Краснокутська громада на Харківщині хоч і розташована приблизно за 40 кілометрів від державного кордону, стала важливим місцем, де тисячі переселенців змогли врятуватися від війни та навіть осісти.
Ґвара Медіа завітала до громади та поговорила з головою Краснокутської селищної ради Іриною Карабут про життя переселенців, культуру, реабілітацію військових та гроші на ЗСУ.
Вплив війни
Як вплинуло повномасштабне російське вторгнення на життя в громаді?
З 23 лютого 2022 року на території громади населення почало збільшуватися завдяки внутрішньо переміщеним особам. Якщо станом на початок повномасштабного вторгнення у громаді жило майже 27 тисяч людей, то з початком війни зареєструвалося близько 19 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
Через це зросло навантаження на комунальну сферу. Насамперед на електромережі, а також водогони, водовідведення, вивіз сміття тощо. Це призвело до того, що наша комунальна сфера була перевантажена, але ми витримали, і на сьогодні у громаді не було збоїв постачання води та електроенергії, сміття вивозиться постійно. Щоправда, за ці два роки нам довелося придбати для комунального підприємства три сміттєвози до тих, що вже були.
Також життя змінилося в тому плані, що понад тисяча мешканців громади відправилися боронити рідну землю. І ми вже втратили 66 молодих хлопців, серед яких мій рідний племінник — єдиний син мого брата. Мені дуже важко про це говорити, але це є.
Яка безпекова ситуація у громаді?
Близькість до кордону відчувається. Я особисто живу скраю громади, в селі Козіївка, та чую як обстрілюють Велику Писарівку [селище в Сумській області, неподалік від кордону з РФ — ред.]. У нас самих були удари «Шахедами» по нафтових підприємствах на початку червня 2023 року. Тоді за дві доби було зафіксовано влучання трьох безпілотників. Вони цілеспрямовано били саме для того, щоб вивести з ладу нафтову промисловість. Після обстрілів вітер дмухав у сторону Краснокутська і над селищем стояла чорна завіса. Ми попереджували людей, щоб не відкривали вікна, поки повітря не стане чистішим.
У цей період ми зрозуміли, що треба організувати добровільну пожежну команду та почали цим займатися. Усього будуть дві бригади: одна в селі Козіївка, друга — в Олексіївці. Уже збудоване пожежне депо, і 10 наших хлопці проходитимуть навчання у Харкові. Потім відправимо ще 10, коли цих навчимо.
До того ж ДСНС нам передало пожежну машину. Ще одну розраховуємо отримати в рамках ініціативи «Говерла» від USAID з проєктом «Вогнеборці». Оскільки у нас такий сусід — ми повинні бути готові до всього.
Яка у громаді ситуація з медичним забезпеченням мешканців?
У нас дуже не вистачає лікарів. На початку вторгнення у громаду приїхали 7 лікарів. Ми взяли їх на роботу, але згодом вони повернулися у Харків.
Щоб спонукати лікарів переїздити до нас, ми розробили програму підтримки молодих лікарів. Тобто якщо лікар сюди приїде, йому куплять квартиру. У цьому ж контексті працюємо над проєктом перебудови неробочої будівлі поліклініки в житловий будинок. Якщо все спрацює, там будуть двокімнатні та однокімнатні квартири.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Як живуть ВПО
Скільки людей залишається у громаді та чи збільшується кількість переселенців?
Візуально кількість населення зменшилася. На сьогодні від 13 до 14 тисяч ВПО залишаються у громаді. Здебільшого люди повернулися в Харків, тому що саме звідти у нас було найбільше переселенців. Також до нас приїздили з Ізюма, Гуляйполя [місто у Запорізькій області, що неподалік від лінії фронту — ред.], Херсона, Золочева та села Уди. В останньому зараз немає жодної вцілілої хати. Люди звідти вже купили будинки в нашій громаді та вирішили, що житимуть тут.
Місцевих мешканців виїжджало дуже мало, і ті ще на початку вторгнення, коли навколишні траси були переповнені й біженці їхали через нашу громаду. Тоді Краснокутськ став свого роду транзитним пунктом. Ми виділили одне приміщення, де зупинялися люди, а потім переправляли їх далі — в Опішню, Гадяч, Зіньків [населені пункти Полтавської області — ред.]. Ще у нас на території громади є Церква «Спасіння», яка своїми машинами вивозила переселенців у Рівненську область та за кордон.
Можливо, ця паніка і спонукала деяких місцевих виїхати, але вони майже всі повернулися назад.
Де живуть переселенці та чи залучають їх до проєктів у громаді?
На початку вторгнення переселенці проживали в дитячих садочках, школах — де тільки ми могли розселити. У нас всі бюджетні установи були заселені. Зараз вони пороз’їжджалися. Немає ніякого соціального житла — ми б дуже хотіли його зробити, але потреба відсутня.
Наразі переселенці орендують квартири, будинки. Є такі, які живуть безкоштовно, інші, хто може собі дозволити, знімають. Також дуже велика кількість переселенців — приблизно 30% — уже викупили будинки.
Стосовно проєктів, у нас є відділ стратегічного розвитку і муніципальних ініціатив, який пише проєкти, і ми пропонуємо переселенцям подавати грантові заявки. І вже є приклади успішних проєктів: один переселенець виграв грант на 120 тисяч гривень та організував футбольний клуб «Краснокутськ».
Також переселенці отримують гуманітарну допомогу, для них організовують заходи, тренінги, дітям ВПО дарують подарунки до свят.
«Культура на часі!»
Яка ситуація з офлайн навчанням? Чи заплановані проєкти, щоб збудувати укриття та повернути дітей за парти?
Діти у громаді навчаються онлайн, бо близькість до кордону не дає можливість школам працювати як раніше. Якщо буде захищений кордон та ми будемо забезпечені засобами протиповітряної оборони, тоді можна починати працювати. Однак зараз ракета до нас долітає дуже швидко.
У планах підготувати сховища для роботи шкіл. У Краснокутському ліцеї №1 вже є готове найпростіше укриття, така ж ситуація у Пархомівці та Мурафі.
У Козіївці ми розробили проєкт для будівництва бомбосховища, бо це село найближче у громаді до кордону. Думаю, ми увійдемо до державної програми. Однак більше подібних проєктів не планується, тому що це потребує надто великих коштів.
Які проєкти розвитку освіти та культури є в громаді?
Зараз ми подали дві проєктні заявки. Перша — розмовно-інтеграційний клуб «Ріка» для дітей, який тривав 3 місяці та вже завершився. Там вчителі мови й літератури викладали українську ділове мовлення та розповідали про культуру рідного краю. Друга — проєкт «Нишпорки». Це зовсім унікальна річ, і всі зараз чекають його продовження! Діти, як ті нишпорки, вивчали історію нашої громади. Наприклад, хто такий Іван Штепа [засновник селища Краснокутськ — ред.]. Також їздили на Співочі тераси, у Пархомівський музей, спілкувалися з носіями старої культури, котрої вже майже немає. Потім вони були неподалік Котельви [селище у Полтавській області — Ред.] на колишньому скіфському поселені. Загалом працювали над всім, що пов’язане з українською культурою.
Ще у нас на території громади жив Іван Юхно [український живописець, який працював у галузі станкового живопису — ред.]. Нещодавно у Мурафі ми створили музейну кімнату, де виставляємо все те, що він назбирав по Україні. Люди приходять та єднаються навколо спільної мети — збереження культурної спадщини.
Багато хто каже, що зараз культура не на часі, а я вважаю, що на часі! Хіба росіяни прийшли тому, що їм потрібна наша територія? Ні, їм потрібна наша воля та свобода. Вони прийшли, бо хотіли знищити нас як націю. Тому ми повинні відстояти зокрема і нашу культуру.
Яка ситуація у громаді з культурними пам’ятками?
Ще у 2018 році ми провели дослідження землі на Співочих терасах. Це дуже потужна споруда, яка ще стоятиме хтозна скільки, але все одно фасад осипається. Ще перед вторгненням ми зробили проєкт та пройшли перший тур відбору, але, на превеликий жаль, почалося повномасштабне вторгнення і все згорнулося. Тепер ми будемо подаватися на інші гранти.
Цьогоріч запланували відновлення будинку Казимира Малевича. Там протікає дах і нам потрібно зберегти будівлю. Також дуже багато історичних пам’яток в Наталіївському парку потребують відновлення, але вони на балансі Харківської обласної ради. Тобто вони на нашій території, але не підпорядковані громаді.
Простір для реабілітації військових
Торік у громаді відновили 100-річну хату-мазанку. Яке значення вона має для громади?
Цей проєкт почався з того, що діти на уроках фізики досліджували енергоефективність хат з різних матеріалів — яка з них найкраще тримає тепло. Виявилося, що це хата-мазанка. Пізніше ми вирішили помазати справжню хатку у селі Чернещина. Через деякий час на базі цієї історичної будівлі створити Центр спільнототворення у рамках одного з грантів. Серед близько 340 проєктів обрали 10 на всю Україну — ми потрапили в цю десятку!
Тепер там проходять майстер-класи. Наприклад, один чоловік власноруч вміє робити цеглу і вчить цьому інших. Він купив прес і робить екологічно чисту та дешеву цеглу. Це актуально особливо зараз, коли дуже багато руйнацій і треба зберігати людське здоров’я.
До того ж люди приходять в цю хату поспівати українських пісень, почитати поезії, згадати наших предків і те, як вони раніше жили.
Чи використовується цей простір для реабілітації військових? Які ще є проєкти з реабілітації?
Можливо, на базі цього центру ми створимо пункт спілкування, куди приходитимуть демобілізовані жителі. Ми будемо пропонувати різні теми для обговорення, що дуже їм допомагає.
Якщо у нас все вийде, ми побудуємо альтанку, будемо сіяти українські квіти: чорнобривці, майори, мальви — і хочемо організувати свого роду базу відпочинку з українським акцентом для військових. Ми їм надаватимемо цей простір для занять.
Також ми виграли один проєкт та закупили реабілітаційне обладнання для місцевої лікарні. Тепер розробляємо робочий проєкт з реконструкції, щоб зробити там реабілітаційний центр з басейном, кімнатами для відновлення.
Крім цього, ми реорганізовуємо Центр надання соціальних послуг та хочемо ввести посаду помічника ветерана, але поки у нас немає зараз кандидатур. Там є декілька умов: по-перше, помічником має бути демобілізований, по-друге, це повинна бути людина, яка вміє комунікувати.
Поки що в апараті селищної ради цим займається начальниця відділу організаційної роботи, яка пройшла курси психології. Вона дуже багато працює саме з сім’ями загиблих та зниклих безвісти. Але посаду помічника ветерана введемо обов’язково, тому що у нас сьогодні до сотні демобілізованих по всій громаді, які потребують допомоги.
Гроші на ЗСУ навіть з дефіцитом бюджету
Скільки вже коштів виділила Краснокутська громада Збройним Силам України?
У січні 2024 року громада виділила 2,7 мільйона гривень, у лютому — 11,9 мільйона у березні — 4,3 мільйона. Також 2,2 мільйона були виділені для місцевого добровольчого формування територіальної громади. Вони зараз займаються патрулюванням по громаді та збивають «Шахеди». Уже навіть один збили.
За 2023 рік Краснокутська громада виділила 11 мільйонів на потреби війська. До цього коштів не виділяли.
На території громади розташоване одне з найбільших родовищ газу — Сахалінське. Який вплив воно має на громаду та чи працює наразі?
Великий вплив! Від зупинки родовища ми втратили в бюджеті. 65% — приблизно 8 мільйонів гривень щомісячно — складає рентна плата, і тому, звичайно, простій негативно вплинув. Але говорять, що скоро вони повинні запуститися. Принаймні ми дуже на це сподіваємося.
Також через переведення «військового» ПДФО з бюджету громад до державного бюджету ми втратили 800 тисяч гривень, хоч у нас були тільки пожежники, поліція, прокуратура і суд.
Зараз виконання бюджету на рівні 69%. У Богодухівському районі ми єдина громада, що не є військовою адміністрацією, яка не виконує бюджет. І все через те, що у нас немає цього ПДФО та не працює родовище.
Читайте також
- «Коли допомагаєш іншим — допомагаєш собі»: як на Харківщині реалізується інститут помічника ветерана. Помічник ветерана — людина, яка допомагає демобілізованим військовим адаптуватися до мирного життя. Це не лише консультації, а й підтримка. Проєкт є унікальним, оскільки працює за принципом «рівний-рівному».
- «Небайдужі громадяни Росії вирішили взяти участь у виборах». Інтерв’ю з добровольцем Легіону «Свобода Росії». Уранці 12 березня добровольчі російські формування Легіон «Свобода Росії», «Російський Добровольчий Корпус» та «Сибірський батальйон» заявили про перетин російсько-українського кордонуз метою звільнити територію країни від «путінського режиму».
- «Наші полонені не можуть листуватися й не отримують медичну допомогу». Інтерв’ю з керівником Східного центру Коордштабу з питань поводження з військовополоненими. Ґвара Медіа поспілкувалися про полонених з Харківщини, співпрацю штабу з міжнародними організаціями та про те, як рідні можуть вплинути на процес повернення з полону.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
