Харків – студентське місто-мільйонник, яке пишається цим статусом. «Чому саме Україна?» – мимоволі задумуєшся, коли бачиш поблизу університету іноземців. Освіта в нас дешевша, ніж на Заході – очевидний факт. Це єдина наша перевага чи є ще щось?

Скільки в Україні іноземних студентів і яка якість освіти

Почнімо із цифр. 2010 року Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України видало наказ, який дозволив вишам України пропонувати іноземним студентам будь-які курси або навчальні програми англійською мовою. Мета – підвищити привабливість українських навчальних закладів та увійти до двадцятки провідних країн світу з міжнародної освіти. І дійсно, з 2011 року кількість іноземних студентів, які приїжджають на навчання до українських навчальних закладів, стрімко почала зростати.

Інфографіка: studyinukraine.gov.ua/zhittya-v-ukraini/inozemni-studenti-v-ukraini/

2020 року на навчання в Україну приїхали понад 76 тис. студентів зі 155 країн світу, майже половина з яких навчається на медичних спеціальностях. Двома найпопулярнішим університетами країни для іноземних студентів багато років залишаються Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна та Харківський медичний університет, половину студентів у якому становлять саме іноземці. Загалом минулого року в них навчалося майже 8,5 тис. іноземних студентів.

Інфографіка: studyinukraine.gov.ua/zhittya-v-ukraini/inozemni-studenti-v-ukraini/

Навчання іноземних студентів в українських університетах – це передусім майже пів мільярда доларів у державний бюджет щороку, а крім цього – імідж країни і розбудова міжнародних відносин. Разом з кількістю студентів почала зростати і кількість матеріалів в інтернеті щодо заробітку на них та розкриття корумпованих схем в університетах. Показовими прикладами є випадки у Харкові та Кропивницькому. Тенденція ЗВО та органів-посередників до використання студентського обміну заради особистого збагачення призвела до того, що чимало країн зовсім або частково припинили визнання українських дипломів через «тотальні проблеми з якістю надання освітніх послуг (особливо за медичними спеціальностями)», що загрожує іміджу країни (докладніше – в річному звіті національного агентства із забезпечення якости освіти).

Своєю чергою Комітет з науки та освіти Верховної Ради України констатує низку інших проблем у цій галузі: 

  • міжнародні інституції (ENQA, EQAR) не акредитували якість освіти в Україні;
  • національна система вищої освіти непрозора;
  • Україна майже не представлена на світовому ринку освітніх послуг;
  • бракує скоординованого консультаційного, інформаційного, організаційного та логістичного супроводу іноземних студентів.

Тож, окрім того, що іноземні студенти є представниками національних меншин, через що можуть мати вищі ризики соціального відчуження та дискримінації, українська система вищої освіти працює для них таким чином, що вони опиняються перед багатьма іншими проблемами, що роблять їх ще вразливішими. Саме тому іноземні студенти потребують підтримки як з боку суспільства, так і з боку держави.

Щоб краще зрозуміти тих, хто приїжджає в нашу країну на навчання, ми поговорили із Джозефом – хлопцем з Нігерії, який три роки тому закінчив Харківський медичний університет. Він – один з тих, хто після навчання вирішив залишитися в Харкові і продовжити свій шлях тут. Під час інтерв’ю з ним ми зрозуміли, що ситуація іноземних студентів в Україні – це питання не тільки вразливости меншин, а й вразливости цілих країн та націй, з яких ці студенти їдуть у пошуках можливостей. Та чи не посилює цю вразливість країна, до якої вони їдуть? Чи дійсно українська система вищої освіти для іноземців є тим, чим її зображують абітурієнтам? Чому найбільше обирають медицину? І врешті, як медіа і глобалізація можуть змінити гру?

Чому Україна

Історія Джозефа – дуже показова. Вона схожа на історії багатьох інших людей, які їдуть навчатися в Україну. Він приїхав з країни, де люди у дуже важкій ситуації. Головним героєм у житті для Джозефа є його батько, який в дитинстві залишився сам без батьків, жив та працював на фермі в родині друзів і не мав одягу та взуття, щоб ходити у школу. Попри це, він вижив і став прикладом для сина. Через такі умови життя головною річчю, яка надихала Джозефа продовжувати рухатися далі, стало бажання показати людям зі своєї країни, що успіх можливий.  

За словами Джозефа, найбагатші люди Африки – це політики і пастори. Очевидно, Африка – дуже складний регіон і, щоб зрозуміти, чому в багатьох африканських країнах склалася така ситуація, потрібно враховувати різні історичні й політичні чинники. На перший погляд, перед африканською молоддю, яка прагне успіху, є два шляхи: заснувати власну церкву або стати політиками. Насправді є ще третій шлях – стати лікарем або юристом. «В африканському суспільстві є таке бачення, що якщо ти не лікар, юрист чи інженер, це означає, що ти не будеш мати успіху. Тож діти ростуть з бажанням стати медиками. Якщо ти скажеш, що хочеш бути фешн-дизайнером, наприклад, люди подумають, що ти божевільний», – розповідає Джозеф. В Україні здобути медичну освіту значно дешевше, ніж, наприклад, в Америці чи Британії: це сім тисяч проти сорока тисяч доларів на рік.

Змінити уявлення про успішні професії могли б соціальні мережі та медіа, але донедавна інтернет в Африці був дуже дорогим, відповідно інформація – майже недоступною.

«Come to Ukraine – study in Ukraine»

Ще однією  причиною того, чому іноземні студенти для навчання обирають Україну, є разрекламованість України у країнах «третього світу», у яких маркетологи цих самих країн активно просувають ідею того, що навчання в Україні – це хороший варіант. Тож багато людей бажають отримати візу. 

«Ніхто не може поїхати навчатися в Україну самостійно: усі приїжджають через агентства або мають когось тут, хто може допомогти приїхати. У моїй країні є багато людей, які говорять: “О, якщо ви бажаєте навчатися за кордоном – їдьте, ви можете мати там стипендію”. Це основна частина неправди, яку вони транслюють, окрім того, що вони представляються офіційними партнерами українських університетів. Українські університети ніяк не допомагають у таких ситуаціях, хоча майже вісімдесят відсотків фінансування, яке отримують українські університети, вони мають завдяки іноземним студентам. Ми потрібні їм, тому вони підтримають усе це. Якби університети хотіли допомогти нам, то могли б опублікувати своїх офіційних партнерів на офіційних сайтах. Якщо я у своїй країні відкрию сайт і побачу, що ніхто з університету не може допомогти мені офіційно, я навряд чи поїду. Університети мали б відігравати ключову роль у вирішенні цієї ситуації, але вони не роблять цього, бо можуть багато втратити. Це все про гроші», – розповідає Джозеф.

Через відсутність вибору і бажання знайти місце, де можна навчатися медицини, майбутні студенти не завжди піклуються про пошук достовірної інформації щодо життя в Україні і потрапляють у непередбачувані ситуації, адже агентства-посередники бажають заробити на них. Джозеф переконаний: «Вони брешуть студентам. Дуже багато. Агентства кажуть: “Не переймайтеся, заспокойтеся, ми знайдемо вам роботу, ми зробимо все, щоб допомогти вам, і ви зможете самостійно сплачувати за навчання».

До вступу в Харківський медичний університет, Джозеф намагався приїхати на навчання в Україну і раніше, але потрапив в оману від агента-посередника в Нігерії. Є багато інстанцій, яким студенти платять гроші, далі приїжджають в Україну, а за п’ять місяців мусять повертатися назад і починати все все з самого початку. 

«Корупція починається з моєї країни. Під час переїзду я мав забронювати свій візит до консула, щоб отримати візу. Потрібно було обрати день і час, але вони роблять так, що це неможливо зробити: на сайті постійно немає вільних віконець. Тому ти мусиш постійно стежити за тими віконцями, щоб встигнути забронювати зустріч. У часи, коли я вступав в університет, людям доводилося давати хабара три тисячі доларів, щоб точно отримати візу. Це були дуже великі гроші для моєї сім’ї. Одного разу я побачив чоловіка з українського консульства, який збирав гроші у студентів з Нігерії, щоб вони отримали візу. Щоб тільки приїхати в Україну, моя родина витратила приблизно десять тисяч доларів протягом першого року. Я зрозумів під час навчання, що найголовніша мета університетів – заробляти гроші, а ми підтримуємо це, щоб мати щось».

На думку Джозефа університетам варто зробити процес вступу відкритішим, більше просувати офіційні сайти, адже вони не завжди потрапляють у першу трійку відповідей на запит в інтернеті.

Про мову

Ще одна проблема – англійська в Україні. Більшість українців не говорить англійською, в адміністративних установах теж немає інформації англійською або принаймні перекладача. Джозеф розповідає, що знання російської в Харкові йому дуже допомогло. Коли він закінчував навчання, у його країні сталася криза, через що його батькові було необхідно два-три місяці, щоб зібрати необхідні гроші і відправити їх в університет. «Мені казали, що мене заблокують, що я маю припинити ходити на заняття, хоча рейтингом я був найкращим студентом у групі. Завдяки тому, що я можу говорити російською, я пішов до проректора,  пояснив йому ситуацію і він зрозумів мене. Але як багато студентів можуть зробити це? Я був єдиний студент у своїй групі, який розмовляв російською, тому допомагав усім іншим розібратися з якимись питаннями. Тож, щоб звернутися по допомогу, потрібно або володіти російською, або знати правильних людей».

Про безпеку

«Я приїхав в Україну з деякою наївністю щодо того, що тут усе гарно, і був “атакований” людьми, які скористалися моєю наївністю. Щось всередені мене казало тоді “Будь обережний”, але я казав собі: “Ні, українці – хороші люди”. Думаю, що українці відчували мою довіру до них. Одного дня я йшов Харковом і один чоловік, який йшов позаду мене з пляшкою пива, зупинив мене, вдарив – і я впав на землю. Фактично того разу я був близький до смерти. Це було 2016 року, за два роки відтоді, як я приїхав сюди. Після того випадку я більше не довіряю людям, особливо вночі. Я маю флешбеки і, якщо хтось п’є пиво поряд зі мною ввечері або вночі, я просто йду, бо маю фобію через те, що сталося зі мною раніше. Щоразу я нагадую собі, що я не українець, це не моя країна і що громадяни цієї країни мають перевагу, навіть якщо вони не праві. Я вірю, що в Україні є багато хороших людей, але є й інші, як і в будь-якому місці у світі».

На питання, чи володів Джозеф інформацією щодо своїх прав і обов’язків як студент та людина, яка перебуває на території України, він відповів, що перебуває у чужій країні, тож про боротьбу за свої права не йдеться.

Фотографія Джозефа, зроблена після нападу на нього

Про можливості

«Коли я приїхав сюди, я побачив, що в цьому місці є електроенергія протягом усієї доби, що усюди є вай-фай і ти можеш безкінечно робити те, що бажаєш. У моїй країні не буває електроенергії по декілька днів і, коли вона з’являється, люди кричать від радости на всю вулицю. Тож, коли українці говорять, що вони не мають можливостей і хочуть їхати за кордон, це щось дивне для мене». 

Зараз усі одногрупники Джозефа працюють лікарями в Америці та Британії. Під час навчання в університеті сам Джозеф організовував шоу талантів для іноземних студентів в університеті та почав займатися благодійністю: спочатку організував кампанію зі збору коштів на допомогу хворій дівчинці з Нігерії, потім влаштовував закриті зустрічі-інтерв’ю із цікавими людьми в Харкові. Гроші з продажу квитків на ці заходи також йшли на доброчинні проєкти. Так йому вдалося взяти інтерв’ю у засновника мережі швидкого харчування Freshline, а потім організувати Free Shop місце, до якого протягом дня могли прийти люди, які мали потребу в одязі або продуктах харчування, і взяти все необхідне абсолютно безкоштовно. Через пандемію ці заходи довелося зупинити і так народилася ідея створення YouTube-каналу, головною ціллю якого є побудова зв’язків з українським ком’юніті, пошук однодумців та партнерів для реалізації складніших ідей.

«Україна – це про бажання. Якщо ти хочеш чогось, ти можеш зробити найбільше з можливого з тих можливостей, що в тебе є. Ти можеш поїхати на навчання до кращого вишу Америки, але, якщо ти не маєш бажання навчатися, будь-яка інша люди з іншої країни, яка має бажання, але не має надто багато можливостей, буде кращою за тебе. Це залежить не від університету, а від людини насамперед. Своїм прикладом я хотів показати, що не обов’язково бути олігархом або політиком, щоб щось робити в Україні.  Треба лише йти за своєю мрією».

Також на You-Tube-каналі Джозефа можна подивитися інші відео про життя в Україні та допомогу людям.

Теги:

#навчання в Україні #іноземні студенти