З початку повномасштабного вторгнення багато бізнесів стали схожими радше на соціальні проєкти: сьогодні підприємці вважають за честь закривати збори ЗСУ, віддавати частину коштів на благодійність та долучатись до відбудови після обстрілів.
Так сталося і з волонтерським штабом 24.02, який організували працівники закладу громадського харчування. Минулого року, не дивлячись на активні бойові дії, засновникам ще й вдалося відкрити у Харкові піцерію «Біолабораторія».
Волонтерка Ольга Шнайдер ділиться досвідом волонтерства із Ґвара Медіа.
Інформаційна довідка про штаб 24.02. За час свого існування команда закупила 10 машин для військових, 80 захисних шоломів НАТО, 80 рацій, а також тактичні навушники, рукавиці, багатоканальні автостанції, генератори, бензопили та різний інвентар.
Як формувався штаб?
«Ми намагалися реагувати на всі запити: що просили, те й шукали або збирали: віддавали матраци у метро, допомагали ДСНС, центру крові тощо», — каже Ольга.
Наразі в штабі працює понад сто людей. Усе починалося з того, що жителі шукали притулок, щоб сховатися від вибухів та обстрілів у Харкові.
«Довгий час ми перебували в підвалі. Я бачила як це важко: усі дихають піском, діти страждають, бабусі та дідусі в паніці, усі розгублені. Далі продовжуватися так не могло, я відчувала потребу допомагати людям. Неважливо як, головне, щоб це було корисно», — розповідає Ольга.
Якось дівчині запропонували зібратися в одному з підвалів закладів громадського харчування і вона привела із собою знайомих. Потім до них доєдналися люди, які просто шукали укриття. Пізніше вони теж почали допомагати.
«Ми почали з приготування їжі — з того, що було в ресторані. Потім до нас почали приєднуватись колеги з інших закладів, які згодом стали привозили продукти, що зберігалися на їхніх складах. — продовжує волонтерка, — Ніхто не знав, що буде далі. Почалася війна, тому віддавали все, що є. А розвозили це все наші друзі — усі, хто мав машини. У нас тоді не було ні бронежилетів, ні іншого захисту».
За словами Ольги, на почату команда не мала потужностей, щоб готувати багато порцій у день. Стали збирати техніку: хлопці та дівчата отримали рисоварки, зрозуміли, що з ними працювати легше, швидше, і вже наприкінці весни штаб вийшов на те, що готував близько десяти тисяч порцій щодня.
«За цей час ми змінили багато приміщень. Запам’ятався великий двоярусний підвал, ми розкидали там воду та поділили його на секції: де готувати їжу, де запаковувати її, а де мити продукти».
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Штаб працював у семи напрямках:
- Приготування та доставка їжі — основна задача;
- Приготування піци;
- Збір продуктових наборів з адресною доставкою;
- Купи корм — врятуй тварину;
- Бутильована вода для військових;
- Виробництво бліндажних скоб;
- Буржуйки для 50 багатоповерхівок.
«Це був божевільний час із такими ж ідеями. Сама не знаю, як це виходило, ми були дуже змотивовані, хотіли наблизити нашу перемогу, і зараз хочемо», — ділиться враженнями Ольга.
У той час, коли команда розвозила їжу по Харківщині, водії помітили, що вулицями блукає багато безпритульних тварин. Як каже дівчина, вони були «худі, кістляві й нам було їх шкода». Тоді небайдужі волонтери почали підгодовувати котів та собак залишками їжі, збирали кісточки, варили каші та м’ясо, а згодом організували окрему ініціативу і домовилися з «Новою поштою», щоб через неї передавали корм для тварин.
«Тоді ми готували гарячі страви, продуктові набори, бліндажні скоби (з них робили буржуйки), приймали замовлення на воду, яку набирали в Саржиному Яру, виготовляли рукавички для роботи — війна війною, але гігієна має бути, — перевозили техніку, співпрацювали із Червоним Хрестом, закупляли ліки. Шалені часи були», — коментує діяльність волонтерів Ольга.
Мені здається, тут колись була піцерія «ZBS EDA». Я так розумію, ви дещо трансформувалися. Можна детальніше?
— Так, ми починали виготовляти піцу за такою ж рецептурою. Навіть коробочки в нас були з того ж закладу, на початку. Тут також працюють люди, які ще застали той заклад. Спочатку ми робили такі ж маленькі піци, як «ZBS EDA», а потім перейшли на більші та взагалі розробили інші. Наше меню складалося спершу із 7 піц, потім із 10, а потім їх стало близько 15.
Щодо назв піц, ви спеціально обрали «Ізюмська», «Куп’янська»?
— Коли ми їх обирали, якраз відбувалося звільнення нашої області, у тому числі, Ізюму та Куп’янська. Вирішили зробити щось символічне і подумали, як це у Харкові може не бути Харківської, Салтівської або Української піци?
Як ви з ресторанного бізнесу перетворились на соціальний проєкт?
— Це відбувалося поступово. На початку вторгнення у 2022-му ми безкоштовно готували їжу для військових, але не мали великих ресурсів. У певний момент вирішили, що час ставати більш рентабельними. До того ж, у нас багато людей і є місце, де можна щось організувати.
Побачили першу реакцію людей на піцу: як усі дивуються, що вона є. Тут стало зрозуміло, що треба відкривати заклад!
По факту, завдяки піцерії ми можемо продовжувати годувати військових безплатно.
Відвідувачі закладу також можуть донатити, якщо в них є бажання. За донат у «Біолабораторії» можна підписати коробку, в яку загортають піцу для захисників.
За ці ж кошти виплачуються зарплати співробітникам закладу та оплачуються комунальні послуги.
Однак Ольга розповідає, що людей, які підтримували ініціативу фінансово, стало менше. На її думку, з часом усі стали більше займатися собою. Військові відійшли далі, і здається, що війна закінчується, хоча це хибна думка.
«Усі ніби думають, що війна закінчилася, однак ні — мабуть, вона ще не скоро закінчиться. Тому ми й далі маємо жити тією самою ідеєю. Багато хто з кінця літа позакривався, ми ж намагаємося триматися на плаву», — додає волонтерка.
Раніше штаб отримував кошти від власників бізнесу та друзів. Співпрацював із двома фондами: Wourld Center Kitchen та Food Program. Хтось допомагав їжею, хтось технікою або фінансами.
Як вам вдається розмежовувати бізнес та волонтерство?
— Це історія взагалі не про бізнес. В цілому підприємці сьогодні дуже змінилися. Можна забути абсолютно про все, коли у твоєму місті прильоти. Тому всі почали допомагати. Ми працювали, не спали, але точно знали, що треба щось робити. Це було важко, але ще важче тим, хто захищає нашу країну.
Місцева влада створювала волонтерський штаб, чи запрошували вони вас?
— Ні. Ми зустрічалися одного разу на весіллі в метро «Ботанічний сад». Мер був поруч із нашим штабом, ми подарували йому фірмову футболку — і все. Команда працювала своїми силами та з владою не контактувала.
Якщо чесно, було б ідеально, якби усі волонтерські організації згуртувалися та робили одну справу. Але, на жаль, такого не сталося. Не було єдності у фінансах, складі, продуктах. Хіба що фонди були спільні. На це, звичайно, є багато причин. І головне, що у принципі щось робиться, круто, що допомога є, нехай і без об’єднаності усіх волонтерів.
Ми все ж таки живемо в Харкові, який час від часу обстрілюють. Чи є у вас план Б?
— Якщо ви звернули увагу, тут немає вікон. Був прильот на Бекетова й наш заклад теж постраждав: повибивало вікна, але ми все відремонтували, перекрили, утеплили й можемо продовжувати працювати.
У будь-якому разі знайдеться місце, де зможемо розміститися. У нас, окрім цього приміщення, є ще окремий штаб, де готують сухпаї. Думаю, якщо ситуація змінеться на гірше для містян, усе буде як на початку війни, коли нам допомагали з їжею та приміщенням. Через це ми не переймаємося. Крім того, багато закладів покинули місто, тож є вільні місця.
Як ви працюєте під час блекаутів?
— У нас немає генератора, тому мине працюємо. Класно було б мати піч на дровах, але поки підлаштовуємось під умови. Коли ми знаємо, що буде відключення світла, заздалегідь виходимо на роботу й готуємо з вечора, щоб на ранок усе було.
Думали про розгортання тут Пункту незламності, адже розуміємо, що зараз це необхідно, а в нас і приміщення підвальне, і є де готувати.
Для військових ми якось закупляли багатоканальні зарядні станції. Можна було б і сюди такі замовити. Перевага цих станцій у тому, що можна під’єднати і звичайну вилку, і телефон, і павери — вистачає доби на дві. Залишається проблема з інтернетом, але ми працюємо над вирішенням цього питання.
Як працюватиме заклад після завершення війни?
— Безумовно, завершення війни — це перемога, але це також довгий процес відновлення та відбудови країни. Буде дуже багато людей (вони й зараз є), які безкоштовно, «за ідею» відновлюватимуть наші міста. Їх так само треба годувати та підтримувати. Тому на перемогу, звичайно, чекаємо, але роботи після неї теж буде багато!
Насамкінець Ольга розповіла нам про виготовлення сухпаїв для військових і показала, як вони виглядають.
— Хоча ми спеціалізуємося на гарячій їжі, з вересня ця потреба відпала, позаяк наших бійців направили в інші точки. Тому зайнялися виробництвом власних сухпаїв. Ось із чого вони складаються:
- Борщ. Він розрахований на три порції, одна пачка йде на літр води. Заливаєте окропом і залишаєте на 5–10 хвилин — після виходить смачний наваристий борщ. У ньому є все: курка, картопля, буряк, морква;
- Суп — закупляємо;
- Вермішель швидкого приготування;
- Сухе м’ясо, поки пожуєш — втомишся (сміється — ред.);
- Гарбузове насіння в меді, нещодавно почали виготовляти;
- Снікерс — як же без солодкого;
- Згущене молоко;
- Чай імбирний, теж наш, треба заливати гарячою водою;
- Чай пакетований та кава.
— Це добова порція їжі для однієї людини. Звичайно, нашим військовим готують і там вдосталь цього. Але ж захисникам теж хочеться чогось смачненького: цукерку чи просто з’їсти щось нашвидкоруч, бо немає часу.
З початку повномасштабного вторгнення волонтери зі штабу 24.02 відправили близько 10 тисяч піц військовим.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
Читайте також «На полі бою все інакше», або Як проходять навчання мінометників на Харківщині.
