П’ять днів Грози. У селі ховають загиблих від ракетного удару 5 жовтня — фоторепортаж

Близько 13:25 5 жовтня російські військові обстріляли кафе-магазин в селі Гроза Куп’янського району, в якому люди зібралися на поминальний обід за полеглим військовим. Загалом у селі проживало 330 мешканців, але на момент трагедії їх залишалося близько сотні. У той день загинули щонайменше 52 людини, шість — були поранені, ще п’ять вважаються зниклими безвісти. Удар Іскандером забрав життя мало не кожного другого мешканця села.

Гроза починається цвинтарем

Перших загиблих від влучання ракети поховали 7 жовтня. За день до цього на сільському цвинтарі почали копати 40 могил.

— Тут зібрали комунальників зі всього району, — розповідають працівники похоронного бюро. — Буквально 15 хвилин тому закінчилось перше на сьогодні поховання. Зараз ми працюємо втрьох, але коли почнеться наступний похорон, приїдуть хлопці допомагати.

До розкопування 40 могил для загиблих внаслідок влучання ракети 5 жовтня залучили комунальників / Фото: Іван Самойлов, Ґвара Медіа

З дня удару ховають від двох до п’яти людей щоденно. Поховання відбуваються на двох цвинтарях — в Грозі та в сусідньому селі. Працівники похоронного бюро закінчують копати могилу.

— Ходімо! За годину почнеться наступне поховання — треба підготувати дві могили.

Місце ракетного удару

На місці ракетного удару вже не працюють слідчі, лише зруйнована вщент будівля нагадує про трагедію, яка забрала життя понад пів сотні людей. Місцеві приносять квіти й дитячі іграшки, родичі загиблих приходять, аби побути тут на самоті.

На місці трагедії мешканці Грози й родичі загиблих облаштували меморіал / Фото: Іван Самойлов, Ґвара Медіа

— 5 жовтня чотири бригади приїхали, аби тушити пожежу, — згадує місцевий житель Василь Андрійович. — Мій будинок через дорогу від місця прильоту. Я тільки-но зайшов у хату, коли почув вибух.

Василь Андрійович і Павло Олексійович кажуть, що знали мало не кожного, хто загинув у день влучання ракети.

— І друзі, і куми наші там були. Ми живемо в селі — всі знаємо один одного, — розповідає Павло Олексійович. — Валєрка Козир в той день втратив чотирьох родичів, у нього залишились лише троє онуків.

Військовий Андрій Козир, на поминальний обід якого зібралися люди 5 жовтня, загинув під час окупації Шевченківської громади, тож поховати в Грозі його не могли. Валерій Козир був далеким родичем полеглого військовослужбовця. Перепоховати батька вирішив син Денис, якого демобілізували з армії за станом здоров’я. Денис Козир з дружиною, бабусею, дідусем та матір’ю дружини загинули від російської ракети.

У чотири будинки завозять труни, біля воріт, похиливши голови, стоять люди в чорному одязі. До кожного по черзі заходить священник. Двори сколихуються голосним плачем і питанням «Чому ти, а не я?».

У селі Гроза прощаються із загиблими й готуються одразу до декількох поховань / Фото: Іван Самойлов, Ґвара Медіа

Поховання

На цвинтар везуть дві труни. У закритій ховають Харбаку Ірину, у відкритій — Ходака Олександра. Обидва загинули внаслідок ракетного удару 5 жовтня.

Читати також:

• Воєнний злочин Росії на Харківщині: ракетний удар по Грозі Куп’янського району — фото
• У Харкові російські ракети влучили в житлові будинки: є загиблий та поранені — фоторепортаж
• Росіяни завдали ракетного удару по Пересічному на Харківщині — фото