У суботу, напередодні Великодня, до бару в центрі міста поступово стікаються люди. Вони замовляють напої у бармена, умощуються та завмирають в очікуванні видовища. На сцену виходить слем-майстер у незмінних протисонцевих окулярах: «Все буде Слем!». Зрештою, зала оживає — всі готові до шоу.
Поетрі-слем — це жанр, який виник у джазових клубах Чикаго ще у 80-ті роки. Це був новий погляд на те, як можна проводити літературні заходи, щоб вони були більш експресивними, спрямованими на сценічність.
Слем рух у Харкові заснував митець Мультфільм Гагарін у 2008 році. Те, як слем виглядає зараз, — заслуга Артема Ельфа та Олександра Кудя. Вони започаткували проєкт у 2019-му. Це вже третя хвиля літературного слему, яку реалізували в місті за останні 15 років.
Історія створення ЛітСлему
Ми зустрілися з Артемом Ельфом та Фрідріхом Швальбе на веранді редакції у день анонсу Великоднього заходу. З Олександром зв’язалися через соцмережі, бо він служить у ЗСУ. Митці розповіли про літературні заходи LitSlam, як вони змінилися з приходом повномасштабної війни та про що зараз пишуть поети.
Олександр Кудь
Олександр — музикант, гітаристу гурту BusiCama. Він вперше виступив на ЛітСлемі ще у травні 2010 року. «Мені важко коротко описати, що для мене LitSLam. У першу чергу тому, що я з ним пов’язаний вже більше ніж 10 років», — згадує хлопець.
Тоді проєкт реалізовував уявлення Олександра про літературу: свобода, мистецтво, оточення зі спільними інтересами, виклик самому собі. З часом ЛітСлем став осередком друзів та однодумців.
— Після того, як ми з Ельфом перезапустили проєкт, я зміг на нього поглянути з точки зору організатора і відчути його важливу місію.
Артем Ельф
«Життя до слем-руху я вже і не пам’ятаю», — згадує Артем. Він потрапив до слему в 2011 році як учасник. Хотів донести свою творчість до публіки.
— Слем дуже класний у плані горизонтального розвитку: не тільки як автор та декламатор, ти також можеш займатись чимось ще, вести паралельні проекти.
А ще це можливість знайомитись та знаходити однодумців. У рамках слему Артем реалізовував багато інших проєктів. Зокрема, влаштував власну театральну студію та читав реп. Власне через реп він і прийшов до написання віршів.
До культурної діяльності хлопець вчився на інженера-механіка зварювального виробництва. «Якось так звучала моя професія. Знову ж таки, наскільки це було нецікаво мені по життю! Батьки запхали — я навіть не пам’ятаю, як правильно звучить те, що написано в дипломі», — розповідає Ельф.
Продукт постмодернізму
«Літературний Слем — це конкурс з елементами шоу, який популяризує сучасну українську літературу в усіх її проявах. Це можливість довести, що література може бути цікавою для широкого кола. Спосіб об’єднати талановитих людей під одним дахом», — зазначає Олександр.
Цей проєкт дає майданчик для презентації авторських текстів. Багато чого слем узяв від реп-батлів — відкритий мікрофон, публіка та перформанс. Цей перформанс у кожного зі своїм змістом: ліричний, іронічний, серйозний чи соціальний. Головне — завоювати публіку, адже вона оцінює виступи митців.
«По жанрах ми не обмежуємося поезією. Літературний слем — це поєднання хіп-хопу, стендапу, поезії, прози. Будь-який розмовний жанр», — розповідає Артем.
До війни слеми організовували впродовж усього року: по два восени, взимку та навесні. Потім збирали фіналістів, переможців та влаштовували AllStarsSlam, щоб підсумувати сезон.
— Це ми планували зробити у травні 22-го року, щоб наші фіналісти ще раз один з одним послемились, а ми виявили переможця та отримали максимум емоцій. Не зрослось. Війна нам все “перепортила и изгадила”».
Крім цього, велика спільнота, яка об’єднувала декілька проєктів — ЛітСлем, speech’ки, Будинок «Слово», Літературний Музей, Артсобраніє — роз’їхалась по всій планеті. Митці проводили багато часу разом та мали власні традиції: «Щочетверга збирались у барі “Данте”», — згадує митець.
24.02.2022
Увечері 23 лютого друзі сиділи великою компанією в улюбленому барі та обговорювали неминучість війни.
Артем: Тоді ми сміялися: «А-ха-ха, яка війна, у нас Слем 26 лютого. Та ви що, дурниця якась». А 24-го зранку: «А, ясно…». Я прокинувся на Північній Салтівці від вибухів, розбудив дівчину. Кажу: «Вставай, почалася війна». Ми просиділи у квартирі, не виходячи, приблизно днів дев’ять. Тільки пару разів я виходив за водою — у нас є джерела поряд. Сиділи, пили чайок і сиділи. У цей час ти не можеш їсти, спати, нічого не можеш. Організм настільки напружений. На дев’ятий день ми чудом змогли вибратися на вокзал, а потім відправитись у Полтаву.
Олександр: Тоді ми жартома сказали друзям, що побачимось вже після війни. Слова виявились пророчими. 24 лютого ми з дівчиною збиралися розписатись і влаштувати невелику вечірку для своїх, але втрутилась повномасштабна. Вона застала нас в ліжку, першою прокинулась моя кохана. Я ж подумав, що це знову якісь унікуми вирішили запустити феєрверк. Як виявилось — ніт. Далі був швидкий переїзд до будинку батьків дружини, облаштування підвалу, де у підсумку зібрались не тільки ми, а й сусіди.
Обидва почали займатися волонтеркою.
Артем: Щось ми вантажили, катались машиною по складах та гуртових магазинах, скуповували все по списку і потім звозили в одне місце. Я був типу вантажника. Нічого особливо не робив. Все, що мені хотілось, це лежати та дивитись у стелю.
Олександр: Я не став з перших днів до лав захисників, бо не мав до цього ніякого військового досвіду. Автомат тримав останній раз в 11 класі. Тому першочергово сконцентрувався на волонтерстві. Також дочекався, поки всі мої близькі жінки виїхали за кордон. Але весь цей час мене, як і дуже багатьох людей, тривожила думка, що я роблю недостатньо. Кілька походів до військкомату і спроб стати на військовий облік закінчились невдачею. Але згодом все змінилось — з квітня місяця служу в лавах ЗСУ.
Ми всі воюємо за наше майбутнє і майбутнє наших сімей, за право самим визначати, куди рухатись далі. Як історик, можу сказати: наразі Україна як ніколи близька до того, щоб стати по-справжньому незалежною, вирватись з колоніального впливу імперії, що сотнями років не хотіла визнавати наше право на самостійне життя. Росія зробила все, щоб люди, які всією душею за мирне існування, захотіли бачити, як горять танки та особовий склад загарбника. Ворог має піти й назавжди покинути ідею загарбання чужих територій.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Відродження
Культурне життя, як і сам Харків, на деякий час завмерло: літературна спільнота роз’їхалася, скасували заходи, а проєкти заморозили. Влітку музикант Андрій Третяк з проєкту «Стеля» (тоді це були speech’ки) вирішив: досить це терпіти. Він скликав усіх митців зібратися на заході у Дніпрі – 9 липня влаштували івент мистецького об’єднання speech’ки спільно з ЛітСлемом.
«Я настільки надихнувся тим, що там відбувалося! Побачив наших друзів, які з’їхалися зі всієї України. Повернувшись у Полтаву, я зрозумів: треба щось робити», — зазначив Артем.
Полтавський ЛітСлем відбувся 27 серпня. Глядачі у більшості були переселенцями-харків’янами. Митці так само: 15 людей з 20 — наші. Інші — місцеві. Той захід, як і всі майбутні, був благодійним. Збирали гроші харківським волонтерам Міші Кабанову та його команді — назбирали понад шість тисяч гривень.
«Свою місію ми виконали: зустрілись, кайфонули, зробили слем. Показали Полтаві як можна робити літературні заходи», — розповідає митець.
Андрій Третяк пропонував Артему долучитися до їхнього всеукраїнського тура містами України — Дніпро, Харків, Київ, Львів та інші. Ельф відмовив — сказав, що недостатньо фінансового та емоційного ресурсу.
— У мене весь лютий у голові щось по типу Ремарка. Коли перебрався в Полтаву, пішов собі, купив Ремарка в крамниці, взяв Ремарка в місцеві бібліотеці та давай читати. Коли повернувся в Харків на початку лютого, бачу: биті будинки, немає людей — атмосфера дійсно або з антиутопії, або ремарківська. Депресивна, воєнна. Я майже не буваю вдома, бо мені дуже важко топати ввечері у повній темряві серед цих руїн. Ще живу по Дружби народів — це дуже далеко: райончик покоцаний, дуже.
Тільки наприкінці березня став помічати: на районі з’явилося більше людей. У нас відкрилось вже два АТБ на Північній. Цілих два АТБ, камон! Життя повертається, навіть не зважаючи на те, що на фоні АТБ стоїть чорний район, просто згорівший.
З моменту повернення в Харків Артем влаштував уже два ЛітСлеми — різдвяний 23 грудня та великодній 15 квітня. На передріздвяний прийшло близько половини від звичайної кількості людей — у старі часи збирали мінімум 80, до сотні.
Митців теж небагато повернулося, близько третини. «Особисто я знаю, крім себе, людини три-чотири», — розповідає Ельф.
На останньому зібралося більше — близько 70 людей разом з учасниками. До того ж, тоді зібрали три тисячі гривень на дрон Mavic бригаді Олександра Кудя, щоб «їм краще бачилось і вбивалось москалів».
Мистецтво попри війну
Як змінилась публіка після повномасштабного вторгнення, як змінилися ви і учасники?
Артем: За правилами літературного слему, мова виконання може бути будь-яка, у тому числі російська. Ми нічого не міняли. На заходах, які встигли провести, майже всі виконували тексти українською. Люди самі зрозуміли: напевно, російською не варто.
Коли мене питають «Чи можна виконувати текст російською мовою?», відповідаю: «Я цього не забороняю, але ти сам повинен або повинна розуміти, який хочеш отримати фідбек. Чи не поб’ють тебе на вулиці? Думай сам, це твоя відповідальність».
Про що виступають учасники на ЛітСлемах, чи можете виокремити якісь спільні теми?
Артем: Звісно, зараз всі розмови про війну. Навіть якщо ви згадаєте ЛітМузеївський захід, там теж більшість текстів були про війну. Якщо ж ми не беремо її до уваги, то читають про що завгодно: власну рефлексію, що хтось дофіга панк, анархіст і бунтар, хтось соціопат, хтось любить гуморити. Автори різні — у кожного своє. Всі росли на різному: хтось на бітниках, хтось — на класичній літературі різних народів світу, хтось — взагалі на реп-музиці. Хто як відчуває, так і розповідає. Проте ті два слеми, які вже були — серпневий та грудневий, — я тільки про війну і можу згадати. Правда, нічого іншого.
Ви щось пишете своє чи писали під час війни?
Артем: Пишу. Я роблю це дуже довго: коли починаю писати, мені потрібно, щоб слова складалися у звукові конструкції, щоби не було зайвих складів, а текст, куплет були ритмічно вибудувані. Не хочеться писати води. Тому я можу писати декілька рядків довго. Хвиля натхнення прийшла — написав, потім ходжу і днями, тижнями думаю, що сказав і хочу сказати далі. Я ходжу і думаю, ходжу і думаю. Ще мені треба все це підв’язати під певний сенс. Щоби в кожному слові чотиривірша був такий самий склад або склад, співзвучний з іншим словом. Приклад: «ми ті, у кого нескінченний лютий, ми люди, що б’ються за те, щоб бути». Я можу думати вірші по пів року, рік чи два. Не знаю, напевно, перфекціонізм у мені настільки розвинутий, що моя збірка ніколи й не вийде.
Фрідріх: Війна — вона десь на фоні чи прямо під тобою, над тобою, біля тебе, обіймає тебе чи кудись кидає. Все ж таки, війна – це дуже велика тема. Багато чого змінилось, звісно, з одного боку. З іншого, звичні речі поросли новими сенсами. Мінімум один мій текст був про те, як я пережив цей досвід у художньому вигляді. Там є рядок «наново вчитись ходити в берцях по склу на проспекті». Згадував, як ходив собі вулицею Сумська чи проспектом Незалежності, при цьому весь асфальт був засипаний уламками скла, будівельним брудом, шпаклівкою або ж взагалі уламками чи то ракети, чи то артснарядів.
Як війна вплинула на цей процес: вам стало важче писати чи навпаки?
Артем: По-перше, в тебе є тригер, така велика тема, яку можна описувати, як завгодно. Можна на щось жалітися, писати гнівні дизреспекти на кацапню, говорити про нашу перемогу та їхню поразку, про нашу велич та їхню ущербність. Дуже багато залежить від того, як ти на це подивишся. Я от, наприклад, розлучився з дівчиною і думаю: «А чи треба мені зараз писати про свою рефлексію, коли така велика тема поруч зі мною, постійно ракети літають…». Навіть про свої особисті переживання рука не піднімається написати.
Фрідріх: На початку я взагалі не міг писати, враховуючись свій стан. Перший вірш повномасштабного вторгнення я написав у середині березня, коли спав у коридорі при -17. Спершу продовжував інерційно писати російською мовою, але останній вірш російською створив наприкінці травня 22-го року. З того моменту розумів, що це просто недоречно, і відмовився від написання російською. Став писати вірші виключно українською.
Харків культурний
Артеме, які у вас плани на майбутнє?
— Запуститись і робити повноцінні заходи. Бажано набути того ж хайпу, що був до війни. Та ж кількість заходів, паралельних проєктів, які існували. Загалом, щоб спільнота повернулась до довоєнних масштабів. Дуже хочеться.
Як змінилася культурна спільнота Харкова?
Фрідріх: Стало набагато менше російськомовних творів. У 22-му році Харків трохи завмер, став реальним містом-привидом, бо здебільшого люди боялися повертатися, не знали, як воно там… Чи буде новий контрнаступ Росії на Харків? Але з вересня все активізувалося, зараз люди зрозуміли, що сидіти на одному місці в укриттях чи селах нудно. Почали все більше й більше повертатися. Деякі вже перестали ходити на літературні заходи чи приймати в них участь, а хтось, навпаки, приєднався, з’явились нові люди.
Чи повернеться культура у Харкові до довоєнних масштабів?
Артем: Вже видно, що культурна спільнота дуже стрімко українізується. Я не бачу жодної причини, щоб вона не повернулася до довоєнних масштабів. Харків – це велике культурне та студентське місто. Плюс до всього, Харків є символом українського спротиву. Я думаю, Харків ще довго буде дуже цікавий і різним медіа, і навіть просто туристам. Можу, до речі, проводити екскурсії по Північній Салтівці, поки ще вона не відбудована.
Думаю, Харків був, є і буде самим трушним, класним, юним, студентським, прогресивним, яким завгодно містом. Культурним містом.
Спілкувалися: Віка Маньковська, Поліна Куліш
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
Читайте також наш матеріал Зустрінемося на «Горищі»: як мистецьке об’єднання «Стеля» вплинуло на літературну спільноту Харкова.
