— Ви готові? — Дмитро бере в руку пачку сірників і починає вистукувати ритм. Його підхоплюють глядачі. Вони руками й ногами відбивають звуки, що розносяться залою харківського арт-клубу Pintagon. Дмитро прискорює рухи — і глядачі починають аплодувати швидше. Врешті приміщення наповнюється одностайними сплесками, згодом — вибухає безперебійними аплодисментами.
— Можемо починати! — Дмитро ставить мікрофон на стійку і звільняє сцену для першого автора.
Так стартують музично-поетичні вечори «Горище» у Харкові від об’єднання «Стеля». Раніше Андрій та Дмитро були «speech’ками» — таку назву мала спільнота до листопада 2022 року. Минулого року до них приєдналася Саша.
Історія створення мистецького об’єднання
Ми зустрілися зі «Стелею» на веранді редакції в понеділок, на наступний день після «Горища». Дмитро, Саша та Андрій прийшли розповісти про мистецьке об’єднання, зміни в літературній спільноті та літературно-музичні вечори.
Андрій
Історія «Speech’ек» починається з того, що у 2019 році Андрій приїхав до Тернополя, де познайомився з поеткою Надією Кузьменко. Дівчина була організаторкою літературно-музичних подій миколаївського творчого об’єднання «Амперсанд».
— У січні 2019 року вона мені написала: «Андрію, хочу, щоб ти виступив у мене на вечорі. Приїжджай до Миколаєва». Я відповів: «Не виступлю. Приїжджай в Харків і роби тут свій двіж. Тоді я в тебе виступлю».
Надія погодилася, тож на Андрія звалились організаційні питання: де знайти простір для виступів, учасників заходу, потенційну авдиторію. Це був для нього перший досвід організаторської роботи.
— Я не знав, як cпланувати захід, але був впевнений, що це треба зробити. У мене дуже багато знайомих: я кручуся в театральних, музичних колах серед своїх одноліток. Вона привезе трьох поетів, виступить сама — так і будемо працювати.
Перший вечір вони провели у барі Shaman Space, проте Андрію він не сподобався — його непокоїли проблеми з організацією івенту.
— Надія робила класні івенти, але це було не моє. І я запитав себе: чому б не зробити простіше? Так, як я це бачу.
27 квітня 2019 року, у день народження Андрія, він із трьома друзями організував перший івент. Після цього адміністраторка закладу, де проводили захід, вигнала компанію зі словами: «Андрюха, я тебе більше ніколи не пущу. Свою оцю андеграундну двіжуху веди на “Стрєлку”, на “Поезію”. Хочеш — сидіть там, випивайте, кайфуйте, але тут в нас такого не треба».
— По суті ми прийшли відсвяткувати день народження: касу не набили — і для закладу це не надто класно. Вона сказала: «Якщо за три дні ти не робиш сторінку в інстаграмі, афішу й не вигадуєш назву, я тебе точно сюди не пущу».
Друзям довелося за три дні створювати творче об’єднання. Акаунт Speech’ki — це старий профіль чоловічого блоку гуртожитку, в якому жив Андрій. Хлопці публікували там відео з посиденьок під гітару. Тоді в акаунті налічувалося 100 підписників. Були три варіанти назви,проте вони зупинилися на 4 Speech’кі.
— Я думав, що Speech’ki — це найгірша назва, яка може бути. Проте гаразд, на один раз підійде. Ну, так і пішло.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Дмитро
— У мене була мрія, коли я був маленьким інфантильним хлопчиком. Думаю, було б круто, якби поети збиралися разом, читали свої вірші. Шкільна програма з літератури з ВАПЛІТЕ, «Плугом» тощо зробила свою справу.
Діма прийшов на той перший вечір, який робила Надя з Миколаєва.
— Половина учасників на першому івенті з Надею — це друзі друзів. От і Діма прийшов. Мені він тоді не сподобався: здавався таким слащавим. Потім Діма знову прийшов на івент, і знову, і знову. Ще він любив почитати дуже гучно свої вірші біля метро «Історичний музей»: залазив на парапет і декламував, — каже Андрій.
На одному із квартирників після карантину у 2020 році Дмитро підійшов до Андрія із запитанням: «Шо ти?». Так сталося їхнє знайомство.
— Нам же всім подобається працювати, бути задіяними. Мені була до вподоби загальна атмосфера на івентах, тож я сказав йому: «Андрюха, давай допоможу». Спочатку я просто писав тексти для інстаграму, розставляв стільці на заходах та, звісно, виступав.
Пізніше новостворений творчий тандем вів вечори разом, згодом — Андрій сів за стіл звукорежисера, а Дмитро став єдиним ведучим.
Олександра
З Сашею Дмитро та Андрій познайомились на заході творчого об’єднання «Патіо». Коли хлопці планували івент у Києві, їм потрібна була допомога, щоб владнати організаційні питання. Саша погодилася допомогти.
— В якийсь момент ми зробили івент у Львові, і я кажу Дімі: «Саша СММниця — вона класна. Давай Саша буде класна з нами», — розповідає Андрій.
На ранок після івенту Андрій запросив Сашу випити кави. Почав розмову він зі слів «Як тобі слово “стеля”?». Слово, як і пропозиція працювати разом, їй сподобались. Так утворилася команда «Стелі».
Від Speech’ек до «Стелі»
Вересень-жовтень минулого року став періодом змін для творчого об’єднання — вони почали процес ренеймінгу. За майже чотири роки існування «Стеля» пройшла шлях, який вплинув і на саму команду, і на авдиторію.
— У різні періоди часу це був абсолютно різний івент. Є етап до першого карантину, після карантину — це інша формація. Тепер війна. На наших івентах постійно були різні люди: і виступаючі, і публіка. Але кістяк все одно зберігається, — розповідає Дмитро.
Це сформоване ком’юніті людей. Вони приходять туди, як до бару, кав’ярні, церкви — як до сталого осередку. Воно не прив’язане до будівлі, напевно, все ж до відчуття. І на чому воно тримається? На мистецтві. Це синергія різних митців: музика, поезія, завдяки Саші ще й візуал.
На івенті у Дніпрі команда вирішила, що настав час змінити назву. Літературна тусовка сприйняла їхнє рішення із запитанням: «Навіщо ви це робите? Вас же всі знають як “Speech’ki”». Проте мистецьке об’єднання в листопаді оголосило нову назву — «Стеля».
— Претензії до попередньої назви немає, але та позиція, про яку ми говоримо, має бути чітка. Ми не знали, як підібрати влучне слово, тому що назва Speech’ki складена з двох частин: speech — «промова» в перекладі з англійської. Проте є певне уявлення про схід України, зокрема, про Харків, як про щось, що «жметься не в той бік». Коли ми робили івент у Києві, я подзвонив організаторці, кажу: «Допоможи. Ми зараз в Києві — хочемо зробити тут захід». Вона погодилась, але поставила абсолютно дивне питання, яке мене розізлило: «А у вас же не буде російською?». Коли ти живеш у Харкові, в тобі навпаки накопичується дуже багато злості до всього російського, — розповідає Дмитро.
Зараз на заходах «Горище» всі спілкуються українською — питання цензури не постало, бо учасники самі ухвалили рішення виступати державною мовою.
24.02. Як для «Стелі» почалося повномасштабне вторгнення
24 лютого Андрій прокинувся о п’ятій годині ранку від дзвінка друга, який зазвичай дзвонить йому, коли нап’ється і не може потрапити до гуртожитку.
— Я пам’ятаю ці три секунди. Беру слухавку і чую: «Алло, Андрюха, у нас тут війна. Спускайся», — каже Андрій.
Андрій в той день зустрівся із Дмитром, який із батьками йшов до театру ляльок. Андрій перебував із компанією друзів у метро перший час, потім — пішов до бару, який слугував бомбосховищем. Там він просидів два дні, але згодом вирішив поїхати на Батьківщину — до Ізюму, де провів наступні два місяці.
— У мене 24 лютого мала бути репетиція о 10 ранку. Вранці актор Міша Озеров написав у дуже грубій формі: «В театр». Ми йдемо, а я в цей момент думаю: «Зараз прийдемо — будемо репетирувати», — згадує Дмитро.
У театрі Дмитро жив до травня. Люди там організували чергування та облаштували підвальні приміщення для комфортного перебування.
— Була така душевна історія про черпак. Це про безглузді дії під час війни, які на той момент не здавалися безглуздими. Пам’ятаєте відчуття перших трьох тижнів? У всіх була потреба щось робити, комусь допомагати. Ти починаєш шукати діяльність собі — і знаходиш в усьому. У нас не було черпака, тож у перший тиждень я взяв палку, прикрутив мотузкою чашку — і так ми наливали суп. Ця історія навіть не про сам черпак, а про відповідальність перед оточуючими, — каже Дмитро.
«Горище»: як команда повернулася до літературно-музичних заходів
Після двох місяців в окупованому Ізюмі Андрій переїхав до Дніпра. Творче об’єднання потребувало зустрічей і натхнення, тож «Стеля» організувала перший захід після повномасштабного вторгнення.
— Це був вечір зустрічі: ми відпочивали і читали вірші у вузькому колі друзів. Навіть зробили афішу — Рома намалював бус Антона, друга, з яким ми були в окупації. Він одружився — в посаг дали бусік, а на його ремонт треба було витратити дійсно багато грошей. Ми вирішили зібрати їх на івенті, — каже Андрій.
Після зустрічі у Дніпрі «Стеля» запланували тур містами України. Вони колаборувалися здебільшого з місцевими об’єднаннями, що дало корисний досвід — знайомства з поетами та організаторами.
— Наші сиділи у Львові, Івано-Франківську. Десь, можливо, один-два рази почитали, але здебільшого в місцеві двіжі не йшли. А тут приїхали ми — підтягнули тих, хто сидів і казав: «А що мені читати? Я айтішкою займаюсь, доначу на ЗСУ», — розповідає Андрій.
— Ми їздили в інші міста і перше, що робили — це писали знайомим з Харкова. Якби там не було тих людей, нам було б набагато складніше. В той момент всі стали своїми, рідними, — каже Дмитро.
За 2022 рік творче об’єднання «Стеля» організувало 13 благодійних івентів, на яких зібрало 75 тисяч гривень на потреби ЗСУ. Збір відбувається онлайн під час заходу та офлайн — на аукціонах, на яких Дмитро, Саша та Андрій продають афіші, одяг, книги та російські трофеї.
— Нам набридли футболки й афіші. Потрібне було щось нове. Ми розігрували у Харкові російський спальник, який забрали у нашого товариша з Дніпра Данила — він передав нам також коробку від снарядів, — розповідає Дмитро.
На івенті 19 березня «Стеля» розіграли гільзу від снаряду 152-мм калібру, в яку посадили кактус. На аукціоні її придбали за три тисячі гривень.
— Ми були на відкритті виставки, до мене підійшла Саша, каже: «Діма хоче кактус посадити в гільзу». Я питаю: «Що?». Саша відповідає: «Щоб розіграти на аукціоні». Я спочатку нічого не зрозумів, потім подумав, що це так концептуально: кактус може існувати без якихось додаткових умов, він навіть тут пристосовується до життя, — розповідає Андрій.
Про що пишуть українські поет(-к)и
— Богдан Синявський класно сказав: «Важливо читати прості вірші, які тобі подобається писати. Я знаю, що мої не бездоганні, вони взагалі не те щоб дуже сильно вірші, але мені подобаються. Вам теж можуть сподобатися». Він казав, що писати про все, що тебе турбує зараз, але здається чимось відокремленим, дуже важливо, інакше в рядках не буде щирості, — каже Андрій.
Війна вплинула на творчість українських, зокрема харківських митців. Вона залишила свій слід у текстах поетів та музикантів.
Війна може не бути прописаною словом «війна», але емоції тексту передають обставини, за яких він був створений.
— Харківська поезія відбувається переважно на подіях: там можна було познайомитися з кимось, побачити цікаве, почути. Це певний культурний пласт. Потрібно, щоб він продовжував існувати попри те, що через повномасштабне вторгнення його поставили на паузу.
Плани «Стелі» на майбутнє
Наразі в планах «Стелі» чотири літературно-музичні події, після яких вони візьмуть невелику перерву для планування наступних івентів.
На початку квітня буде презентація збірки з фотографіями вересневого Харкова, які зробила Саша, та віршами, написаними з березня по вересень 2022 року. 9 квітня у кав’ярні Coffee Divers відбудеться презентація збірки віршів Дмитра Клімова, проілюстрована фотографіями Олександри Боровицької.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
Читайте також наш матеріал «Квітневий Харків — це жорстка територія». Оксана Дмітрієва про те, як театр ляльок пережив рік війни.
Спілкувались: Ната Фандоріна, Віка Маньковська
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
