fbpx

Rentafont Де в Україні легально купувати шрифти і навіщо це робити

за підтримки
Євген Садко, засновник першого в Україні онлайн-сервісу з оренди і купівлі шрифтів Rentafont, розповідає, як у нього виник задум створити таку платформу, які шрифти готові купувати українські дизайнери, навіщо потрібен шрифт на Марсі, чим індійський шрифтовий ринок схожий на український і чи чекати у школах на прописи з козацьким скорописом.
Цьогоріч буде вісім років з моменту публічного старту Rentafont. Сайт відкрився наприкінці 2013 року. Десь до середини 2014-го запрацювали всі функції. А ідея оренди шрифтів виникла в мене 2008 року, з одного боку, як замінника крадіжки шрифтів, а з іншого, як доповнення до ліцензій, які не дуже зручні й занадто дорогі. Відтоді і досі разом з партнерами і співробітниками-програмістами ми це реалізуємо.
Сайт оренди шрифтів: як виникла ідея
Я вигадав це як вирішення власних проблем, тому що я був графічним дизайнером. Мені дуже часто доводилося працювати зі шрифтами, адже я робив переважно логотипи. Під час розробки логотипу потрібно спробувати багато шрифтів, приміряти. У нульові я нічого не міг купити. Максимум міг сказати, щоб замовник купив собі той шрифт, який я вже використав у дизайні. Вважалося, що шрифти купують десь в Америці, а в нас тут суворі, бідні люди, які виживають як можуть.
Коли ми починали, ще не було війни, були інші звички в дизайнерів в Україні й у т. зв. країнах СНГ. Зараз вже не можна сказати, що є якесь СНГ. А тоді це можна було описати якимось спільним словом, де в людей були такі самі звички красти контент, економити навіть там, де гроші на це є. Я шукав спосіб, щоб пострадянські країни мали шанс використовувати шрифти як слід, щоб шрифти були легальні, а не з компакт-диску «5000 лучших шрифтов». Ці диски були в усіх. Деякі люди соромилися їх використовувати, особливо ті, хто шрифти й робив. Я теж займався шрифтами, пробував їх робити ще під час навчання в Харківській академії дизайну і мистецтв. На власному досвіді я переконався, що виготовляти шрифти – тривала і складна робота, а заробити на них ще важче.
Отже, зійшлися різні запити: дизайнерські та етичні (чесна людина не хоче красти). Оренда шрифтів – це був такий спосіб отримати собі шрифт на день, на годину чи на тиждень буквально за копійки. Ідея була така, щоб ринок змінився і всі дизайнери одразу пересіли з дисків чи ліцензій на сервіс оренди і просто платили за свій час роботи зі шрифтами як з інструментом.
Я трохи здивувався, чому така очевидна ідея не ґуґлилася. Я намагався 2008 року знайти щось подібне й нічого не знайшов. Порадившись з другом, з яким ми часто працювали разом, я отримав підтримку – спершу від нього, а потім й від інших колег-дизайнерів. Я почав питати всіх, чи їм це потрібно, чи готові вони цим користуватися, і всі, з ким я розмовляв, це дуже вітали.
І я зрозумів, що це буде цікава для мене робота, тому що я втомився бути дизайнером-фрилансером. Водночас не дуже якось я уявляв, як матиму власну дизайн-студію. Значно цікавіше було зробити стартап, якийсь сервіс і розв’язати не тільки свою проблему, а й подарувати вирішення проблеми колегам і заодно підняти культуру. Я розумів, що таке рішення, якщо воно зайде, зможе стати цивілізаційним чинником, тобто рушієм до свідомого споживання контенту загалом.
Перші кілька років я дивувався, наскільки це складніше, ніж здавалося, – зробити таку програму, яка безпечно встановлює шрифт на комп'ютер користувача, робить так, щоб він ніяк не міг його скопіювати, вкрасти. Старту програми передували пошуки програмістів, грошей на програмістів, переговори зі шрифтовими дизайнерами і студіями. Це було водночас і цікаво, і складно. До того ж виявилося, що такі програми у світі майже ніхто не робить, крім кількох людей, причетних до шрифтового бізнесу. Спілкуючись зі шрифтарями, я з’ясував, що різні люди в різних країнах працюють над схожими проєктами. Усвідомлення конкуренції додавало напруги.
Сервіс оренди шрифтів не з’явився значно раніше з кількох причин. По-перше, шрифтова галузь – доволі консервативна. По-друге, шрифтові бізнеси ніколи не отримували хороших інвестицій, позаяк ринку шрифтів майже не існувало як такого і сам продукт, шрифти, не сприймався серйозно серед інвесторів. Звички платного використання з’явилися всюди, крім шрифтів. Вони були останніми в моделі SaaS (англ. software as a service – програмне забезпечення як послуга).
Незалежні шрифтові студії не можуть швидко і багато заробити. Зараз найбільший гравець на шрифтому ринку – це Monotype. Вони починали з машин для ливарства, металевих шрифтів. Поступово це трансформувалося в сучасні технології. 2014 року Monotype поглинув більшість ринку незалежних шрифтових магазинів, зокрема найбільший з них – MyFonts. Отже, на сучасному шрифтовому ринку є майже монополія, тому на ньому не дуже просуваються інновації. Але ми всеодно це робимо!
Шрифт – створення складної системи з векторної графіки багатьох параметрів і налаштувань. Інколи це тисячі кернінгових пар (просторів між окремими сполученнями літер) чи скрипти для заміни символів за певних умов. Люди, які створюють шрифти, переважно інтровертні, їхня особлива риса – посидючість. Вони не рвуться робити швидкий бізнес. Шрифтар може просидіти рік, роблячи один шрифт. Вони багато експериментують. Складно знайти серед шрифтарів дуже комунікабельних людей, підприємців, які вміють продавати. Це особливості професії. Шрифтар повинен мати візуальну культуру, смак, дизайнерський бекграунд, знання з каліграфії і навіть трохи вміти програмувати.
Шрифт і шрифтарі, каліграфія і каліграфи
Каліграф, книжковий художник – раніше це була звична професія. Люди малювали, наприклад, для обкладинок книжок літерацію, і це не були готові шрифти. З них уже потім можна було б зробити шрифт, якби якийсь дизайнер взявся за це і з 20-30 літер одного напису зробив би шрифт, додавши до нього знаки пунктуації, знаки різних мов і заповнивши між ними простір тощо.
Процес створення шрифту Aleksa Марчели Можиної
Процес створення шрифту Aleksa Марчели Можиної
Ми намагаємося працювати з усіма дизайнерами в Україні. За винятком тих, кому таку співпрацю забороняє, наприклад, ексклюзивний договір з MyFonts, укладений до появи Rentafont. З усіма іншими ми маємо угоди про поширення їхніх шрифтів. Зараз у нас на сайті понад 140 імен з більше ніж 10 країн, українців серед них приблизно 35.
У нас є спеціальна українська версія Rentafont.com.ua, де можна не тільки українською шукати шрифти і користуватися українським інтерфейсом, а й де є окремий контент у блозі з дописами, дотичними до України. На українській версії шрифти українського виробництва з’являються в пошуку вище. Ми намагаємося популяризувати український шрифтовий дизайн, навіть коли він не пов’язаний безпосередньо з Рентафонтом. Наприклад, минулого року я був співавтором статті про українських дизайнерів, які роблять шрифти на замовлення. А цьогоріч ми зробили вже дві акції з популяризації легальних шрифтів. У червні спеціально для виставки «Шрифтологія» на Книжковому Арсеналі ми розробили футболки зі шрифтами відомих українських шрифторобів Кирила Ткачова, Дмитра Растворцева, Генадія Заречнюка, Віктора Харика. А потім ще і промокампанію з вуличними оголошеннями про оренду шрифтів для провокації рефлексії у дизайнерів і здивування недизайнерів.
Фото від Numo Team
Фото від Numo Team
У нас в Україні за останні роки геть з нуля з’явився шрифтовий ринок. Коли відкривав Рентафонт, я на цей ринок не сподівався навіть, думав, що колись він з’явиться, але повернути вкладені гроші, бути в плюсі я планував не через Україну. З початком російсько-української війни люди стали уважнішими до національних відмінностей і виявлення національної ідентичности, зокрема й у шрифтах. Дизайнери почали досліджувати шрифти, що мають історичну тяглість, адаптувати докомп’ютерні приклади. Врешті український шрифтовий ринок сформувався і почав стрімко розвиватися.
Ми усвідомили, що в нас свій шлях, своє сприйняття кирилиці: це і про форми літер, і про історичний розвиток писемности. У нас є свої соціально-відповідальні бізнеси, які використовують шрифти як частину природного піару. Створюються шрифти для регіонів, для міст, для державних і волонтерських ініціатив, на приватні замовлення.
Український шрифтовий ринок перебуває на дуже цікавому етапі розвитку, коли можна знати всіх, з усіма взаємодіяти. Саме зараз відбувається становлення нашої власної школи шрифтового дизайну. В Україні навіть недавно зняли повнометражне кіно про шрифт Rutenia. Автора цього шрифту, Василя Чебаника, нагородили Шевченківською премією. Це перший фільм про шрифт після фільму про гельветику – всесвітнє явище, що поширилося в 1960-ті роки. Rutenia – це як твір-роздум, місцями трохи антинауковий, про альтернативу імперській версії кирилиці, що побудована на базі твору Петра I під назвою «Гражданский шрифт».
Шрифтовий дизайн починався з каліграфії. Першокласники в Україні, як і в інших пострадянських країнах, навчаються писати кульковою ручкою від руки у прописах. Є люди, які протиставляють такій практиці скоропис. Звісно, не можна просто так взяти і сучасним дітям дати козацький скоропис, але якісь елементи – цілком можливо. Я підтримав би таку ініціативу – цифрову адаптацію скоропису до прописів і поширення такої спрощеної версії серед школярів. Адже каліграфія – важлива частина розвитку мозку. Загалом мрія – щоб дітей у школі навчали основам каліграфії. Каліграфія – це тілесна практика і естетична водночас, вона виховує смак. Відомі українські каліграфині, сестри Лопухіни, мали навіть виступ на ТЕДі, де вони порушували цю тему – важливість каліграфії в ранньому розвитку дітей.
Ми починали робити сайт російською, бо я і всі мої партнери співзасновники – російськомовні українці, а потім ми, звичайно, додали англійську й українську версію. Проте досі російську версію сайту в Україні використовують дуже активно. Нашу англійську версію найактивніше відвідують люди із США та Індії. Останнім часом люди з Індії дедалі частіше потрапляють через ґуґл на наш сайт, але вони там не знаходять шрифтів з хінді. Можливо, ринок шрифтів в Індії трохи схожий на український, тобто теж нещодавно виник і швидко розвивається. Може, згодом ми зробимо спеціальну версію для Індії зі шрифтами звідти. З іншими країнами в цьому плані простіше, бо наші шрифти мають дуже широку підтримку мов на латинці та кирилиці. У нас навіть є трохи шрифтів з арабицею, івритом, вірменськими літерами. А от хінді та єрогліфів поки немає.
Розвиток українського ринку шрифтів
Спочатку в популярності різних шрифтів на нашому сайті не було нічого дивного. Були популярні типові шрифти, що й скрізь, модні гротески. А після того як з’явився фільм про «Рутенію», то в нас хітом продажів став саме цей шрифт, створений відомими шрифторобами Віктором Хариком і Геннадієм Заречнюком на базі малюнків Василя Чебаника, автора «Рутенії». Його тепер часто орендують і купують ліцензії на нього. Схоже, кинулися купувати і ті, хто взагалі раніше не думав, що їм потрібні шрифти. План реформування української писемности – не один, я досліджував цю тему і не вважаю задум Чебаника найкращим серед них, але його літери – надзвичайно цікавий витвір мистецтва і особливий привід для дискусії. Шрифт «Рутенія» вийшов не для широкого застосування. Ним не надрукуєш газету і не зверстаєш сайт. Він підходить тільки для заголовків, вітань, урочистих дипломів, грамот, вивісок держустанов. Тобто це акцидентний шрифт – призначений не для зручности читання, а щоб привернути увагу, передати емоцію, сформувати настрій.
Зараз також можна спостерігати феномен патріотичного споживання шрифтів: не просто українських, а таких, що містять ідею, історичну місію. Наприклад, Віктор Харик адаптує роботи Василя Чебаника та історичні почерки й літерації в межах благодійного проєкту «Щедрик. Шрифтова поміч». Ці шрифти можна купити лише на Рентафонті й безпосередньо у Віктора Харика. Гроші від продажу Харик спрямовує на благодійність: допомогу волонтерам, пораненим солдатам. Купують їх не тільки в Україні, а й за кордоном. Звісно, якщо в нас патріотична мотивація, то закордонних покупців, скоріше за все, просто приваблює чи дивує такий вигляд літер, як нас, наприклад, дивує болгариця. До речі, українську кирилицю аналогічно можна називати «україниця».
Ми вивчаємо досвід українських графіків, шрифтарів, книжників ХХ століття. На фейсбуку є цікава група – «Шрифтові знадібки». Її засновниця, українська дизайнерка Марчела Можина, структурувала чимало матеріалів, завдяки чому люди можуть переконатися, наприклад, у тому, що Георгій Нарбут не був вождем українського дизайну, що таких митців по Україні та в діаспорі в ті часи були десятки, але знання про них суперечило більшовицькому погляду на історію мистецтв УРСР. Знадібки зараз вивчають і студенти, і фахові шрифтові дизайнери. Вони осмислюють історичні погляди на кирилицю без впливу / з обмеженим впливом «гражданки».
У нас на Рентафонті теж є такий спеціальний розділ (не такий великий, як основні «Знадібки»). Я обробляю ці картинки, додаю описи. Якщо в нас є цифрові шрифти, релевантні до цих робіт (Хоменка, Юрчишина, Нарбута), я додаю посилання, щоб люди могли орендувати чи купити шрифт, зроблений за мотивом цих історичних прикладів.
Візуальна ідентичність українців – це процес, не стале явище. Раніше, до Революції гідности, можна було подумати, що в нас немає свого обличчя в дизайні, ми були пострадянською країною, яка із запізненням наслідує московську моду або щось західне. У нас люди думають по-різному, українці різні. Проте з початком війни ми були змушені обрати, з ким ми і хто ми. Росія воює з нами за нашу ідентичність. Якщо вона виграє, українська культура стане частиною гібридної імперії та зникне чи впаде в анабіоз. Тож зараз ми маємо будувати власну ідентичність, особливо в дизайні, просто щоб вижити. Сучасна війна відбувається більше в медіа, ніж в окопах. На щастя, наші дизайнери, особливо шрифтові, є небайдужими громадянами.
Їхні шрифти перебувають на передньому краї розвитку візуальної ідентичности, поєднуючи історичну тяглість із сучасною естетикою цифрового світу. Якщо конкретно про шрифти, в них є кілька характерних рис, які можуть бути впізнаваними як українські навіть без дизайнерського бекграунду: це, наприклад, асиметричні засічки, гострі трикутні елементи, як у Нарбута; якісь елементи зі скоропису, якщо йдеться про українські рукописні шрифти.
Буває, що люди плутають власне українське із церковнослов’янським, думаючи, що, наприклад, російський шрифт «Іжиця» – український за настроєм. Тож є хибні асоціації з Україною, які насправді – панславіські, за московським поглядом, а є більш автентичні. Може також скластися хибне враження, що Нарбут хотів додати латинку в «україницю», але насправді – ні: він вивчав стародруки і хотів зробити українську абетку саме українською.
Інколи нас критикують за російську версію. Однак я не думаю, що її треба закривати. Я роблю ставку на розвиток української версії, але російську версію також активно використовують і в Україні. Якщо відмовитися зараз від продажів з російської версії, нам буде складно розвиватися. Якщо хтось не переходить поки на українську, я не можу сказати, що ці люди – вороги України, я сам переходжу з російської поступово, почав зі свого фейсбуку.
Пошук шрифтів на Rentafont
Пошук шрифтів на Rentafont
Українських шрифтів у нас вже понад 1700. І скоро вже їх стане так багато, що можна буде зробити наповнення нашої української версії стовідсотково українськими шрифтами, без робіт з інших країн. Нагадаю, що, коли ми починали, українського ринку шрифтів взагалі не було. Я сподіваюся, що ми прямуємо до того, що в Україні згодом робитимуть шрифти під усе, під усі задачі світу. Тобто, крім нашої шрифтової спадщини, ми зробимо цифрові версії світової класики, яка поза часом, вже навіть відірвалася від країн походження. Маю на увазі варіанти на тему Garamond, Helvetica, Times, Futura та навіть Comic Sans.
Коли я робив шрифт для колонії на Марсі, Mars Type, я думав не про українську шрифтову школу, а саме про світову. Я уявив звичайне замовлення, що приходить умовна NASA і каже: «Ми робимо дизайн для колонії на Марсі». Уявивши це, я спробував зробити навігаційний шрифт, який передусім буде відповідати завданням, добре читатися у просторі з поганою видимістю, де потрібно економити ресурси, зокрема й фарбу. Форма Mars Type здебільшого обумовлена функцією, плюс трішки космічного настрою. Уважний зацікавлений читач побачить, що шрифт має овальні елементи, внутрішній контур яких схожий на ілюмінатор, та інші дрібні особливості.
Часто саме так і створюється міська навігація, наприклад, київська, що зроблена модифікованим шрифтом Андрія Константинова Proba Pro. Цей шрифт нічого не розповідає про історію Києва й тому подібне, натомість це просто утилітарний, класний шрифт, який швидко читається та добре розпізнається на відстані.

Команда спецпроєкту

Координатори: Сергій Прокопенко, Олена Руда
Інтерв’юерка: Олена Руда
Коректорка: Надія Дігалевич
Дизайнер: Максим Гармаш
Дистрибуція: Ярослав Устіч

Історія прочитана, тож тепер ти можеш стати частиною нашої спільноти.
Усе, що ми робимо, – від людей для людей. Наразі ми розвиваємо чат патреонів з редакцією. Там можна пітчити ідеї статей, ділитися фідбеком та радитися про наступні історії на сайті, напряму ставити питання та спілкуватися з нашою командою.
На каналі ми будемо знайомити вас
із Gwara Media і її мешканцями.
+