Війна в Україні змусила весь світ звернути увагу не лише на наших громадян, а й на українську культурну спадщину.

Про українських митців та мистецтво, яке рятують від ракет і погромів, писали The Bloomberg, The Wall Street Journal, The Guardian. 

Український стартап Cittart — маркетплейс доступного мистецтва, що запустили у розпал пандемії COVID-19 — став і відповіддю арт-спільноти на кризу, і спробою потестувати прозорі ринкові відносини між художником та покупцем. 

З початку повномасштабного вторгнення, майданчик почав продавати роботи українських митців за кордон та віддавати частину коштів на потреби армії. Однією з наскрізних задач платформи також залишається знайомство закордонних аудиторій з контекстом робіт.

Ми поспілкувались з Дариною Момот, засновницею платформи, і розпитали її про попит на роботи українських художників, коливання цін та арт-ринок у часи війни.

Дарина Момот

Привіт! Розкажіть, як митцю з України сьогодні потрапити на платформу? Чи кожен може розмістити свої роботи?

Ідея в тому, що так, кожен може розмістити свої роботи на Cittart. Тому що, звичайно, наша команда не бачить майбутнього у ручному управлінні, ручній модерації. З іншого боку, ми розуміємо: якщо модерації не буде зовсім, нам надходитимуть дуже різні роботи. Саме тому ми вирішили запросити незалежних експертів, які робитимуть свої рекомендації на основі творів, розміщених на платформі. 

Таким чином, всі зможуть розмістити свій доробок у нас, але щодо гайдів і рекомендацій рішення прийматиме сам експерт (звичайно, митець зможе надіслати на розгляд твори).

Експерти даватимуть коментарі до своїх рекомендацій. 

Гадаю, так ми матимемо змогу і робити гайди для тих покупців, що зважають на думку експертного середовища, і презентувати всіх бажаючих.

Функціонал платформи під ці задачі також має бути оновлений найближчим часом.

Саме з початком повномасштабної війни ви запустили міжнародну доставку і почали продавати українське мистецтво за кордон. Які країни купують сьогодні роботи? І хто ці покупці — галереї, інституції, просто приватні колекціонери? 

Купують звичайні люди. Жодні інституції, принаймні, через нас, сьогодні не купують твори українських митців. Щодо країн — це Великобританія, Нідерланди, Швейцарія, США, також Нова Зеландія.

З початку вторгнення ми продали майже 50 робіт. І ціновий діапазон кожної роботи — поки що до 500 доларів. 

Так, ми лише нещодавно запустили міжнародну версію, без будь-яких кампаній, бюджетів на рекламу. Тобто все, що ми робимо сьогодні з точки зору промоції, — це розповідаємо про себе медіа і пропонуємо безкоштовні матеріали. Тому, власне, наші покупці, — це звичайні люди. 

З ваших спостережень, чи сьогодні зріс попит на роботи українських митців? І чи впливає війна на вартість самих робіт — на те, як українське мистецтво оцінюють у світі?

Поки що ціни не зростають.

Зараз ми активно працюємо над тим, аби розширити опис кожної роботи на платформі. На Cittart розміщуються більше ніж 200 митців і ми намагаємось отримати описи їхніх робіт англійською. 

Після 24 лютого художники не піднімали ціни на свої роботи, хоча ми додали до загальної вартості відсоток, що з кожної роботи йде на підтримку ЗСУ. 

Доти, доки триває війна, ми вирішили прийняти ці правила. 

В цілому як платформа ми мали екстремально низьку комісію — 15%. Для порівняння, на аналогічних маркетплейсах у світі комісія зазвичай становить 35%.

Ми зробили її нижчою, бо була ціль насамперед розвивати маркетплейс, а не заробляти на ньому зараз. Коли ж почалася повномасштабна війна, ми підняли комісію до аналогічних 35%, з яких, відповідно, 20% йдуть на благодійність. 

Загалом, дивлячись не лише на Cittart, а й на ті виставки, події, роботи, які створюються і демонструються під час війни за кордоном, можу сказати, що вартість українського мистецтва не зростає. Десь, враховуючи скрутне положення митців, ціни, навпаки, можуть бути нижчими. 

Я вважаю, аби справді підняти вартість робіт, треба набагато ретельніше пояснювати світові, хто ж такі наші митці. 

Розкривати контекст твору, контекст життя самого художника.

Сьогоднішня цікавість до України — чудова можливість, коли ми можемо скористатися увагою світу і розповісти більше про свою культуру. Але! Для того, щоб ціни пішли вгору, треба вибудовувати знання, ґрунтовно пояснювати окремі мистецькі процеси. Такі речі не з’являються в один момент. 

Зараз це просто увага, якою треба скористатися для того, аби наші митці згодом змогли зробити зробити виставки, показати роботи в онлайні тощо. 

І в майбутньому, у діапазоні 1 — 5 років, подібні процеси можуть дати підвищення цін на роботи. Та для цього має працювати кожен, вся індустрія, в тому числі держава. 

Як ви організовуєте доставку робіт за кордон логістично? Що із документами?

Це дуже складно, і це наша головна проблема зараз. 

Документи на вивіз робіт, тобто дозвіл, потрібні так само, як і раніше. З темпами отримання цих довідок поки що все окей. 

Але є велика проблема з темпами доставки робіт із самої України. Майже всі міжнародні доставки тут не працюють. Працює, до прикладу, FedEx, — частково. Коли ми відправляємо замовлення через них, приходить замість їхнього кур’єра українська кур’єрська служба, бере роботи і везе до офісу FedEx. 

Вони їх приймають, надсилають трекінг-номер (тобто до цього ми його навіть не маємо), але темпи просто жахливі. Звичайно, ті темпи, які зазначені на сайтах українських служб, під час війни абсолютно ніхто не гарантує. Це може бути у два рази довше. 

Наприклад, ми відправляли у Лондон банальний конверт А3, і через більш ніж два тижні він все ще знаходився у Львові. В середньому робота йде до покупця півтора — два місяця, і це велика проблема. Пробуємо всі варіанти, спостерігаємо за динамікою. 

Чи є можливість для митця або покупця якось застрахувати роботу в таких умовах? 

У нас кожне замовлення — це індивідуальні рішення. Ми опрацьовуємо всі замовлення вручну. 

Щодо страхування — як завжди, на пошті вказується вартість того, що відправляєте, але нічого більше. 

У вас на платформі відразу можна побачити ціни на всі роботи. В той час як зазвичай у галереях, інших точках продажу вартість роботи художника можна дізнатись хіба що “за запитом”. Чому є така традиція — приховувати ціни на мистецтво? Чому ви їх відкрили? 

І загалом — як формується вартість роботи?

Це хороше питання!

До речі, ми зараз додали на сайт функцію “зробити пропозицію”. Тобто біля кожної роботи можна також запропонувати свій варіант ціни, нижчої або вищої.

Чому ми зробили цю опцію на Cittart? Тому що тут художники визначають ціну. 

Наша філософія полягає в тому, що ми за прозорий, демократичний ринок. Тому мови про інші опції навіть не було — звичайно, ціни опубліковані на платформі. 

Але зараз дійсно буквально одиничні проєкти чи галереї відкрито публікують вартість робіт. Мені здається, ми були одними з перших, хто почав так робити. 

Багато спілкуючись з художниками, я знаю: ті, хто є умовним естеблішментом, активно працюють з галереями і розуміють, скільки коштують їхні твори. Молоді ж художники часто запитують в мене про ціну. Адже ринок непрозорий, ніде не можна переглянути прайс-ліст.

Коли митець потрапляє до галереї, як правило, в нього дуже виростає вартість робіт, бо галерея вкладає в нього кошти. Потім, якщо художник перестає співпрацювати з галереєю, ціни іноді провисають. Тобто у нашому середовищі вартість роботи взагалі дуже непрозора і нестабільна, нетривка, хоча ця тенденція поступово змінюється.

Мені здається, наш проєкт у цьому сенсі дуже допомагає самим художникам, бо на маркетплейсі вони бачать своїх колег. 

Розуміють, умовно кажучи, хто де знаходиться, на якому рівні їхні роботи. Це дає можливість порівняти себе з різними митцями і, як наслідок, публікувати більш коректні ціни. Загалом такий підхід робить систему більш прозорою.

Те, що я бачу зараз на нашому маркетплейсі, судячи з поведінки покупців, і художників, — це процес формування ринкових відносин як таких.  

Щодо непрозорих цін загалом — це не українська традиція. Це історія про ексклюзивність, елітарність. Навіть якщо подивитися Artsy, один з найбільших маркетплейсів у світі, на якому представлені галереї, половина цін приховані. Дуже багато проєктів, які повністю або частково приховують вартість.

Ми бачимо з фідбеків на наш маркетплейс: люди вкрай часто відчувають дискомфорт від того, що їм потрібно запитати ціну, і від того, що можна почути у відповідь. 

Бо відомо: інколи через низький або посередній рівень знань про арт-ринок можна почути неочікувано високу ціну.

Цікаво, що велика частина нашої аудиторії — це люди, які придбали художні роботи вперше.

Вони зайшли, побачили, наприклад, що за 100 доларів можна купити якийсь прекрасний оригінальний відтиск, і зробили це.

Коли ми в них питали “Як ви були дотичні до мистецтва?”, вони відповідали “Ну, я ходив до галерей, знав деяких українських митців…”. Тобто в людини вже був контакт із середовищем, але, вочевидь, вона б не зробили свою покупку за інших обставин. 

Мистецтво ж в галереях часто стартує від тисяч доларів — в нас майже немає формату affordable galleries [доступних галерей — прим.ред.].

Якщо війна триватиме справді довго, як гадаєте, чи вдасться відновити продаж робіт на території України?

Я абсолютно вірю в те, що так. Дуже сподіваюсь, що війна скоро просто закінчиться. 

Але навіть у найгіршому випадку, мені здається, ми навчимося жити з цією реальністю і митці будуть продовжувати продавати свої роботи, тому що є поціновувачі, які хочуть підтримати культуру. 

Не думаю, що це буде значний ринок. Але роботи в Україні продаватимуться.

Читайте також нашу підбірку Тим, хто залишився. Можливості для культурних дієвців в Україні.