Індустріальна Луганщина ніколи не ставила акцент на розвитку креативних та творчих професій. Ще у 1990-х роках на території області були розташовані 42 масивні промислові об’єкти, на яких працювали сотні тисяч людей. Попри максимальний фокус області на важку промисловість, звичайно, що дехто з її мешканців не бачив себе в ролі шахтаря або фрезерувальника і «торував свій шлях» у палацах культури, музеях або театрах. 

Власне, театрів на Луганщині було найменше: до 2014 року – лише вісім. До того ж переважна більшість – на територіях, які наразі є непідконтрольними Україні. Сьогодні в Луганській області діє тільки два театри. Перший – це театр-переселенець «Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр». Він переїхав у Сєвєродонецьк та має доволі великий штат і широкий репертуар. 

Про другий – Театральна Майстерня «Art&Гарт» – ми розповімо докладніше. Він теж переїхав з Луганська в Сєвєродонецьк. «Art&Гарт» часто називають «театром Шмаля», бо засновник та єдиний режисер усіх спектаклів – Олександр Шмаль. 

Александр Шмаль на виставі «Фантазии Эвтаназии»
Александр Шмаль на виставі «Фантазии Эвтаназии»

Олександр називає свої спектаклі «Театром об’єктивного мистецтва», протиставляючи їх традиційним виставам в академічних театрах, де глядачі сидять на місцях та дивляться на сцену. Шмаль витягає свою публіку із зони комфорту, максимально зменшуючи простір між акторами та глядачами, внаслідок чого спектакль може перетворитися на емоційний шок, хоча насправді саме такого ефекту режисер і прагне досягнути.

«У театрі традиційному на сцені – гул пристрастей, а глядач у цей час може розгортати карамельку, шелестіти папірцем. У театрі об’єктивного мистецтва ніяких сценарних пристрастей немає, емоції заборонені на сцені, зате глядач прибитий цвяхом до стіни, і не тільки під час дії. Як побічний ефект – вистава два роки не йде з голови. Це таке емоційне опромінення, яке отримує глядач незалежно від того, хоче він того чи ні. Він потрапив сюди випадково, йшов собі по вулиці, побачив афішу і вирішив подивитися. За півтори години, а не за три з половиною, як у всіх звичайних театрах, він виходить і не пам’ятає, як його звуть, де він, як дійти додому. Найбільше його зараз тягне, як показує статистика, або зайнятися сексом, або напитися, але ні те, ні те не врятує. Наступного ранку глядач, прокидаючись, розуміє, що вчора він потрапив під такий трамвай, з-під якого вибиратися буде дуже довго», – розповідає режисер.

Фото з вистави «Фантазии Эвтаназии»
Фото з вистави «Фантазии Эвтаназии»

«Art&Гарт» не має власного фізичного простору і сталого фінансування. Театральна Майстерня виникла як альтернатива класичним та традиційним театрам Луганщини, ставлення до яких в Олександра доволі критичне, хоча з 1993 по 1997 роки саме він був директором та головним режисером Сєвєродонецького  державного театру драми. Через конфлікт з адміністрацією міста Шмаль покинув посаду директора і відтоді більше не хоче співпрацювати з місцевою владою.

За 43 роки роботи в театрі він створив 13 театральних проєктів, серед них і Театральна Майстерня «Art&Гарт», яка почала працювати 2004 року, але 2013-го припинила діяльність через складну політичну ситуацію у країні. 2015-го Олександр був змушений переїхати в Сєвєродонецьк, де й відродив театр. Для цього режисер продав власну квартиру. 

Такий радикальний жест був зумовлений тим, що не вистачало коштів на роботу театру. Команда виграла грант Програми розвитку ООН, та навіть грошова підтримка донора не змогла покрити всі витрати, тож Олександр і вирішив продати свою квартиру. Цих коштів вистачило лише на 2 роки, а з 2017 року театр не має фізичного простору та фінансування.

Попри всі труднощі, театр досі живий завдяки ентузіазму та оптимізму невеликої команди акторів, яких тримає разом любов до мистецтва та віра в режисера. Шмаль дуже трепетно ставиться до акторів «Art&Гарт», навіть каже, що за всю кар’єру режисера він не зустрічав таких унікальних людей.

«Павло Альошин – актор настільки унікальний, що його взагалі порівняти ні з ким, то, що він творить, – це диво… Правда, зараз він уже громадянин Росії, проте він чекає свого повернення в театр, як тільки закінчиться війна.

З неба без парашута впав, Захар Бенько – знаменитий кавеенщик сєвєродонецький, діджей, абсолютно унікальна людина. Я до нього особливо не наближався, бо визначив, що він вже зірка в зовсім іншому жанрі. Далі йде Тетяна Марусіна, це випускниця мого акторського курсу. І хореограф у нас Олена Сердюк, теж моя випускниця», – розповідає Олександр.

Зараз режисер «Art&Гарт» живе за містом на дачі, яку він зміг придбати тільки нещодавно, веде там звичайне та спокійне фермерське життя, вирощуючи картоплю і помідори. Водночас він пише мемуари, хоча, за його словами, поки більша частина тексту – про театральну майстерню, а не про нього:

Олександр називає свої спектаклі «Театром об’єктивного мистецтва», протиставляючи їх традиційним виставам в академічних театрах, де глядачі сидять на місцях та дивляться на сцену. Шмаль витягає свою публіку із зони комфорту, максимально зменшуючи простір між акторами та глядачами, внаслідок чого спектакль може перетворитися на емоційний шок, хоча насправді саме такого ефекту режисер і прагне досягнути.

Однак переїзд не означає, що з театром все скінчено, навіть навпаки – на території своєї садиби Олександр хоче відкрити театральну комуну.

Під час карантину театр не проводив репетиції і не виступав, але вже доволі скоро на фестивалі ТерраФокс 2.0 покаже виставу «Фантазии Эвтаназии» – Олександр її режисерував і грає в ній одну з ролей. 

“фантазии эвтаназии”
“фантазии эвтаназии”

Теги:

#«Art&Гарт» #Олександр Шмаль