Ти слухаєш шоу Gwara Talkz, подкаст, де ми досліджуємо все те, що рухає нас до майбутнього: нову економіку, сучасне мистецтво, альтернативну освіту та урбаністику. Ми зустрічаємося з кріейторами, щоб поговорити про хід їхніх справ, уроки, які вони засвоїли, та як зробити більший імпакт.

Сьогодні ми зустрінемося з командою агенції Kultura, які цього року виграли два Red Dots. Red Dot – це, як нам сказали самі гості, для них як олімпіада для дизайнерів. Класно ставити амбітні цілі, намагатися їх досягти до початку проєкту або вже постфактум. 

Сьогодні я запросив на наш подкаст ко-хоста, це Даша, вона стажується у нас. І сьогодні в подкасті, додатково до мене, ще є ко-хост гостя подкасту. Давайте послухаємо: чим живе студія Kultura, як вони подавалися на Red Dot, що це таке, і як працює ринок дизайну з їхнього погляду.

Сергій: Усім привіт! Сьогодні новий випуск подкасту Gwara Talkz. Сьогодні у нас в гостях студія й агенція Kultura. Раніше це була команда Numo. Ми запитаємо, чому стався ренеймінг і що сталося. У нас в гостях Олексій Сальников, стратег агенції Kultura, та Аліна Бєлова, дизайнерка та розробниця. Ми сьогодні ко-хости: Сергій з Gwara Media і Даша з Херсону. Сьогодні ми говоримо про те, як агенція Kultura отримала дві нагороди на Red Dot, як розвивається і які цікаві проєкти робить. Доброго ранку всім!

Олексій: Привіт!

Сергій: Цікаво, власне, чим ви займаєтеся. Тобто, ми познайомились випадково, дізнались про цю новину, і вирішили: так, треба розпитати про все, що відбувається.

Олексій: Ми студія Kultura, до певного часу, ніби до початку цього року, ми були як Numo Team. Ми з Сашею Биченко і я, Олексій Сальников, організували дизайнерську команду, і розпочинали з того, що працювали у сфері візуальних комунікацій. Тобто там, графічний дизайн, дизайн книг, це переважно. Все, що є моя експертиза – про дизайн-інтерфейс і діджитал. Усе, що з цим пов’язане. 

Ми так якось зміксувалися, щоб обидві теорії об’єднувати, і через певний час до нас доєдналася Аліна. Аліна в мене вчилась, і я певний час тому, викладав дизайн у Projector. Я був у захваті її сходженням у цій професії та покликав до нас в команду. З цього року ми ще розрослися двома співробітниками, це Діма Фролов і Таїсія Юрків.

Зараз ми намагаємося більше виходити в ефір. Бо, думаю, ми як більшість українських студій, які варяться у своїх якихось проектах, і немає часу взагалі на якусь зовнішню комунікацію. Для нас цьогоріч це теж певною мірою виклик: намагатися виходити, заявляти про себе, розповідати і зокрема подаватись на дизайнерські нагороди, щоб себе якось в ефірі підсвічувати, звертати на себе увагу. Це так, якщо коротко про нас.

Сергій: То це у вас виходить зараз тільки шість людей, тобто…?

Олексій: Так, п’ять, п’ять людей. У нас також є копірайтерка. Той формат, який ми на початку замислювали, він такий ‘’on demand”. Як ми з клієнтами працюємо: ми формуємо команду під замовлення, і якщо потрібна якась додаткова експертиза, ми ззовні організовуємо процес, щось робимо, і потім цю команду розпускаємо, якщо надалі немає сенсу їх підтримувати. Але це наш такий кістяк, п’ять нас, поки що. 

Сергій: Мені цікаво, чи є у вас якийсь маніфест? Зокрема у мене одразу це питання з’явилось, коли студія ще називалася Numo, таке прикольне українське акцентове слово, а тепер ви Kultura, тобто, які ваші акценти маніфесту загалом?

Олексій: Щодо маніфесту, такої стадії його формулювання, то теж до нього дійшли якраз переосмисленням власної назви. Рух в сторону більш гучного Kultura і більш змістовного, мабуть.

Нещодавно, в середині літа, був Книжковий Арсенал, і Projector також організовував відкриті дискусії про ідентичність українського дизайну. Якось ми так поспілкувалися з колегами, і дійшли висновку, принаймні в мене таке відчуття виникло, що ми наразі на дуже крутому етапі становлення, осмислення і розуміння, в принципі, що таке український дизайн і хто такі українські дизайнери. Або, принаймні, намагання відповідати на це питання. Супер, що ми розпочали цим всім цікавитися, і певною мірою, можливо, критично дивитися на те, що ми робимо, хто ми в контексті, хто поряд з нами, як ми це розуміємо і таке інше. 

Якщо казати про маніфест, він є у чернетці, там десь приблизно десять пунктів. Це те, як ми собі організували сам формат культури всередині. Тобто ми намагаємося балансувати між дизайном комерційним та дизайном культурним. Зрозуміло, що наразі така ситуація в Україні, що культурні проєкти, і взагалі ця сфера, вона піднімається з колін, але там все одно немає таких грошей, які є у бізнесу. Якщо казати про великі студії або великі бюджети, то звісно, що інтерес до культурних проєктів менший, з боку дизайнерів. Бо, звісно, не ті гроші, за які ти б хотів працювати чи розвивати бізнес. І якось так сформувалось, що у нас наразі є можливість балансувати між тим, грубо кажучи, на чому ми заробляємо гроші, і куди ми їх можемо вкласти. Ми так працюємо з бізнесом, ми допомагаємо більше, як той, той, той напрямок, який, більшою мірою є зокрема і в Україні: він про дизайн, як інструмент, дизайн, як сервіс, який допомагає бізнесу вирішувати якісь задачі і заробляти гроші. І окей, ми цим користуємось. Так, ми в цьому експерти, і допомагаємо з цим, але як дизайнери, ми хочемо чогось більшого, якийсь масштабніший вклад робити, як професіонали, як люди, які живуть в Україні, хочуть чимось допомогти, тобто, мають якесь ширше бачення. Якщо це намагатися упакувати в маніфест, то, мабуть, це наша головна ідея: намагатися інвестувати в розвиток культури, в розвиток сучасного мистецтва. Для того, щоб піднімати це та інвестувати у майбутнє також, а не просто вийти на ринок і плавати у ньому, заробляючи гроші.

Сергій: Окей, це зрозуміло, тобто маніфест у вашій назві: ви були “Numo”, певна така ідентика, а тепер змінились на “Kultura”, таке узагальнююче слово. Так ви тепер типу дизайн-агенція культурних проєктів, чи що? А потім ці два Red Dots, і я трохи розгубився. Тому і почали ми розбиратись, що відбувається. Але, власне, давайте перейдемо до головного приводу: ви отримали нагороду, яка називається Red Dot.

Олексій: Red Dot – це європейська нагорода, яка коріннями у Німеччині, і вона вже там з десяток років, мабуть, існує. Розпочиналась як нагорода за продуктовий дизайн, тобто за промислові досягнення, об’єкти нових девайсів або канцтоварів, чогось такого. А кілька років тому вони розширилися, і з’явилась категорія в айдентиці та графічному дизайні. 

Ми якось дивилися на це все трошки завидки. Мабуть, це моє припущення, що в Україні хтось, хто започаткував, умовно кажучи, моду на Red Dot, тобто підсвітив, що є така нагорода в Європі, і вона якось рахується на українському ринку, це, мабуть, була Banda, яка, здається, 2018 року ще взяла нагороду Року.

Тут от два таких поінти про те, чому ми взагалі пішли у Red Dot. Перше, це, звісно, стосується такого явища, яке притаманне, мабуть, більшості дизайнерів, які пов’язані з особистим професійним ставленням до себе. В тому числі оцінюванням, порівнянням себе з іншими, оцей синдром самозванця, так, він теж такий: а чи професіонал я взагалі? Пошуки якогось зовнішнього підтвердження, певною мірою, також існують. Це одна складова, яка була на самому початку взагалі, коли ти розпочинаєш якось серйозно замислюватись про своє здобуття якоїсь професії і таке інше.

З іншого боку, є якийсь ринок, який розвивається, такий, як в Україні, і мабуть, для твоїх клієнтів також потрібні якісь орієнтири, щоб тебе помітили поміж інших студій. Взагалі, як прийняти рішення чи окей ти чи не окей, що в тебе є, які здобутки – просто підсвітити себе і допомогти на щось звернути увагу, елементарно з уживанням дріпу. Мені, особисто, приємно про це рефлексувати. Бо, знаєш, як на початку ми думали про те, що, «окей, нам треба собі щось довести», а потім, коли ти розвиваєшся, і вже цей Red Dotотримуєш, ти, більшою мірою, зсуваєшся саме до другого пункту, про те, що це більше про якісь умови середовища, в якому ти живеш, і ринку, в якому ти працюєш. І тобі це потрібно, більшою мірою, для цього, аніж якось там прикрити свої внутрішні психологічні особливості.

Тобто от, два Red Dots в цьому році це, більшою мірою, про «О, супер, круто, що, в принципі, ця нагорода є, і ми її отримали», і це якось більшою мірою як комплімент, аніж підтвердження «О, чуваки супер, у вас два Red Dots». Тобто, що намагаюсь сказати, що цей шлях внутрішній, про его, він давно був подоланий з тим, як ми виросли і перейменувались, зокрема в Kultura. От, Red Dot, це, більшою мірою, як «Ну, супер, у вас ще й Red Dots там є».

І, до речі, про ті ж самі проєкти. Ми ще подавались на початку літа на Ukrainian Design: The Very Best Of, і там теж з-поміж інших робіт, зокрема і подкасти, і аплікація, ми теж отримали нагороду: одне золото, одне срібло. Тобто для нас це теж супер, що не тільки одні експерти оцінили, не одні журі дивилися на ці роботи.

Сергій: Я якраз думав запитати, чи в Україні є щось схоже на Red Dot. Тобто, для вас, це за локальним рівнем, не міжнародним, ця нагорода Ukrainian Design: The Very Best Of.

Олексій: Це одна з нагород, яка про якісь досягнення в графічному дизайні. Ті ж самі дизайни в них є ще про рекламу, рекламні здобутки у цій силі, і у Red Dot Design Award,  здається, теж є комунікаційні якісь ці. Але ми з рекламою якось так не працюємо, трошки відсторонюємось від цього, розмежовуємо; наш дизайн, як дизайн інший жанр, мабуть, я б так сказав. Але серед існуючих, мені здається, є ще пару менш гучних івентів і нагород, окрім The Very Best Of, але ця вже декілька років існує.

Сергій: Ну я можу згадати, що Osnovy Publishing робили по книжному дизайну прикольний конкурс, я звертав увагу. Питання щодо внутрішньої кухні: нагороди національного, міжнародного рівня – це заслуга дизайнера, чи маркетологів, які працюють з дизайнером?

Аліна, ще вас зараз підключу до розмови.

Аліна: Ну я б не сказала, що в нас є такий розподіл ролей. Ми працюємо, як команда, і кожен з нас рівноцінний учасник в цьому процесі. У нас немає того, хто працює, і того, хто продає. Ну як, звісно, що є у кожного свої якісь більш-менш сильні сторони, наприклад комунікаціями, здебільшого, Льоша займається. Але у нас усі етапи, і увесь дизайн узгоджується між учасниками, тому, я не можу відповісти на питання. Це командна робота і командний успіх.

Сергій: Ага. Інше питання, як  взагалі організовують цей процес в маленьких агенціях. Ну, маленькі я називаю не тому, що вони якісь не такі. У вас п’ять людей, це кльово, це навіть мікро бізнес вважається по якихось економічних критеріях.

І от ви сказали на початку, що вирішили виходити в зовнішній світ; але дуже багато агенцій не виходять у зовнішній світ. Тобто сидять, роблять класні проекти десь на Upwork’у  інше щось, ковиряються, і не виходять. Як у вас працює цей процес? Ви, не знаю, раз в тиждень збираєтесь, і кажете: “Так, давайте моніторити нагороди”, чи в вас є шорт ліст, або цим займається одна людина в команді.

Аліна: Ми до цього доросли більш психологічно, я так думаю. Тому що, насправді, собі треба дозволити отримувати нагороди. Якийсь час, можливо, ми якоюсь мірою знецінювали це, тому що отримувати нагороди – це визнати, що твоє визнання себе, як спеціаліста, залежить від зовнішньої оцінки. І якоюсь мірою ми це знецінювали, казали, що нам це не треба. Але наразі, ми виросли всі, як особистості, і тому, як вже Льоша зазначив, ми вже інакше до цього ставимося. Для нас нагороди – це не про “почесати своє відчуття власної величі”. Просто ми заявляємо про себе, тому що ми робимо дійсно класні проекти, і про це треба говорити. От і все.

Олексій: Можна я ще додам. Це, мабуть, більшою мірою про те, як розкачати знання про себе в ефірі. Для того, щоб в тебе була можливість доносити: ту місію, яку ми закладаємо в Kultura, те, що ми є, що ми робимо; і мабуть, рухатися у напрямку якогось розвитку нас, як бізнесу, як студії… Наше внутрішнє запитання команди, мабуть, як збільшити кількість цих дотиків до проектів, які існують зовні, щоб ми могли свою місію реалізувати: як допомогти культурним проектам і таке інше. І нагорода, як такий фактор, який допомагає себе підтримати, трішки розповісти медіа, що ми є, донести чим ми займаємось. Щоб на себе звернути увагу, зрештою.

Сергій: Взагалі,як у вас виникла ідея подаватися на Red Dot? Ну, коли ви зрозуміли, що готові до цього? Як це відбувалося у вас взагалі?

Олексій: Мені здається, це мабуть якийсь здвиг цього року. Все якось так розпочалося: ми накопичили якусь кількість проектів у портфоліо, і зрозуміли, що тепер можна з цим щось робити, розповісти, що ми зробили, власне кажучи. І ці нагороди, вони кожного року проходять, і зосереджені, більшою мірою, або на осінь, або на весну, як офіційні частини. Прийняття заявок розпочинаються десь за півроку. Окрема частина роботи – просто сидіти і готуватися або командою, або окремою людиною на те, щоб дивитися ці заявки, заповнювати форми, готувати матеріали для подачі у різних конкурсах, орієнтуватися по датах.

Це трошки може бути по-іншому, мабуть, але якщо мова йде про те, щоб це робити якось систематично, то це про те, що коли ти закриваєш якийсь проект з клієнтами, і готуєш його для внутрішнього портфоліо (сайту, Facebook і таке інше), можна, власне кажучи, планувати якусь вже базу для того, щоб проєкт можна було потенційно швидко подати на конкурс, і не витрачати на це багато часу. Просто робити це як daily routine, і зробити портфоліо. О’кей, підготували якось відповідні заявки, і якщо захочемо, можемо в майбутньому десь-кудись подати. Ну, і мабуть, це теж про накопичення бази, взагалі, конкурсів, які проходять у світі, для того, щоб ці календарі бачити між собою. Тобто, я б сказав, що це повноцінна робота по виданню комунікації, по розкрутці власного бренду.

Сергій: Я хочу запитати, власне, щодо самих кейсів, з якими ви перемогли. У вас перший кейс – ціла секція, це нагорода дизайн подкасту. Другий, по суті, для стартапу: Платформа вивчення китайської мови.

Олексій: Там сама категорія за Apps, тобто за застосунки та комунікації, у нас нагорода саме за дизайн. Але з продуктом ми, звісно, з самого початку. Ми його, фактично, і допомагали відбудовувати, як продукт, потім, як дизайн, потім, як комунікацію, і в тому числі візуальної ідентики. Але ми подавалися у Red Dots саме у дизайнфікації, тобто, тільки в одну категорію. І подкасти також як identical.

Сергій: Я подивився ці кейси, ми подосліджували, і я хотів запитати, як користувач, який не шарить. Бачу зараз оцей останній тренд, не знаю, як він називається, коли роблять таку піксельовану картинку, трохи кріпову (ну, як на мене), вона там щось мигає, така якась дивна. І це типу “Вау, супер дизайн”. Мені цікаво, як оцінюються ці проекти. Що це взагалі за стиль або тренд, в існуючому дизайні, знаєте. Тобто, я такий думаю: “Так, ну, наприклад, я б зробив або замовив таке, і не ясно, як зрозуміють це люди”. Розкажіть про цей кейс, потім посилання додамо, щоб можна було це обговорювати.

Олексій: Взагалі, на внутрішній кухні ми називаємо це “всраний дизайн” таким трошки прямим текстом. Але це та естетика, яку ми, в принципі, полюбляємо, бо вона, я б сказав, чесна. Мабуть, в тому числі, і дуже відрізняється від такої проробленої, розцінованої продуктової естетики. яка певною мірою безпечна. Це, з одного боку, якісь окремі питання, якщо казати про наше суб’єктивне відношення до цієї статті. 

Щодо самих подкастів – це подкасти, які робила Лєра Марченко. Вона художниця, і працює з сучасним медіа та з цифровими інструментами. І ті інструменти, які ми використовуємо в створенні візуальної ідентики цих подкастів, це в тому числі ті інструменти, якими вона користується. І програма, якою ми зробили ці 3D скани, і таке інше, це в тому числі про її візуальну мову. Чому воно таке? Тому що сама авторка використовує цю естетику.

Самі ці подкасти були про місто Дніпро, воно таке, трошки різногранне. І вона в своїх роботах теж міксує питання про майбутнє, теперішнє та минуле. Сама ця графіка, вона такий снапшот міста, вирваного з контексту, міста, вирваного через те, як ми це все сприймаємо через соціальні мережі або як ми контактуємо з ним. Якісь такі обривки чогось, що існує в нашій голові, тобто як ми уявляємо взагалі, і що ми знаємо про це місто… Тобто воно все таке дуже склене, ідейне, і кожний елемент цієї естетики, як він зроблений, підкріплений певною ідеєю і обгрунтований, чому воно так. Тобто це в меншості не проте, що дизайнер пройшов і такий “Ой, мені там подобається якась естетика, накручу таке в дизайні і буде воно супер”.

Даша: Що ви взагалі відчули, коли ви дізналися, що отримали Red Dots? Які у вас були перші думки від цього?

Аліна: Льоша, насправді, просто скинув в загальний чат емоджи з двома крапками, і типу відгадайте ребус.

Ну не знаю, я просто настільки була вражена. Я думала, що коли ми цього досягнемо, в мене буде якийсь там вихор емоцій, і що я так зрадію… Ну а я просто побачила ці дві крапки і зніяковіла, я взагалі не знала, як реагувати, тому що я така: “А може я не так зрозуміла, а може це щось не те”. Я, насправді, відреагувала не так, як я очікувала. Я була дуже рада, але я була дуже спантеличина при цьому всьому. І от як ми жартуємо про Red Dots між собою, це типу коли хочеш похизуватися, але несерйозки не можеш собі дозволити, і тому хизуєшся у форматі жарту, такий: “Між іншим, у когось тут є два Red Dots, у когось нема”. Той, наприклад, у кого є Red Dots каже, а всі інші мовчать, типу такого.

Одним словом, ну враження звісно, що супер. Я дуже рада, що ми собі, знову ж таки, дозволили це. Насправді, це свідчить про те, що ми дуже виросли не тільки, як експерти в своїй області, а ще й як люди. У нас ще є практика така, не гласна: один між одним ми багато рефлексуємо, ділимось своїми думками. І ми справді ростемо, як особистості, от. Ну, одним словом, я досі, не вірю, що це з нами сталося…  Два Red Dots!

Олексій: Саша мені закинув скріншот з свого інста про організаторів Red Dots, про те, що там “Congratulations, you won!” і такий, наче блідий, трошки шок отримав. Тобто було видно, що йому емоції якісь назрівають.

Я, мабуть, більш стримано… Ну, я взагалі мабуть про те. що я не дозволяю собі якийсь там прояв суперемоцій в емоційному спектрі. “Ну супер”, “Ну кльово” я так, типу, компенсуючи, от. 

Звісно, це, радість в офісі, в тому числі за якісь знання, за якісь поінти від журі, але, мабуть, це наші якісь захисні психологічні механізми: ми просто почали про це дуже багато жартувати. Тобто всередині, впродовж дня, ми кожних п’ять хвилин такі: “О, до речі, ми ж два Red Dots виграли, ви в курсі?”, і такі якісь знаки один одному там, такі: “Мм, володари двох Red Dots, вау! Супер!”. Ну, мабуть, це такий досвід. Якщо ти вперше отримуєш Red Dots, він такий, трошки розтягнутий в часі, бо ти продовжуєш це переживати впродовж декількох тижнів, рефлексувати, про своє відношення до нагород.

Сергій: Ви, виходить, просто робили дизайн свій, класний, старалися, і потім їх подали. Тобто в вас не було логіки, що: “А давайте зробимо щось, саме щоб виграти цю нагороду”. Ви просто робили. І питання, чи приходять клієнти і кажуть: “Ми хочемо дизайн рівня Red Dots”. До вас почали приходити з цим вже, чи ні?

Олексій: Після того, як в медіа пішла інформація про Red Dots, і запити пішли. Але більшою мірою про “А давайте попрацюємо”, ніж “Зробіть мені щось такого ж рівня”. Взагалі, наші проекти, мабуть, точно не про те, щоби робити фестивальні кейси, щоб працювати саме заради цього. Так чи інакше, все ж таки клієнт приходить до тебе, щоб вирішити якусь задачу за допомогою дизайну, і якщо ти тікаєш думками в якісь супердизайнерські нагороди, які потім розбиваються об реальність, об ринок, то виникає питання: навіщо ті гроші бізнесу або ж  були витрачені. О’кей, ну, мабуть, що там все ж таки є нюанси. Якщо замовник каже про те, що йому важливо більшою мірою піар, згадування у медіа, і пофіг, що воно не працює: він має поставити собі галочки, що наш продукт Red Dot якийсь взяв, то, мабуть, це трошки інша задача, але так, щоб просто “натягувати сову на глобус”, то, не знаю, це якось не наш підхід.

Ми про те, щоб викладатися на максимум в межах тих задач, які перед нами є, і ми, в тому числі процес цей всередині собі будуємо так, що кожен проект, він про співпрацю з самим замовником. Тобто про якомога частішу внутрішню комунікацію, про те, щоб наприкінці був якийсь результат, до якого всі готові, що всі розуміють, як його далі імплементувати у життя. Про віру в самого замовника, в той продукт, який дизайнер зробив, і він розуміє, що з цим зробити, щоб це було синергією, а не двома різними світами. Фантазією дизайнера, з одного боку, і реальністю, з боку клієнта. Ну, і взагалі, ми намагаємося все це доводити до рівня “не ховати під капотом”: якщо якась робота виходить в світ, то вона точно попаде в якесь наше портфоліо, і ми це будемо показувати, а не приховувати.

Сергій: Як, взагалі, ви працюєте: багато з українським бізнесом, чи закордонними партнерами? Який в вас там баланс приблизно? 

Олексій: Переважна більшість в нас українські замовники, і стартапи, які знаходяться в Україні. Ну, і якщо казати про закордонних замовників, то це, мабуть, якісь НГО організації, корінням з Німеччини, наприклад.

Сергій: Як взагалі український замовник відноситься до цього “всратого  дизайну”, тобто експериментального, як ви жартуєте. Чи це більше вдається, коли ви робите експериментальні культурні проекти? Чи бояться наші люди такого?

Олексій: Дійсно таке є. Звісно, якщо казати про бізнес, про його рішення і сміливість обрати якусь таку естетику, яка ні на що не схожа, то це першою мірою питання всьому бізнесу, чи готовий він втілити такі ризики. Звісно, ми не намагаємося пропихати своє якесь рішення, якщо ми бачимо, що замовник на таке не готовий, але, така опція є, і ми її пропонуємо.

В нас декілька кейсів про те, що ми пропонуємо якесь рішення. У клієнта така пауза, переосмислення, і тоді: “Дайте нам час 2-3 дні, ми підемо подумаємо про те, що ви нам показали”. Більшість повертається з рішенням “О’кей, ми, все ж таки, готові піти на це”, або “О’кей. Це суперсміливо, давайте трошки знизимо рівень цієї упоротості, сміливості, на щось таке, на що ми готові піти”. Але, все ж таки, це такий блок про співпрацю, так.

Ми розуміємо те, що є якась мета всього цього, і наприкінці розпочнеться якийсь ефект або певна авдиторія повинна на це відреагувати, або гроші повинні розпочатись надходити. Тому питання, як це працює, і чи працюватиме взагалі. Завжди до реалій є якесь трошки приземлення, але є і намагання піти більш сміливим шляхом, тобто й, іноді, в таку “срану естетику”.

Сергій: Мені більше сподобалась ні на що не схожа естетика. Я почав спочатку з жартівливого терміну, потім мені самому вона сподобалася. От тепер перейшов на це, і поки ви говорили, я осмислив.

А як, взагалі, українці, на вашу думку, відносяться до ролі дизайну для якості життя? Тобто, мені здається, у нас більше потрібна зарплата, більший заробіток, якісь результати… Але, ну от вивіски на вулицях, на рекламних плакатах, як ви взагалі відчуваєте зараз цей простір?

Аліна: Ну нє, насправді, дуже складне запитання. Звісно, що візуальний простір виховує якусь візуальну культуру, і заперечувати роль дизайну у візуальному середовищі, місті, наприклад, не можна. Але, не знаю… Зараз в мене зріє дуже складна думка. Льош, допоможи мені.

Олексій: Ситуція така, що, звісно, можна розвести це по різних таборах. Сказати, що, з одного боку, є умовний професійний дизайнер, який критикує середовище, в якому він знаходиться. Такий: “О, ці вивіски візуальний шлак, треба їх заборонити або щось з цим зробити, видати якісь правила, і таке інше”, а є, знову ж таки, середовище, в якому ця вивіска сама якось виникла. І можна сліпо відхрещуватися від цієї реальності, перебувати в професійному баблі своєї естетики, з уявленням про те, як воно повинно працювати.

А є середовище, коли ти, як дизайнер заходиш в це, намагаєшся зрозуміти, чому воно таке, піти туди з якимось свідченням, що потрібно людям з цього контексту, який це контекст… То відкривається дуже багато інсайдів, яких ти можеш перетягнути собі у професію. Одним з таких прикладів був саме цей Rentafont, для якого ми зробили паперові оголошення. І взагалі, ми з Сашею уже декілька років збираємо архів такого верникулярного, народного дизайну: всілякі вивіски, оголошення і таке інше. Там дуже багато якоїсь візуальної естетики, яка, на перший погляд, з трошки зверхньої позиції “Фу, це ж непрофесіонали робили”. Але якщо глянути на це під іншим кутом, там прямо жила така із нових дизайнерських рішень і естетики.

Коли ти в цьому дуже довго варишся, ти починаєш розуміти, і дуже по-іншому дивишся на цей візуал. І, в принципі, допускаєш існування цього. Ти розумієш, чому він існує, і ти, з позиції цього, можеш на це якось вже по-іншому впливати. Тобто ти не стаєш в позу, і кажеш: “Фу, заборонити!”, а ти такий: “О’кей, це умови цієї системи, як це все працює, і я можу на цих умовах зайти всередину. Зробити щось більш органічне, щоб ця система сама себе витащила на інший рівень, який мені здається кращим”. Аніж приходити туди і, як революціонер, забороняти, наказувати всіх.

Ми трошки, мабуть, про різний рівень дизайн-мислення стосовно цих штук, якось так. Звісно, якщо розглядати Піраміду Маслоу ближче до нижчих щаблів, немає сенсу приходити і казати: “Фу, яка у вас естетика, я вам зараз гарних дизайнів накручу”, це викличе спротив. Тобто щоб з цим щось зробити, треба знати ці закони, ці правила, як це працює, і вже тоді можна щось робити. Я, мабуть, десь далеко пішов у думках про це, і не знаю, відповів я на питання чи ні.

Даша: Є ще декілька питань. Відповідати можна швидко, можна не швидко, можна розгорнуто, можна не дуже, це такий формат легкий. Отже, перше питання: Figma чи Photoshop?

Олексій: Figma, однозначно.

Даша: Файлами у Telegram, чи передавати хмарою, чи ще щось?

Олексій: Telegram зручніше, мабуть. Тут, взагалі, на кожне питання “справжній дизайнер” би такий: “О’кей, а яку задачу вирішити я маю?”

Даша: О’кей, шукати референси у Pinterest, чи ні? Таке я зараз спитала…

Олексій: О, це однозначно не питання на так чи ні. Воно теж дуже обширне. Тобто можна використовувати будь-які референси, питання у тому, як ти з цим працюєш. І, звісно, коли ти дивишся вже готові рішення, треба теж вміти з цим працювати, аналізувати, розуміти контекст, як це все вирішують, чому воно таке і таке інше. Вторинне породжує вторинне, я б так сказав.

Круто, коли ти як дизайнер відкриваєш для себе якісь додаткові інструменти, дизайн дослідження, для того, щоб більш глибоко занурюватись у формування цієї бази референсів, деякими ти будеш користуватися. І знову, якщо казати про наш з Сашою архів дизайну – це один зі способів. Якщо нам потрібні якісь рішення, ми такі, не в Pinterest, а спочатку в своїх архівах. Подивитися на це все, закинути в голову, переварити, а потім піти до джерел з більш готовими картинками, я б так сказав.

Даша: Ви надаєте перевагу іти за трендами, слідкувати за ними, чи створювати їх самим?

Аліна: Мені здається, що кожен хоче бути тим спеціалістом, хто задає тренди і створює їх. Ну, я думаю, що, все ж таки, ми дивимось за якимись тенденціями, що зараз робиться взагалі в дизайні, але при цьому намагаючись також щось своє принести туди.

Даша: І останнє питання: біржі фрілансу – так чи ні?

Аліна: Ну, це залежить, я думаю, від того, чого взагалі спеціаліст хоче від своєї роботи. Тому що на фрілансі, наприклад, мабуть, що не вийде розвинути такі якості, як вміння працювати в команді, налагоджувати комунікацію, вибудовувати якісь процеси. Це те, що на фрілансі навряд чи вдасться зробити. При цьому всьому має бути достатньо високий рівень самоорганізованості, самоменеджменту, це зовсім інший стиль роботи, тому тут, хто до чого більш схильний, і що має на меті. Льош, ти що думаєш?

Олексій: Я згоден з тобою, і знову ж таки, це питання про те, як ти це джерело використовуєш, як з цим працюєш і які ти для себе інструменти або внутрішні професійні правила випрацював. 

Якщо казати про нас – ми максимально намагаємось працювати з тими, хто приймає рішення у тих завданнях, які до нас приходять, з максимальним зануренням у особливості бізнесу та процесів. Також про нашу якусь зону відповідальності: прослідкувати за тим, щоб воно доїхало до аудиторії, тобто до кінцевої мети так, як взагалі в процесі дизайну, всіх цих маркетингових етапах, щоб було все правильно, тобто. І якщо казати про біржі, то це, мабуть, більш такий формат: “О’кей, ти нам картинку – ми тобі гроші” або щось таке. О’кей, це теж існує. О’кей, на якомусь етапі розвитку дизайну – це як формат, це елементарно про заробляння грошей, про виживання. Питання в тому, чи відгукується тобі внутрішньо, чи ти хочеш чогось більшого, і рухатись кудись, в більш серйозні речі.

Сергій: І на таке підзавершення розмови цікаво. Ми зрозуміли, де ви, як ви зараз і як ви пережили цю велику ситуацію з нагородами, відчули цю емоцію. Які надалі плани? Зокрема, мені цікаво, от у нас в Україні розвинута культура дуже маленьких по розміру агенцій. Вони розростаються до десяти, до двадцяти людей. У Харкові, я знаю, є Grafprom, 3Z, вони прямо адвокатують, що в трьох, п’ятьох працюють.

Як ви прокоментуєте цю ситуацію, чи це ок і чи взагалі мають студії [рости], і для чого їм рости? Тобто на двадцять людей, на п’ятдесят. Чи плануєте ви таке, як ви це відчуваєте надалі?

Олексій: Цікаве питання, і мабуть, трошки складне, бо тут воно про різне: як ми сприймаємо взагалі роботу дизайнера і команди, яка формується, і куди ми хочемо рухатися.

Якщо ми маємо на меті розвивати це як бізнес – мабуть, для кожного бізнес це про якийсь розвиток, нарощування обертів, зростання команди і залучення більшої кількості клієнтів, вихід на дуже великих клієнтів. І це один з напрямків у рості. Щодо нас, на тому етапі нашого внутрішнього мислення, ставлення до цього, це трошки не про нас. Як ми задумували культуру, як ми все собі зараз варимо і чому ми, власне, дійшли до намагання балансувати між комерцією і культурою це тому, що ми б не хотіли рухатися в таку машину по обслуговуванню і по зароблянню грошей, а, все ж таки, сформулювати якесь середовище, в якому ми можемо реалізовуватись як мислителі, як візіонери в чомусь.

Тобто ті дизайнерські скіли, які з’являються, коли ти виходиш більшою мірою в дизайн-мислення, торкаєшся філософського якогось погляду, тобі, звісно, хочеться бути причетним до якихось дуже великих речей або впливу на соціальні зміни, покращення середовища і таке інше. І, звісно, якщо ти суто комерційна машина, то дуже складно з тим, що ти завжди зайнятий роботою, зайнятий вирішуванням чиїхось задач. І тут виникає питання: чи ок тобі це, чи хочеш, власне, свого розвитку або руху, напрямку кудись.

І, мабуть, то, як більшою мірою український ринок дизайну розвивається, мені здається, що він зараз такий, більш прикладний, інструментальний, сервісний. Супер, що ми це піднімаємо, дивимось на Захід, працюємо з західними клієнтами, з ІТ сектором, з стартапами і таке інше. Але ж професія дизайнера про саме ці вищі матерії, про які я казав, і хочеться туди рухатись. І міняти ще й освіту в Україні, я маю на увазі, дизайн освіту, яка вчить в першу чергу розвивати мислення, в тому числі й критичне, а не вміти дивитися на продуктові метрики і там якісь рішення приймати.

Якщо повертатися до цього формату бутиковості або ні. Наш шлях – це, мабуть, намагатися залишатися якомога меншими або, я б навіть сказав, якщо й рости, то рости у напрямку того, щоб розвиватися шляхами, що нам ще цікаві. Якщо ми кажемо “всратий дизайн”, і нам це цікаво – о’кей, ми собі зрощуєм цю експертизу і залучаємо до себе якихось людей, яким це теж горить. Круто, що і це нас також посилює. Якщо казати про те, що у нас план на найближчі два роки – дорости до десяти людей, то це, мабуть, не так. Тобто ми іншими речами всередині керуємося, щоб все це відбувалося, якось так.

Сергій: Дякую за відповідь. Будемо слідкувати за наступними проектами, які були вам цікаві, і завдяки зосередженій роботі отримали наступні нагороди.

Олексій: Дякуємо вам, що запросили. Дякую за цікаву розмову.

Аліна: Успіхів! Вам також нових нагород.


Сергій: Класні дизайнери, які в Україні, в регіонах особливо, не хочуть ставати великими дизайн-агенціями, це мене завжди дивує. Тобто, по-ідеї, як ми в подкасті казали, що якщо ти бізнес, то ти розвиваєшся, ростеш, а у нас дизайнери завжди ростуть маленькими групами, роблять небагато, але дуже яскраві кейси.

Цікаво, чому тут така причина: тому що дизайнери сприймають себе як митці, займаються тим, чим їм подобається, і так самовиражаються або, все-таки, в Україні дизайн сприймається через призму культури, через призму креативних індустрій. Там, де ти будуєш кльову, успішну організацію, робиш круті продукти, заробляєш гроші, це відходить на другий план.

Як ви думаєте, чи є таке і що з цим робити? Можливо, це правильний формат, і не треба перетворюватись в великі дизайн-студії на десять, сто, тисячу людей… Можливо, тисячу неможливо. Було б цікаво: почути ваші коментарі, що ви думаєте про українських дизайнерів і які студії дизайну ви ще знаєте, з ким можна поговорити. Давайте разом досліджувати і розбиратись в креативних індустріях. Це був Сергій Прокопенко, подкаст Gwara Talkz.

Текст розшифровано Оля Парубій в рамках волонтерської програми Gwara Media

Теги:

#red dot #дизайн