«Ближче, ніж здається. Гід по історії сучасного мистецтва» – книжковий і виставковий проєкт студії Aza Nizi Maza, в якому викладена історія сучасного мистецтва для дітей та підлітків. Головною метою проєкту є залучення юних читачів і глядачів до створення самостійної мистецької роботи через власний досвід і поступове знайомство з художніми практиками XX–XXI століть. Вагомою частиною проєкту є роботи учнів студії Aza Nizi Maza як архівні, так і зовсім нові, які значною мірою визначатимуть формат книги і виставки як «історію мистецтва для дітей, розказану дітьми». 

Це комплексний проєкт з трьома складовими:

  • книжка, комплексне висловлювання про твори, імена та події сучасного мистецтва, яке передбачає значний простір для дії читачів;
  • партисипативна виставка в центрі сучасного мистецтва має стати майданчиком для плідного обміну думками, знаннями та досвідом, а також місцем дискусій та майстер-класів;
  • програма майстер-класів і дискусій від сучасних українських художників, щоб провести майстер-класи для дітей і доповнити виставковий проєкт новими роботами.

У XX–XXI столітті мистецтво поступово розширювало свої межі, а художники робили не лише живописні й скульптурні роботи, а й боролися за можливість вважати мистецтвом дуже різні, на перший погляд, немистецькі дії – від складних і небезпечних, до простих і буденних. Про ці прояви діти та їхні батьки зможуть дізнатися, читаючи книгу, а також у супроводі викладачів студії Aza Nizi Maza та сучасних українських художників під час виставки та майстер-класів. У книжці та виставці студія планує розповісти історію сучасного мистецтва через різні теми: порівняння з дитячим досвідом, розповіді про окремих художників, практичний бік мистецького процесу, розкриття головного питання – що взагалі можуть робити юні художники в сучасному світі?

Ми зустрілись із засновником Aza Nizi Maza Миколою Коломійцем і розпитали докладніше про проєкт: 

Формат

«За дев’ять років накопичилася величезна кількість робіт. Ми вважаємо важливим максимально оприлюднити цей архів, щоб він залишився як активна енергія. Куратори обрали формат книги, бо виставка короткочасна, а книга не залежить від часу та місця. З погляду сучасного мистецтва книга зараз виходить на рівень з виставковими проєктами. У багатьох художників виникає відчуття, що за ступенем глядацької віддачі ефектніше робити книги, ніж виставки».

Структура

«Книга складається з дев’яти розділів, які стосуються глобальної практики, світу абстракції, природи, механізму, вуличної інтервенції. Кожне дослідження показує художника, його практику та практику відповіді дитини. Після прочитання книги має стати не страшно, а цікаво, може виникнути бажання запропонувати власну концепцію. Є навіть напрям так званої паперової архітектури, коли архітектор створює ідею на папері, але не думає про її реалізацію. Історія європейського мистецтва XX століття заснована на данатосі, тобто подоланні страху. У європейській традиції головною є концепція героя, парадигмою мислення – драматургія. Дитина любить страшне, бо подолання страху спонукає до розвитку особистости: страшні сни, малюнки психологічно зміцнюють, посилюють емпатію. Страх є головною драматургічною фарбою мистецтва».

Концепція

«Франсіс Алюс створив проєкт з прогулянками, для дитини кожен вихід на вулицю – пригода крізь світ фантазій, а не просто вечірній моціон. Тож у XX столітті художники наблизилися до практик, що оточували нас у дитинстві. Різниця лише в тому, що дитина грає для себе, розсуває власні межі, а художник завжди висловлюється для соціуму, розсуває межі суспільства

У нашій книжці ми вирішили повторити експеримент – розповісти дітям про практики сучасного мистецтва, створивши роботу за зміненими правилами гри, з потенціалом розвитку у власний твір. Ми хочемо зробити книгу мотиваційною, зруйнувати уявлення світу мистецтва як дивного та незрозумілого, коли концепції, маніфести відлякують глядача. І художник, і дитина прагнуть вийти за межі, вигадати альтернативну, насиченішу реальність. 

У дитини добре працюють дзеркальні нейрони, коли вона щось повторює. Наприклад, якщо в групі хтось зробив цікаве для інших, цим він вводить певну моду, за якою інші розвивають власні картини. Час від часу ми збираємося на перегляд робіт, і діти пояснюють, розповідають, переусвідомлюють свої картини. Наприклад, хлопчик Марк обрав Джона Кейджа (композитор, художник, міколог). Один з його інструментів – препарований рояль, зламаний і спотворений сміттям. Кейдж вбиває рояль як короля інструментів, але формує новий сенс розправи над традицією як інструменту музичного пошуку. І Марк трансформував це в малюнок, як Кейдж вирощує гриби в роялі, – вийшов симбіоз музики та традиції. Це вже непряме мистецтво лендарту, що змінює ракурс, функцію».

Контекст

«Зазвичай у культурологічній літературі використовують дві концепції: хронологію або еволюцію “-ізмів”, взаємовплив напрямів. Однак в історії мистецтв є площина, яку майже не досліджують, – площина гри. До XX століття історія мистецтв тривала лінійно, бо оберігалася традицією, а правила гри складалися відповідно до її умов. У XX сторіччі стався переворот, який активно виявився в епоху імпресіонізму, коли художники відмовилися від традиції. Це зумовило зміну умов гри, відмову від сприйняття світу з погляду догм. Фокус зсунувся на самопізнання природи, пріоритет відчуттів, передаючи швидкоплинність, що суперечило правилам. 

Цей шлях звузив погляд на дійсність, світ мистецтва. Митці самі обирали межі: наприклад, вузькоспецифічні дослідження Матіса з ритмом та кольоровим втіленням. Пікасо запропонував ігрову форму мистецтва, він щоп’ятирічки вигадував для себе нові правила гри, щоразу створюючи для себе нову естетику.  Паралельно Малевич підсумував «Чорним квадратом», що традиції більше немає. Відірвавшись від традиції, художник нічого не отримав і не виграв, навпаки – став незахищеним, підставив ніжне нутро суспільству. Як наслідок, думка митця стала незначною: ти сам вигадуєш правила гри – значить суспільство може їх заперечити, бо вони не підкріплені традицією. Поступово почався культ самобутности, думка художника перетворилася з висловлення деміурга на звичайну історію правил. 

Дитячий погляд на мистецтво збігається з проявами творчих пошуків XX століття: усюди був маніфест – інструкція з експлуатації прийому, стилю, всі вони архітипові щодо дитячих робіт. Візьмімо будь-який принцип живопису XX століття – ми побачимо аналогію з дитячою органікою: сюрреалісти захоплювалися колекціонуванням, художники у живописі дії розливали фарби. У дорослих – бунт проти суспільного устрою, в дітей – бунт проти нав’язаних викладачами, батьками дій».

Теги:

#сучасне мистецтво #діти