Чесно кажучи, я не дуже звертала в дитинстві увагу на те, що тримає в руках та худенька дівчинка. Я розуміла лишень, що то було щось цінне для неї. Так міцно вона притуляла до себе п’ять колосків. «Дівчинка з колосками» або «Гірка пам’ять дитинства» є певним символом Голодомору в Україні та за її межами, уособлення образу дітей, які переживали важкі часи голоду. 

Щоправда, я не завжди знала багато про цей час. Точніше не знала майже нічого. Пам’ятаю, як щороку нам розповідали у школі про голодомор, а коли я питала маму, чому і що ставалося з тими худими людьми, то вона із сумом схиляла голову. Можливо, я не мала тоді все знати. І не певна, що змогла б колись зрозуміти горе, не переживши його. Проте чи могла б доторкнутися хоч трохи до реальности, яка оточила тоді тих людей? Чи може змінити щось у нас віртуальна реальність, яка владна переносити не лише крізь місця, але й роки? Сьогодні говоримо про це і рушаємо разом у 3D-музей Голодомору. 

 

Розмови про Голодомор з дитинства

Чи варто всім дізнатися про те, що не говорять щодня, а особливо дітям? Хтось вважає, що вже з дитинства варто розповідати нелегку правду. Отут у фейсбуку недавно було обговорення з цього приводу.

Людмила Юрченко, упорядниця збірки творів про Голодомор для дітей, теж рекомендує говорити з дітьми, яким би це не здавалося складним для молодшого віку, про ті страшні часи, адже це може навчити їх уже з ранніх років цінувати те, що є на столі під час сімейної вечері. Психологиня також зауважує, що розповіді мають бути подані у такій формі, щоб вони не вплинули негативно на дитячу психіку. 

Є і спеціальні дитячі видання, які допомагають дорослим підібрати правильні слова для обговорення психологічних моментів з дітьми, як-от наприклад, «Скриня» Катерини Єгорушкіної – художня книжка для дітей 4–7 років, яка «торкається болючої для українського народу теми Голодомору, проте завдяки співпраці з психологами та педагогами подає її у формі, що відповідає віковим особливостям авдиторії».

Катарсис у віртуальній реальності

Катарсис як явище відкрили стародавні греки, воно означає «підняття, очищення», його можуть застосовувати в театрі, щоб «очистити душу» глядачів, «навернути». 

Як може відбуватися катарсис у медіа? Це стається частіше, ніж здається. Наприклад, коли, побачивши новину про те, що сім’я потрапила у ДТП і нікому не вдалося вижити, люди можуть замислитися над цінністю свого життя. Хоча, звісно, не всі не щодня натрапляють на подібні новини.

катарсис у медіа віртуальна реальність

Звісно, віртуальна реальність не може повернути нам прожиті хвилини життя. Раніше мені взагалі здавалося, що вона не може допомогти нам об’єднатися, почати більше відчувати одне одного. Проте що, якщо ми, занурені в екрани, можемо таки помітити інакший погляд, який нам запропонує піксельований світ? Віртуальна реальність відкриє нам очі на те, на що ми б ми не звернули уваги в реальній реальності, і часом спонукає до співчуття. 

Керівник лабораторії, що займається темою взаємодії людини та комп’ютера, Патрік Баудіх сказав: «Ми хотіли, щоб користувач, який вдягає шолом віртуальної реальности, міг повірити, що його таки щось торкнулось». 

 

Журналістика 360°

Сьогодні починає розвиватися журналістика віртуальної реальности. У листопаді 2015 року видання The New York Times створило фільм у методі 360 градусів про історію трьох дітей, які втратили свій дім. Один з героїв – українець Олег, який мешкає в селі на сході.

Журналістка Нона де ла Пена, що робила перші спроби в тому, щоб використовувати віртуальну реальність у медіа, зробила у 2012 році VR-проєкт в Америці, що показував голод на вулицях Лос-Анджелеса. Вона сказала, що занурення у віртуальну реальність створює ефект «подвійної присутности», що своєю чергою підсилює переживання співчуття. 

В Україні схожий фільм про Чорнобиль створив Кирило Покутний – співзасновник проєктів Sensorama Academy і Sensorama Lab. Кирило розповідає: «Враховуючи те, що віар набирає обертів, “Чорнобиль 360°” – це проєкт, мета якого заявити, що віртуальна реальність в Україні також є».

 

Віртуальний Музей Голодомору запрошує кожного

Компанія AERO 3D створила віртуальну копію Національного музею голодомору-геноциду, що відкрили 8 років тому в Києві. На сайті музею ви можете здійснити 3D-тур. 

Своєю найвищою місією Музей вважає застереження суспільства про злочин геноциду шляхом накопичення і поширення знань про Голодомор. Музей запрошує кожного увійти в історії тих людей, пережити їх разом з ними. 

На вході вас зустрінуть світлини українських сімей, які жили в часи до Голодомору, а також музейна крамничка. Ви можете натиснути «play» і програма поведе вас музеєм. Так само ви можете самі управляти тим, куди хочете піти. Під час віртуальної екскурсії ви маєте змогу зупинятися, натискати на експонати, переглядати запропонований матеріал.

3D-музей Голодомору-геноциду AERO 3D

Музей має круглу форму, що нагадало мені об’єднання людей навколо Свічки пам’яті. По колу виставлені списки жертв Голодомору різних областей, і це символізує те, що тут головне – безцінні життя людей. Кожен експонат у музеї – окрема історія. Одна розкаже про експорт зерна, інша – про геноцид як злочин Радянського Союзу. Десь нас просто перенаправить на ролик, у якому свідок Голодомору розповість, як воно було.

Найбільше мене вразили чорно-білі світлини жінки, розміщені навколо по стінах музею. Десь вона тримає глечик, її очі тривожні. Десь стоїть у вишиванці, дивиться в об’єктив камери й наче питає мене: «Чому?»

3D-музей Голодомору-геноциду AERO 3D

На жаль, я не знала дуже добре історію Голодомору, як і про намір влади винищити українців як націю таким шляхом. Проте в цьому музеї я не відчувала себе винною за своє незнання. Я радше почувалася запрошеною до історій людей. Те, що я бачу в очах тої жінки на чорно-білих світлинах або в очах дівчини з колосками, спонукає мене дізнатися те, що було перед ними. Те, що відчули чи побачили ті очі, що мені невідоме. Певно, це і є своєрідний катарсис.

Теги:

#Музеї #віртуальні тури