«Я — її єдина близька людина»: як військовий бабусю на фронт взяв

У травні 2022 року військовий відправився на фронт разом з 82-річною бабусею. Причини, засоби та наслідки цього вчинку — далі у матеріалі. Утім, щоб не зашкодити військовому та всім, хто йому допоміг, герой та деталі залишаться анонімними.

Як тебе представити?

Нехай буде Кіт. Це мій старий «салтівський позивний». Мене тут колись так і знали. Малий я був своєрідною знаменитістю на районі. Славу мав не те щоб позитивну — «чудили» ми з пацанами міцно, втім до криміналу ніколи не доходило.

Кіт посміхається і деякий час уважно стежить за димом від цигарки, наче розглядає власні спогади.

Мене ж бабуся через це й віддала у військове училище — не могла впоратися. І це попри її характер, якого навіть ЖЕК боявся. Вона тоді вирішила: армійська дисципліна зробить з мене людину. Принаймні мої «пригоди» тепер відбувалися поза її очима.

Раніше мене це бісило, а зараз впевнений, що бабусине рішення було абсолютно правильним. Якби не вона, цілком вірогідно, я б зараз не воював, а сидів у в’язниці.

Тебе виховувала бабуся?

Так. Мама народила мене рано, батько фактично не брав участь у вихованні. Коли мені виповнилось два роки, мама поїхала на заробітки в Херсонську область, де одружилась й залишилася в Новій Каховці. Згодом хотіла мене забрати, але бабуся не віддала.

Під час розповіді обличчя Кота помітно серйознішає, він стискає склянку з коктейлем, який обрав виключно через назву «Sex gigant». Напій трохи виливається військовому на руку і наче повертає його у розслаблено задоволений стан.

Взагалі мені було це тільки на користь, бо до недавнього часу я мав можливість при кожній нагоді тусити на морі. А ще мама навіть взимку присилала свіжі креветки та інші морські смаколики, тож мене у казармі всі любили.

Мама й зараз в Генічеську. Їм там мозок нормально так «промили». Коли росіяни окупували місто, вона телефонувала й розповідала про «восємь лєт бомбаса» й що ми самі себе «бомбім». Я тоді психанув та видалив її з усіх месенджерів. З цим також пощастило. Коли кацапи почали «штормити» місцевих та перевіряти телефони, в маминих соцмережах були лише котики та квіти — жодного сина-військового. Тоді вона, до речі, й усвідомила, хто насправді окупант, та зв’язалась з нами.

Як розвивалась твоя військова кар’єра?

Поки вчився, було норм: друзі, пригоди, форма — мені все подобалось. Потім, коли почались дівчата і все таке — потрохи напружувало. Типу, купа заборон, а платять копійки. До того ж мене відправляли служити до Одеси, а бабуся сказала, що нікуди з Харкова не поїде.

У 2008 я звільнився і влаштувався менеджером з продажу, отримував в чотири рази більше, ніж в армії. Я тоді навіть ледь не одружився. Бог милував, — Кіт сміється, ковтає коктейль й зажмурюється. — Якесь солодке лайно, а не гігант!

Втім більшість друзів в мене були і є звідти — з армії — тож я не втрачав зв’язок з побратимами та й на військові збори щороку їздив.

У 2016 мене призвали. Відслужив півтора року, по-мирному — в АТО не був. І от зараз.

Як ти зустрів 24 лютого 2022 року?

Як і всі на Салтівці — охрінів! Коли усвідомив, що це війна, передислокував бабусю у підвал, носив туди ковдри та матраци для людей. Потім, за уставом, зателефонував керівництву: там повідомили місце, де зустрітися з іншими й куди прямувати. І от ми, четверо військових і водій, вже майже наблизились до вказаного військкомату, як туди влучає ракета! Здається, та вибухова хвиля розгорнула машину й за декілька хвилин повернула нас на пункт збору.

Момент польоту, влучання і вибуху досі стоїть перед очима! Я не художник, але мрію, що після перемоги обов’язково намалюю картину про це.

Кіт супроводжує свою розповідь активними рухами. Від цього залишки коктейлю виплескуються зі склянки. Він, здається, з полегшенням, роздивляється маленькі калюжі на підлозі та замовляє віскі з льодом.

Керівництво сказало — нікуди не виїжджай, чекай, коли покличуть. І слава Богу! Бо на початку весни у бабусі на повну проявилась деменція. Хвороба була і до цього, але через стрес від постійних «ба-бахів» стала лютою.

Ти одразу вирішив брати бабусю з собою, коли призвуть?

Десь у квітні. Тоді стало зрозуміло, що вона у такому стані, що за кордон її не відправиш й сиділку не наймеш. Я пробував — пару днів все ок, а потім бабуся починала кричати на неї та виганяти з дому, бо не розуміла, що то за жінка.

 Я — її єдина близька людина, вона мене виховала і більше у світі нікого не має. Куди я її подіну?

Мені зателефонували у травні та наказали за три дні з’явитися до частини, де я колись вже служив. Тут я зрозумів, що «добазаримось», — у керівництві є знайомі, які знають мою ситуацію. І все одно довелось декілька разів казати, що краще сяду в тюрму, ніж залишу бабусю одну, — сміється. — Ніби так би вона сама не залишилась! Насправді не сидів би марно — щось би «промутив».

Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій

Коли ми вже приїхали в частину, я викликав відповідну перевірку. Але за результатами не вистачило якихось там двох балів, щоб визнати її недієздатною. Мені пропонували подати на іншу комісію, але тоді ми вже облаштувалися — і я забив на цей гємор. Бабусі виділили окреме місце й навіть поставили на «довольствіє». Коли я був на завданні, хлопці за нею приглядали. Я так розумію, вона людей у формі сприймає за «майже онука», тож не боїться та не «бикує».

Правда за місяць почались постійні прильоти, але вона вкрай хутко ховалась у бліндаж. Не пам’ятаю, щоб бабуся навіть 20 років тому так швидко бігала.

Як бабуся почувається зараз?

У нормі. В неї якась вибіркова деменція — з побутом вона прекрасно ладнає, готує, прибирає і все таке. Тож після трьох місяців життя по військових частинах я почав орендувати їй квартири.

Вона й мене тепер не завжди впізнає. Якщо я «по гражданкє», бува, підходить і питає: «А Кіт скоро прийде?». Доводиться надягати форму та показувати їй нашивку з ім’ям — лише тоді вірить.

Зараз бабуся живе на відстані приблизно як від Вовчанська до Харкова. За можливості їду ночувати до неї. Автостопом. Майже завжди підвозять без проблем.Я взагалі вірю в карму. До прикладу, ніколи не проходжу повз людини, що спить на землі. Обов’язково підіпну ногою, — Кіт робить театральну паузу та з блиском в очах споглядає за моїм німим обуренням. Насолодившись ефектом, продовжує, — та заспіваю стару харківську пісеньку: «Ти шо, хочеш здохнуть, як собака?». Слідкую, щоб підійнявся та хоч у якесь тепле місце перемістився, якщо той не бикує, звичайно.

Ви у відпустку повертаєтесь до Харкова. Чи не дратують тебе розважальні заходи у прифронтовому місті?

Навпаки. Вважаю, що людям треба відпочивати. Звідки оті, кого це дратує, знають, що там не військові тусять? Я, наприклад, коли приходжу в клуб чи на дискотеку, кажу усім, що ухилянт. Мені від цього якось веселіше. Правда одного разу там був хлоп з пошти, який бачив мене «по формі», — здав.

У кожного своя доля. Мій друг з Салтівки вже з пів року не виходить з хати, живе за мамин кошт, сидить на сраці та боїться, що в армію заберуть. Я його майже переконав йти служити до мене. Сказав, що пригляну, що це можливість відправити маму на курорт і що це така війна, загинути в якій — справжня честь! Він погодився. Але перед тим як взяти відношення [запит на людину для служби в конкретній частині — ред.], у мене чуйка спрацювала. Зателефонував йому та перепитав. А чувак каже: «Вибач, я все ж таки ссусь». Він не перестав бути для мене другом, бо чесно відповів, а не почав ото «мутити» та за права людини скиглити.

А ще, коли одягнений у цивільне, люблю ТЦК тролити. Бачу, що вони йдуть, й навмисно різко в інший бік розвертаюсь, швидко йду та озираюсь на них. Якщо наздоганяють, милуюсь виразами їхніх облич у відповідь на мій військовий квиток. Одного разу спитали, чого ж тоді тікав — я відповів, що їм здалося, бо вони, мабуть, бухі.

Що плануєш робити після перемоги?

Повернемось до Харкова, а там — побачимо.

Читайте також:

«Я просто люблю ви**буватися, а для цього потрібні досягнення»: історія молодшої сержантки Куби

Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!