fbpx

Цифровізація і пам'ять.

Як у Харкові створили інтерактивний меморіал жертв Голокосту
Харків — одне з тих українських міст, що має безпосереднє відношення до історії Голокосту. Так, неподалік від Харкова знаходиться Дробицький Яр — місце масових розстрілів мирного населення нацистськими військами у 1941 та 1942 році.

Після окупації Харкова військовий комендант Альфред фон Путткамер, як свідчить історія, видав наказ про примусове переселення етнічних євреїв до району ХТЗ — саме там і розташувалось новостворене гетто. Згодом людей почали розстрілювати групами у Дробицькому Яру: крім євреїв та ромів, розстрілювали також червоноармійців і людей з психічними розладами.
Всього за різними підрахунками тут загинуло від 16 до 20 тисяч чоловік.
Лише в 1992 році, вже в незалежній Україні, на місці розстрілів почали будувати меморіал. Перша черга відкрилась у 2002-му — тоді в Дробицькому Яру з‘явився знак менора, алея та пам‘ятник-монумент. У 2005 році запрацювала і зала з так званою Чашею скорботи, де можна було ознайомитись з тисячами імен загиблих людей, оприлюднених на дошках з мармуру.

Кілька років тому директорка меморіального парку Ірина Ференцева та дослідник і куратор Євген Котляр замислили проєкт із діджиталізації та оновлення залу. «Це потрібно для того, аби модернізувати носій пам'яті для сучасної генерації», — розповідає куратор. Ініціативу підтримав Фонд Конрада Аденауера і фіналізувати оформлення простору планували в грудні минулого року.

Ми, Gwara Media, відвідали Меморіальний парк “Дробицький Яр” та поговорили з командою про те, що вдалося наразі втілити. Також ми запитали у відвідувачів про враження від інтерактивних елементів.
Євген Котляр, професор Харківської державної академії дизайну і мистецтв, куратор та автор проєкту

Тема Голокосту зацікавила мене вже давно, коли я почав займатися історією харківського єврейства. Це було наприкінці 90-х років. Тоді я ще писав дисертацію, яка стосувалася синагогального мистецтва та архітектури України, і зацікавився нашою краєзнавчою тематикою. Тоді ж я почав збирати матеріал: де євреї мешкали в Харкові, де були синагоги, культурні, освітні та благодійні об’єкти єврейської громади, де були міста, пов’язані з пам’яттю про Голокост.

Паралельно з цим у Харкові також відбувалися процеси меморіалізації: пам’ять про Голокост намагалися зберігати не тільки в пам'яті, власне, людей, але й на місцях розстрілів, на місцях знищення євреїв. Крім Дробицького Яру в місті є щонайменше дві важливі локації: це найстаріша в місті “Міщанська” синагога, яка була розташована на колишній вулиці Міщанській (сьогодні це Гражданська вулиця, зараз там меморіальна дошка), і територія єврейського гетто, де були розміщені євреї до їх знищення в Дробицькому Яру.

У самому Дробицькому Яру, починаючи з 50-х і до сьогодні, триває процес меморіалізації. На початку 2000-х років там був створений меморіал, який відкривав президент України Кучма. З того часу цей меморіал почав працювати як самостійна адміністративна одиниця, будемо так казати, як меморіальний комплекс. Ну а згодом — процес пошуку та встановлення імен загиблих, що продовжується й сьогодні.

Років 5-6 тому ми з моїми колегами сформували проєкт оновлення та трансформації простору меморіалу, який має назву Зал Імен — він знаходиться під головним монументом. Ми хотіли перетворити цей простір на більш інтерактивний і підключити різні технічні засоби, що давали би змогу взаємодіяти з інформацією про ті трагічні події, коли йшов процес знищення євреїв Харкова, які залишились тут в окупації.

Тоді цей пілотний проєкт ми представили у вигляді кількахвилинного ролика — він мав на меті оздоблення простору трьома блоками.

Перший блок — це створення мультимедійного простору всередині самого Залу Імен, де по периметру залу на стінах розташовані пам’ятні дошки з іменами загиблих. В центрі знаходиться так звана Чаша Імен, Чаша пам'яті, де відбувається символічний контакт з душами померлих. На цих стінах повинна була відображатись нескінченна зимова дорога: через музику й рух ми намагалися передати відчуття безкінечного потоку людей.
Другий блок — це відеофільм, ідея якого — більш конкретно дати уявлення про різні голоси з того часу, голоси свідків, голоси з хронікальних фільмів, “голоси” історичних джерел та світлин; додати портрети загиблих євреїв тощо, аби створити не тільки атмосферу, а й продемонструвати документальне підґрунтя.

І третій блок, найбільш великий і принципово для нас важливий, був пов'язаний з таким собі ноу-хау для харківських музеїв, хоча це вже не піонерська робота для Заходу. Це створення великого інтерактивного столу, де можна було би сенсорно гортати різні сторінки єврейської історії міста до Голокосту, сторінки самого Голокосту, що стосувалися б і нацистської окупації, і німецької адміністрації під час окупації, і хроніки знищення євреїв — від початку геноциду до останніх акцій. Також тут є інформація й про те, що відбувалось вже у післявоєнні часи, а саме — встановлення пам’яті, поховань і вивчення цієї трагедії.
Окремо ми намагалися зробити сторінку, де представлені імена жертв, а також тих, хто рятував їх.

Стіл ми осмислювали як своєрідний портативний музей єврейської історії. Тим не менш, музеєм це не можна назвати — це скоріше інструмент екскурсовода. В залежності від аудиторії (діти, дорослі чи професійна спільнота) екскурсовод сам міг би обирати формат презентації, вибудовуючи через інтерактивну навігацію різні тематичні маршрути.

Цей проєкт мультимедійного оформлення Залу Імен меморіального комплексу був показаний в різних організаціях — міжнародних, єврейських. Ми очікували на фінансування і наполягали на тому, що для нього нам потрібне серйозне технічне обладнання — відеопроектори, плазма, інтерактивний стіл, який вже являв собою ексклюзивну розробку (потрібно було шукати, хто саме може зробити це тут, в Україні).

Ідея була розглянута різними фондами й окремими людьми, але, попри зацікавленість, не знайшла підтримки тоді. І тільки рік тому — це вже відбувалося на фоні фінансування різних цифрових проєктів в умовах пандемії — він саме як цифровий проєкт, з новітніми підходами до музейної експозиції, був підтриманий німецьким Фондом Конрада Аденауера, його українською філією та харківським офісом.

Ми отримали грант і вже наприкінці позаминулого грудня (2020 рік) почали працювати: вдосконалювати концепцію, накопичувати контент, розробляти технічну документацію і специфікацію, шукати необхідне обладнання та вивчати досвід подібних робіт.
Приблизно в січні-лютому до травня 2021 року вже придбали, розмістили, налагодили на об'єкті все обладнання і почали більш прицільно розробляти контент.

Це окрема історія, бо власне цей контент створювався не з початку реалізації проєкту, а протягом останніх 15-ти років до того, якщо не більше, різними людьми. Та перш за все це були мої напрацювання як мистецтвознавця, краєзнавця, художника та історика.

Наприклад, наприкінці 90-х років, отримавши архівні адреси, де розташовувались синагоги, організації старої дореволюційної єврейської громади, я об’їздив ті місця і створив карту єврейського Харкова. У 2009 році при підтримці різних єврейських організацій вийшов набір листівок. А в 2011 році за підтримки Східноукраїнського відділення Американського єврейського об'єднаного розподільчого комітету “Джойнт” я випустив великий двомовний (російсько-англійський) ілюстрований путівник з диском, який представляв різні маршрути євреїв, пов'язані з їхнім життям у Харкові.

Окрім історичного маршруту життя старої єврейського громади міста, там був також маршрут Голокосту, караїмський маршрут.

Коли ми взялись за розробку інтерактивного столу, нам стало зрозуміло, що, по суті, ми зможемо перенести вже існуючі напрацювання на інший формат пам'яті, інший формат візуального сприйняття.

У своїх коментарях я насправді намагаюся уникати слово “музей”, бо в нас є Харківський музей Голокосту — він знаходиться на вулиці Ярослава Мудрого, провадить і дослідження, і освітню, і розшукувальну роботу.

Але наш проєкт — це не музей, а все ж таки інтерактивний простір меморіального комплексу, окрема зона пам'яті. Його ідея — модернізувати носій пам'яті для сучасної генерації.
Перший етап ми презентували 23 серпня 2021 року, коли святкували День звільнення Харкова від нацистів. Тоді ми представили простір загалом, ескізний варіант відеофільму і сам інтерактивний стіл з деякими функціями. Але ще раз хочу підкреслити, що робота над контентом цього столу — це велика праця, і з точки зору змісту, і з точки зору функціоналу: як створити анімацію, зв'язки між різними темами, як працюватиме інтерактивна мапа і так далі. Над усім цим також зараз йде робота.

Другий етап презентували до роковин — минулого року відзначали 80-річчя трагедії в Дробицькому Яру. Тоді ми продемонстрували фінальний варіант фільму і більш детальну версію інтерактивного столу.

Зараз ми перейшли в основну фазу розробки цього столу і з точки зору контенту, і з точки зору технічного оснащення.

Коли саме ми зможемо повністю завершити його — поки що сказати важко, але намагаємось реалізувати цього року.
Евеліна Гурницька, відвідувачка меморіалу
Дробицький Яр — напрочуд енергетичне місце. І якраз цифрові елементи візуально підсилюють цю енергетику, створюють взаємодію між відвідувачем і локацією. Важливо і цінно, що цифрова експозиція має інформаційний різноплановий контент: тексти на екрані, відео.

Перебуваючи в меморіальному парку, я відчувала неймовірну напругу, і це абсолютно природно. Тут немає місця сміху, веселим селфі і радісним розмовам. Натомість ти рефлексуєш побачене, зі сльозами слухаєш розповіді пані екскурсоводки. Мене направду вразила візуальність траурної зали, гра світла, яка підкреслює тиху й нескінченну тривогу. Водночас десь була і щира "мистецька" цікавість, особливо до інсталяції "неба й чаші".

Автор проєкту Євген Котляр також розповів нам, якою може бути вартість подібних цифрових інновацій для українських музеїв та центрів пам’яті. «Те, що ми придбали зі стандартним програмним забезпеченням та дизайном коштувало близько 160 тис. гривень. Фахівці ще пропонували зробити ексклюзивне програмне забезпечення, презентацію контенту та дизайн презентації. Така робота коштує приблизно 5 тис. доларів», — поділився куратор.

Він також зазначив, що розробку у вигляді інтерактивного столу, над яким сьогодні все ще працюють запрошені фахівці, цілком можна буде використовувати й у інших просторах та з іншими історичними темами у майбутньому.
Команда проєкту:
  • Євген Котляр, професор Харківської державної академії дизайну і мистецтв, куратор та автор проекту
  • Михайло Опалєв, доцент ХДАДМ, завідувач кафедри мультимедійного дизайну, автор мультимедійної дизайн-концепції
  • Ігор Попов, викладач кафедри аудіовізуального мистецтва ХДАДМ, відповідач за технічне втілення проекту
  • Юрій Радченко, харківський історик, консультант проекту
  • Ірина Ференцева, директорка КП “Меморіальний парк “Дробицький Яр”
  • Володимир Барський, архівіст, програміст, автор сайту “Дробицький Яр”
Про цифровізацію музеїв і галерей під час падемії читайте також у матеріалі Віртуальні музеї та галереї. Тимчасове рішення чи стала тенденція?
Над статею працювали:
Координатор проєкту: Сергій Прокопенко
Креативний продюсер: Ярослав Устіч
Авторка: Олена Мигашко
Фото і відео: Ярослав Устіч, Олексій Єрошенко
Дизайн: Евеліна Гурницька, Максим Гармаш

Дякуємо за увагу. Зараз - саме час долучитись до нашої спільноти.
Це модель розвитку медіа, механізм для залучення найактивніших та найбільш зацікавлених у розвитку ЗМІ читачів та читачок. Спільнота потрібна редакціям, які хочуть бути максимально прозорими і дійсно реалізовувати місію медіа — змінювати світ на краще. І разом з читачами досягають цього.

Мало робити гарні справи. Ми хочемо разом з тобою говорити про проблеми, радитись, шукати рішення і досягати цілей. Разом ми зможемо більше.