Військовий з позивним «Лонжерон» у 23 роки став командиром піхотного підрозділу 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України. Боєць родом з Рубіжного на Луганщині й вже з 2014 року знає, що таке війна. Про звільнення Харківської області його очима та моральний стан побратимів розповідаємо в матеріалі.
Командир у 23 роки
Весною 2014 року бойовики так званої «ЛНР» окупували рідне місто хлопця, після чого почалися місяці боїв за визволення населеного пункту. Тоді «Лонжерону» було 13 років. Йому та родині довелося покинути рідну домівку та переїхати на Черкащину. Тоді ж батько майбутнього військовослужбовця мобілізувався.
«Я дуже хочу повернутися до свого краю, тому що для мене Україна — це моя рідна домівка».
Сам хлопець пішов захищати Батьківщину відразу після початку повномасштабного вторгнення.
Свій позивний — Лонжерон — військовий отримав під Балаклією Харківської області.
«Наш підрозділ будував фортифікаційні споруди, тоді дуже багато копали. І ми з побратимом копали більше, ніж інші, носили колоди. Тоді механік, мій добрий друг, якого вже, на жаль, немає в живих, дав мені такий позивний. Лонжерон — деталь автомобіля, літака тощо. В різних конструкціях це як міцна основа. І ось він каже: «Міцний, як лонжерон!» — згадує військовий.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Харківський контрнаступ
Як розповідає «Лонжерон», його підрозділ брав участь у звільненні Харківщини під час контрнаступу восени 2022 року — нацгвардійці займалися штурмами та стабілізаційними діями в населених пунктах.
«Деокупація відбувалася сплановано, швидко й ефективно. Я думаю, для супротивника це було дуже неочікувано і дуже успішно для нас. Тоді у них не було такої ефективної системи оборони, а у нас вже було західне озброєння», — каже командир взводу.
Перші великі труднощі, з якими стикнувся підрозділ «Лонжерона», виникли в селі Підлиман, що поруч з селищем Борова Ізюмського району. За словами бійця, тоді бої велися майже чотири доби, увесь цей час військові міцно трималися за позиції та витиснули ворога.
«Зараз звільнити таку велику територію важко, через те що росіяни навчилися воювати, тримати лінії оборони, копатися та робити мінні загородження»
Після звільнення Харківщини його підрозділ пів року стримував супротивника в Серебрянському лісництві Луганської області, а потім захищав звільнену у вересні 2023 року Кліщіївку, що неподалік від Бахмуту Донецької області.
«Ми втримали свій рубіж, успішно виконали всі бойові задачі, хоч це і було дуже важко. Після Серебрянського лісництва бойові дії у Кліщіївці були дуже незвичними для нас», — розповідає «Лонжерон».
Зимова війна
Також військовий каже, що воювати в зимових умовах — це окремий виклик, оскільки через холод постійно треба стежити за тим, щоб кожен боєць перед виходом був доукомплектований та брав з собою щось для обігріву.
«Це можуть бути окопні свічки, хімічні грілки тощо. Грілки — дуже класна річ, яка виручила мене і під Кліщіївкою, і в Серебрянському лісництві. Тоді ми їх брали з собою та почувалися більш-менш нормально», — ділиться військовий.
Крім цього, «Лонжерон» додає, що через холод та крижаний дощ мерзне зброя та стаються непоодинокі випадки, коли бійці отримують обмороження різних ступенів.
«Нам не до Нового Року. Дивно приїжджати, наприклад, у Львів та бачити там банери: «2023 — рік нашої перемоги». Люди, коли це бачать, починають думати, що все у нас виходить, і це значить, що нічого роботи не треба. Проте перемога дається нам великою ціною, і це треба пам’ятати»
«Проте перемога дається нам великою ціною, і це треба пам’ятати»
Моральний стан військових
Як зазначає командир взводу, хоч бійці втомилися за два роки бойових дій, але вони продовжують триматися.
«Коли питаю себе, чи я втомився, одразу думаю: «як я можу втомитися, якщо у мене є такі бійці?» Деякі були по чотири рази поранені, але все одно поверталися на фронт. Переживши два роки війни, пройшовши весь цей шлях, дивуюсь, що є люди, які взагалі не цікавляться війною. Як це може бути нецікаво?» — розмірковує боєць.
Питання демобілізації багато підіймається серед військових, і нацгвардієць вважає, що люди повинні ротуватися. Бійці, які наразі воюють, мають той досвід, якого не має більше ніхто, тому вони мають його передати.
«Наскільки б не було важко, скільки б не було труднощів, випробувань, треба все одно йти далі та цінувати те, що ми вже зробили, пам’ятати про загиблих побратимів та не забувати, що, окрім нас, ця країна, напевно, нікого і не має. Ми маємо рухатися далі», — каже «Лонжерон».
Що потрібно військовим
«Лонжерон» вважає, що для підвищення обороноздатності України влада має будувати міцну ешелоновану оборону, яку ворог не зможе різко прорвати, а також забезпечити підрозділи максимальною кількістю дронів.
«Дрони зараз вирішують майже все та дуже впливають на ситуацію на фронті. Мабуть, вже всі знають, що ціна FPV дрона умовно 300 доларів, але знищує він техніку за мільйони. Ворог це теж розуміє і дуже потужно користується як розвідувальними, так і FPV дронами, тому вони 24 на 7 у небі. Я дуже дякую всім волонтерам, людям та закордонній спільності, які допомагають збирати на дрони. Це рятує життя людей», — підкреслює військовий.
Водночас «Лонжерон» каже, що суспільство також має гуртуватися та об’єднуватися для участі у війні: воювати або допомагати.
Тих, хто не підтримує українських військових, я закликаю оговтатися і зрозуміти, що це вже навіть не про країну, а про людські цінності.
Наразі ж взвод «Лонжерона» повернулася до Харківської області та виконує поставлені задачі тут.
Спілкувався Гнат Голик
Читайте також:
«Я — її єдина близька людина»: як військовий бабусю на фронт взяв. У травні 2022 року військовий відправився на фронт разом з 82-річною бабусею. Причини, засоби та наслідки цього вчинку — далі у матеріалі.
«Я просто люблю ви**буватися, а для цього потрібні досягнення»: історія молодшої сержантки Куби. Розмова з військовослужбовицею Юлією з позивним Куба почалося в неординарному для інтерв’ю місці — SPA-салоні. Дівчина мала лише добу, аби побути в Харкові, тож хотіла використати сертифікат, який «побратими презентували на день народження ще у вересні».
Розмова з військовим: почуття, підтримка та мирне життя. Доки військовий на бойових позиціях, ми зв’язалися з ним телефоном. Боєць розповів про різницю між цивільним та військовим, труднощі спілкування та адаптацію до мирного життя.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
