мовознавця ходити до театру. У його спогадах сказано, що тоді не було культових шкільних походів, де масово спонукали дітей ходити до театру. Він мав друга, у якого були театральні зв’язки. І вони разом могли безплатно приходити до Харківського драматичного театру та оперного театру. Так вони дивилися абсолютно все й без розбору.
«Для мене цей момент — певна загадка, на яку я ще не знайшла відповідь: як Шевельов зростав на такому провінційному театральному тлі», — ділиться Яна.
Театрознавиця указує, що Шевельов — не театральний діяч, а театральний публіцист. «На мій погляд, його статті неоціненні, тому що він неперевершений театральний критик. Я навіть шкодую, що потім його затягло мовознавство. Скажімо так, він міг би бути дуже добрим театральним критиком — і це унікальність, адже мало коли філологи вміють оцінювати з іншої точки зору театральні явища. Для них на першому плані є текст, але Шевельов пише, що мова в театрі — річ не головна. Це такий нонсенс для філолога, але очевидно, що він розуміє закони театру».
Наостанок розставили всі літери над «і» та обговорили концепцію «П’ятого Харкова». (Розмова Тетяни Пилипчук з Володимиром Маслійчуком)
«Власне, концепт П’ятого Харкова виникає в есе Шевельова. Він побачив певну історичну періодизацію, свою конструкцію Харкова. Перший Харків — період хуторів, ремісників і слобід, Другий — це “безвихідно-сіра Російська імперія”. Третій — місто Хвильового, українське та бунтарське, Четвертий — Харків старої молоді, провінції. Це люди, які бояться жити, запитувати, чути про себе. Зрештою приходимо до висновку, що нам потрібен П’ятий Харків. Але коли він буде — незрозуміло», — розпочинає діалог директорка ЛітМузею.
«Це хороша періодизація, але не забуваймо, коли жив Юрій Володимирович. Це часи ідеології, відповідно перед нами образи та символи. Історик добирає хронологію не через чіткі події або битви, а саме через певні культурні процеси, що відбувалися в місті. Для мене перший Харків — це патріархальне село, другий відповідно — це купецько-міщанське село, чуже для українства. Третій — доба розстріляного відродження, четвертий — Харків радянського пристосуванства», — пояснює Володимир Маслійчук.
Оскільки Шевельов жив у четвертому Харкові, то він пропонує створити п’ятий, який буде ідеалом. «Це не значить, що буде шостий, сьомий, восьмий Харків, він робить візію на майбутнє. Саме п’ятий Харків, як місто велике, матиме багато змін. Для когось це наповнені театри, для когось — логістичний прогрес або просто розвиток міста».
Після насичених розмов та роздумів, чому постать Юрія Шевельова є важливою для Харкова та й України в цілому, Сергій Жадан презентував спільний проєкт з харківським ЛітМузеєм та гуртом. Це музичний альбом на слова Григорія Савича Сковороди.
Читайте також
- У Харкові відкрили другу книгарню Vivat — фото.
- У серпні виходить друком нова книга Сергія Жадана «Скрипниківка», а 22 вересня її презентують у Харкові.
- Сергій Жадан передав колекцію марок УНР Харківському літмузею.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
