Автор: благодійна спільнота Direct Help
У багатьох людей є думка про те, що благодійність — це ознака милосердя та розчулення. Чому так? Все просто! Складається враження: ти приїжджаєш до людей у біді, віддаєш шматок хліба голодному або ліки хворому — це наповнює душу світлом. І тут ти — «рятівник».
Але за роки волонтерства я зрозумів, що це не так. Благодійність справді сильно змінює того, хто допомагає. Мало хто пише правду про це. Вона не робить тебе добрішим чи більш милосердним, а навпаки, повертає до «тверезого» стану. Знімає ілюзії та дає зрозуміти, як усе відбувається насправді. Вона показує реальну картину і додає часточку цинізму.
Раніше така діяльність асоціювалася в мене з романтикою. Але на початку 2022 року, коли я керувався суто емоціями, а навкруги був повний хаос, вона швидко зникла. Ось історія, яка добре запам’яталася — вона про літню жінку з Харкова.
Вона зателефонувала своїй онуці, яка виїхала чи то на захід України, чи то до Польщі — точно не пам’ятаю. Любляча онука в паніці, на емоціях, розсилає повідомлення у всі волонтерські спільноти про потребу допомоги для бабусі. Відгукуються я та ще близько 20 організацій. Приїхав — і став у чергу до бабусі, як у мавзолей до Леніна. А мені кажуть: «На цю хвилину ти вже п’ятий, хто приїхав. Причому пів її будинку вже заставлено цими коробками. І кожен витратив час на пакування, дефіцитне пальне та ризикував життям, добираючись туди».
Тут ти розумієш, що найгірший порадник — це емоції. Потрібна система. Ми згрупувалися, сіли, обговорили це і дійшли висновку: треба впровадити базу запитів на кшталт CRM. Це дозволило нам поділити місто на сектори, а згодом — райони й прикордоння.
Друге — перестаєш вірити на слово. І це не ознака черствості. Просто починаєш бачити, як поводяться налякані люди. Приклад — ситуація в Башкирівці.
Ми приїхали в селище роздавати їжу. У певний момент приїжджає знімальна група центрального каналу, і жінка на камеру розповідає: «Про нас забули, взагалі нічого не возять!». Проходить хвилина, інша жінка шепоче мені: «Так вчора ж лише роздавали гуманітарку, я сама бачила, як ця жінка її забирала». У наляканих людей вмикається інстинкт — «дають — бери». Як результат — в одних комори ломляться від макаронів та консервів, які з часом псуються, а інші залишаються з порожніми руками.
Третє — ти бачиш людей з різних сторін. Під час роздачі дехто починає штовхатися ліктями, інколи це переростає майже в бійку за коробку. Дивишся, а за 20 метрів від цього мовчки стоїть інтелігентна літня пара. Підходжу до них і питаю:
— Вам хіба не потрібно?
— Нам треба. Але їм же явно потрібніше — подивіться, як вони ліктями працюють.
У таких випадках просто просиш відкласти одну коробку і віддаєш саме цим людям. І реальність така: одні виривають цю допомогу, а інші тихо стоять осторонь.
Четверта зміна — людська невдячність перестає чіпляти. Зустрічаються такі, від кого чуєш: «Що це за допомога на три копійки? Залиште її собі». Спочатку це ранить, згодом перестаєш звертати увагу. Те, що раніше ображало, викликає здорову самоіронію. Як то кажуть: «Чим більше допомагаєш людям, тим більше любиш собак». Не я це сказав, але можу повторити. До речі, тварин ми теж любимо, саме тому наш фонд Direct Help відкрив окремий напрям допомоги для них.
Зрештою доходиш висновку, що людям не потрібні базові пакети з крупою від чергового фонду. Вони хочуть самі вирішувати, що їм необхідно прямо зараз. Звісно, де магазини потрощені, а логістика розірвана, гуманітарні набори є єдиним порятунком. Але там, де проблем з доставленням товарів немає, неефективно обирати за людей. Ми вирішили: людям потрібна не гуманітарка, а гроші. Так народився Direct Help, а згодом ми вирішили створити платформу DHelp. Це повертає людині право на вибір замість цієї ж «чергової коробки».
Наостанок скажу, що мій світогляд дуже змінюється. З’являється цинізм і точне бачення реальної картини. Проте бажання кинути волонтерство не виникає. Просто з’являється розуміння, як допомагати інакше — менш емоційно та більш системно. Благодійність не робить тебе добрішим. Вона повертає тебе до тверезості.
