Як працює VR-сторітелінг: кілька порад

Ще двадцять років тому для широкого загалу віртуальна реальність була уявним явищем з категорії наукової фантастики. Зараз цю технологію використовують у медичних і військових тестуваннях, гейміндустрії, туризмі та криптоарті. Хоча VR – переважно аудіовізуальна історія з мінімумом діалогів, основою картинки завжди є текст. Однак як саме розробникам вдається занурити глядача в контекст та спровокувати емоційний спалах? Автори каліфорнійської платформи про віртуальну реальність VRScout склали гід зі сторітелінгу у віар для тих, хто створює відео 360°, а ми виокремили з нього кілька основних тез:

– Користувач у віртуальній реальності перебуває в межах інтерактивної концепції «шести ступенів свободи» (Six Degrees of Freedom / 6DoF), тобто система зчитує позиції та обертання об’єкта в трьох просторових вимірах. Три ступені свободи – це позиція об’єкта у тривимірному просторі (відео 360°), а ще три ступені свободи – це осі обертання та руху об’єкта, які надають можливість взаємодіяти з простором (інші VR-продукти).

– Ефект присутности: саме він робить імерсивний досвід унікальним. Відчуття, що перебуваєш у певному просторі за певних обставин, розділяєш його з іншими героями, починаєш грати роль і виконувати дії. У цих умовах в учасника імерсивного досвіду підвищується рівень відповідальности, бо відбувається процес усвідомлення, чому я тут і що маю зробити. Завдяки цьому ефективно працюють комп’ютерні ігри та стратегії, побудовані на активній залученості. У найпростіших форматах гравцю варто дати об’єкти для пошуку, взаємодії та дослідження. А що йому вдасться дослідити, якщо він лише зможе спостерігати простір? Тож завданням сторітелера є поштовх до активної фази.

– Кут зору: основна складова ефекту присутности. Зокрема у відео 360° важливо визначитися, чи це буде безспосередній погляд учасника подій, чи відсторонені очі спостерігача. В обох випадках варто пам’ятати про збереження присутности авдиторії. Якщо обрано складніший шлях від першої особи, потрібно продумати образ героя. Однак це не завжди обов’язковий елемент візуальної історії, оскільки у відео 360° немає прямої взаємодії з простором і персонажами. У випадку третьої особи важлива уважність і можливий інтерактив допомоги в певній ситуації, наприклад, у розкритті злочину та пошуку доказів, навіть якщо учасник не в ролі детектива;

– У віртуальній реальності простір створює історії: безліч предметів розповідають звички та ідеї власника, тож основним завданням є продумати ці деталі. Не варто дотримуватися класичного реалізму, краще сфокусуватися на особливості, специфічності простору. Адже це має стати важливою складовою сюжету, що допоможе користувачам докладніше уявити та усвідомити навколишній світ. Чудовим прикладом є тематичні парки, де пастки підсвідомости інтегровані у фізичний простір. Наприклад, у Діснейленді деякі будівлі завеликі, щоб дорослі в цьому масштабі відчули себе дітьми, тобто физичний об’єкт провокує ностальгію, внутрішня історія вже пишеться.

– Динаміка місця дії: це не лише статичне тло та основний майданчик подій. Довкілля, як і емоції, має бути динамічним. Його можна порівняти з галюцинаціями: світ деформується, стрімко змінюється, ти починаєш отримувати нові відчуття від повсякденних речей. Варто розгорнути обставини в контексті локації, докладно продумати кожну деталь, відтворити власні спогади. Коли приходиш до бібліотеки, автоматично розумієш, як поводитися, бачиш яскраві острівці ламп на столах у загальному тьмяному світлі, чуєш шурхіт книжних сторінок на тлі тиші. І власні асоціації наштовхнуть на певні типи героїв і динамічні ситуації. Не боятися описувати занадто художньо та поетично, головне – спровокувати емоції та візуалізацію.

– У віртуальній реальності історія пишеться не лінійно, а сферично, бо користувачам надають декілька варіантів перебігу подій залежно від їхнього вибору. Неможливо, як у кіно, сфокусувати увагу планами та монтажем, автор не зможе підштовхнути до ключів сценарію, учасники самі відповідають за свій досвід. Сценарій тут відіграє другорядну роль, у пріоритеті – докладна описовість та продуманість. Мінімум діалогів, максимум зовнішніх проявів: німа сцена, де один плаче, а інший насуплено спостерігає, дає мовчазне розуміння конфлікту й значно показовіше за слова.

– Внутрішній стан героя: глядачі прагнуть відчути катарсис, люди як «емпатичні машини» потребують і віртуальних емоцій, цього можна досягти заглибленням у дитячі спогади або психологічні болі, а візуалізувати уявними всесвітами підсвідомости.

Головна мета сторітелінгу у віарі – навіть найпасивнішого користувача залучити до активної взаємодії. Прослухати англомовні лекції з продакшену VR Doc Lab можна на YouTube-каналі Docudays UA, а знайти приклади українських VR-проєктів у нашому матеріалі.