З весни 2024 року харківʼяни могли побачити, як на перехрестях центральної частини міста масово почали робити інклюзивні переходи: комунальники перекладали старий асфальт новою плиткою, знижували бордюри та робили невеликі спуски до дороги, деінде встановлювали тактильну плитку.
2 липня Харківська міська рада створила Департамент інклюзивної доступності та безбар’єрного середовища. Як зазначив міський голова Ігор Терехов, Харків став першим містом в Україні, де створили такий департамент.
«Це відповідь на вимогу нашого часу кардинально переосмислити увесь міський простір — від вулиць і громадського транспорту, до будівель, сходів і парків Харкова», — зазначив мер міста.
У тому, як впроваджується безбарʼєрність у Харкові та як покращити ситуацію, дізнавався журналіст Ґвара Медіа.
Впровадження інклюзивності у Харкові
Разом з урбаністом Павлом Храмовим ми вирішили дослідити, чи відповідають Державним будівельним нормам [далі ДБН — ред.] вже зроблені інклюзивні переходи в центрі міста.
Як приклад ми розглянули перехрестя проспекту Науки та вулиці Євгенія Єніна неподалік станції метро Наукова.
«Це болючий кейс, тому що сюди вклали немалі кошти, все зробили з хороших матеріалів, але виконали погано», — каже Храмов.
За словами урбаніста, подібна ситуація зустрічається й на інших перехрестях у центрі міста. Храмов каже, за ДБН перепад висоти між дорогою та тротуаром має бути нуль сантиметрів.
«А у них тут по 4-5 сантиметрів, і вони вважають, що це норма. Проблема в тому, що людина на колісному кріслі не зможе сюди заїхати», — зазначає урбаніст.
Щоб проілюструвати свої слова, на розі перехрестя Павло Храмов дістав вимірювальну рулетку та приклав її до бордюрів, щоб виміряти висоту:
- на стороні A — 2,5 сантиметра;
- на стороні B — 4,5 сантиметра;
- на стороні C — 3,5 сантиметра;
- на стороні D — 2 сантиметри.
«В останньому випадку все можна виправити, якщо вирівняти асфальт, адже комунальники залишили заглиблення», — каже урбаніст.
За його словами, ще одна проблема цього перехрестя — наявність тактильної плитки тільки на одній стороні.
«Людям з порушеннями зору не потрібне пониження, для них краще, коли бордюр є — це орієнтир. Тому якщо зробили пониження, обовʼязково треба ставити і тактильну плитку», — підкреслює Храмов.
«Для кого це робиться?»
Поки ми з Павлом міряли бордюри, до нас підійшов місцевий житель, який представився Володимиром. Чоловік говорить, більшу частину тротуару займають машини. Вони використовують пониження для того, щоб комфортно заїхати на пішохідну частину.
«Для кого це робиться? Хіба для машин?» — риторично питає чоловік, вказуючи на перехід.
Храмов каже, щоб перешкоджати заїзду машин на тротуари, треба встановити боларди — металеві стовпи.
На іншій стороні проспекту [на схемі вона зображена синім кольором — ред.] переходи не переобладнали: на них висота бордюру складає близько 14 сантиметрів, що значно більше за норму.
«У нас всюди занадто високі бордюри. У Європі, наприклад, бордюри мають висоту 5-10 сантиметрів, тому їм простіше понизити перехід», — пояснює Храмов.
За його словами, нижчі бордюри також дозволяють зробити менший кут підйому, що спрощує пересування для людей з інвалідністю.
Павло Храмов зазначає, в центрі міста комунальники роблять кращі переходи, ніж у спальних районах.
«У центрі — показова безбарʼєрність: застосовують якісні матеріали, але не доводять справу до кінця. В інших районах ситуація інша. Наприклад, на ХТЗ біля одного з медзакладів такі переходи зробили асфальтованими, перепад був понад пʼять сантиметрів, а матеріали використали дешевші та простіші. Це не правильно, тому що треба всюди робити якісно», — розповідає урбаніст.
Що робити, аби виправити ситуацію
Хоч у Харкові й створили окремий департамент з інклюзивності, у ньому не займаються пристосуванням переходів або іншими роботами зі створення безбарʼєрного міського простору.
«Це роблять інші департаменти та комунальні підприємства. Вони все реалізують. У департаменту навіть немає функції контролю», — говорить Храмов
За його словами, здебільшого функції контролю покладаються на свідомих громадян, які перевіряють якість роботи комунальників.
«Існує три етапи контролю: проєктування, реалізація та постконтроль. Саме на першому етапі треба виявляти грубі помилки. Під час реалізації також можна підійти та сказати: “Друзі, ви робите не так, як воно має бути”», — пояснює Храмов.
Щоб покращити ситуацію з інклюзивністю в Харкові, Павло Храмов рекомендує робити фотографії порушень та надсилати їх до міської диспетчерської служби 1562. За його словами, так можна створити суспільний запит й інформація дійде до профільного департаменту.
Звертатися до 1562 рекомендує і директор міського Департаменту інклюзивної доступності та безбар’єрного середовища Юрій Шпарага.
«Якщо якесь комунальне підприємство зробить щось не так, як цього вимагають ДБН, наше завдання як харківʼян — допомогти виправити помилку, щоб надалі її не допускали. А для цього потрібен зворотній звʼязок», — каже Шпарага.
За його словами, після звернень містян обʼєкти обстежують на предмет безбарʼєрності.
«Потрібно виїхати, подивитися, спроєктувати. Після цього починається спільна робота з Департаментом житлово-комунального господарства — вони втілюють задум в реальність. Ми готуємо спільні ескізи, щоб це мало хороший вигляд та відповідало ДБН», — пояснює Шпарага.
«Доступність — це не про пандус»
Він запевняє, заступник міського голови з питань будівництва та шляхового господарства розуміє, наскільки важлива інклюзивність. Однак цього не розуміють комунальники, які виконують відповідні роботи.
«Вони бачать ціль — повинен бути пішохідний перехід. А яким умовам він має відповідати — це переходить на другий план. Наразі ж нам вдалося провести роботу таким чином, щоб всі, хто сьогодні проводить ремонтні роботи та реконструкції, виконували їх відповідно до ДБН з доступності», — каже директор міскдепартаменту інклюзивності.
Ще одне завдання — донести до кожного харківʼянина важливість впровадження інклюзивності в усі сфери життя міста, вважає Шпарага.
«Доступність — це не про пандус. Це про культуру, яку ми маємо прищеплювати всім містянам. Ми повинні знайти такі важелі комунікації, щоб люди хотіли слухати, читати про інклюзивність і відповідно розуміли її важливість», — підсумовує чиновник.
Читайте також
- У Харкові понад три роки немає секретаря міськради: чому та як це впливає на політичний процес в місті.
- «Всередині завжди залишається щось цінне»: як у Харкові реставрують культурний центр DRUK.
- «Росіяни просто нас виганяли з дому»: Як переселенки з Луганщини облаштовуються у близькому до фронту Харкові.
