2017-го року Тимур Кухарець, проєктний менеджер в IT, прийшов на Nasnaga Media Hackathon у Харкові з ідеєю створити створити некомерційне онлайн-радіо Sound Travel Radio і просувати андеграундну музику молодих та маловідомих авторів. Пізніше він вирішив організувати любительский кіноклуб Metaphysical cinema для перегляду, обговорень та просування експериментального кіно. Сьогодні Тимур працює над кандидатською з філософії на тему феномену бажання і продовжує розвивати свої проєкти.
З дитинства мене цікавила неформальна та альтернативна музика. Цей інтерес зародився завдяки моєму батьку, у якого в той час була велика аудіотека. Тоді я відкрив багато чого цікавого для себе і зробив багато відкриттів, які визначили мої музичні смаки. Я слухав все це і поступово став цікавитися незалежними харківськими радіостанціями, такими як «Радіо Точка» та «Нова Хвиля», які просували неформатну для більшости станцій музику та інший цікавий контент.
Пізніше я вступив в університет радіоелектроніки і вже там з друзями почав мріяти про своє незалежне радіо. У той час створити онлайн-радіо технології ще не дозволяли і фінансово це було доволі проблематично. Тому я відклав цю ідею на потім і став відкривати для себе українські незалежні радіостанції.
2017-го я випадково побачив інформацію про те, що організовується хакатон, спрямований на поєднання бізнесу, культури та технологій. У той момент у середині мене все поєдналося: усі мої давні ідеї швидко сформувалися у якусь більш-менш цілісну концепцію, і я вирішив взяти участь, щоб дати їм шанс на життя. Цей хакатон став для мене дуже важливим поштовхом для подальшого розвитку цього проєкту: саме там я отримав перший фідбек від інших учасників та спеціалістів, які дали мені купу корисних порад.
Після цього я знайшов платформу, яка найбільше підходила мені за технічними та фінансовими характеристиками; самостійно запустив радіостанцію і почав її розвивати – шукати нову музику та музичні архіви у вільному доступі. Виявилося, що експериментальної музики, про яку ніхто нічого не чув, дуже багато і вона десь лежить на покинутих сайтах. Було цікаво відкривати її для себе, намагатися популяризувати і разом з тим спілкуватися з місцевими українськими музикантами, які роблять щось незвичайне та нове. Так народилося Sound Travel Radio.
Кіноклуб народився, коли ми з моєю подругою Марією Варлигіною одного разу вирішили подивитися фільм і подумали, що потрібно дивитися його на великому екрані. Тож організували все, зібрали друзів, а після перегляду виявили, що всім дуже сподобалося. Тоді ми зрозуміли, що було б гарно збиратися разом і дивитися кіно на великому екрані регулярно. Спочатку створили групу у фейсбуку і телеграмі, до яких мої друзі запрошували своїх друзів. Там ми обирали теми майбутніх кінопоказів.
Ми дізналися, що у кінотеатрі Palladium є можливість оренди приватного кінозалу, де можна дивитися своє кіно на великому екрані і почали збиратися там групою до десяти людей. Пізніше через фінансові складнощі з орендою зали довелося перенести кіноклуб до себе додому, де ми збиралися протягом року в більш неформальній обстановці. Спочатку він створювався лише для друзів, але потім я придумав йому назву, концепцію і почав організовувати навколо нього спільноту. Однак потім виникло питання з розташуванням моєї квартири: вона не в центрі, і я почав шукати зручнішу локацію, завдяки якій міг би розширювати коло нашого ком’юніті. Таким чином я опинився у просторі 1898 Artspace, який, сподіваюся, стане новим витком у розвитку кіноклубу.
Мене завжди цікавили якісь камерні проєкти та продукти, спрямовані не на масову авдиторію. Радіо було некомерційним від самого початку, адже із самого дитинства мене цікавила контркультура та андеграундна культура – тобто та, яка не дуже пов’язана з комерцією чи принаймі не є комерційною до якогось певного моменту. Саме тому своє радіо мені теж хотілося зробити орієнтовним на незалежний культурний продукт. На мою думку, виконавці в цьому напрямку є найбільш щирими у своїй творчості і роблять те, що цікаво та важливо особисто для них; вони готові до різноманітних експериментів і ніщо їх не стримує.
Основною концепцією кіноклубу було і є те, що ми дивимося незалежне авторське експериментальне кіно, яке відходить від класичних канонів і є відкритим для експериментів як з формою, зі змістом, так і зі способом повідомлення. З минулого року я почав робити більший акцент на нове українське кіно від молодих режисерів, які тільки починають знімати або які багато чого зняли, але є невідомими в нашому місті. Я прагну, щоб кіноклуб надавав їм можливість презентувати свої роботи, отримувати миттєвий фідбек від авдиторії і популяризувати те кіно, яке дуже часто залишається за кадром.
Мені хочеться збирати таких людей разом і, можливо, це дасть якісь подальші поштовхи для майбутніх колоборацій між ними. Я теж маю особистий досвід виробництва невеликого фільму і серед кола моїх друзів є кінематографісти-початківці. Тож я хотів би також розвивати спільноту людей, які створюють фільми, щоб вони могли ділитися своїм досвідом одне з одним. Загалом ідея об’єднання людей завжди була моєю пристрастю: дуже часто буває, коли з випадкових зустрічей виникає щось неймовірне і запускаються якісь класні проєкти, які потім самостійно існують протягом довгого часу, приносячи радість людям.
Я співпрацюю з авторами, яким просто цікаво ділитися своїми матеріалами і розширювати свою авдиторію. Авдиторія самої радіостанції невелика, але в неї є слухачі з різних країн і це може бути цікавим для багатьох місцевих музикантів. Для участи в кіноклубі режисерам також немає ніяких обмежень, адже ця історія орієнтована не на комерційне та мейнстрімове, а на авторське кіно. Тому будь-який кінопродукт може презентуватися в кіноклубі. Закордонні фільмі, які ми також переглядаємо, належать більш до експериментального кіно. Тобто є лише одна умова – продукт має відповідати загальній концепції та ідеології проєкту.
У креативному секторі основна проблема полягає в тому, щоб сформувати хорошу команду. У нашій країні робота в креативних індустріях поки що вважається якоюсь несерйозною розвагою, якою ти можеш займатися по фану, коли в тебе є вільний час. Дохід у креативних індустріях є нестабільним і часто залежить від якихось грантів – тому всі зайняті серйознішими проєктами, які дають змогу заробляти на життя. У мене були спроби сформувати свою команду і, коли мені гостро була необхідна підтримка, в моєму житті з’являлися люди, які надавали мені сил, щоб усе це далі продовжувати, але сформувати якусь постійну команду мені поки що не вдалося. Це перша складність. Друга складність полягає в тому, щоб знаходити фінансування для проєктів та виводити їх на новий рівень. Залучати інвестиції, писати гранти – це все займає багато часу. Зараз я намагаюся розвиватися у цій сфері і сподіваюся, що зможу вийти на новий рівень і перетворити ці проєкти на щось більше, ніж хобі.
Мене мотивує приклад інших людей, моїх знайомих, які створюють дійсно класні проєкти. Вони дуже сильно надихають мене робити щось подібне або хоча б прагнути до цього. У другу чергу – це речі, на які я наштовхуюся у процесі вивчення певних питань і якими дійсно дуже сильно хочу поділитися з іншими. Коли відкриваєш щось незвичайне і розумієш, що про це знають дуже мало людей – відчуваю велике щастя, коли ділюся цим, а потім приходять люди і говорять: «Вау! Ми навіть не думали, що існує таке кіно (або така музика); що це є в нашому місті».
Я не бачу якоїсь кінцевої точки, на якій міг би зупинитися і сказати, що проєкти закінчені. Вони можуть закінчитися у будь-який час, якщо мене захопить щось нове, але поки я ними займаюся – для мене є важлививим сам процес, адже кожен проєкт для мене – це спосіб комунікації зі світом. Я думаю, що саме в комунікації, відкритті нового, обміні енергіями, інформацією і досвідом полягає сутність нашого життя. Кожним своїм проєктом я намагаюся спілкуватися зі світом – і це і є моя головна мета.
Раніше в рубриці «Нові імена» ми писали про львівського скульптура Максима Кулика, який захоплюється урбанкультурою і постграфіті, бахмуцьку художницю-стрітартерку Машу Вишедську та харківську художницю Анастасію Худякову.
